Постанова

від 11.11.2021 по справі 916/918/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року м. ОдесаСправа № 916/918/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Головея В.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання: Глущенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним) - Нікогосян О.С., ордер серія ВН № 1068535, дата видачі: 20.09.21;

від відповідача (позивача за зустрічним) - Некрасов І.В., наказ №114/1-ВК, дата видачі: 10.04.20; Світличний О.В., наказ № 131 , дата видачі : 15.02.21;

від третьої особи - Павшинська Н.С., само представництво.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт

на рішення Господарського суду Одеської області від „29" липня 2021р., повний текст якого складено та підписано „30" липня 2021р.

у справі № 916/918/21

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал

про 631232,64 грн.,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт

до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

про визнання недійсним договору від 19.12.2019 р., -

головуючий суддя: Петров В.С.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

В судовому засіданні 11.11.2021 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановив:

У квітні 2021 року Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт , в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за договором компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. у загальному розмірі 631232,64 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 591765,24 грн., пені в сумі 20614,10 грн., 3% річних в сумі 5153,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13699,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свій обов`язок за договором щодо оплати позивачеві 591765,24 грн. в якості відшкодування витрат позивача зі сплати земельного податку за 2020 рік земельну ділянку, обумовлену договором, при цьому строк виконання вищезазначеного обов`язку відповідача настав 15 грудня 2020 року. Як наслідок, на вказану суму прострочення позивачем нараховано пеню, інфляційні збитки та 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2021 відкрито провадження у справі №916/918/21, справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2021 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал .

05.05.2021р. Товариством з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт було подано до господарського суду електронною поштою зустрічний позов, в якому Товариство просило суд визнати недійсним договір від 19.12.2019 р., який був укладений між Акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт , в частині компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, на земельну ділянку у розмірі 5,8782 га.

Зустрічний позов обґрунтований посиланням на ст.ст. 229, 230 ЦК України, ст.ст. 174, 179 ГК України та мотивований тим, що укладення договору для сторін не було обов`язковим, в той же час ЧРП як добросовісний учасник господарських відносин та користувач нерухомого майна - ділянки залізничної колії довжиною 6678 м в межах від передпаромного парку Чорноморськ-Паромна, яке знаходиться за адресою: Одеська область, с. Б. Балка, вул. Центральна, 1-Ж, яка належить ТОВ Пальміра Капітал , погодилося з вимогами залізниці відшкодувати Укрзалізниці витрати, які остання мала би понести, як володілець земельної ділянки, у вигляді сплати податку на землю, які покладаються на володільця земельної ділянки чинним законодавством. Однак, як з`ясувалося пізніше, всі обставини та отримана від позивача інформація, якими ЧРП керувалося при укладенні договору, зокрема відносини права власності на земельну ділянку, розмірів ділянки, місця розташування земельної ділянки тощо, щодо якої за договором Укрзалізниця заявила позов про стягнення заборгованості, є помилковими.

Крім того позивач за зустрічним позовом зазначає, що ЧРП здійснює компенсацію плати за землю за земельні ділянки, на яких розташовані орендовані залізничні колії в складі орендної плати власнику майна та землекористувачу - ТОВ Пальміра Капітал , що підтверджується умовами договору оренди нерухомого майна, при цьому за наявності у ЧРП інформації щодо відсутності у позивача підстав для сплати податку та що він не є належним користувачем земельних ділянок, на яких розташовано майно, яке орендує ЧРП, то договір не був би укладений, оскільки за таких обставин відсутні підстави для будь яких компенсацій. Проте, як вказує товариство, позивач не повідомив ЧРП про наявність наведених обставин під час укладання договору, а навпаки надав копію державного акту як підставу для укладення договору та наполягав, що саме він є користувачем земельної ділянки і саме на ньому обов`язок по сплаті податку, в тому числі зазначивши у запропонованому ним для підписання договору таку інформацію, а також що він є правонаступником володільця земельної ділянки. Разом з тим, за ствердженнями ТОВ ЧРП, останній не мав достатніх підстав ставити під сумнів та перевіряти отримані від позивача відомості, з огляду на що викладені обставини мають істотне значення для укладення договору, оскільки укладення договору призводить до порушення майнових інтересів ЧРП, так як безпідставно покладає на ЧРП подвійний тягар сплати плати за землю (податку на землю), бо такий податок вже входить, зокрема, до складу орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.04.2020 р. та володіючи такою інформацією під час укладення договору, ЧРП не укладав би договір на умовах, які запропоновані Укрзалізницею.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.05.2021 р. у справі № 916/918/21 зустрічну позовну заяву ТОВ Чорноморський рибний порт до АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця про визнання недійсним договору від 19.12.2019 р. прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом за правилами загального позовного провадження, при цьому повідомлено сторін про розгляд справи у підготовчому засіданні 19 травня 2021 р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 року у справі №916/918/21 (суддя Петров В.С.) позов Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал про стягнення 631232,64 грн. задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця основну заборгованість в розмірі 591765 грн. 24 коп., пеню в сумі 20614 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 5153грн. 52 коп., інфляційні втрати в сумі 13699грн. 78 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 9468 грн. 49 коп. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання недійсним договору від 19.12.2019 р. відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору від 19.12.2019 господарський суд дійшов висновку, що при його укладенні сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства, а позивачем за зустрічним позовом не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач помилився при укладенні даного договору.

Разом з тим, з огляду на відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору, суд дійшов висновку, що останній є обов`язковим для виконання його сторонами. Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не виконані належним чином зобов`язання за спірним договором № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р., господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації земельного податку за 2020 рік в сумі 591765,24 грн. є обґрунтованими.

Нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних місцевий суд також визнав обґрунтованим, арифметично правильним та таким, що підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт звернулось з апеляційною скаргою до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 року у справі №916/918/21 частково та ухвалити нове рішення, яким: - задовольнити зустрічний позов ТОВ Чорноморський рибний порт та визнати недійсним договір від 19.12.2019 р., який був укладений між Акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт , в частині компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, на земельну ділянку у розмірі 6,3618 га.; - відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця до Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт в частині стягнення на суму 287 313,23 грн., яка складається з основної заборгованості в сумі 284 192,36 грн., пені в сумі 1615,61 грн., трьох процентів річних в сумі 403,90 грн., інфляційних витрат в сумі 1101, 36 грн.

Апелянт вважає, що у зв`язку з не з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що маються значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи, а також у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, яке полягає в незастосуванні норм законодавства, які підлягали застосуванню, рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 року у справі №916/918/21 підлягає частковому скасуванню.

Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт припинення у ДП Одеська залізниця права постійного користування земельною ділянкою площею 12,24 га за державним актом I-ОД №000018 від 27.06.1997р. та, відповідно, відсутність прав на подальшу передачу у користування АТ Укрзалізниця2. Суд не надав оцінки цьому факту незаконності передачі земельної ділянки за державним актом I-ОД №000018 від 27.06.1997р. до статутного капіталу АТ Укрзалізниця .

Крім того, скаржник зазначає, що у зв`язку із невизнанням судом першої інстанції факту припинення у ДП Одеська залізниця права постійного користування земельними площею 12,24 га за державним актом I-ОД №000018 від 27.06.1997р. згідно з постановою ВГС України від 31.05.2011 у справі №3-22/177-09-4676, а також не врахування факту оформлення оренди ТОВ Пальміра-Капітал , доказом чого є надані позивачем документи, в т.ч. копії відповідних договорів оренди земельних ділянок (за кадастровим номером 5123755800:01:002:3164 зареєстровано право оренди за ТОВ Пальміра Капітал (номер запису про право (в державному реєстрі прав - 25751026 від 10.04.2018р.); на земельній ділянці за кадастровим номером 5123755800:01:002:3165 зареєстровано право оренди за ТОВ Пальміра Капітал (номер запису про право (в державному реєстрі прав - 25755531 від 10.04.2018р.); на земельній ділянці за кадастровим номером 5123755800:01:002:3166 зареєстровано право оренди за ТОВ Пальміра Капітал (номер запису про право (в державному реєстрі прав - 25756604 від 10.04.2018р.); на земельній ділянці за кадастровим номером 5110800000:03:001:0115 зареєстровано право оренди за ТОВ Пальміра Капітал (номер запису про право (в державному реєстрі прав - 25032913 від 22.02.2018р.); на земельній ділянці за кадастровим номером 5123755800:01:003:3924 зареєстровано право оренди за ТОВ Пальміра Капітал (номер запису про право (в державному реєстрі прав - 24490743 від 18.01.2018р.) та згідно норм ст.ст. 120,141 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України , судом першої інстанції зроблено невірний висновок про відсутність в матеріалах справи доказів виконання вказаної постанови та припинення користування вказаною земельною ділянкою залізницею, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Крім того, незастосування судом першої інстанції норм законодавства, які підлягали застосуванню, а саме: ст.ст. 120, 141 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, призвело до неправильного застосування норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного рішення.

Також, апелянт зазначає, що не прийнявши до уваги обставини, які доводять факт одночасної подвійної оплати за користування однією і той самою земельною ділянкою, як з боку АТ Українська залізниця ,яка не є належним землекористувачем земельної ділянки, та ТОВ Пальміри Капітал , яке користується земельною ділянкою на умовах оренди, яке зареєстровано в установленому законодавством порядку, суд допустив неповноту судового розгляду, що призвело до невірних висновків.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт на рішення Господарського суду Одеської області від „29" липня 2021р. у справі № 916/918/21; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт на 11 листопада 2021 року об 11:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця просило залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 по справі №916/918/21 - без змін.

09.11.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт надійшли додаткові пояснення у справі.

В судове засідання 11.11.2021 року з`явились представники скаржника, які просили задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі. Крім того, представником ТОВ Чорноморський рибний порт - Некрасовим І.В. було надано письмові пояснення, які залучені колегією суддів до матеріалів справи.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2019 р. між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (товариством) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт (платник) було укладено Договір компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, відповідно до п. 1 якої земельна ділянка, щодо якої укладається договір компенсації, фактично використовується платником з метою експлуатації та обслуговування розташованої залізничної під`їзної колії, без права забудови земельної ділянки. Зазначена земельна ділянка загальною площею 12,2400 га знаходиться на території станції Поромна в межах Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області.

В п. 2 Договору встановлено, що вищезазначена земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні АТ Укрзалізниця, яка є правонаступником ДП Одеська залізниця, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ОД № 000018 від 27.06.1997 р.

Відповідно до п. 3 Договору платник зобов`язується на умовах цього договору відшкодовувати товариству витрати, пов`язані зі сплатою останнього земельного податку за зазначену в п. 1 цього договору земельну ділянку.

Згідно п. 4 Договору розмір плати, яку сплачує платник на користь товариства в якості відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою останнього земельного податку, за цим договором складає 645562,08 грн. на 2019 рік.

За умовами п. 5 Договору оплата здійснюється платником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок товариства до 15 числа розрахункового місяця. Розрахунковим є місяць укладання договору. Для кожного наступного року розрахунковим є місяць відповідний місяцю укладання договору. Товариство до 5 числа розрахункового місяця виставляє платнику рахунок-фактуру. При формуванні платіжного доручення платником обов`язково заповнюється поле Призначення платежу наступним чином: 191; №ОД/НКМ-19-_дНЮ; ТОВ Чорноморський рибний порт, без ПДВ.

За умовами п. 7 Договору за порушення термінів оплати, визначених у п. 5 цього договору, платник сплачує товариству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

В п. 8 Договору сторони погодили, що мають право вносити в договір зміни та доповнення. Оформлювати зміни та доповнення додатковими угодами за підписами уповноважених осіб сторін, що є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до п. 9 Договору його дія може бути продовжена за рішенням сторін шляхом укладання сторонами додаткової угоди до договору. Для ініціації продовження дії договору платник направляє на адресу товариству звернення із обґрунтуванням про необхідність такої пролонгації не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії договору.

Згідно п. 10 Договору невід`ємною його частиною є: План меж з відображенням меж земельної ділянки, каталог координат зі вказаною площею.

В п. 12 Договору встановлено, що останній набирає законної чинності з моменту підписання його сторонами та діє, починаючи з 01.01.2020 р. до 01.01.2026 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір компенсації плати сторонніми особами за користування землею є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Щодо зустрічних позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт у зустрічному позові вказує, що укладення спірного договору компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. відбулося під впливом помилки, зокрема щодо оцінки тих обставин, що орендована відповідачем колія може розташовуватися на земельній ділянці, що належить позивачу як правонаступнику ДП Одеська залізниця , яке як володілець земельної ділянки має сплачувати податок на землю за земельну ділянку, на якій начебто розташована колія, що не відповідає фактичним обставинам та відомостям Державного земельного кадастру, у зв`язку з чим позивач також не повинен сплачувати податок на землю за земельні ділянки, на яких розташована колія, та які є самостійним об`єктом цивільних прав та самостійним об`єктом справляння податку на землю відповідно до ст. 286 ПК України. При цьому ТОВ ЧРП стверджує, що зобов`язання з компенсації відповідачем позивачу податку можуть бути лише на земельну ділянку у розмірі 11,2807 га згідно договору № ОД/НКМ-19-692дНЮ, проте не за земельну ділянку площею 12,24 га, що не може бути підтверджено наданими залізницею доказами, а також спростовується даними інвентаризації відповідно до технічного паспорту власника колії від 2020 р.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

З аналізу ст. 202, 203, 235 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов`язків, що обумовлені цим правочином. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюванний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11, за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов`язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов`язань, що виникли з правочину, і не пов`язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв`язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі N 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі N 910/9070/18.

Як вірно встановлено господарським судом та підтверджено під час апеляційного перегляду, при укладенні спірного договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

Поряд з цим встановлено, що земельна ділянка площею 12,2400 га знаходиться у постійному користуванні АТ крзалізниця , яка є правонаступником ДП Одеська залізниця , на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ОД № 000018 від 27.06.1997 р.

Доводи позивача за зустрічним позовом про те, що АТ Укрзалізниця з огляду на постанову Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. по справі № 3-22/177-09-4676 на момент укладення договору вже не була належним користувачем земельної ділянки площею 12,24 га, оскільки вказаною постановою припинено право користування залізницею такою ділянкою, судом не приймаються до уваги, оскільки доказів припинення користування АТ Укрзалізниця земельною ділянкою 12,24 га матеріали справи не містять. Натомість із матеріалів справи вбачається, що залізниця здійснювала сплату земельного податку за 2020 рік за вказану земельну ділянку площею 12,24 га, яка знаходиться на території станції Паромна в межах Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області в розмірі 591765,24 грн., що підтверджується копією уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2020 рік та платіжними дорученнями від 27.02.2020 р. №№ 2576764, 2576772, від 30.03.2020 р. №№ 2650691, 2650693, від 04.06.2020 р. №№ 2775635, 2775637, від 26.06.2020 р. №№ 2833918, 2833919, від 29.07.2020 р. №№ 2916758, 2916759, від27.08.2020 р. №№ 2987402, 2987406, від 27.08.2020 р. №№ 3073357, 3073335, від 29.10.2020 р. №№ 3152099, 3152092, від 27.11.2020 р. №№ 3226680, 3226756, від 29.12.2020 р. №№ 3309087, 3309084, від 28.01.2020 р. №№ 3400963, 3400958, а тому посилання позивача за зустрічним позовом про відсутність підстав такої сплати судом до уваги не приймаються. Крім того, як встановлено судом, ТОВ Чорноморський рибний порт виконувало спірний договір та здійснило погоджену договором плату в якості відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою земельного податку позивачем за 2019 рік, у розмірі 645562,08 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 26.12.2019 р. № 8241.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачем за зустрічним позовом не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач помилився при укладенні даного договору.

Водночас інших обставин, які б свідчили про те, що на час укладення спірного договору сторони неправильно сприймали фактичні обставини цього правочину, що вплинуло на їх волевиявлення, за відсутності якого можна було би вважати, що правочин не був би вчинений, судом під час розгляду справи не встановлено.

Крім того, ТОВ Чорноморський рибний порт у поданому зустрічному позові вказує про те, що Укрзалізниця не є належним користувачем земельної ділянки площею 12,24 га, однак у прохальній частині позову просить визнати недійсним спірний договір на земельну ділянку лише у розмірі 5,8782 га.

Наразі судом не приймаються до уваги твердження позивача за зустрічним позовом стосовно того, що з 31.05.2011 р. залізниця не є користувачем земельної ділянки площею 12,24 га, з огляду на припинення права постійного користування на підставі постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. по справі № 3-22/177-09-4676, оскільки матеріали даної господарської справи не містять доказів виконання вказаної постанови та припинення користування вказаною земельною ділянкою залізницею.

Між тим не заслуговують на увагу твердження Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт щодо подвійної оплати земельного податку за вказану земельну ділянку площею 12,24 га, оскільки на підтвердження вказаного позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів здійснення будь-якою іншою особою, крім Укрзалізниці, оплати земельного податку за таку земельну ділянку.

Крім того стосовно наявності або відсутності підстав для сплати залізницею земельного податку щодо спірної земельної ділянки площею 12,24 га, слді зазначити, що вказане питання не входить до предмету зустрічної позовної заяви по даній справі, оскільки вказане є виключно взаємовідносинами між залізницею та відповідним державним органом.

Крім того, орендні правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал та Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області та Одеською обласною державною адміністрацією не входять в предмет доказування по даній справі, з огляду на що не приймаються судом до уваги.

Разом з тим доводи позивача за зустрічним позовом про наявність у ТОВ Пальміра Капітал права оренди земельної ділянки площею 4,9189 га в якості підстав для визнання недійсним спірного договору компенсації плати сторонніми особами за користування землею № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. є безпідставними, оскільки у такому випадку ТОВ Чорноморський рибний порт не був позбавлений можливості ініціювати внесення відповідних змін у спірний договір.

До того ж позивач за зустрічним позовом був обізнаний про обставини, які, на його думку, призвели до помилки під час укладення спірного договору, зокрема про зміст постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. по справі № 3-22/177-09-4676, про що свідчать листи ТОВ Іллічівський морський рибний порт (після зміни 18.07.2018 р. назва - ТОВ Чорноморський морський рибний порт ) від 11.02.2014 р. № 28/09-192, від 2014 р. б/н, від 07.08.2014 р. № 28/01-970, із змісту яких чітко вбачаються обізнаність позивача за зустрічним позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою 12,24 га згідно Державного акту на право постійного користування землею № Рп-294-97 (реєстраційний номер акту І-ОД № 000018 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею) від 27.06.1997 р. відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. по справі № 3-22/177-09-4676; лист ТОВ Іллічівський морський рибний порт від 06.12.2016 р. № 28/10-1527, зі змісту якого вбачається обізнаність позивача за зустрічним позовом про наявність права оренди на земельну ділянку площею 4,9189 га та відсутності відповідного обов`язку відповідача за зустрічним позовом щодо сплати плати за землю за вказану земельну ділянку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним спірного договору № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, як такого, що укладений під впливом помилки, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами того, що сторони вказаного договору допустили помилки на момент його укладення.

Щодо первісних позовних вимог.

Враховуючи, що відсутні правові підстави для визнання недійсним договору поставки,то в силу ч. 2 ст. 241 ЦК України Договір компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Як впливає зі змісту спірного договору № ОД/НКМ-19692д-НЮ, передумовою для здійснення відповідачем компенсації позивачу здійсненої останнім плати за землю у вигляді земельного податку, є саме сплата вказаного земельного податку до держбюджету самим позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно поданої позивачем уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2020 рік річна сума земельного податку за земельну ділянку в межах Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) складає 975155,63 грн. (колонка 17 рядка 1.2 декларації), при цьому площа такої земельної ділянки складає 20,17 га (колонка 8 рядка 1.2 декларації). При цьому, земельна ділянка площею 12,24 га, відшкодування сплати земельного податку за яку є предметом договору, входить до загальної площі земельної ділянки площею 20,17 га, зазначеної в колонці 8 рядка 1.2 уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2020 рік, з огляду на що розмір земельного податку за ділянку 12,24 га становить: 975155,63 грн. / 20.17 га х 12.24 га = 591765,24 грн. Між тим сплата позивачем земельного податку за 2020 рік до держбюджету підтверджується наданими позивачем до суду копіями платіжних доручень від 27.02.2020 р. № 2576764 на суму 361654,01 грн., від 30.03.2020 р. № 2650691 на суму 361654,01 грн., від 04.06.2020 р. № 2775635 на суму 361654,01 грн., від 26.06.2020 р. № 2833918 на суму 361654,01 грн., від 29.07.2020 р. № 2916758 на суму 361654,01 грн., від 27.08.2020 р. № 2987402 на суму 361654,01 грн., від 29.09.2020 р. № 3073335 на суму 361654,01 грн., від 29.10.2020 р. № 3152092 на суму 361654,01 грн., від 27.11.2020 р. № 3226680 на суму 361654,01 грн., від 29.12.2020 р. № 3309084 на суму 361654,01 грн., від 28.01.2021 р. № 3400958 на суму 361654,01 грн.

Також відповідно до умов Договору № ОД/НКМ-19692д-НЮ позивачем був оформлений для компенсації відповідачем сплаченого земельного податку за 2020 рік рахунок на оплату № 85 від 04.12.2020 р. на суму 645562,08 грн. та направлений засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист від 08.12.2020, р. та накладної № 6501228333442.

За умовами п. 5 Договору оплата здійснюється платником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок товариства до 15 числа розрахункового місяця. Розрахунковим є місяць укладання договору. Для кожного наступного року розрахунковим є місяць відповідний місяцю укладання договору.

Водночас, як встановлено господарським судом, відповідач відмовився оплачувати вказаний вище рахунок, посилаючись на те, що право постійного користування земельною ділянкою площею 12,24 га у позивача припинено на підставі постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. по справі № 3-22/177-09-4676, а також з підстав відсутності у вказаної земельної ділянки кадастрового номеру, з огляду на що така земельна ділянка відсутня взагалі. Вказану відмову ТОВ Чорноморський рибний порт оформило заявою від 29.10.2020 р. вих. № 28/01-1517, яка була отримана позивачем 10.02.2021 р.

Водночас такі доводи відповідача є необґрунтованим, оскільки доказів виконання залізницею постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2011 р. по справі № 3-22/177-09-4676 матеріали справи не містять. При цьому наявні в матеріалах справи докази свідчать про сплату залізницею земельного податку за користування спірною земельною ділянкою площею 12,24 га, що підтверджується платіжними дорученнями про сплату податку за землю за 2020 рік.

Щодо доводів відповідача про відсутність кадастрового номеру вказаної земельної ділянки площею 12,24 га, то як підставно вказано господарським судом, ТОВ Чорноморський рибний порт при укладенні спірного Договору № ОД/НКМ-19692д-НЮ був обізнаний стосовно відсутності кадастрового номеру вказаної земельної ділянки, що підтверджується навіть самою назвою договору від 19.12.2019 р., як компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів.

Крім того, безпідставними є твердження відповідача стосовно можливості компенсації відповідачем позивачу податку лише на земельну ділянку площею 11,2807 га, оскільки за проектами землеустрою загальна площа земельних ділянок під колією становить 11,2807 га, а не 12,24 га, з огляду на наступне. Так, укладаючи спірний Договір № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р., відповідач погодився із площею земельної ділянки саме в розмірі 12,2400 га, при цьому вказана площа земельної ділянки саме у розмірі 12,24 га також підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії І-ОД № 000018 від 27.06.1997 р. Проекти землеустрою не є належними правовстановлюючими документами, які визначають площу земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивача. У такому випадку відповідач не був позбавлений надати відповідний експертний висновок щодо розбіжностей у площі земельної ділянки.

З огляду на викладене вище, наявне безпідставне невиконання відповідачем належним чином зобов`язань за спірним Договором компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019р., а саме нездійснення відшкодовування витрат, пов`язаних зі сплатою позивачем земельного податку за 2020 рік за земельну ділянку площею 12,24 га.

Так, несплатою позивачу суми відшкодовування витрат, пов`язаних зі сплатою позивачем земельного податку за 2020 рік, відповідач порушив умови вказаного Договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не виконані належним чином зобов`язання за спірним договором № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р., колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації земельного податку за 2020 рік в сумі 591765,24 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст.548, ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно із ч.ч.1,2,4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч.2 ст.343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ст.ст.1, 3 ЗУ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

За умовами п. 7 договору за порушення термінів оплати, визначених у п. 5 цього договору, платник сплачує товариству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання за договором № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. щодо здійснення компенсації земельного податку за 2020 рік, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано пеню. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 20614,10 грн. на суму боргу 591765,24 грн. у період з 16.12.2020 р. по 31.03.2021 р., судом встановлено, що розрахунок пені за період з 01.01.2021 р. по 31.03.2021 р. із застосуванням облікової ставки НБУ в розмірі 6,0% було здійснено позивачем невірно з огляду на неврахування відповідачем, що за період з 05.03.2021 р. по 31.03.2021 р. облікова ставка Національного банку України становила не 6,0%, а 6,5%.

Відтак, за розрахунком суду розмір пені з урахуванням встановленої судом облікової ставки НБУ за вказаний період з 01.01.2021 р. по 31.03.2021 р. складає 17947,51 грн., а саме: за період з 01.01.2021 р. по 04.03.2021 р. 12256,84 грн. (591765,24 грн./100%х6,0% х2/365 дн. х 63 дн.); за період з 05.03.2021 р. по 31.03.2021 р. 5690,67 грн. (591765,24 грн./100%х6,5% х2/365 дн. х 27 дн.). Таким чином, загальний розмір пені складає 21040,69 грн. В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем в розмірі 20614,10 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання за договором № ОД/НКМ-19692д-НЮ від 19.12.2019 р. щодо здійснення компенсації земельного податку за 2020 рік, позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказаний розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду про його правильність та відповідність умовам Договору та чинному законодавству, а отже і обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення 3% річних та 30 % в розмірі 5153,52 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Також, суд апеляційної інстанції вважає вірним перерахунок розміру інфляційних втрат, здійснений судом першої інстанції, відповідно до якого інфляційні втрати становлять 24262,37 грн. В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 13699,78 грн.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення первісних позовних вимог та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимогах.

Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення 29.07.2021р. не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженого процесуального акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п."в" ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються згідно ст.129 ГПК України на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги повністю відхилені.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 року у справі №916/918/21 - залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 15.11.2021 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя В.М. Головей

Суддя Г.П. Разюк