Рішення

від 21.10.2021 по справі 910/1487/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2021Справа № 910/1487/20

За позовомПриватного підприємства Віді-Мистецтво доНаціонального комплексу Експоцентр України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1) Київська міська державна адміністрація 2) Державне управління справами провизнання погодженою технічної документацію із землеустрою, визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Негеля Ю.М.

Представники учасників справи:

від позивачаЛиповенко О.Л. від відповідачаПасічник Л.І., Мушкін Є.О. від третьої особи-1Шляхова М.Р. від третьої особи-2Любавська І.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Віді-Мистецтво звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного комплексу Експоцентр України , в якому, уточнивши свої вимоги, просило:

- визнати погодженою відповідачем технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за об`єктом нерухомого майна позивача на земельній ділянці, яка перебуває у державній власності в особі Київської міської державної адміністрації та надана в постійне користування відповідачу для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м.Києва;

- визнати договір особистого земельного сервітуту укладеним у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив у встановленні земельного сервітуту, незважаючи на те, що позивач має у власності об`єкт нерухомості та фактично використовує земельну ділянку без можливості оформлення права користування нею у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим права позивача є порушеними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №910/1487/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 суддею Смирновою Ю.М. прийнято справу №910/1487/20 до провадження та призначено підготовче засідання у справі на 31.08.2021.

09.08.2021 від позивача надійшли письмові пояснення.

26.08.2021 від відповідача надійшли пояснення.

30.08.2021 від третьої особи-2 - Державного управління справами надійшли пояснення.

У підготовчому засіданні 31.08.2021 від представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено.

У підготовчому засіданні 31.08.2021 оголошувалась перерва до 15.09.2021.

09.09.2021 від третьої особи-1 - Київської міської державної адміністрації надійшли письмові пояснення.

15.09.2021 до початку підготовчого засідання від відповідача надійшли письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 представником позивача подано клопотання про витребування доказів.

У задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено, оскільки докази, які позивач просив витребувати, наявні у матеріалах справи.

У підготовчому засіданні 15.09.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.10.2021.

У судовому засіданні 11.10.2021 оголошувалась перерва до 21.10.2021.

В ході нового розгляду справи представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, вказуючи на те, що звернення позивача з вимогою про визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним у даній справі не відповідає нормам Земельного кодексу України, оскільки ними чітко передбачено, що зацікавлена особа має звернутися до суду з вимогою про встановлення сервітуту, а не визнання укладеним договору особистого земельного сервітуту, стосовно якого відсутня згода обох сторін на його укладення; позивачем не підтверджено неможливість користуватись належним йому майном (нежилим будинком) без встановлення особистого земельного сервітуту; запропонований позивачем проект договору не відповідає вимогам законодавства.

Треті особи проти задоволення позову заперечували, підтримавши правову позицію відповідача.

У судовому засіданні 21.10.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 09.02.1998 №235 Про оформлення Національному виставковому центру України права користування земельними ділянками для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі , та пункту 28 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 №300/1734 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею за відповідачем оформлено право користування земельними ділянками загальною площею 285,13 га для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі (на теперішній час - Голосіївському), у зв`язку із закріпленням державного майна на праві оперативного управління.

На вищевказаних виконання розпорядження та рішення відповідачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 285,0029 га, який був зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м.Києва, кадастровий номер 8000000000:79:392:0010, загальною площею 285,0029 га (надалі - Земельна ділянка) знаходиться в постійному користуванні відповідача для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу на підставі Державного акту серії І-КВ № 007405 на право постійного користування землею площею 285,0029 га, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.01.2003 №79-4-00056.

01.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Віді Автосіті Кільцева (продавець) та Приватним підприємством Віді-Мистецтво (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі, відповідно до умов якого позивачем придбано нежилий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м (надалі - нежилий будинок) та розташований на Земельній ділянці.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №618.

Відповідно до акту приймання-передачі нежилого будинку від 01.04.2014 продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитловий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №19856362 вищевказаний нежилий будинок 01.04.2014 був зареєстрований на праві власності за позивачем - Приватним підприємством Віді-Мистецтво .

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру (витяг НВ-8000926512019), Земельна ділянка перебуває в постійному користуванні відповідача - Національного комплексу Експоцентр України , а її власником є держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації, та призначена для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності, цільове призначення - 03.05: для будівництва та обслуговування закладів культурно-просвітницького обслуговування.

14.05.2019 позивач звернувся до відповідача з листом №14/05/2019/ВМ, в якому просив встановити сервітут площею 4041,54 га та погодити технічну документацію із землеустрою. До вказаного листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту.

Листом від 21.05.2019 відповідач повідомив позивача, що нормами Земельного кодексу України не передбачено підстав для встановлення виду особистого земельного сервітуту як для здійснення експлуатації, контролю та нагляду за будівлею на користь позивача через знаходження на земельній ділянці нежитлового будинку, у зв`язку з чим відповідач відмовив позивачу у встановленні особистого земельного сервітуту та укладенні договору особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки.

Листом від 03.12.2019 №03/12/2019/ВМ, до якого долучив проект договору, позивач звернувся до відповідача, в якому просив встановити особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки площею 1,0192 га, але листом від 27.12.2019 №02-11/821 відповідач відмовив в укладенні запропонованого позивачем договору, з посиланням на те, що це обмежить права відповідача, як землекористувача та позивачем не підтверджено неможливість користуватись нежитловим будинком без встановлення особистого земельного сервітуту.

23.03.2020 позивач звернувся до відповідача листом №23/03/2020/ВМ, з пропозицією укласти договір особистого земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 1,0192 га та погодити відповідну технічну документацію.

До вказаного листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту у редакції від 23.03.2020.

Проте 10.04.2020 відповідач листом №02-11/201 відмовив позивачу, посилаючись на відсутність підстав та можливостей для встановлення особистого земельного сервітуту.

Оскільки між відповідачем та позивачем домовленостей щодо встановлення сервітуту досягнуто не було, позивач звернувся з даним позовом до суду та вказує на наявність підстав для визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, а також визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним в редакції, запропонованій позивачем.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у даній справі, Верховний Суд вказав, що суди не встановили, а позивач не довів у встановленому законом порядку, що відповідач є власником земельної ділянки та наділений відповідними повноваженнями згідно із законом щодо розпорядження нею, як і не встановили, що позивач дотримався процедури, яка визначена положеннями законодавства (ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України) та є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут). Також Верховний Суд вказав, що у резолютивній частині рішення зазначено, що особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки встановлюється для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за Будівлею, однак судами не уточнено у чому саме полягає така господарська діяльність позивача.

Врахувавши в ході нового розгляду справи вказівки Верховного Суду, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктом а ст. 17 Земельного кодексу України визначено, що визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 122 Земельного кодексу України Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст. 99 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 402 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Таким чином, положення наведеного законодавства передбачають можливість, а не обов`язок встановлення земельного сервітуту. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

При цьому, за приписами ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача з даним позовом до суду) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Статтею 55-1 Закону України Про землеустрій визначено, що встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що земельна ділянка, щодо якої позивач просить встановити сервітут, належить до державної власності та знаходиться у постійному користуванні відповідача - Національного комплексу Експоцентр України .

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми права вбачається, що землекористувач не має права розпоряджатися земельною ділянкою, яка передана йому в постійне користування в цілому чи її частиною.

Отже, за приписами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут) було погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, як з землекористувачем, так і з власником земельної ділянки.

При цьому, з положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України слідує, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин .

Однак, як свідчать матеріали справи, до звернення з позовом до суду, позивач в порушення вимог ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача із даним позовом до суду) не звертався до Київської міської державної адміністрації (як органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою від імені держави) із заявою про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту.

Таким чином, позивачем не було дотримано процедури, яка визначена законодавством та є обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).

При цьому суд зауважує, що посилання позивача на те, що в серпні 2021 року із проханням погодити технічну документацію із землеустрою та укласти договір особистого земельного сервітуту позивач звернувся і до Київської міської державної адміністрації, не може бути взято судом уваги при розгляді даної справи, оскільки, в такому випадку фактично матиме місце зміна підстав позову (що, в даному випадку, є неможливим, оскільки в ході першого розгляду справи позивач вже скористався передбаченим ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правом на зміну предмета або підстав позову саме шляхом подання заяви про зміну предмета позову).

Так, однією із підстав позову позивачем визначено, зокрема, ту обставину, що саме відповідач (як землекористувач земельної ділянки) відмов позивачу у погодженні технічної документації із землеустрою та укладенні договору. У зв`язку з цим, як неодноразово наголошував позивач у поданих суду заявах по суті справи, останній не вбачав необхідності звернення із відповідною заявою до третьої особи-1, так як за відсутності згоди землекористувача землевласник такої згоди не надав би також.

Також суд зазначає, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, у рішенні суду має бути чітко визначено обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

При цьому, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 12.02.2020 у справи №463/1534/18.

Однак, позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів, що без обтяження сервітутом належної відповідачу на праві користування земельної ділянки позивач не може використовувати своє майно, а саме нежилу будівлю за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м.

Як стверджує позивач, підтвердженням того, що нормальне використання ним своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, є конкретні дії відповідача щодо встановлення пропускного пункту та утримання плати за проїзд з позивача до свого майна та демонтаж розташованого на прилеглій до Будівлі позивача території дитячого ігрового обладнання позивача відповідачем з мотивів його знаходження на земельній ділянці відповідача.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача Про правила поведінки та перебування на території Національного комплексу Експоцентр України (ВДНГ) від 20.02.2019 №31 (копія наявна в матеріалах справи) передбачено, що: ВДНГ можна відвідати без вихідних, вхід на територію здійснюється на безоплатній основі; рух автотранспорту по території ВДНГ здійснюється відповідно до Схеми руху автотранспорту на території ВДНГ; дороги на території ВДНГ є внутрішніми дорогами, призначені для потреб комплексу та заїзду відвідувачів, контрагентів, мають по одній смузі для руху в кожному напрямку; рух транспорту по території ВДНГ здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху України; перебування автотранспорту на території ВДНГ є платним, в часі не обмежується. Тарифи затверджуються адміністрацією ВДНГ. Транзитний проїзд автотранспорту через територію ВДНГ здійснюється виключно на платній основі.

Як пояснив відповідач, заїзд на територію відповідача автомобільним транспортом здійснюється цілодобово, а вищевказаними правила передбачено, що рух автотранспорту заборонений лише біля павільйонів ВДНГ №1-11 з 10:00 до 22:00; з 22:00 до 10:00. Доказів зворотного позивачем не надано.

При цьому, листом від 14.09.2021 №02-11/584 Національний комплекс Експоцентр України запропонував позивачу у разі необхідності Приватному підприємству Віді-Мистецтво саме у безкоштовному заїзді та перебуванні на території комплексу автомобільним транспортом, звернутися за оформленням безкоштовного заїзду (отриманням перепусток).

Щодо посилань позивача на демонтаж відповідачем дитячого ігрового майданчика, то таке обладнання не є частиною Будівлі, задля експлуатації, контролю та нагляду за якою позивач просить встановити сервітут, а тому такі дії не можуть свідчити про чинення позивачу перешкод у користуванні належним йому майном (Будівлею) та не є підставою для встановлення сервітуту в розумінні ст.98 Цивільного кодексу України, ст. 99 Земельного кодексу України.

За змістом п. 1.1 запропонованого позивачем проекту договору, землекористувач встановлює особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:392:0010 відповідно до додатку 1 до цього договору (Акт встановлення меж частини земельної ділянки площею 1,0192 га, на яку поширюється право особистого земельного сервітуту), за адресою: місто Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, яка передана йому у постійне користування розпорядженням Київської міської державної адміністрації №235 від 09.02.1998 та рішенням Київської міської ради №300/1734 від 14.03.2002 (Державний акт на право постійного користування землею за №79-4-00056 від 31.01.2003) в інтересах сервітуарія на право користування вищевказаною частиною земельної ділянки площею 1,0192 га, на якій розміщений нежитловий будинок сервітуарія для господарських потреб адміністративного характеру площею 1289,10 кв.м, який належить сервітуарію на праві власності (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності №19856362 від 01.04.2014, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 61121680000), для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за Будівлею.

У п. 3.3 запропонованого позивачем проекту договору вказано, що сервітуарій має право:

- вимагати усунення перешкод, які виникають при використанні частини земельної ділянки, відносно якої встановлено сервітут;

- використовувати частину земельної ділянки землекористувача, кадастровий план з нанесенням місця розташування якої додається до цього договору, для цілей доступу, експлуатації, охорони, обслуговування, інспектування, перебудови та ремонту Будівлі із будь-якими приладами, інструментами, технікою;

- у випадку несанкціонованого втручання в функціонування Будівлі та/або її обладнання, необхідності попередження або усунення аварій, ліквідації інших надзвичайних ситуацій, мати право знаходитись, входу та виходу на земельну ділянку, на яку поширюється цей договір;

- вступати на земельну ділянку землекористувача, щоб дістатися до земельної ділянки під сервітутом, пішки, на транспортному засобі, техніці, в розумних межах, для цілей господарського використання, експлуатації, обслуговування, перебудови, ремонту Будівлі;

- складати та зберігати будівельні матеріали на частині земельної ділянки, на яку поширюється цей договір;

- використовувати ворота на всіх огорожах, що на даний момент або в майбутньому можуть перетинати, проходити повз та/або поруч земельної ділянки, на яку поширюється цей договір;

- встановлювати і обслуговувати на законних підставах топографічні стовпчики (репери), щоб відмічати межі земельної ділянки під сервітутом, а також попереджувальні знаки для зазначення меж та статусу земельної ділянки під сервітутом;

- вчиняти інші дії, що можуть бути необхідними для виконання статутних завдань сервітуарія.

Отже, у запропонованому проекті договору особистого земельного сервітуту позивач просить встановити особистий земельний сервітут для провадження господарської діяльності та зазначає, що має право вчиняти інші дії, що можуть бути необхідними для виконання статутних завдань сервітуарія.

Тобто, запропонований позивачем проект договору особистого земельного сервітуту не має чітко визначеного обсягу прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном, а отже, такий проект договору не відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано питання земельного сервітуту, не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не дотримано визначеної законодавством процедури, яка є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут), враховуючи, що позивач належними і допустимими доказами не довів неможливості нормального використання своєї власності без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а також з огляду на те, що запропонований позивачем проект договору не відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано питання земельного сервітуту, вимоги позивача про визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту, а також про визнання укладеним договору особистого земельного сервітуту є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позову, апеляційних скарг та касаційних скарг покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позову покласти на позивача.

3. Стягнути з Приватного підприємства Віді-Мистецтво (Україна, 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 60, ідентифікаційний код 34691615) на користь Національного комплексу Експоцентр України (Україна, 03127, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, ідентифікаційний код 21710384) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн 00 коп.

4. Стягнути з Приватного підприємства Віді-Мистецтво (Україна, 08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вулиця Велика Кільцева, будинок 60, ідентифікаційний код 34691615) на користь Державного управління справами (Україна, 01220, місто Київ, вулиця Банкова, будинок 11, ідентифікаційний код 00037256) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.11.2021.

Суддя Ю.М. Смирнова