Постанова

від 02.02.2022 по справі 916/918/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 916/918/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства Українська залізниця

в особі регіональної філії Одеська залізниця

Акціонерного товариства Українська залізниця - Ротара І.В.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

Чорноморський рибний порт - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 (у складі колегії суддів: Колоколов С.І. (головуючий), Головей В.М., Разюк Г.П.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 (суддя Петров В.С.)

у справі № 916/918/21

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал ,

про стягнення 631 232,64 грн;

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт

до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця ) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт (далі - ТОВ Чорноморський рибний порт ), у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ в сумі 631 232,64 грн, у тому числі 591 765,24 грн основного боргу, 20 614,10 грн пені, 5 153,52 грн 3 % річних та 13 699,78 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині оплати в сумі 591 765,24 грн як відшкодування витрат позивача зі сплати земельного податку за 2020 рік за земельну ділянку, яка фактично використовується відповідачем з метою експлуатації та обслуговування залізничної під`їзної колії. Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем також заявлено до стягнення пеню, нараховану відповідно до умов договору, а також 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

У травні 2021 року ТОВ Чорноморський рибний порт звернулося до суду з зустрічним позовом до АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця , у якому просило визнати недійсним договір від 19.12.2019, укладений між сторонами, в частині компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, щодо земельної ділянки в розмірі 5,8782 га, обґрунтувавши вимоги положеннями статей 203, 215, 229 ЦК та обставинами укладення договору в оспорюваній частині під впливом помилки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2021 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Пальміра Капітал (далі - ТОВ Пальміра Капітал ).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.07.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021, позов АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця задоволено, стягнуто з ТОВ Чорноморський рибний порт на користь АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця основний борг в сумі 591 765,24 грн, пеню в сумі 20 614,00 грн, 3 % річних у сумі 5 153,52 грн, інфляційні втрати в сумі 13 699,78 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 9 468,49 грн. У задоволенні зустрічного позову ТОВ Чорноморський рибний порт відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, у грудні 2021 року ТОВ Чорноморський рибний порт подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову і стягнення 287 313,23 грн за первісним позовом та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 916/918/21 за касаційною скаргою ТОВ Чорноморський рибний порт на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 у частині відмови в задоволенні зустрічного позову і стягнення 287 313,23 грн за первісним позовом з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.02.2022.

АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ТОВ Чорноморський рибний порт , ТОВ Пальміра Капітал в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця , дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 19.12.2019 між АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця (товариство) та ТОВ Чорноморський рибний порт (платник) укладено договір компенсації плати сторонніми особами за користування землею регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця на ділянках, що не мають кадастрових номерів, за умовами якого земельна ділянка, щодо якої укладається договір компенсації, фактично використовується платником з метою експлуатації та обслуговування розташованої залізничної під`їзної колії, без права забудови земельної ділянки. Зазначена земельна ділянка загальною площею 12,2400 га знаходиться на території станції Поромна в межах Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області (пункт 1); ця земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні АТ Укрзалізниця , яка є правонаступником ДП Одеська залізниця , на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ОД № 000018 від 27.06.1997 (пункт 2).

У пунктах 3, 4 договору сторони узгодили, що платник зобов`язується на умовах цього договору відшкодовувати товариству витрати, пов`язані зі сплатою останнім земельного податку за зазначену в пункті 1 цього договору земельну ділянку; розмір плати, яку сплачує платник на користь товариства на відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою останнім земельного податку, за цим договором становить 645 562,08 грн на 2019 рік.

За умовами пункту 5 договору оплата здійснюється платником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок товариства до 15 числа розрахункового місяця. Розрахунковим є місяць укладання договору. Для кожного наступного року розрахунковим є місяць відповідний місяцю укладання договору. Товариство до 5 числа розрахункового місяця виставляє платнику рахунок-фактуру. При формуванні платіжного доручення платником обов`язково заповнюється поле призначення платежу наступним чином: 191; № ОД/НКМ-19-_дНЮ; ТОВ Чорноморський рибний порт , без ПДВ.

За порушення термінів оплати, визначених у пункті 5 цього договору, платник сплачує товариству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення (пункт 7 договору).

У пункті 8 договору сторони погодили, що мають право вносити в договір зміни та доповнення. Оформлювати зміни та доповнення додатковими угодами за підписами уповноважених осіб сторін, що є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до пункту 9 договору його дію може бути продовжено за рішенням сторін шляхом укладання сторонами додаткової угоди до договору. Для ініціації продовження дії договору платник направляє на адресу товариству звернення із обґрунтуванням про необхідність такої пролонгації не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії договору.

Згідно з пунктом 10 договору, невід`ємною його частиною є: план меж з відображенням меж земельної ділянки, каталог координат зі вказаною площею.

За змістом пункту 12 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє, починаючи з 01.01.2020 до 01.01.2026.

ТОВ Чорноморський рибний порт було сплачено АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця погоджену договором плату як відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою земельного податку позивачем за 2019 рік, у розмірі 645 562,08 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 26.12.2019 № 8241.

На підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) позивач був звільнений від нарахування сплати земельного податку за березень місяць 2020 року, з огляду на що розмір витрат земельного податку, який сплатив позивач за земельну ділянку площею 12,24 га, яка знаходиться на території станції Паромна в межах Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) Овідіопольського району Одеської області, склав 591 765,24 грн, що підтверджується копією уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2020 рік та відповідними платіжними дорученнями за січень-грудень 2020 року згідно з наведеним переліком.

Відповідно до уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2020 рік річна сума земельного податку за земельну ділянку в межах Таїровської селищної ради (за межами населеного пункту) становить 975 155,63 грн (колонка 17 рядка 1.2 декларації), при цьому площа такої земельної ділянки складає 20,17 га (колонка 8 рядка 1.2 декларації). За доводами позивача, земельна ділянка площею 12,24 га, відшкодування сплати земельного податку за яку є предметом договору, входить до загальної площі земельної ділянки площею 20,17 га, зазначеної в колонці 8 рядка 1.2 уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2020 рік. Отже, розмір земельного податку за ділянку 12,24 га становить: 975 155,63 грн / 20.17 га х 12.24 га = 591 765,24 грн.

АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця було надіслано на адресу відповідача рахунок від 04.12.2020 № 85 щодо здійснення оплати за договором, однак у листі вих. № 28/01-1517 ТОВ Чорноморський рибний порт повідомило позивача про відмову від його оплати.

Предметом позову АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця є вимога, заявлена до ТОВ Чорноморський рибний порт , про стягнення заборгованості за зазначеним договором від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ в сумі 631 232,64 грн, у тому числі 591 765,24 грн основного боргу, 20 614,10 грн пені, 5 153,52 грн 3 % річних та 13 699,78 грн інфляційних втрат, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині компенсації визначених умовами договору витрат позивача зі сплати земельного податку за 2020 рік за земельну ділянку, яка фактично використовується відповідачем з метою експлуатації та обслуговування залізничної під`їзної колії.

ТОВ Чорноморський рибний порт , обґрунтовуючи зустрічний позов, заявлений до АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця , про визнання договору від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ недійсним у частині земельної ділянки в розмірі 5,8782 га, послалося на те, що оспорюваний договір було укладено під впливом помилки, зокрема щодо оцінки товариством обставин наявності у АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця права користування зазначеною земельною ділянкою з огляду на те, що залізниця не є належним землекористувачем щодо земельної ділянки, компенсацію витрат земельного податку за яку товариство має сплачувати залізниці за умовами цього договору, оскільки, як з`ясувалося, належним користувачем земельної ділянки в розмірі 5,8782 га є ТОВ Пальміра Капітал . Разом із тим, ТОВ Чорноморський рибний порт не заявило вимог щодо визнання договору недійсним стосовно решти земельної ділянки в розмірі 6,3618 га, компенсація земельного податку за яку є предметом договору від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ, про що зазначено у зустрічній позовній заяві.

Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову АТ Українська залізниця в особі РФ Одеська залізниця та відмову в задоволенні зустрічного позову ТОВ Чорноморський рибний порт і погодився з висновками цього суду про відсутність правових підстав для визнання договору в оспорюваній частині недійсним, а також про доведення залізницею належними і допустимими доказами невиконання товариством умов договору, що стало підставою для стягнення заявленої позивачем суми боргу.

ТОВ Чорноморський рибний порт у поданій касаційній скарзі послалося, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 120, 125, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК), статей 203, 215 ЦК, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 269, 286, 287, 288 Податкового кодексу України, порушення положень статті 236 ГПК, не з`ясування обставин припинення права користування залізницею відповідними земельними ділянками, не дослідження судами наявних у справі доказів щодо належного користувача земельної ділянки, компенсація сплати земельного податку за яку є предметом оспорюваного договору, а відтак відсутності у товариства обов`язку з компенсації земельного податку за земельну ділянку, користувачем якої залізниця не є. При цьому скаржник послався на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 927/57/19, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 01.12.2020 у справі № 921/99/18, від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 11.07.2018 у справі № 917/866/16, від 01.04.2020 у справі № 352/1369/19, від 02.03.2021 у справі № 910/554/20, від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16, від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 05.06.2018 у справі № 922/1667/17, від 25.04.2018 у справі № 904/9523/15, від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, від 19.05.2021 у справі № 693/624/19. Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК, відповідно до частини 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини 1 статті 229 ЦК (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Таким чином, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення цього спору дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахували наведені положення законодавства та визнали недоведеними ТОВ Чорноморський рибний порт обставини, які би свідчили про наявність підстав для застосування правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки, відповідно до положень статті 229 ЦК.

Такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються, зокрема, на обставинах того, що земельна ділянка площею 12,2400 га, компенсація сплати залізницею земельного податку за яку є предметом оспорюваного договору, знаходиться у постійному користуванні АТ Українська залізниця , яке є правонаступником ДП Одеська залізниця , на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ОД № 000018 від 27.06.1997; АТ Українська залізниця сплачується земельний податок за цю земельну ділянку, у тому числі таку плату було здійснено залізницею за спірний період - 2020 рік, що підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Разом із тим судами встановлено, що ТОВ Чорноморський рибний порт виконувалися умови договору від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ та на відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою земельного податку залізницею за 2019 рік, було перераховано погоджену договором компенсацію в сумі 645 562,08 грн, що підтверджено копією платіжного доручення від 26.12.2019 № 8241.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що на час укладення оспорюваного договору сторони неправильно сприймали фактичні обставини цього правочину, що вплинуло на їх волевиявлення, за відсутності якого можна було би вважати, що правочин не був би вчинений, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції при перевірці відповідних доводів апеляційної скарги ТОВ Чорноморський рибний порт , встановлено не було.

Судами попередніх інстанцій було обґрунтовано відхилено посилання ТОВ Чорноморський рибний порт на те, що на момент укладення між сторонами оспорюваного договору АТ Українська залізниця вже не було належним користувачем відповідної земельної ділянки на підставі постанови Вищого господарського суду України від 31.05.2011 у справі № 3-22/177-09-4676, якою таке право залізниці було припинено, оскільки, як зазначено судами, у матеріалах справи відсутні докази припинення права користування АТ Українська залізниця саме земельною ділянкою, компенсація сплати залізницею земельного податку за яку є предметом оспорюваного договору, а ТОВ Чорноморський рибний порт належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

При цьому судом апеляційної інстанції визнано такими, що не заслуговують на увагу твердження ТОВ Чорноморський рибний порт щодо подвійної оплати земельного податку за земельну ділянку площею 12,24 га, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження цих доводів товариством не надано доказів здійснення будь-якою іншою особою, крім АТ Українська залізниця , оплати земельного податку за цю земельну ділянку. Разом із тим питання наявності або відсутності підстав для сплати залізницею земельного податку за цю земельну ділянку, як правильно наголошено судом апеляційної інстанції, не входить до предмета зустрічної позовної заяви, оскільки стосуються відносин виключно між залізницею та відповідним державним органом.

Водночас судом апеляційної інстанції правомірно зауважено, що за обставин незгоди ТОВ Чорноморський рибний порт щодо сплати компенсації АТ Українська залізниця земельного податку за певну частину земельної ділянки (що не є підставою для визнання правочину недійсним), товариство не позбавлено можливості ініціювати питання внесення відповідних змін до договору в порядку, передбаченому чинним законодавством та умовами договору.

Крім того, свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Суперечність правочину (його частини) актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, ТОВ Чорноморський рибний порт , будучи обізнаним на момент укладення договору з обставинами, на які воно посилається як на підставу для визнання договору недійсним в оспорюваній частині, з огляду на положення статті 627 ЦК внаслідок вільного волевиявлення реалізувало своє право фактичного використання зазначеної земельної ділянки з метою експлуатації та обслуговування залізничної під`їзної колії шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи скаржника про помилку щодо обставин, які мають істотне значення, є необґрунтованими.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного у цій справі договору недійсним.

Разом із тим відповідно до положень статті 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, згідно з положеннями статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ Чорноморський рибний порт належним чином не виконало свої зобов`язання за договором від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість перед АТ Українська залізниця з компенсації земельного податку, сплаченого позивачем за земельну ділянку у 2020 році, яка фактично використовується відповідачем, на суму 591 765,24 грн.

Будь-яких доказів своєчасної сплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості чи припинення відповідних зобов`язань іншим передбаченим законом способом, відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК під час розгляду справи не надано, а судами таких обставин не встановлено.

З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність АТ Українська залізниця позовних вимог, наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за договором, пені, сплата якої за порушення термінів оплати передбачена умовами договору (пункт 7 договору від 19.12.2019 № ОД/НКМ-19692д-НЮ), а також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК за порушення відповідачем грошового зобов`язання.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ Чорноморський рибний порт підставу касаційного оскарження постановлених у справі судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судами при вирішенні справи не було враховано висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 20.10.2020 у справі № 927/57/19 (за позовом про припинення права постійного користування та визнання права користування земельною ділянкою), від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (за позовом прокурора про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (за позовом про визнання незаконними (протиправними) дій, визнання укладеним договору оренди земельної ділянки), від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 (за позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою і визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою), від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 (за позовом про визнання недійсним рішення ради, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою), від 11.07.2018 у справі № 917/866/16 (за позовом про розірвання договору оренди землі), від 01.04.2020 у справі № 352/1369/19 (за позовом про визнання права власності на земельну ділянку), від 02.03.2021 у справі № 910/554/20 (за позовом про стягнення заборгованості з компенсації земельного податку за договорами на компенсацію земельного податку), від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 (за позовом про визнання недійсним договору транспортування природного газу), від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17 (за позовом про стягнення штрафу та пені за прострочення виконання робіт і поставки обладнання за договором будівельного підряду), від 05.06.2018 у справі № 922/1667/17 (за заявою про визнання банкрутом), від 25.04.2018 у справі № 904/9523/15 (за позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки), від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17 (за клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду), від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 (за позовом про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними).

Аналіз висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у справі № 916/918/21, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а також висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 916/918/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Водночас з огляду на конкретні, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи № 916/918/21, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судами в оскаржуваних рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Проте наведене скаржником в касаційній скарзі в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження формулювання своїх доводів, а саме …висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно правовідносин сторін у справі № 916/918/21 відсутній не дає Суду однозначно зрозуміти, щодо яких саме норм у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга ТОВ Чорноморський рибний порт не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга ТОВ Чорноморський рибний порт не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

При цьому посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини того, що судом апеляційної інстанції, зокрема не було досліджено наявний на стор. 202 т. 2 справи доказ сплати законним користувачем земельних ділянок ТОВ Пальміра Капітал плати за їх використання, також не приймається судом касаційної інстанції до уваги як необґрунтовані, оскільки стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК не знайшли свого підтвердження, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Чорноморський рибний порт залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 у справі № 916/918/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко