Постанова

від 25.05.2022 по справі 902/186/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/186/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,

за участю представників учасників справи:

-представника відповідача: Круковська Р.І.;

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД»

на рішення Господарського суду Вінницької області

(суддя - Міліціанов Р.В.)

від 21.07.2021

додаткове рішення Господарського суду Вінницької області

(суддя - Міліціанов Р.В.)

від 28.07.2021

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Мельник О.В.)

від 10.11.2021

у справі за позовом Приватного підприємства «Валентина»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД»

про стягнення 1 797 479,41 грн,

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У березні 2021 року Приватне підприємство «Валентина» (надалі - ПП «Валентина», Підприємство, позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» (надалі - ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», Товариство, відповідач) про стягнення 1 797 479, 41 грн заборгованості, з яких: 637 284, 29 грн - інфляційних втрат, 928 156,10 грн - пені за період з 24.07.2020 по 25.02.2021 та 232 039,02 грн - 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані простроченням поставки товару за договором поставки № АІ-00128 від 21.01.2020 (надалі - договір).

1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що відповідач виконав належним чином свої зобов`язання відповідно до умов договору, повернувши в порядку та строк, встановлені пунктом 5.8 договору суму попередньої оплати, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідач стверджував про відсутність прострочення, оскільки позивач після отримання повідомлення щодо неможливості відповідачем своєчасно поставити товар не погодив нової дати поставки товару.

2. Фактичні обставини справи, установлені судами

2.1. 21.01.2020 між ПП «Валентина» (покупець) та ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки № АІ-00128, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива (товар), а покупець зобов`язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

2.2. Товар, що є предметом поставки за цим договором, поставляється протягом 30 календарних днів з моменту повної попередньої оплати покупцем його вартості, якщо інші строки поставки не передбачені специфікацією до договору (пункт 5.2 договору).

2.3. Право власності у покупця виникає з моменту передання товару (п.п. 5.3.6 договору).

2.4. У разі, якщо після отримання від покупця попередньої оплати за товар постачальник в силу обставин, що не залежить від нього, не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару покупцеві у строки, передбачені пунктом 5.2 договору, повинен повідомити покупця за допомогою факсу та (або) електронної пошти. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди, постачальник зобов`язується протягом 2-х банківських днів повернути покупцю сплачені за товар кошти. Повернення постачальником попередньої оплати покупцеві не є порушенням зобов`язань постачальника за умовами даного договору (пункт 5.8 договору).

2.5. За змістом пункту 7.2. договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до договору. Після надходження попередньої оплати на поточний рахунок постачальника відмова покупця від приймання поставленого постачальником товару не приймається.

2.6. При порушенні своїх зобов`язань сторона несе відповідальність, визначену договором та/або чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених договором (пункт 8.1 договору).

2.7. За прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також штраф, визначений у Специфікації (пункт 8.4.1 договору).

2.8. На виконання умов укладеного договору 12.06.2020 відповідач на адресу позивача надіслав рахунок-фактуру № АІ-00004886 та Специфікацію № СГІ-АІ- 00128/74 щодо поставки товару в кількості 1500 тон на загальну суму 10 350 000, 00 грн разом з ПДВ. Кінцевим строком оплати було встановлено 17.06.2020.

2.9. 16.06.2020 позивач здійснив попередню оплату в розмірі 10 350 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12047 від 16.06.2020.

2.10. Відповідач (постачальник) частково поставив товар в розмірі 110,75 тон на суму 764 175,00 грн, що не заперечувалось сторонами та підтверджено товарно-транспортними накладними №№ 698, 699, 700 від 12.06.2020 та №701 від 15.06.2020. Сума коштів за недопоставлений товар становить - 9 585 825, 00 грн.

2.11. 22.06.2020 року відповідач на адресу позивача надіслав рахунок- фактуру № АІ-00005060 та Специфікацію № СГ1-А1- 00128/76 від 22.06.2020 щодо поставки товару в кількості 500 тон на загальну суму 3 450 000, 00 грн разом з ПДВ. Кінцевим строком оплати було встановлено 24.06.2020.

2.12. На виконання умов договору позивач 16.06.2020 здійснив попередню оплату в розмірі 3 450 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12149 від 23.06.2020. Однак, відповідач не поставив товар на суму 3 450 000,00 грн.

2.13. За твердженнями позивача з 2000 тон товару відповідачем поставлено 110,75 тон. Кількість неотриманого позивачем товару становить 1 889,25 тон.

2.14. 10.07.2020 ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» направлено на адресу ПП «Валентина» лист № 10/07/20-1, згідно з яким визнано обсяг (1 889,25 т) та вартість недопоставленого товару (13 035 825,00 грн), а також зазначено з посиланням на пункт 5.8. договору про неможливість поставки товару з об`єктивних причин.

2.15. 19.01.2021 ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» повторно направлено лист аналогічного змісту.

2.16. 22.01.2021 року відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в сумі 13 036 295, 00 грн, з призначенням платежу: «повернення коштів за непоставлений товар, згідно Договору №АІ-00128 від 21.01.2020», що засвідчується платіжними дорученнями №№ 1318, 1319, 2371, 132, 17.

2.17. 25.01.2021 позивач на адресу відповідача надіслав претензію щодо невиконання умов договору поставки № А1-00128 від 21.01.2020.

2.18. 29.01.2021 відповідач надав відповідь на претензію, у якій зазначив про належне виконання умов договору. ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» також вказав, що направив позивачу 19.01.2021 лише одного листа №19/01/21-1 щодо неможливості поставки товару в силу обставин, які не залежать від постачальника, а тому він не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару у строки, передбачені пунктом 5.2 договору.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку у сумі 787 515,60 грн. У задоволенні позову в частині вимог про стягнення неустойки в сумі 140 640,50 грн, 232 039,02 грн - 3% річних та 637 284, 29 грн - інфляційних втрат відмовлено.

3.2. Суд першої інстанції виходив з того, що:

- Товариство прострочило поставку товару на суму 9 585 825,00 грн, тому за період з 17.07.2020 по 17.01.2021 відповідно до пункту 8.2.1 договору та частини 6 статті 232 ГК України зобов`язано сплатити пеню у розмірі 581 581, 67 грн;

- стаття 625 ЦК України застосовується лише у разі порушення грошового зобов`язання, а у цій справі наявне порушення договірних зобов`язань щодо поставки товару у визначений строк;

- Товариством не надано сертифікат Торгово-промислової палати на підтвердження наявності форс-мажорних обставин щодо неможливості з об`єктивних причин поставити товар у строки, передбачені пунктом 5.2 договору;

- листи відповідача не містять переліку причин, які призвели до неможливості поставки товару, опису та терміну дії цих обставин, котрі перешкодили своєчасно поставити товар. Крім того, такі повідомлення мали бути направлені протягом строку поставки, а не після виникнення прострочення.

3.3. Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 залишено без розгляду заяву позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 97 151, 56 грн. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 15 150, 05 грн залишено за позивачем. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11 812,14 грн судових витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з позивача на користь відповідача 18 261,75 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 115 234,69 грн залишено за відповідачем. Зобов`язано позивача сплатити на користь відповідача 6 449,61 грн різницю понесених судових витрат, а також роз`яснено, що сторони звільняються від відшкодування одна одній 11 812,14 грн понесених судових витрат.

3.4. Суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач порушив строк подання доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, не подав клопотання про поновлення процесуальних строків та обґрунтування поважності їх пропуску, тому його заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу залишається без розгляду відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України;

- відповідач заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 133 496,44 грн надав своєчасно, проте позивач не подав заяву про зменшення розміру витрат на правову допомогу та не ініціював питання щодо співмірності та пропорційності заявленої відповідачем суми витрат;

- договір про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021 не визначає порядок обчислення гонорару у відсотковому відношенні до ціни позову та не передбачає такої форми оплати як гонорар успіху адвоката, тому обґрунтованими і доведеними є витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 32 500,00 грн, що підлягають відшкодуванню лише у сумі 18 261,75 грн (пропорційно розміру задоволених вимог).

3.5. 10.11.2021 Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції у частині відмови в позові про стягнення 232 039, 02 грн 3 % річних та 637 284, 29 грн інфляційних втрат скасував та прийняв у цій частині нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача 194 530, 34 грн 3 % річних та 637 261, 32 грн інфляційних втрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

3.6. Додаткове рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд змінив та стягнув з відповідача на користь позивача 24 287, 54 грн судового збору за подання позовної заяви. Залишив без розгляду заяву позивача, в особі представника адвоката Олійника Романа Олександровича, про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 97 151, 56 грн. Стягнув з позивача на користь відповідача 3 224, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4 011,97 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3.7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками, що з 17.07.2021 зобов`язання з поставки товару набуло статусу простроченого, а висновки щодо стягнення пені є обґрунтованими та законними.

3.8. Також суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 вказав, що після закінчення строку поставки у відповідача виникло зобов`язання повернути суму попередньої оплати, тому це зобов`язання є грошовим і до спірних правовідносин застосовується частина 2 статті 625 ЦК України.

3.9. Заперечення відповідача щодо застосування положень пункту 5.8. договору, як підстави для звільнення від нарахування штрафних санкцій та заходів відповідальності за порушення строків поставки товару, є необґрунтованими, оскільки відповідач не довів існування обставин, які не дали йому можливість виконати свої зобов`язання у встановлені строки, а надані листи були відхилені, як докази.

3.10. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо залишення заяви позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 97 151, 56 грн без розгляду та відмови у задоволенні вимог відповідача щодо розподілу та відшкодування 100 996,44 грн витрат на професійну правничу допомогу, що є гонораром успіху адвоката у розмірі 10% від розміру вимог, який погоджений лише в акті про надання послуг з правничої допомоги, а не в договорі про надання правової допомоги, що чинним законодавством не передбачено.

3.11. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з позивача слід стягнути 3 224, 00 грн витрат на правову допомогу (9,92 % понесених витрат відповідачем, пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких позивачу було відмовлено).

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

4.1. 30.11.2021 Товариство звернулося з касаційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. А також стягнути з Підприємства на користь Товариства 133 496,44 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, 40 443,28 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції та 53 924,38 грн судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

4.2. 30.12.2021 скаржник подав до Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій підставою касаційного оскарження визначив пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.3. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки в даному випадку не мало місце прострочення грошового зобов`язання, попередня оплата повернута позивачу в межах строку встановленого умовами договору, яким визначено особливості щодо порядку змін строку поставки, а також умов та строку повернення попередньої оплати (протягом двох банківських днів з наступного дня після недосягнення домовленостей щодо нового строку поставки товару). Суди помилково ототожнили строк поставки товару зі строком повернення попередньої оплати, що обумовлює наявність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

4.4. В обґрунтування підстав для відступу від висновку Верховного Суду скаржник зазначає, що правовідносини у справах не є подібними, оскільки у справі, яка переглядається, не оспорювався факт того, що попередня оплата є грошовим зобов`язанням, а спірні правовідносини пов`язані з дослідженням питання дотримання умов пункту 5.8 договору в частині дотримання порядку погодження нових строків поставки товару та строків повернення попередньої оплати, як наслідок, встановлення підстав для стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. Крім того, у справі № 918/631/19 ключовим питанням було, чи є попередня оплата грошовим зобов`язанням і з якого моменту настає обов`язок повернення попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України.

4.5. Щодо оскарження додаткового рішення скаржник визначає підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.6. В обґрунтування зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми частин 4, 5 статті 126 ГПК України, які визначають критерії співмірності витрат на оплату послуг адвоката та можливість зменшити суму витрат виключно на підставі клопотання іншої сторони та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19 (критерії співмірності витрат суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на їх неспівмірність, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям); додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2020 у справі № 911/4242/15, від 19.07.2021 року у справі № 910/16803/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 20.11.2020 у справі 910/13071/19 (суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи).

4.7. Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів, що гонорар успіху не може бути відшкодований, який погоджений лише в акті про надання послуг, якщо сторони, керуючись принципом свободи договору, можуть змінити гонорар успіху у спосіб погоджений договором, в тому числі зафіксувати остаточну суму в акті наданих послуг. Висновок Верховного Суду щодо застосування статті 126 ГПК України стосовно способів погодження гонорару успіху відсутній, що є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.8. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши наявні матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

5.2. Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

5.3. Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

5.4. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

5.5. Пунктом 5.8. договору сторони передбачили, що у разі, якщо після отримання від покупця попередньої оплати за товар постачальник в силу обставин, що не залежить від нього, не має можливості виконати свої зобов`язання з постачання товару покупцеві у строки, передбачені п. 5.2 договору, повинен повідомити покупця за допомогою факсу та (або) електронної пошти. Після цього сторони мають письмово узгодити новий строк поставки товару. У випадку недосягнення згоди постачальник зобов`язується протягом 2-х банківських днів повернути покупцю сплачені за товар кошти. Повернення постачальником попередньої оплати покупцеві не є порушенням зобов`язань постачальника за умовами даного договору (пункт 5.8 договору).

5.6. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зобов`язання з поставки товару на суму 9 585 825,00 грн набуло статусу простроченого починаючи з 17.07.2021, оскільки листи відповідача від 10.07.2021 та від 19.07.2021 не містять переліку причин, які призвели до неможливості поставки товару. Саме по собі посилання на наявність об`єктивних обставин неможливості поставити товар не є достатньою умовою застосування положень пункту 5.8. договору щодо узгодження нового строку поставки товару.

5.7. Крім того, сторонами також було погоджено умови підтвердження форс-мажорних обставин шляхом надання сертифікату ТПП (пункти 9.1. - 9.6. договору).

5.8. Проте, відповідач не надав суду належних доказів в підтвердження наявності форс-мажорних обставин, як і не надав доказів повідомлення позивача про виникнення таких форс-мажорних обставин.

5.9. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.10. Відповідно до статті 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

5.11. Згідно з нормами статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

5.12. За змістом положень частини 4 статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

5.13. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

5.14. Пунктом 8.2.1 договору передбачено, що при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений пунктом 5.2. договору, з урахуванням норм пункту 5.8. договору, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості простроченого товару.

5.15. З огляду на недоведеність ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» існування об`єктивних причин неможливості поставити товар, які згідно з пунктами 5.2., 5.8., 8.2.1. договору виключають можливість нарахування неустойки, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги щодо стягнення неустойки є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору, з урахуванням встановленого судами строку виконання зобов`язання.

5.16. За таких обставин, здійснений судами перерахунок пені за прострочення поставки товару в сумі 787 515,60 грн є правильним.

5.17. Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

5.18. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

5.19. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

5.20. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

5.21. Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

5.22. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

5.23. При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

5.24. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України.

5.25. З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.

5.26. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, а тому Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання покладених на нього згідно договору поставки зобов`язань.

5.27. Посилання відповідача на необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 суд касаційної інстанції вважає неправильним, з огляду на такі обставини.

5.28. У касаційній скарзі відповідач не погоджується з наявністю прострочення з виконання зобов`язання щодо поставки товару (статті 612 та 530 ЦК України), але при цьому, просить відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо правильності нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну поставку товару (стаття 625 ЦК України).

5.29. Верховний Суд зауважує, що стаття 625 ЦК України застосовується у випадку, якщо суди встановили прострочення з виконання зобов`язання, а встановлення строку виконання зобов`язання та порядок визначення прострочення регулюється статтями 612 та 530 ЦК України.

5.30. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій встановили дату виникнення у відповідача прострочення, а питання щодо застосування норм статей 612 та 530 ЦК України у касаційній скарзі скаржник не вказує, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 щодо застосування статті 625 ЦК України.

5.31. Щодо доводів скаржника в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 у цій справі, то Верховний Суд погоджується з висновком судом апеляційної інстанції з огляду на такі обставини.

5.32. Відповідно до статей 126, 129 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами.

5.33. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

5.34. Згідно із частинами 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5.35. Частинами 4, 5 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

5.36. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не подано заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу, проте ця обставина не виключає можливості вирішення питання стосовно обґрунтованості розміру таких витрат, доведення факту їх понесення належними доказами, а також надання оцінки критеріям формування розміру гонорару самостійно судом.

5.37. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України.

5.38. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

5.39. Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

5.40. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6-9 статті 129 цього Кодексу.

5.41. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

5.42. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

5.43. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

5.44. Тобто суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

5.45. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

5.46. Відповідно до частини 6 статті 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

5.47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не надав жодних доказів та не довів, що заявляючи у відзиві вимогу про відмову у задоволенні позову повністю, він не міг домовитись та передбачити суму гонорару адвоката у виді 10 % від розміру вимог, у задоволенні яких суд відмовить.

5.48. Також суди встановили, що договір про надання правової допомоги № 05/21 від 12.01.2021 не визначає порядок обчислення гонорару у відсотковому відношенні до ціни позову та не передбачає такої форми оплати, як гонорар успіху адвоката, а тому зміст цієї угоди (форма визначення розміру гонорару) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та його сплату у відсотку до ціни позову та залежно від результату розгляду справи.

5.49. Суди попередніх інстанцій вказали, що витрати ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» на професійну правничу допомогу в сумі 32 500,00 грн, які складаються з вивчення позовної заяви та нормативних документів відносно заявленого позову, підготовки заяв з процесуальних питань та участі у судових засіданнях, є обґрунтованими і доведеними, проте задовольняючи їх частково виходили із пропорційного розміру задоволених позовних вимог.

5.50. З огляду на те, що в орієнтованому розрахунку судових витрат відповідач не надавав розрахунок гонорару успіху, а також зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правильність пропорційного задоволення витрат на правову допомогу.

5.51. Суд касаційної інстанції зауважує, що відсутні підстави для надання висновку щодо можливості відшкодування гонорару успіху у цій справі, оскільки відповідач не вказував попередній (орієнтовний) розрахунок розміру гонорару успіху у відзиві і суди попередніх інстанцій відмовляючи в цій частині врахували всі обставини справи в їх сукупності.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктами 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 21.07.2021, додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 28.07.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі № 902/186/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко