Постанова

від 15.09.2022 по справі 910/1487/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2022 р. Справа№ 910/1487/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Агрикової О.В.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 15.09.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Віді-Мистецтво» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 (повний текст складено 15.11.2021)

у справі № 910/1487/20 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Приватного підприємства «Віді-Мистецтво»

до Національного комплексу «Експоцентр України»

третя особа -1, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Київська міська державна адміністрація

третя особа -2, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне управління справами

про визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Віді-Мистецтво» (надалі - позивач, ПП «Віді-Мистецтво») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного комплексу «Експоцентр України» (надалі - відповідач, НК «Експоцентр України»), за участі третіх осіб на стороні відповідача: Київської міської державної адміністрації та Державного управління справами (надалі - третя особа-1 та третя особа-2) в якому, уточнивши свої вимоги, просило:

- визнати погодженою відповідачем технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за об`єктом нерухомого майна позивача на земельній ділянці, яка перебуває у державній власності в особі Київської міської державної адміністрації та надана в постійне користування відповідачу для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м.Києва;

- визнати договір особистого земельного сервітуту укладеним у запропонованій позивачем редакції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив у встановленні земельного сервітуту, незважаючи на те, що позивач має у власності об`єкт нерухомості та фактично використовує земельну ділянку без можливості оформлення права користування нею у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим позивач вважає, що його права є порушеними.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що звернення позивача з вимогою про визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним у даній справі не відповідає нормам Земельного кодексу України, оскільки ними чітко передбачено, що зацікавлена особа має звернутися до суду з вимогою про встановлення сервітуту, а не визнання укладеним договору особистого земельного сервітуту, стосовно якого відсутня згода обох сторін на його укладення. Відповідач звернув увагу суду на те, що позивачем не підтверджено неможливість користуватись належним йому майном (нежилим будинком) без встановлення особистого земельного сервітуту, а запропонований позивачем проект договору не відповідає вимогам законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021, позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем дотримано процедуру, яка визначена законом щодо встановлення особистого земельного сервітуту, а не бажання відповідача погодити позивачу технічну документацію із землеустрою та укласти запропонований позивачем договір, є порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №910/1487/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що позивач не звертався до третьої особи-1, як особи яка є власником земельної ділянки та вправі нею розпоряджатися щодо отримання дозволу для розробки технічної документації із землеустрою відносно частини земельної ділянки. Тобто Верховний Суд дійшов до висновку, що позивач не дотримався процедури, яка визначена законодавством та є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).

Крім того, Верховний суд зазначив, що суди не встановили, а позивач не довів у встановленому законом порядку, що відповідач є власником земельної ділянки та наділений відповідними повноваженнями згідно із законом щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, як і не встановили, що позивач дотримався процедури, яка визначена положеннями законодавства (частина 11 статті 186 ЗК України) та є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).

Суд касаційної інстанції, звернув увагу на те, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки. Умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, у рішенні суду має бути чітко визначено обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Натомість судами зазначено, що особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки встановлюється для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за будівлею, однак судами не уточнено у чому саме полягає така господарська діяльність позивача.

Крім того, закон вимагає від позивача надання суду докази на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, що судами зроблено не було.

Так, при новому розгляді, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у позові відмовлено повністю.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову покладено на позивача.

Стягнуто з ПП «Віді-Мистецтво» на користь НК «Експоцентр України» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6306 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8408 грн.

Стягнуто з ПП «Віді-Мистецтво» на користь Державного управління справами судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6306 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8408 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач в порушення вимог ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача із даним позовом до суду) не звертався до Київської міської державної адміністрації (як органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою від імені держави) із заявою про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту. За висновками суду, позивачем не було дотримано процедури, яка визначена законодавством та є обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).

Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів, що без обтяження сервітутом належної відповідачу на праві користування земельної ділянки позивач не може використовувати своє майно, а саме нежилу будівлю за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м. А запропонований позивачем проект договору особистого земельного сервітуту не має чітко визначеного обсягу прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном, а тому, такий проект договору не відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано питання земельного сервітуту, не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Віді-Мистецтво» 14.12.2021 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, ПП «Віді-Мистецтво» зазначило, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про відмову у задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. За доводами позивача, позов підлягає задоволенню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/1487/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Агрикова О.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1487/20, відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Віді-Мистецтво» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі № 910/1487/20.

12.01.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1487/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Віді-Мистецтво» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20 залишено без руху. Надано скаржнику строк для усунення недоліків.

28.01.2022 та 01.02.2022 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами доплати судового збору.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.02.2022 у справі №910/1487/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Агрикова О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 поновлено Приватному підприємству «Віді-Мистецтво» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Віді-Мистецтво» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20. Зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20 до закінчення його перегляду у апеляційному порядку. Справу призначено до розгляду на 14.03.2022.

У відзивах на апеляційну скаргу НК «Експоцентр України» та Державне управління справами заперечили проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи викладені у апеляційній скарзі не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях, а рішення місцевого господарського суду від 21.10.2021 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, відповідач та третя особа 2 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Однак, судове засідання 14.03.2022 не відбулося, оскільки Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18 04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні, зокрема до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 справу призначено до розгляду на 21.07.2022.

21.07.2022 по справі оголошено перерву на 15.09.2022.

У судове засідання 15.09.2022 з`явилися представники позивача (ПП «Віді-Мистецтво»), відповідача (НК «Експоцентр України») та третьої особи-2 (Державне управління справами).

Представник Київської міської державної адміністрації у судове засідання 15.09.2022 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, третя особа-1 повідомлялася належним чином, про що в матеріалах справи міститься розписка представника КМДА після оголошення по справі перерви.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з`явились у судове засідання. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано що представник Київської міської державної адміністрації був присутній у попередньому судовому засіданні 21.07.2022.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник ПП «Віді-Мистецтво» у судових засіданнях надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

Представники НК «Експоцентр України» у судових засіданнях також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Державного управління справами, також надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав доводи відповідача та заперечив проти доводів позивача. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 09.02.1998 №235 «Про оформлення Національному виставковому центру України права користування земельними ділянками для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі», та пункту 28 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 №300/1734 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» за відповідачем оформлено право користування земельними ділянками загальною площею 285,13 га для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі (на теперішній час - Голосіївському), у зв`язку із закріпленням державного майна на праві оперативного управління.

На виконання вищевказаних розпорядження та рішення відповідачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 285,0029 га, який був зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м.Києва, кадастровий номер 8000000000:79:392:0010, загальною площею 285,0029 га (надалі - Земельна ділянка) знаходиться в постійному користуванні відповідача для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу на підставі Державного акту серії І-КВ № 007405 на право постійного користування землею площею 285,0029 га, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.01.2003 №79-4-00056.

01.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віді Автосіті Кільцева» (продавець) та Приватним підприємством «Віді-Мистецтво» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі, відповідно до умов якого позивачем придбано нежилий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м (надалі - нежилий будинок) та розташований на Земельній ділянці.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №618.

Відповідно до акту приймання-передачі нежилого будинку від 01.04.2014 продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитловий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №19856362 вищевказаний нежилий будинок 01.04.2014 був зареєстрований на праві власності за позивачем - Приватним підприємством «Віді-Мистецтво».

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру (витяг НВ-8000926512019), Земельна ділянка перебуває в постійному користуванні відповідача - Національного комплексу «Експоцентр України», а її власником є держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації, та призначена для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності, цільове призначення - 03.05: для будівництва та обслуговування закладів культурно-просвітницького обслуговування.

14.05.2019 позивач звернувся до відповідача з листом №14/05/2019/ВМ, в якому просив встановити сервітут площею 4041,54 га та погодити технічну документацію із землеустрою. До вказаного листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту.

Листом від 21.05.2019 відповідач повідомив позивача, що нормами Земельного кодексу України не передбачено підстав для встановлення виду особистого земельного сервітуту як «для здійснення експлуатації, контролю та нагляду за будівлею» на користь позивача через знаходження на земельній ділянці нежитлового будинку, у зв`язку з чим відповідач відмовив позивачу у встановленні особистого земельного сервітуту та укладенні договору особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки.

Листом від 03.12.2019 №03/12/2019/ВМ, до якого долучив проект договору, позивач звернувся до відповідача, в якому просив встановити особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки площею 1,0192 га, але листом від 27.12.2019 №02-11/821 відповідач відмовив в укладенні запропонованого позивачем договору, з посиланням на те, що це обмежить права відповідача, як землекористувача та позивачем не підтверджено неможливість користуватись нежитловим будинком без встановлення особистого земельного сервітуту.

23.03.2020 позивач звернувся до відповідача листом №23/03/2020/ВМ, з пропозицією укласти договір особистого земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 1,0192 га та погодити відповідну технічну документацію.

До вказаного листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту у редакції від 23.03.2020.

Проте 10.04.2020 відповідач листом №02-11/201 відмовив позивачу, посилаючись на відсутність підстав та можливостей для встановлення особистого земельного сервітуту.

Оскільки між відповідачем та позивачем домовленостей щодо встановлення сервітуту досягнуто не було, позивач звернувся з даним позовом до суду та вказує на наявність підстав для визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, а також визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним в редакції, запропонованій позивачем.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у даній справі, Верховний Суд вказав, що суди не встановили, а позивач не довів у встановленому законом порядку, що відповідач є власником земельної ділянки та наділений відповідними повноваженнями згідно із законом щодо розпорядження нею, як і не встановили, що позивач дотримався процедури, яка визначена положеннями законодавства (ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України) та є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут). Також Верховний Суд вказав, що у резолютивній частині рішення зазначено, що особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки встановлюється для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за будівлею, однак судами не уточнено у чому саме полягає така господарська діяльність позивача.

Враховуючи вказівки що містяться у постанові Верховного Суду які за приписами ст. 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктом «а» ст. 17 Земельного кодексу України визначено, що визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 122 Земельного кодексу України Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідно до ст. 99 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 402 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, положення наведеного законодавства передбачають можливість, а не обов`язок встановлення земельного сервітуту. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

При цьому, за приписами ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача з даним позовом до суду) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Статтею 55-1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

З матеріалів справи вбачається та сторонами, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не заперечується, що земельна ділянка, щодо якої позивач просить встановити сервітут, належить до державної власності та знаходиться у постійному користуванні відповідача - Національного комплексу «Експоцентр України».

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми права, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом вірно зазначено, що землекористувач не має права розпоряджатися земельною ділянкою, яка передана йому в постійне користування в цілому чи її частиною.

Отже, за приписами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут) було погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, як з землекористувачем, так і з власником земельної ділянки.

При цьому, з положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України слідує, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Однак, як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, до звернення з позовом до суду, позивач в порушення вимог ч. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача із даним позовом до суду) не звертався до Київської міської державної адміністрації (як органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою від імені держави) із заявою про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було дотримано процедури, яка визначена законодавством та є обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позивача, посилання ПП «Віді-Мистецтво» на те, що в серпні 2021 року із проханням погодити технічну документацію із землеустрою та укласти договір особистого земельного сервітуту позивач звернувся і до Київської міської державної адміністрації, не може бути взято судом до уваги при розгляді даної справи, оскільки, в такому випадку фактично матиме місце зміна підстав позову що, в даному випадку, є неможливим, оскільки в ході першого розгляду справи позивач вже скористався передбаченим ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правом на зміну предмета або підстав позову саме шляхом подання заяви про зміну предмета позову.

Так, однією із підстав позову позивачем визначено, зокрема, ту обставину, що саме відповідач (як землекористувач земельної ділянки) відмовив позивачу у погодженні технічної документації із землеустрою та укладенні договору. У зв`язку з цим, як неодноразово наголошував позивач у поданих суду заявах по суті справи, останній не вбачав необхідності звернення із відповідною заявою до третьої особи-1, так як за відсутності згоди землекористувача землевласник такої згоди не надав би також.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, у рішенні суду має бути чітко визначено обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

При цьому, закон вимагає від позивача надання суду докази на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 12.02.2020 у справи №463/1534/18.

Однак, позивач, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанці, належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів, що без обтяження сервітутом належної відповідачу на праві користування земельної ділянки позивач не може використовувати своє майно, а саме нежилу будівлю за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, загальною площею 1289,10 кв.м.

За доводами скаржника, підтвердженням того, що нормальне використання ним своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, є конкретні дії відповідача щодо встановлення пропускного пункту та утримання плати за проїзд з позивача до свого майна та демонтаж розташованого на прилеглій до будівлі позивача території дитячого ігрового обладнання позивача відповідачем з мотивів його знаходження на земельній ділянці відповідача.

Разом з тим, як вірно зазначив місцевий господарський суд, наказом відповідача «Про правила поведінки та перебування на території Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ) від 20.02.2019 №31 (копія наявна в матеріалах справи) передбачено, що: ВДНГ можна відвідати без вихідних, вхід на територію здійснюється на безоплатній основі; рух автотранспорту по території ВДНГ здійснюється відповідно до Схеми руху автотранспорту на території ВДНГ; дороги на території ВДНГ є внутрішніми дорогами, призначені для потреб комплексу та заїзду відвідувачів, контрагентів, мають по одній смузі для руху в кожному напрямку; рух транспорту по території ВДНГ здійснюється відповідно до Правил дорожнього руху України; перебування автотранспорту на території ВДНГ є платним, в часі не обмежується. Тарифи затверджуються адміністрацією ВДНГ. Транзитний проїзд автотранспорту через територію ВДНГ здійснюється виключно на платній основі.

Як пояснив відповідач, заїзд на територію НК «Експоцентр України» автомобільним транспортом здійснюється цілодобово, а вищевказаними правила передбачено, що рух автотранспорту заборонений лише біля павільйонів ВДНГ №1-11 з 10:00 до 22:00; з 22:00 до 10:00. Доказів зворотного скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано.

При цьому, листом від 14.09.2021 №02-11/584 Національний комплекс «Експоцентр України» запропонував позивачу у разі необхідності Приватному підприємству «Віді-Мистецтво» саме у безкоштовному заїзді та перебуванні на території комплексу автомобільним транспортом, звернутися за оформленням безкоштовного заїзду (отриманням перепусток).

Щодо доводів скаржника про демонтаж відповідачем дитячого ігрового майданчика, то таке обладнання не є частиною будівлі, задля експлуатації, контролю та нагляду за якою позивач просить встановити сервітут, а тому такі дії не можуть свідчити про чинення позивачу перешкод у користуванні належним йому майном (будівлею) та не є підставою для встановлення сервітуту в розумінні ст.98 Цивільного кодексу України, ст. 99 Земельного кодексу України.

Як зазначив суд першої інстанції, за змістом п. 1.1 запропонованого позивачем проекту договору, землекористувач встановлює особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:392:0010 відповідно до додатку 1 до цього договору (Акт встановлення меж частини земельної ділянки площею 1,0192 га, на яку поширюється право особистого земельного сервітуту), за адресою: місто Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, яка передана йому у постійне користування розпорядженням Київської міської державної адміністрації №235 від 09.02.1998 та рішенням Київської міської ради №300/1734 від 14.03.2002 (Державний акт на право постійного користування землею за №79-4-00056 від 31.01.2003) в інтересах сервітуарія на право користування вищевказаною частиною земельної ділянки площею 1,0192 га, на якій розміщений нежитловий будинок сервітуарія для господарських потреб адміністративного характеру площею 1289,10 кв.м, який належить сервітуарію на праві власності (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності №19856362 від 01.04.2014, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 61121680000), для провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за будівлею.

У п. 3.3 запропонованого позивачем проекту договору вказано, що сервітуарій має право:

- вимагати усунення перешкод, які виникають при використанні частини земельної ділянки, відносно якої встановлено сервітут;

- використовувати частину земельної ділянки землекористувача, кадастровий план з нанесенням місця розташування якої додається до цього договору, для цілей доступу, експлуатації, охорони, обслуговування, інспектування, перебудови та ремонту Будівлі із будь-якими приладами, інструментами, технікою;

- у випадку несанкціонованого втручання в функціонування Будівлі та/або її обладнання, необхідності попередження або усунення аварій, ліквідації інших надзвичайних ситуацій, мати право знаходитись, входу та виходу на земельну ділянку, на яку поширюється цей договір;

- вступати на земельну ділянку землекористувача, щоб дістатися до земельної ділянки під сервітутом, пішки, на транспортному засобі, техніці, в розумних межах, для цілей господарського використання, експлуатації, обслуговування, перебудови, ремонту Будівлі;

- складати та зберігати будівельні матеріали на частині земельної ділянки, на яку поширюється цей договір;

- використовувати ворота на всіх огорожах, що на даний момент або в майбутньому можуть перетинати, проходити повз та/або поруч земельної ділянки, на яку поширюється цей договір;

- встановлювати і обслуговувати на законних підставах топографічні стовпчики (репери), щоб відмічати межі земельної ділянки під сервітутом, а також попереджувальні знаки для зазначення меж та статусу земельної ділянки під сервітутом;

- вчиняти інші дії, що можуть бути необхідними для виконання статутних завдань сервітуарія.

Отже, у запропонованому проекті договору особистого земельного сервітуту позивач просить встановити особистий земельний сервітут для провадження господарської діяльності та зазначає, що має право вчиняти інші дії, що можуть бути необхідними для виконання статутних завдань сервітуарія.

Тобто, як вірно вказав місцевий господарський суд, запропонований позивачем проект договору особистого земельного сервітуту не має чітко визначеного обсягу прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном, а отже, такий проект договору не відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано питання земельного сервітуту, не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не дотримано визначеної законодавством процедури, яка є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут), враховуючи, що позивач належними і допустимими доказами не довів неможливості нормального використання своєї власності без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а також з огляду на те, що запропонований позивачем проект договору не відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано питання земельного сервітуту, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту, а також про визнання укладеним договору особистого земельного сервітуту є безпідставними, а тому правомірно відмовлено судом у їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства «Віді-Мистецтво» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2021 - залишити без змін.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі та враховуючи, що при відкритті апеляційного провадження Північним апеляційним господарським судом було зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у даній справі до закінчення його перегляду у апеляційному порядку, колегія суддів поновлює дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Віді-Мистецтво» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі №910/1487/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги (судовий збір) покладаються на Приватне підприємство «Віді-Мистецтво».

4. Матеріали справи №910/1487/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 26.09.2022.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

О.В. Агрикова