Рішення

від 02.11.2021 по справі 914/2278/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2021 справа № 914/2278/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: ОСОБА_1 , Львівська область, м.Дрогобич;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» , Львівська область, м.Дрогобич;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 837694,09грн.

Представники:

Позивача: Куземко Б.І. (паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 , виданий Дрогобицьким МВУМВСУ у Львівській області 25.06.1999р.), Луців О.М. - представник, адвокат (ордер від 16.09.2021р. серії ВС №1097585);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.07.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом ОСОБА_1 від 23.07.2021р. б/н (вх. №2468) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» про стягнення заборгованості; ціна позову: 856602,79грн.

Підставами позовних вимог Заявник зазначає неналежне виконання Відповідачем зобов`язань з виплати вартості частки у зв`язку з виходом Позивача із Товариства.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.07.2021р. у цій справі суд постановив заяву ОСОБА_1 від 23.07.2021р. б/н (вх. №3062/21 від 26.07.2021р.) про забезпечення позову відхилити; в забезпеченні позову відмовити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у цій справі від 02.08.2021р. судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 31.08.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.08.2021р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 28.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду від 20.09.2021р. у цій справі судом постановлено заяву ОСОБА_1 від 16.09.2021р. вих. №16-09/21-01 (вх. №3721/21 від 16.09.2021р.) про забезпечення позову у справі №914/2778/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» про стягнення заборгованості; ціна позову: 856602,79грн. задоволити; вжити заходів забезпечення позову шляхом: заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» (82100, Україна, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська гора, буд.85; ідентифікаційний код: 37504146) вчиняти юридично значимі дії щодо відчуження автомобіля марки VOLKSWAGEN модель LT46, 2006 рік випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , вчиняти дії, які можуть призвести до відчуження транспортного засобу в майбутньому, а також вчиняти дії, що можуть вплинути на цілісність, схоронність транспортного засобу чи зниження його вартості; накладення арешту на інше рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» (82100, Україна, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська гора, буд.85; ідентифікаційний код: 37504146), у межах суми в розмірі 297001,40грн.; накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» (82100, Україна, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська гора, буд.85; ідентифікаційний код: 37504146) і перебувають у касах, на рахунках у банках та інших фінансових установах (крім коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), у межах суми в розмірі 297001,39грн.

В судовому засіданні 28.09.2021р. у цій справі судом оголошено перерву до 13.10.2021р. о 12:15год., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2021р. у цій справі суд постановив викладене у відзиві б/д б/н (від 11.10.2021р. вх. №23704/21) клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» про поновлення строку на подання відзиву задоволити; продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» строк на подання відзиву по 11.10.2021р.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2021р. у цій справі судом постановлено: заяву ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог від 13.10.2021р. прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 02.11.2021 р. о 11:00 год.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив Позивач та представник Позивача в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Позивач та представник Позивача в судове засідання з`явились, в судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначили про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

В судовому засіданні представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат у справі протягом пяти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 02.08.2021р. про відкриття провадження у цій справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.08.2021р. про відкриття провадження у даній справі надіслано судом 03.08.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська Гора, буд.85, та вручено Відповідачу 07.08.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414049861 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 31.08.2021р. у цій справі надіслано судом 06.09.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська Гора, буд.85, та 09.09.2021р. відправлення надійшло до точки видачі, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414100484 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Окрім того, суд також звертає увагу на те, що у Господарського суду Львівської області від 13.10.2021р. у цій справі надіслано судом 19.10.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська Гора, буд.85, та надійшло до точки видачі 21.10.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414181238 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, право на публічний розгляд , передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на усне слухання . І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі Schmidt v. Latvia від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі Салов проти України (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain , рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands , рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та Ankerl v. Switzerland , рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача та отримувались ним (зокрема ухвала від 02.08.2021р.), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Окрім того, про обізнаність Відповідача із існуванням цієї справи свідчить подання ним 11.10.2021р. за вх. №23704/21 Відзиву на позовну заяву.

При цьому суд також зазначає, що представник Відповідача була присутня в судовому засіданні

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням поданої 13.10.2021р. за вх. №4156/21 заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 742900грн. основного боргу з виплати частки Позивача у майні Відповідача у звязку із виходом Позивача зі складу учасників Відповідача, а також 23263,96грн. 3% річних та 71530,13грн. інфляційних нарахувань за порушення Відповідачем строку виконання грошового зобов`язання із виплати частки.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 11.10.2021р. за вх. №23704/21 Відзиві на позовну заяву зазначає про неправильне визначення позивачем суми заборгованості Відповідача з огляду на неврахування здійснених Відповідачем часткових її оплат, зокрема 10.01.2020р., 21.01.2020р. та 24.01.2020р. на суму 15000грн.

Також Відповідач вказує на здійснення часткового погашення суми боргу після відкриття провадження у справі (26.08.2021р. та 23.09.2021р.) на суму 6000грн.

При цьому Відповідач зазначає, що не відмовляється від своїх зобов`язань, однак, внаслідок карантинних обмежень, фінансові результати Відповідача значно погіршились, що зумовило неможливість виконання Відповідачем зобов`язань перед Позивачем.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 13.10.2021р. вх. №4156/21 про зменшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

03.07.2019р. ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора із заявою про вихід з складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» , що підтверджується описом документі, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії Внесення змін про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах .

Заявою від 03.07.2019р. ОСОБА_1 (надалі - Позивач, Учасник) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» (надалі - Відповідач, Товариство) із повідомленням про подання заяви про вихід зі складу учасників Товариства і проханням провести розрахунок та виплату вартості частки Учасника в статутному капіталі Товариства. Вказану заяву отримано уповноваженим представником Відповідача 03.07.2019р., про що свідчить відповідна відмітка на наявній в матеріалах справи копії заяви.

Згідно доводів Позивача державна реєстрація виходу Позивача із складу учасників Відповідача відбулась 09.07.2019р.

Виконаним суб`єктом оціночної діяльності - фізичною особою-підприємцем Щербанем С.І. Звітом про оцінку частки Позивача в статутному капіталі ТзОВ «Авіаль Груп» в розмірі 36,62% станом на 02.07.2019р. встановлено ринкову вартість частки Позивача в статутному капіталі Відповідача на 02.07.2019р. в розмірі 867900грн. без ПДВ.

Докази існування спору між Сторонами з приводу вартості частки Позивача в статутному капіталі Відповідача в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач, з урахуванням поданої 13.10.2021р. за вх. №4156/21 заяви про зменшення розміру позовних вимог, зазначає, що Відповідачем впродовж періоду з липня 2019р. по липень 2021р. згідно Платіжних доручень від 28.11.2019р. №421 на суму 5000грн., від 29.11.2019р. №422 на суму 10000грн., від 09.12.2019р. №427 на суму 5000грн., від 24.12.2019р. №436 на суму 10000грн., від 10.01.2020р. №441 на суму 5000грн., від 21.01.2020р. №450 на суму 5000грн., від 24.01.2020р. №451 на суму 5000грн., від 04.02.2020р. №455 на суму 1000грн., від 12.02.2020р. №463 на суму 9000грн., від 25.02.2020р. №468 на суму 5000грн., від 07.09.2020р. №514 на суму 10000грн., від 15.10.2020р. №527 на суму 5000грн., від 01.12.2020р. №536 на суму 5000грн., від 29.12.2020р. №541 на суму 10000грн., від 06.01.2021р. №542 на суму 15000грн., від 06.05.2021р. №5 на суму 5000грн., від 01.06.2021р. №13 на суму 5000грн., від 10.06.2021р. №20 на суму 5000грн. та від 23.06.2021р. №21 на суму 5000грн. здійснено часткове погашення існуючої заборгованості на суму 125000грн., внаслідок чого, заборгованість Відповідача перед Позивачем зі сплати вартості частки Позивача в статутному капіталі Відповідача станом на 19.07.2021р. складає 742900грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 742900грн. основного боргу з виплати частки Позивача у майні Відповідача у звязку із виходом Позивача зі складу учасників Відповідача, а також 23263,96грн. 3% річних та 71530,13грн. інфляційних нарахувань за порушення Відповідачем строку виконання грошового зобов`язання із виплати частки.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч.1, 2 ст.12 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Згідно ч.1 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників.

Приписами ч.5 вказаної статті передбачено, що учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється.

Не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (ч.6 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ).

Відповідно до ч.7 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю товариство зобов`язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, виплатити такому колишньому учаснику вартість його частки. Статутом товариства, що діє на момент виходу учасника, може встановлюватися інший строк для здійснення такої виплати.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З врахуванням наведеного суд зазначає про доведеність Поизвачем обставини виходу Позивача зі складу учасників Відповідача 09.07.2019р., а відтак, виникнення у Відповідача обов`язку виплатити Позивачу вартість його частки в статутному капіталі Відповідача у звязку із виходом в розмірі 867900грн. протягом одного року з дати виходу - по 09.07.2020р. включно.

При цьому, Відповідачем не доведено обставини встановлення в статуті Відповідача іншого строку на виплату колишньому учаснику вартості його частки.

З врахуванням встановлених судом обставин часткової виплати Відповідачем Позивачу вартості його частки в майні Відповідача в розмірі 125000грн. суд зазначає про доведеність Позивачем обставини існування станом на час звернення Позивача із позовною заявою до господарського суду простроченого боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 742900грн. Відтак права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені та підлягають захисту судом.

При цьому суд зазначає, що приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Відповідач у поданому 11.10.2021р. за вх. №23704/21 Відзиві серед іншого надає докази здійснення погашення суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі після відкриття провадження у справі на суму 6000грн. згідно Платіжних доручень від 26.08.2021р. №45 на суму 5000грн. та від 23.09.2021р. №52 на суму 1000грн.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Суд роз`яснює Позивачу та представнику Позивача справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 736900грн. суми заборгованості з виплати Відповідачем Позивачу вартості частки Позивача в статутному капіталі Відповідача у зв`язку із виходом Позивача із складу учасників Відповідача, оскільки предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. боргу припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 23263,96грн. 3% річних за період з 04.07.2020р. по 19.07.2021р. та 71530,13грн. інфляційних втрат за період з липня 2020р. по липень 2021р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Відповідно до п.7.2.4. Договору в редакції Додаткової угоди від 22.04.2019р. №1 до Договору в разі прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договорам Покупець замість трьох процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зобов`язується сплатити Постачальнику сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. У періоди, в яких подвійна облікова ставка Національного банку України буде перевищувати сорок вісім процентів річних, Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику проценти за ставкою (в розмірі), що дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України, що діяла в такий період. У будь-якому випадку розмір процентів, що сплачуються Покупцем Постачальнику, не може бути менший за сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення Проценти на суму простроченої попередньої оплаті, авансового платежу, якщо товар не був отриманий Покупцем, не нараховуються.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин, в тому числі щодо дати виходу Позивача зі складу Відповідача з врахуванням вимог ч.5 ст.24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано періодів існування боргу та його розміру. Таким чином сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку виплати Відповідачем вартості частки Позивача в статутному капіталі Відповідача за заявлений Позивачем період становить 23869,35грн., інфляційних втрат - 71758,15грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 23263,96грн. трьох відсотків річних за період з 04.07.2020р. по 19.07.2021р. та 71530,13грн. інфляційних втрат за період з липня 2020р. по липень 2021р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2021 .

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на « balance of probabilities» («баланс ймовірностей» ) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує «баланс ймовірностей» . У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт виходу Позивача зі складу учасників Відповідача 09.07.2019р., а відтак, виникнення у Відповідача обов`язку виплатити Позивачу вартість його частки в статутному капіталі Відповідача у звязку із виходом в розмірі 867900грн. протягом одного року з дати виходу - по 09.07.2020р. включно, беручи до уваги недоведеність Відповідачем обставини встановлення в статуті Відповідача іншого строку на виплату колишньому учаснику вартості його частки, а також встановлення судом обставини прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання з виплати частки на суму 742900грн., здійснення Відповідачем погашення боргу ,стягнення якого є предметом спору у цій справі в розмірі 6000грн. після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 736900грн. основного боргу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 23263,96грн. 3% річних та 71530,13грн. інфляційних втрат основного боргу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог, а провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. основного боргу - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 60000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Квитанцію від 16.07.2021р. №52 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 12849,10грн. Оригінал вказаної Квитанції є додатком №5 до позовної заяви.

Крім того, суд зазначає, що Позивачем за подання заяв про забезпечення позову від 26.07.2021р. вх. №3062/21 та від 16.09.2021р. вх. №3721/19 сплачено 2270грн. судового збору згідно Квитанцій від 16.07.2021р. №53 на суму 1135грн. та Квитанції від 15.09.2021р. №0.0.2266429003.1 на суму 1135грн.

При цьому, суд зазначає, що при поданні позовної заяви до господарського суду ціна позову становила 856602,79грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складала 12849,04грн.

Відтак Позивачем здійснено переплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 0,06грн.

Окрім того, внаслідок прийняття судом заяви Позивача від 13.10.2021р. за вх. №4156/21 Заяви про зменшення розміру позовних вимог ціна позову станом на час вирішення спору по суті становить 837694,09грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду складає 12565,41грн.

Згідно до п.1, 5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

Відтак Позивач наділений право на повернення з Державного бюджету України 283,63грн. судового збору (12849,04-12565,41) у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

При цьому з врахуванням наведених в мотивувальній частині цього рішення висновків суду про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. основного боргу суд зазначає, що Позивач наділений право на повернення з Державного бюджету України 90грн. судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі.

31.08.2021р. між Адвокатським об`єднанням АКСЕЛЛО (за Договором - Адвокатське об`єднання) та Куземком Богданом Івановичем (за Договором - Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №31-08/21-1 (надалі - Договір), предметом якого є (п.1.1. Договору) надання Адвокатським об`єднанням професійної правової допомоги Клієнту усіма законними методами та способами в справі № 914/2278/21 за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю ?АВІАЛЬ ГРУП? про стягнення заборгованості.

Відповідно до п.1.2. Договору Адвокатське о б 'єднання визначає (в тому числі може змінювати) адвоката (адвокатів) з урахуванням його (їх) спеціалізації, зайнятості, який (які) безпосередньо працюватиме (працюватимуть) над дорученням Клієнта. Адвокатське о б 'єднання вправі залучати до виконання доручення Клієнта третіх осіб, залишаючись відповідальним перед Клієнтом за їх дії.

Адвокатському о б 'єднанню, а саме адвокату, який визначений Адвокатським об`єднанням для безпосереднього надання професійної правової допомоги, в ході представництва інтересів Клієнта у всіх судових установах будь-якої юрисдикції (в тому числі - у Конституційному Суді та Верховному Суді), у відносинах з органами державної влади і органами місцевого самоврядування, адміністративними, правоохоронними, контролюючими, антимонопольними, профспілковими, реєстраційними, органами нотаріату та іншими органами, будь-якими юридичними та фізичними особами (в тому числі - з фізичними особами-підприємцями) надаються всі права особи, яка бере участь у справі, передбачені чинним законодавством України. Представництво інтересів Клієнта у справі здійснюється без будь-яких процесуальних обмежень (п.1.3. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору під час надання професійної правової допомоги Адвокатське о б 'єднання має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання Договору.

Згідно п.4.1. Договору розмір та порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати визначаються за погодженням Сторін шляхом підписання Додаткової угоди, що є Додатком до цього Договору і його невід`ємною частиною.

Пунктом 4.2. Договору Сторонами передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката та інші істотні обставини.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2022 року включно, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (п.6.1. Договору).

Додатковою угодою про встановлення розміру гонорару від 31.08.2021р. б/н до Договору Сторонами погоджено такий розмір та порядок сплати гонорару:

a) вартість однієї години роботи адвоката - 1000 гривень;

b) складення позовної заяви, відзиву на позовну заяву - по 5000 гривень;

c) складення інших заяв по суті справи - по 2500 гривень;

d) складення заяв про забезпечення доказів або позову - по 2500 гривень;

е) складення заяв, клопотань з процесуальних питань - по 500 гривень;

f) представництво інтересів у суді:

- в межах міста Львова - 1000 гривень за одне судове засідання;

- в межах Львівської області - 2000 гривень за одне судове засідання;

- за межами Львівської області - 4000 гривень за одне судове засідання.

Відповідно до п.2 Додаткової угоди у випадку якщо надані послуги з правової допомоги прямо не передбачені п.1 цієї Додаткової угоди, то в такому разі такі послуги розраховуються погодинно, пропорційно витраченому адвокатом часу, який оплачується відповідно до пп. а) п. 1 цієї Додаткової угоди.

Згідно п.3. Додаткової угоди оплата послуг з надання правової допомоги здійснюється на підставі рахунка протягом 5 банківських днів з дня отримання такого рахунка та підписання акта приймання-передачі наданих юридичних послуг (правової допомоги).

Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та є невід`ємною частиною Договору (п.6. Додаткової угоди).

Вказаний Договір та Додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками, підпис представника Адвокатського об`єднання завірено відтиском печатки Адвокатського об`єднання.

Луців Олег Михайлович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.05.2016р. серії ЛВ №000385 та Ордера від 16.09.2021р. серії ВС №1097585.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судовому засіданні 02.11.2021р. представником Позивача зроблено усну заяву про подання доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат у справі протягом пяти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також неподання Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України доказів іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 12849,10грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 12475,41грн. слід розподілити між Сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 12475,41грн. судового збору.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 11:15год. 16.11.2021р. та встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог при поданні позовної заяви до господарського суду та з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, а також висновків суду про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 6000грн. суми основного боргу судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 373,69грн. сплаченого згідно Квитанції від 16.07.2021р. №52 судового збору (0,06грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 283,63грн. у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог; 90грн. у зв`язку із закриттям провадження у справі)

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 373,69грн. сплаченого згідно Квитанції від 16.07.2021р. №52 судового збору (0,06грн. у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 283,63грн. у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог; 90грн. у зв`язку із закриттям провадження у справі) суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська гора, буд.85; ідентифікаційний код: 37504146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ) 736900грн. основного боргу, 23263,96грн. 3% річних, 71530,13грн. інфляційних втрат та 12475,41грн. судового збору.

3. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаль Груп» (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Війтівська гора, буд.85; ідентифікаційний код: 37504146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ) 6000грн. основного боргу провадження у справі закрити.

4. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 16.11.2021р. о 11:15год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

5. Встановити ОСОБА_1 п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 12.11.2021р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.