Постанова

від 10.11.2021 по справі 902/186/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року Справа № 902/186/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. та додаткове рішення від 28.07.2021 р. у справі № 902/186/21 (суддя Міліціанов Р.В.)

за позовом Приватного підприємства "Валентина"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"

про стягнення 1 797 479,41 грн

за участю представників:

позивача - Рижавський С.С.;

відповідача - Парчевський В.Ю.;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Валентина" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" 1 797 479, 41 грн заборгованості, з яких: 637 284, 29 грн - інфляційні втрати, 928 156,10 грн - пеня, 232 039,02 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № АІ-00128 від 21.01.2020 р. в частині прострочення поставки товару.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України в сумі 787 515,60 грн, за прострочення поставки товару за договором поставки № АІ-00128 від 21.01.2020 року. Відмовлено в задоволенні позову в частині вимог про стягнення неустойки в сумі 140 640,50 грн, 232 039,02 грн - 3% річних та 637 284, 29 грн - інфляційних втрат.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідачем не доведено існування об`єктивних причин неможливості поставити товар, які згідно п. п. 5.2., 5.8., 8.2.1. договору, виключають можливість нарахування неустойки, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення неустойки є правомірними (з врахування здійсненого судом перерахунку), оскільки відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору, з урахуванням встановлених судом обставин відносно прострочення термінів поставки товару зі сторони відповідача.

Також місцевий господарський суд вказав, що в силу закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо поставки товару у визначений строк не є порушенням грошового зобов`язання, оскільки дії зобов`язаної сторони не пов`язуються зі сплатою грошових коштів. За своєю суттю обов`язок щодо поставки товару не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України, тому відмовив в позові в частині стягнення з відповідача 232 039, 02 грн - 3 % річних та 637 284, 29 грн - інфляційних втрат.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.07.2021 р. стягнуто з відповідача на користь позивача 11 812,14 грн - судових витрат зі сплати судового збору; судові витрати зі сплати судового збору в сумі 15 150, 05 грн - залишено за позивачем. Залишено без розгляду заяву позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 97 151, 56 грн. Стягнуто з позивача на користь відповідача 18 261,75 грн - судових витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 115 234,69 грн - залишено за відповідачем. Зобов`язано позивача сплатити на користь відповідача 6 449,61 грн - різницю понесених судових витрат. Роз`яснено, що сторони звільняються від відшкодування одна одній 11 812,14 грн понесених судових витрат.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. та додаткового рішення від 28.07.2021 р. у даній справі, скасувати дані рішення. Відмовити в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення 1 797 479,41 грн. Стягнути з позивача на користь відповідача 133 496,44 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції та 40 443, 28 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції стягнув неустойку на підставі п. 8.2.1 договору, згідно якого при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений п. 5.2 договору, з урахуванням норм п. 5.8 договору, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості простроченого товару. Даний пункт договору передбачає відповідальність за не грошове зобов`язання - затримку відвантаження товару, при цьому позов не містить вимогу про поставку залишку товару. Разом з тим, позовні вимоги ґрунтуються лише на простроченні грошового зобов`язання - несвоєчасне повернення попередньої оплати, що підтверджується відповідним розрахунком неустойки наведеним у позові. Таким чином, в порушення вимог ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд першої інстанції стягнувши неустойку за не поставку товару, вийшов за межі позовних вимог, заявлених у суді.

Апелянт вказує, що пунктом 8.3 договору встановлено, що постачальник не несе відповідальності перед покупцем, а також не сплачує відсотки за користування коштами покупця, у випадку передбаченому п. 5.8 договору. З огляду на викладене, враховуючи принцип свободи договору та обов`язковість його виконання сторонами, відповідач послідовно та несуперечливо діяв відповідно до умов укладеного договору (пункту 5.8), оскільки 10.07.2020 р. за допомогою факсу, вказаного в п. 16.1 договору, повідомив позивача про неможливість, з об`єктивних причин, поставити у строки, передбачені п. 5.2 договору, залишок товару, та запропонував письмово узгодити новий строк поставки товару або погодити повернення позивачу у повному обсязі сплаченої суми попередньої оплати у встановлений п. 5.8 договору строк на банківські реквізити вказані у п. 16.1 договору; 19.01.2021 р. повідомив позивача про неможливість поставки товару у зв`язку із неузгодженням нового строку поставки товару; 22.01.2021 р. повернув позивачу у повному обсязі попередню оплату. Таким чином, з урахуванням п. п. 5.8. 8.2.1, 8.3 договору відповідач звільнений від відповідальності перед позивачем за затримку відвантаження товару.

Скаржник звертає увагу суду на те, що незважаючи на те, що на підтвердження використання наданого п. 5.8. договору права, відповідачем було надано оригінал листа (повідомлення) від 10.07.2020 р. про неможливість поставки товару з доказами його відправлення та отримання позивачем, зміст якого відповідає умовам п. 5.8 договору і який був направлений в порядку та спосіб передбачений п. 5.8 договору, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача та відсутність підстав для застосування п. 5.8, 8.3 договору, безпідставно поклав на відповідача не передбачені договором обов`язки, зокрема, щодо доведення своєї невинуватості у не поставці товару, щодо доведення реального існування та створення непереборних перешкод неможливості своєчасного виконання зобов`язання, а також надання на підтвердження даних обставин відповідних доказів. Місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що вказаний лист повинен містити перелік причин, які призвели до неможливості поставки товару, опис та термін дії обставин, котрі перешкодили своєчасно поставити товар, адже такі вимоги до змісту листа не передбачені умовами п. 5.8 договору. Крім того, не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наявними доказами (лист від 10.07.2020 р. з доказами відправлення та прийняття факсу) висновок суду про те, що вказаний лист направлений після виникнення прострочення (після 17.07.2020 р.), оскільки лист був направлений саме у періоду строку поставки -10.07.2020 р.

Апелянт доводить те, що проведення тривалих перемовин підтверджується змістом підписаної уповноваженим представником позивача позовної заяви, змістом підписаного уповноваженим представником відповідача відзиву на позовну заяву, а також безпосередньо позивачем та відповідачем в судових засіданнях.

Також, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин розділ 9 договору (п. п. 9.1. - 9.6. договору), який регулює форс-мажорні обставини, адже в жодному листі, заяві чи іншому документі відповідач ніколи не посилався на існування форс-мажорних обставини, як підставу для звільнення від відповідальності. Відповідач керувався лише умовами, які регулюються іншими розділами договору (п. 5.8 та п. 8.3 договору) і не мають жодного відношення до форс-мажорних обставин.

Скаржник вказує, що приймаючи додаткове рішення з приводу розподілу судових витрат, Господарський суд Вінницької області з власної ініціативи зменшив розмір судових витрат та відмовив у задоволенні вимог відповідача щодо відшкодування 100 996, 44 грн витрат на професійну правничу допомогу, в якості гонорару успіху адвоката у розмірі 10 % від суми, на яку відмовлено у задоволенні позовних вимог. Мотивуючи рішення в цій частині, суд зазначив про те, що заявлена до відшкодування сума істотно перевищує (у 2,5 рази) суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; договором про надання правової допомоги гонорар успіху не передбачений; необґрунтовано та не доведено належними доказами обставини досягнення згоди між відповідачем та адвокатом стосовно визначення гонорару успіху.

Апелянт вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував в даному випадку положення глави 8 ГПК України, якими унормовано інститут судових витрат, оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Позивачем, в свою чергу, не подано заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу, не ініційовано питання щодо співмірності та пропорційності заявленої відповідачем суми витрат.

Скаржник вказує, що на виконання умов договору сторонами був підписаний Акт наданих послуг від 21.07.2021 р., в якому наведений згідно вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на суму 133 496,44 грн, в т.ч. гонорар успіху адвоката у розмірі 10% від суми, на яку відмовлено у задоволенні позовних вимог. За таких обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції щодо відсутності погодження сторонами в договорі розміру та форми гонорару.

Більш того, зменшуючи розмір витрат на правовому допомогу, зазначених в Акті наданих послуг від 21.07.2021 р., в частині гонорару успіху та задовольняючи витрати в іншій частині, судом зроблений взаємовиключний висновок стосовно того, що лише тільки в договорі сторони повинні погодити розмір та форму гонорару, а узгодження гонорару в Акті наданих послуг чинним законодавством не передбачено. Також, судом першої інстанції не наведені підстави для зменшення суми судових витрат майже в 2 рази від попереднього розрахунку та більше ніж в 4 рази від остаточного розрахунку, не наведено доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для відповідача.

Приватне підприємство "Валентина" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, орієнтовний розмір яких становить 70 000 грн. Позивач вказує, що у відповідності до п. 5.8. договору, постачальник у разі неможливості, з об`єктивних причині поставити (відвантажити) товар у строки, передбачені п. 5.2. договору, повинен повідомити покупця за допомогою факсу та (або) електронної пошти. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди постачальник зобов`язується, протягом 2 (двох) банківських днів, повернути покупцю сплачені за товар кошти. В порушення п. 5.8. договору, відповідач не повідомив позивача про неможливість поставити товар, як і не повернув кошти на загальну суму 13 036 295 грн.

Відповідач, маючи можливість своєчасно поставити товар позивачу, свідомо не вчиняв дії щодо поставки товару та використовував неправомірно кошти позивача, у вигляді попередньої оплати, в своїх власних цілях.

Позивач звертає увагу суду на те, що загальна сума позовних вимог, як вбачається з матеріалів справи, становила 1 797 479, 41 грн. Разом з тим, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги лише на суму 787 515, 60 грн. Така сума коштів, задоволена судом, навіть не покриває сплачені відсотки за кредитні кошти, які використовувалися відповідачем по кредитних договорах № 010/126/22/301/1 від 16.06.2020 р. та № 010/126/22/301/3 від 23.06.2020 р. на загальну суму 1 200 849, 99 грн. Тому позивач частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції і вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги мали бути задоволені повністю.

Також позивач вказує, що суд першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позову, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у розмірі 11 812, 14 грн, що становить 43,81 % сплаченого судового збору, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 261,75 грн, що становить 56,19 % понесених витрат задоволених судом. Зобов`язано позивача сплатити на користь відповідача 6 449,61 грн - різниці понесених судових витрат. Позивач зазначає, що додані докази в підтвердження понесених витрат на правову допомогу є співмірними зі складністю справи, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 р. відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 06.10.2021 р. об 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 р. розгляд скарги відкладено на 10.11.2021 р. о 14:30 год.

В судових засіданнях 06.10.2021 р. та 10. 11.2021 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги.

Представник позивача в судових засідання 06.10.2021 р.та 10.11.2021 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 21.01.2020 р. між Приватним підприємством "Валентина" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (постачальник) укладено договір поставки № АІ-00128 (а. с. 26-32, т. 1).

Згідно п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива (товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, одиниця виміру, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою сторін у Специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною частиною. (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник поставляє товар покупцю за цінами, визначеними у специфікації до договору.

Загальна сума цього договору обчислюється як вартість усього товару, поставленого постачальником покупцю, згідно із специфікаціями до договору, протягом строку дії договору. (п. 2.4. договору).

Якість товару, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до його якості (п. 3.1 договору).

Підтвердженням якості товару є сертифікат (паспорт) якості заводу-виробника (п. 3.4 договору).

Сторони домовились, що поставка товару може здійснюватись на умовах EXW, FCA, CPT, відповідно до Інкотермс 2010. Конкретні умови поставки сторони щоразу визначатимуть у специфікації до договору на відповідну партію товару (п. 5.1 договору).

Товар, що є предметом поставки за цим договором, поставляється протягом 30 календарних днів з моменту повної попередньої оплати покупцем його вартості, якщо інші строки поставки не передбачені специфікацією до договору (п. 5.2 договору).

Право власності у покупця виникає з моменту передання товару (п. п. 5.3.6 договору).

Згідно п. п. 5.5.1 договору пункт поставки та місце призначення товару сторони, щоразу узгоджують у специфікації до договору, якщо інше не передбачено договором.

Постачальник зобов`язаний надати покупцю: видаткову накладну, сертифікат (паспорт) якості завод-виробника (на вимогу покупця), податкову накладну, складену в електронній формі та зареєстровану в єдиному реєстрі податкових накладних (п. 5.6 договору).

У разі, якщо після отримання від покупця попередньої оплати за товар постачальник в силу обставин, що не залежить від нього, не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару покупцеві у строки передбачені п. 5.2 договору, повинен повідомити покупця за допомогою факсу та (або) електронної пошти. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди постачальник зобов`язується протягом 2-х банківських днів, повернути покупцю сплачені за товар кошти. Повернення постачальником попередньої оплати покупцеві не є порушенням зобов`язань постачальника за умовами даного договору (п. 5.8 договору).

Товар вважається прийнятим за кількістю місць згідно з кількістю місць, зазначених у транспортних та супровідних документах; за кількістю виробів - згідно зі специфікацією; за якістю - згідно зі сертифікатом (паспортом) якості заводу-виробника (п. 6.1 договору).

За змістом п. 7.2. договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до договору. Після надходження попередньої оплати на поточний рахунок постачальника відмова покупця від приймання поставленого постачальником товару не приймається.

Відповідно до п. 7.3 договору покупець повинен здійснити оплату товару протягом 3 (трьох) днів з моменту підписання специфікації, якщо інші строки оплати не передбачені специфікацією до договору та (або) рахунком-фактурою постачальника на відповідну партію товару.

При порушенні своїх зобов`язань сторона несе відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених договором (п. 8.1 договору).

За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також штраф, визначений у специфікації (п. 8.4.1. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та дії до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним, але не довше, ніж до 31.12.2020 р. (п. 12.2. договору).

Строк договору буде продовжуватись на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за 1 місяць до його закінчення не виявить бажання у письмовій форм і припинити дію договору.

На виконання умов даного договору, 12.06.2020 р. відповідачем на адресу позивача надіслано рахунок-фактуру № АІ-00004886 та специфікацію № СГІ-АІ- 00128/74 від 12.06.2020р. щодо поставки товару в кількості 1500 тон на загальну суму 10 350 000 грн разом з ПДВ. Кінцевим строком оплати було встановлено 17.06.2020 р.

16.06.2020 р. позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 10 350 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12047 від 16.06.2020 р. (а. с. 45, т. 1).

Відповідачем було частково поставлено товар в розмірі 110,75 тон на суму 764 175 грн, що заперечувалось сторонами та підтверджено товарно-транспортними накладними № № 698, 699, 700 від 12.06.2020 р. та № 701 від 15.06.2020 р. (вх. № 01-34/6566/21 від 21.07.2021 р.).

Сума коштів за недопоставлений товар становить - 9 585 825 грн.

22.06.2020 р. відповідачем на адресу позивача було надіслано рахунок-фактуру № АІ-00005060 від 22.06.2020 р. та специфікацію № СГ1-А1-00128/76 від 22.06.2020 р. щодо поставки товару в кількості 500 тон на загальну суму 3 450 000 грн разом з ПДВ. Кінцевим строком оплати було встановлено 24.06.2020 р.

На виконання умов договору, позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 3 450 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12149 від 23.06.2020 р. (а. с. 46, т. 1).

Однак, відповідачем не було поставлено товар на суму 3 450 000 грн. За твердженнями позивача з 2000 тон товару відповідачем поставлено 110,75 тонн. Кількість недотриманого позивачем товару, становить 1889,25 тон.

10.07.2020 р. відповідачем направлено на адресу позивача лист № 10/07/20-1, згідно якого визнано обсяг (1 889,25 т) та вартість недопоставленого товару (13 035 825 грн), а також зазначено, з посиланням на п. 5.8. договору, про неможливість поставки товару з об`єктивних причин. Зазначений лист було направлено засобами факсового зв`язку на телефонний номер ПП "Валентина", вказаний у договорі поставки № АІ-00128 від 21.01.2020 р. (а. с. 164, 165, т. 1).

19.01.2021 р. відповідачем повторно направлено позивачу лист аналогічного змісту (а. с. 25, т. 1).

Згідно платіжних доручень № № 1318, 1319, 2371, 132, 17 від 22.01.2021 р., відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 13 036 295 грн, з призначенням платежу: "повернення коштів за непоставлений товар, згідно договору №АІ-00128 від 21.01.2020р." (а. с. 47-50, т. 1).

25.01.2021 р. позивачем на адресу відповідача надіслано претензію щодо невиконання умов договору поставки № А1-00128 від 21.01.2020 р.

29.01.2021 р. відповідачем надано відповідь на претензію, у якій зазначено про належне виконання умов договору, направлення 19.01.2021 р. лише одного листа № 19/01/21-1 щодо неможливості поставки товару, за змістом якого останній повідомив, що в силу обставин, які не залежать від постачальника, він не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару у строки передбачені п. 5.2. договору (а. с. 22, 23, т. 1).

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 637 284, 29 грн - інфляційних втрат, 928 156, 10 грн - пені, 232 039, 02 грн - 3 % річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № АІ-00128 від 21.01.2020 р. в частині прострочення поставки товару.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Колегія суддів зазначає, що п. 5.8. договору передбачено, що у разі, якщо після отримання від покупця попередньої оплати за товар постачальник в силу обставин, що не залежить від нього, не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару покупцеві у строки передбачені п. 5.2 договору, повинен повідомити покупця за допомогою факсу та (або) електронної пошти. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди постачальник зобов`язується протягом 2-х банківських днів, повернути покупцю сплачені за товар кошти. Повернення постачальником попередньої оплати покупцеві не є порушенням зобов`язань постачальника за умовами даного договору (п. 5.8 договору).

Пунктом 5.2. договору визначено, що товар, що є предметом поставки за цим договором, поставляється протягом 30 календарних днів з моменту повної попередньої оплати покупцем його вартості, якщо інші строки поставки не передбачені специфікацією до договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, 12.06.2020 р. відповідачем на адресу позивача надіслано рахунок-фактуру № АІ-00004886 та специфікацію № СГІ-АІ- 00128/74 від 12.06.2020р. щодо поставки товару в кількості 1500 тон на загальну суму 10 350 000 грн разом з ПДВ. Кінцевим строком оплати було встановлено 17.06.2020 р.

Суд вказує, що обов`язок доведення існування обставин, які унеможливили виконання зобов`язання з поставки товару, а також наявність достатніх підстав для застосування приписів п. 5.8 договору покладається на відповідача.

На підтвердження використання наданого п. 5.8. договору права, відповідачем надано два листи від 10.07.2021 р. (направлено факсом) та від 19.01.2021 р., у яких зазначено про неможливість поставки товару з об`єктивних причин.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені листи не містять переліку таких причин, які призвели до неможливості поставки товару, не зазначено також опису та терміну дії обставин, котрі перешкодили своєчасно поставити товар позивачу. В свою чергу, саме по собі посилання на наявність об`єктивних обставин неможливості поставити товар ще не є достатньою умовою застосування положень п. 5.8. договору.

Крім того, суд враховує, що такі повідомлення мали бути направлені у періоду строку поставки, а не після виникнення прострочення, однак починаючи з 17.07.2021 р. зобов`язання з поставки товару на суму 9 585 825 грн набуло статусу простроченого, доводи скаржника в цій частині суд оцінює критично.

Відповідач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування об`єктивних обставин, що не залежить від нього, які не дали йому можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару покупцеві у строки передбачені п. 5.2 договору.

А відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно застосування положень п. 5.8. договору, як підстави звільнення від нарахування штрафних санкцій та заходів відповідальності за порушення строків поставки товару.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт перерахування передплати у повному обсязі та несвоєчасну поставку товару у погоджений сторонами строк.

Окрім того, суд приймає до уваги, що сторонами також було погоджено умови підтвердження форс-мажорних обставин шляхом надання сертифікату ТПП (п. п. 9.1. - 9.6. договору). Форс-мажорні обставини підтверджуються сертифікатом Торгово-промислової палати та звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов`язань за договором, що виникли під час дії цих обставин.

Відповідач не надав суду належних доказів в підтвердження наявності форс-мажорних обставин, як і не надав доказів повідомлення позивача про виникнення таких форс-мажорних обставин.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 8.2.1 договору при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений п. 5.2. договору, з урахуванням норм п. 5.8. договору. Постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості простроченого товару.

Враховуючи вищенаведену оцінку судом фактичних обставин справи, ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" не доведено існування об`єктивних причин неможливості поставити товар, які згідно п. п. 5.2., 5.8., 8.2.1. договору, виключають можливість нарахування неустойки, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги щодо стягнення неустойки є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору, з урахуванням встановлених судом обставин відносно прострочення термінів поставки товару зі сторони відповідача.

Разом з тим, суд вказує, що позивач здійснив нарахування неустойки на загальну вартість непоставленого товару, починаючи з 24.07.2021 р. по 25.02.2021 р. При цьому 30-ти денний строк поставки товару, згідно п. 5.2. договору слід обчислювати з моменту повної попередньої оплати товару. Тобто нарахування неустойки слід здійснювати відносно кожного окремого платежу з урахування строків поставки товару, який обчислюється з моменту перерахування коштів.

Матеріалами справи стверджується, що кошти в сумі 10 350 000 грн згідно платіжного доручення № 12047 перераховано позивачем відповідачу 16.06.2020 р., залишок вартості непоставленого товару становить 9 585 825,00 грн, тому починаючи з 17.07.2020 р. зобов`язання з поставки передплаченого товару на зазначену суму набуло статусу простроченого.

В свою чергу, оскільки кошти відповідачем були повернуті позивачу 22.01.2021 р., і позивач не висловив заперечень відносно отримання поверненої передплати та скористався правом, передбаченим ч. 2 ст. 693 ЦК України, вимагати поставки товару або повернення коштів, встановивши термін поставки та надавши можливість повернення коштів, то останнім днем прострочення виконання зобов`язання є 21.01.2021 р.

Відтак періодом нарахування неустойки за прострочення поставки товару на суму 9 585 825,00 грн є проміжок часу з 17.07.2020 р. по 21.01.2021 р.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Таким чином, укладаючи договір 21.01.2020 (до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"), сторони не змінили передбачений частиною 6 статті 232 ГК України порядок і строк нарахування неустойки.

Враховуючи, що укладення договору мало місце до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020 року, суд виходить з того, що дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується (Правовий висновок підтверджено КГС ВС 20 квітня 2021 року при розгляді справи № 905/497/20), а відтак нарахування неустойки має тривати протягом шести місяців та обмежується періодом з 17.07.2020 р. по 17.01.2021 р.

Беручи до уваги викладене, перевіривши здійсненний судом першої інстанції розрахунок пені за період з 17.07.2020 р. по 17.01.2021 р. на суму 9 585 825 грн у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, судом встановлено її розмір в сумі 581 581,67 грн.

Матеріалами справи стверджується, що кошти в сумі 3 450 000 грн згідно платіжного доручення № 12149 перераховано 23.06.2020 р., залишок вартості непоставленого товару становить 3 450 000 грн, тому з урахуванням п. 5.2. договору, починаючи з 24.07.2020 р. зобов`язання з поставки передплаченого товару на зазначену суму набуло статусу простроченого.

Відтак оскільки грошові кошти повернуто 22.01.2021 р., то останнім днем прострочення виконання зобов`язання є 21.01.2021 р. Таким чином, періодом нарахування неустойки за прострочення поставки товару на суму 3 450 000 грн є проміжок часу з 24.07.2020 р. по 21.01.2021р. В даному випадку строк нарахування не перевищує шести місяців.

Беручи до уваги викладене, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за період з 24.07.2020 р. по 21.01.2021 р. на суму 3 450 000 грн у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, судом встановлено її розмір в сумі 205 933,93 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню пеня в загальному розмірі 787 515, 60 грн за прострочення поставки товару за договором поставки № АІ-00128 від 21.01.2020 р., в частині стягнення пені в розмірі 140 640,50 грн суд першої інстанції правомірно відмовив.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 232 039,02 грн 3 % річних та 637 284,29 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.022018 р. у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції помилково вважав, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у апеляційному порядку судове рішення , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 625 ЦК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19), які є найбільш релевантними, у зв`язку із чим дійшов неправильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19.

Позивач нараховує інфляційні втрати в розмірі 637 284,29 грн за період з серпня 2020 р. по січень 2021 р. та 3 % річних в розмірі 232 039, 02 грн за період з 24.07.2020 р. по 25.02.2021 р. на суму 13 036 291 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач перерахував відповідачу попередню оплату за договором в загальному розмірі 13 800 000 грн, а саме: 16.06.2020 р. в розмірі 10 350 000 грн та 23.06.2020 р. в розмірі 3 450 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №12047 та № 12149.

Відповідач частково поставив позивачу товар на суму 764 175 грн, що заперечувалось сторонами та підтверджено товарно-транспортними накладними № № 698, 699, 700 від 12.06.2020 р. та № 701 від 15.06.2020 р.

Тобто, матеріалами справи стверджується, що загальна сума попередньої оплати, яку позивач перерахував відповідачу, з врахуванням здійсненої відповідачем поставки за договором, становить 13 035 825 грн, на яку і слід нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати. Разом з тим. як вбачається з розрахунків позивача, останній нараховує 3 % річних та інфляційні втрати на суму 13 036 295 грн.

Беручи до уваги викладене, здійснивши перевірку правильності здійснених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційні втрати, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим є нарахування на суму попередньої оплати в розмірі 13 035 825 грн, тому обгрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних в розмірі 194 530, 34 грн за період з 24.07.2020 р. (як просить позивач) по 21.01.2021 р. (останній день прострочення виконання зобов`язання) та інфляційних втрат в розмірі 637 261, 32 грн за період з серпень 2020 р. по січень 2021 р. (як просить позивач).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 194 530, 34 грн та інфляційні втрати в розмірі 637 261, 32 грн підлягають задоволенню. В решті позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо доводів скаржника в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 р. у даній справі, то колегія суддів вказує наступне.

На підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено судом апеляційної інстанції при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 26 962,19 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 1 797 479,41 грн, а позов, за результатом апеляційного перегляду, задоволено частково на суму 1 919 307, 26 грн, що становить 90,08 % ціни позову. Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 24 287, 54 грн.(пропорційно до задоволеної частини вимог)

При вирішенні питання стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що у позовній заяві позивачем зазначено орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу у розмірі 198 148 грн. Однак позивач не скористався правом долучити до позову договір про надання правової допомоги, укладений між ПП "Валентина" та адвокатом Олійником Р.О., підставою представництва був ордер про надання правової допомоги.

Під час оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду від 21.07.2021 р. був присутній уповноважений представник позивача. Судом призначено судове засідання з приводу розподілу судових витрат на 28.07.2021 р. о 10:00 год, встановлено сторонам строк подачі доказів щодо розміру понесених судових витрат, заперечень щодо понесених стороною витрат, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до 26.07.2021 р. включно.

Тобто, позивач в особі представника був обізнаний відносно процесуальних строків подання доказів на підтвердження обставин понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однак, позивачем лише 28.07.2021 р. надано докази щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги від 01.02.2021 р., укладений між ПП "Валентина" та адвокатом Олійником Р.О., акт здачі-приймання виконаних робіт від 21.07.2021 р., опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі № 902/186/21.

З огляду на викладене, ПП "Валентина", всупереч вимогам ч. 8 ст. 129 ГПК України та встановленому судом процесуальному строку порушено терміни подання доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Однак, подані представником позивача 28.07.2021 р. документи не містять клопотання про поновлення процесуальних строків та обґрунтування поважності їх пропуску.

З огляду на викладене, заява ПП "Валентина", в особі представника адвоката Олійника Р.О. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 97 151, 56 грн, судом першої інстанції обґрунтовано залишено без розгляду на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Щодо заяви ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 133 496,44 грн, суд зазначає наступне.

В силу ч. 7 ст. 116 ГПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Оскільки, відповідачем здано відповідну заяву до відділення поштового зв`язку 23.07.2021 р., тому строк на її подачу не пропущено.

У відповідності до ст.ст. 126, 129 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Позивачем не подано заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу, не ініційовано питання відносно щодо співмірності та пропорційності заявленої відповідачем суми витрат.

Однак, дана обставина не виключає можливості вирішення питання стосовно обґрунтованості розміру таких витрат, доведення факту їх понесення належними доказами, а також надання оцінки критеріям формування розміру гонорару самостійно судом.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України.

У частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

При визначенні критеріїв та підстав зменшення витрат на правову допомогу, які мають бути понесені відповідачем, суд враховує перевищення більш ніж у 2,5 рази розміру витрат порівняно з попереднім їх розрахунком.

Так, 01.04.2021 р. до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву разом з доданими документами, в якому відповідач просить суд відмовити у позові повністю. Одночасно з подачею відзиву надано орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 грн.

Враховуючи приписи ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Суд враховує, що основний розмір заявлених витрат становить гонорар успіху адвоката.

Відповідачем не надано жодних доказів та не доведено, що заявляючи у відзиві вимогу про відмову у задоволенні позову повністю, відповідач не міг домовитись та передбачити суму гонорару адвоката у виді 10 % від розміру вимог, у задоволенні яких суд відмовить.

Тому, процесуальна позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" з приводу формування підходів до визначення розміру судових витрат є непослідовною, суперечить вимогам ч. 6 ст. 129 ГПК України, що з урахуванням висновків Верховного Суду надає суду достатні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, в силу вимог ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим; дії сторони щодо досудового вирішення спору.

На підтвердження обставин виникнення обов`язку зі сплати витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано договір про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021 р., укладений між товариством та адвокатом Парчевським В.Ю., який діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №835 від 21.12.2006 р.

Згідно п. 2.2. договору розмір гонорару орієнтовно складає 5 000 грн та остаточно визначається сумою, зазначеною в актах наданих послуг.

Клієнт сплачує розмір наданих послуг протягом трьох календарних днів х моменту підписання відповідного акту.

Розмір гонорару, визначеного у фіксованій сумі, підлягає збільшенню у зв`язку із суттєвим зростанням обсягу правової допомоги (п. 2.3. договору).

Сторонами підписано акт наданих послуг від 21.07.2021 р., у якому погоджено зміст та обсяг виконаних адвокатом робіт, а також їх вартість, зокрема визначено гонорар успіху адвоката у розмірі 10% від суми, на яку відмовлено у задоволенні позовних вимог - 100 996, 44 грн.

Надаючи оцінку умовам договору про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021р., колегія суддів погоджується з тим, що його сторонами було погоджено фіксований розмір гонорару у розмірі грошової суми.

Дійсно, розмір гонорару може збільшуватись згідно п. 2.3. договору, однак дане положення договору вказує на збільшення саме фіксованої суми гонорару, а не його відсоткового відношення до ціни позову.

Тобто відповідачем не доведено, яким чином, залежно від ціни позову ПП "Валентина" відбулося збільшення обсягу робіт адвоката.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, саме в укладеному договорі сторони повинні погодити розмір та форму гонорару. Узгодження іншої форми гонорару в акті про надання послуг до договору чинними законодавством не передбачено.

А відтак суд критично оцінює наданий відповідачем акт в частині погодження ціни послуг з надання правової допомоги в сумі 100 996, 44 грн, як гонорару успіху адвоката.

Беручи до уваги викладене, суд вказує, що підписаний відповідачем та адвокатом договір про надання правової допомоги не містить положень, які підтверджували б домовленість сторін визначити гонорар у форму відсотку від ціни позову, пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких буде відмовлено, зокрема при розгляді справи № 902/186/21. Сторонами також не внесено зміни до відповідного договору шляхом підписання додаткової угоди.

Отже, суду не доведено, що внесення таких змін відбулося шляхом підписання акту наданих послуг від 21.07.2021 р., оскільки даний документ не містить відомості про зміну пунктів договору, тому не може вважатись окремим правочином і виходити за межі істотних умов договору про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021 р.

Власне факт визначення гонорару у відсотку до ціни вимог, у задоволенні яких було відмовлено, свідчить не про збільшення обсягу послуг (як того вимагає п. 2.3. договору), а про зміну способу та умов виплати гонорару, форму та спосіб обчислення якого не погоджено сторонами у договорі про надання правової допомоги №05/21 від 12.01.2021 р. Тому, збільшення розміру гонорару у такий спосіб не узгоджується з нормами п. п. 2.2., 2.3. договору.

За подібних підстав Верховний Суд доходив висновку про відмову у задоволенні вимог щодо покладення на іншу сторону витрат на професійну правничу допомогу. За висновками Верховного Суду, договір про надання правової допомоги має відповідати Правилам адвокатської етики в частині визначення розміру та порядку обчислення гонорару.

Адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 522/17845/15-ц від 18.12.2019 року).

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (Постанова 06.03.2019 року у справі №922/1163/18), системний аналіз норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність );

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Колегія суддів вказує, що договір про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021 р. не визначає порядок обчислення гонорару у відсотковому відношенні до ціни позову та не передбачає такої форми оплати як гонорар успіху адвоката.

Отже, зміст цієї угоди (форма визначення розміру гонорару) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та його сплату у відсотку до ціни позову та залежно від результату розгляду справи, а відтак наданий відповідачем договір про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021 р. не може бути підставою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у формі гонорару успіху адвоката у розмірі 10% від суми, на яку відмовлено у задоволенні позовних вимог, що відповідачем оцінено у розмірі 100 996,44 грн.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні вимог відповідача щодо розподілу та відшкодування 100 996,44 грн витрат на професійну правничу допомогу, в якості гонорару успіху адвоката у розмірі 10% від суми, на яку відмовлено у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Водночас, суд враховує, що інтереси відповідача дійсно представляв адвокат Парчевський В.Ю., який приймав участь у судових засіданнях, готував та надавав до суду процесуальні документи (заяви з процесуальних питань, заяву про залишення позову без розгляду: відзив, заперечення проти заяви про збільшення позовних вимог від 24.03.2021 р., тощо).

Таким чином, факт надання та понесення перелічених витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами.

На виконання вимог ч. ч. 6, 7 ст. 127 ГПК України ПП "Валентина" не скористалося правом надання заперечень щодо розмір понесених витрат відповідачем на професійну правничу допомогу та не подано клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Тому, суд вважає обґрунтованими і доведеними витрати ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" на професійну правничу допомогу в сумі 32 500 грн, які складаються з вивчення позовної заяви та нормативних документів відносно заявленого позову; підготовки заяв з процесуальних питань, участі у судових засіданнях.

Враховуючи те, що предметом позову було стягнення 1 797 479,41 грн, позов задоволено частково на суму 1 619 307, 26 грн, що становить 90,08 % ціни позову, тому з позивача на користь відповідача слід стягнути 9,92 % понесених витрат, пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено, що становить 3 224 грн.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. у справі №902/186/21 скасуванню в частині відмови в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 232 039, 02 грн - 3 % річних та 637 284, 29 грн - інфляційних втрат, з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. у справі № 902/186/21 слід залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 р. у справі № 902/186/21 слід змінити в частині сум судових витрат з викладенням резолютивної частини додаткового рішення в редакції суду апеляційної інстанції.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача пропорційно розміру задоволених вимог згідно ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. у справі №902/186/21 скасувати в частині відмови в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 232 039, 02 грн - 3 % річних та 637 284, 29 грн - інфляційних втрат.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (вул. Метрологічна, буд. 42, прим. 42/1, м. Київ, 03143, код - 35917124) на користь Приватного підприємства "Валентина" (вул. Героїв України, буд. 15, м. Бершадь, Вінницька область, 24400, код - 30072467) 194 530, 34 грн - 3 % річних та 637 261, 32 грн - інфляційних втрат. Врешті позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат - відмовити.

В іншій частині рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 р. у справі № 902/186/21 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 р. у справі № 902/186/21 - змінити.

Викласти резолютивну частину додаткового рішення в наступній редакції:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (вул. Метрологічна, буд. 42, прим. 42/1, м. Київ, 03143, код - 35917124) на користь Приватного підприємства "Валентина" (вул. Героїв України, буд. 15, м. Бершадь, Вінницька область, 24400, код - 30072467) 24 287, 54 грн - судового збору за подання позовної заяви.

2. Залишити без розгляду заяву Приватного підприємства "Валентина", в особі представника адвоката Олійника Романа Олександровича, про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 97 151, 56 грн.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Валентина" (вул. Героїв України, буд. 15, м. Бершадь, Вінницька область, 24400, код - 30072467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (вул. Метрологічна, буд. 42, прим. 42/1, м. Київ, 03143, код - 35917124) 3 224 грн - витрат на професійну правничу допомогу та 4011,97 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити видачу судових наказів Господарському суду Вінницької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2021р

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.