Постанова

від 04.11.2021 по справі 908/3499/19 (908/1610/20)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2021 року м. Дніпро Справа № 908/3499/19 (908/1610/20)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19 (908/1610/20)

за позовом Головного управління ДПС у м. Києві, код ЄДРПОУ 43141267 (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116)

до відповідачів: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» , код ЄДРПОУ 40400836 (вул. Північне шосе, 12, літ. А-4, каб.61, м. Запоріжжя, 69009)

2/ Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик» , код ЄДРПОУ 37882298 (пр. Степана Бандери, 28-А, літ. Г, м. Київ, 04073)

про визнання правочинів недійсними

в межах справи № 908/3499/19

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» , код ЄДРПОУ 40400836 (вул. Північне шосе, 12, літ. А-4, каб.61, м. Запоріжжя, 69009), -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020р. Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик» , в межах справи № 908/3499/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (майнового комплексу та торгівельного комплексу) від 30.11.2017р., укладених між відповідачами, за результатами яких складено податкові накладні від 30.11.2017р. № 424 та 425 та застосування наслідків недійсного правочину передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19(908/1610/20) у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача місцевий господарський суд виходив з недоведення позивачем порушення його прав, зокрема завдання йому збитків внаслідок укладення спірних договорів, та погашення його кредиторських вимог.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Головне управління ДПС у м. Києві із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19(908/1610/20) та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує, що його грошові вимоги визнані у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» , а спірні договори укладені на шкоду іншим особам, що є підставою для визнання їх недійсними згідно з ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.07.2021р. визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередко А.Є., судді - Коваль Л.А., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.07.2021р. апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання до апеляційного суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку, належних доказів сплати судового збору у сумі 6 306,00 грн. та надсилання копії апеляційної скарги учасникам справи.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

На підставі розпоряджень керівника апарату щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Чередка А.Є. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2021р., для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Вечірка І.О., суддів - Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021р. поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19 (908/1610/20).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.08.2021р. визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередко А.Є., судді - Коваль Л.А., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2021р. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19 (908/1610/20), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 07.10.2021р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2021р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 04.11.2021р.

Ліквідатор банкрута надіслав електронною поштою до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, посилаючись при цьому на погашення грошових вимог Головного управління ДПС у м. Києві у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» та відсутність порушення прав та інтересів скаржника внаслідок укладення спірних договорів.

Апелянт та інші учасники справи наданим їм правом участі у судовому засіданні не скористалися та не забезпечили явку повноважних представників, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представників апелянта та інших учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційного суду дійшла до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.01.2020 року у справі № 908/3499/19 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Солюшенс", введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядника майна.

Головне управління ДПС у м. Києві заявило кредиторські вимоги до боржника у розмірі 6 394,71 грн., з яких: 4 620,00 - основний борг (3-тя черга задоволення), 1 774,71 грн. - штрафні санкції та пеня (6-та черга задоволення).

Дані вимоги ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.04.2020 року у справі № 908/3499/19 включені до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» .

У червні 2020р. Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (майнового комплексу та торгівельного комплексу) від 30.11.2017р., укладених між відповідачами, за результатами яких складено податкові накладні від 30.11.2017р. № 424 та 425 та застосування наслідків недійсного правочину передбачених ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Так, як вбачається з матеріалів справи 30.11.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Солюшенс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпекс Логістик» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме майнового комплексу будівель загальною площею 2639,7кв.м., розташованого за адресою: м. Подільськ Одеської області, пров. Довженка, 3, за 9 235 714,00грн. та договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме торгівельного комплексу з відділенням банку загальною площею 1772кв.м., розташованого за адресою: м. Подільськ Одеської області, вул. Соборна, 121, за 5 939 681,00грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час звернення Головного управління ДПС у м. Києві до Господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ «Бізнес Солюшенс» та ТОВ «Імпекс Логістик» про визнання правочинів недійсними в межах справи № 908/3499/19 про банкрутство ТОВ «Бізнес Солюшенс» , набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Втім, слід зазначити, що Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм Кодексу України з процедур банкрутства, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію Кодексу України з процедур банкрутства, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в статті 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.

Тому приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.

Враховуючи наведені вище висновки, зроблені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 та з огляду на те, що спірні правочини укладені 30.11.2017р., тобто до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, до спірних правовідносин має застосовуватися ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У даному випадку, справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Солюшенс" відкрита 09.01.2020 року, а спірні правочини укладені 30.11.2017р., що виключає визнання їх недійсними з підстав, встановлених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Окрім цього, позивачем не наведено в позові та в апеляційний скарзі конкретних підстав, з якими він пов`язує недійсність спірних договорів згідно з ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Позивач посилається лише на абстрактне порушення прав інших осіб (кредиторів) внаслідок розпорядження особою своїм майном з метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів, проте будь-яких обставин укладення банкрутом спірних правочинів саме з цією метою не наводить.

Не наведено позивачем і конкретних обставин та доказів, які-б свідчили про недійсність спірних правочинів з підстав, встановлених ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України, а також порушення власних прав та інтересів внаслідок їх укладення відповідачами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому, апеляційний суд враховує, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності.

Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін, тобто ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Також, як слідує з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду по справі № 910/4088/17 від 27.02.2018, основними ознаками фіктивного правочину є: 1) введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; 2) свідомий намір невиконання зобов`язань договору; 3) приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд визначив три самостійних одна від одної обставини за наявності яких договір є фіктивним, а саме: введення в оману, свідомий намір не виконати зобов`язання та приховування справжніх намірів, чого позивачем належними та допустимими доказами не доведено, як і відповідного умислу обох сторін спірних договорів.

За наведених обставин місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДПС у м. Києві, доводи апеляційної скарги останнього є необґрунтованими, а тому рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19 (908/1610/20) слід залишити без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 271, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19 (908/1610/20) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.05.2021р. у справі № 908/3499/19 (908/1610/20) - залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління ДПС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 12.11.2021 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз