Постанова

від 13.12.2022 по справі 910/1487/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/1487/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Липовенка О. О. (адвоката),

відповідача - Мушкіна Є. О., Північук Л. І. (самопредставництво),

третіх осіб - Сойник О. В. (самопредставництво), Любавської І. Р. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Віді-Мистецтво"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 (колегія суддів: Тищенко О. В. - головуючий, Яковлєва М. Л., Агрикова О. В. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 (суддя Смирнова Ю. М.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Віді-Мистецтво"

до Національного комплексу "Експоцентр України",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Київської міської державної адміністрації, 2) Державного управління справами,

про визнання погодженою технічної документації із землеустрою, визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Віді-Мистецтво" (далі - ПП "Віді-Мистецтво") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного комплексу "Експоцентр України" (далі - НК "Експоцентр України"), за участю третіх осіб на стороні відповідача: Київської міської державної адміністрації та Державного управління справами (далі - третя особа-1 та третя особа-2) в якому, уточнивши свої вимоги, просило:

- визнати погодженою відповідачем технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за об`єктом нерухомого майна позивача на земельній ділянці, яка перебуває у державній власності в особі Київської міської державної адміністрації, та надана в постійне користування відповідачу для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Голосіївському районі м. Києва;

- визнати договір особистого земельного сервітуту укладеним у запропонованій позивачем редакції.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив у встановленні земельного сервітуту, незважаючи на те, що позивач має у власності об`єкт нерухомості та фактично використовує земельну ділянку без можливості оформлення права користування нею у встановленому законом порядку. У зв`язку з цим позивач вважає, що його права порушені.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 910/1487/20, позов ПП "Віді-Мистецтво" задоволено повністю.

2.2. Постановою Верховного Суду від 30.06.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 910/1487/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.3. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі № 910/1487/20, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі № 910/1487/20, у позові ПП "Віді-Мистецтво" відмовлено повністю, вирішено витрати зі сплати судового збору за подання позову покласти на позивача, стягнути з ПП "Віді-Мистецтво" на користь НК "Експоцентр України" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 306 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 408 грн, вирішено стягнути з ПП "Віді-Мистецтво" на користь Державного управління справами судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 306 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 8 408 грн.

2.4. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не було дотримано процедури, яка визначена законодавством та є обов`язковою передумовою для набуття права користування чужою земельною ділянкою (сервітут). Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів, що без обтяження сервітутом належної відповідачу на праві користування земельної ділянки не може використовувати своє майно, а саме нежитлову будівлю. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що запропонований позивачем проект договору не відповідає вимогам законодавства, якими врегульовано порядок встановлення земельного сервітуту, тому вимоги позивача про визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту, а також про визнання укладеним договору особистого земельного сервітуту є безпідставними.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ПП "Віді-Мистецтво" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі № 910/1487/20, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ПП "Віді-Мистецтво" в повному обсязі.

3.2. Скаржник зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. ПП "Віді-Мистецтво" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20. Крім того, скаржник зауважує, що суди не надали правової оцінки висновку експерта щодо можливості встановлення сервітуту.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Державне управління справами просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі № 910/1487/20 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Державне управління справами вважає, що скаржник послався на постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, висновок в якій стосується застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними з правовідносинами у цій справі, що розглядається. Решта доводів, викладених у касаційній скарзі, Державне управління справами вважає безпідставними та необґрунтованими.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу НК "Експоцентр України" просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі № 910/1487/20 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. НК "Експоцентр України" вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення - законними та обґрунтованими.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 09.02.1998 № 235 "Про оформлення Національному виставковому центру України права користування земельними ділянками для експлуатації і обслуговування цілісного майнового комплексу центру та проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі" та пункту 28 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 № 300/1734 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" за відповідачем оформлено право користування земельними ділянками загальною площею 285,13 га для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу центру і проведення виставкової діяльності на проспекті Академіка Глушкова, 1 у Московському районі (на теперішній час - Голосіївському) у зв`язку із закріпленням державного майна на праві оперативного управління.

4.2. На виконання зазначених розпорядження та рішення відповідачу видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 285,0029 га.

4.3. Земельна ділянка за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1, м. Київ, кадастровий номер 8000000000:79:392:0010, загальною площею 285,0029 га (далі - земельна ділянка) знаходиться в постійному користуванні відповідача для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу на підставі Державного акта серії І-КВ № 007405 на право постійного користування землею площею 285,0029 га, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 31.01.2003 №79-4-00056.

4.4. 01.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віді Автосіті Кільцева" (продавець) та ПП "Віді-Мистецтво" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилої будівлі, відповідно до умов якого позивач придбав нежилий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера А), що знаходиться за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1, м. Київ, загальною площею 1 289,10 м2, розташований на зазначеній земельній ділянці.

4.5. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 618.

4.6. Відповідно до акта приймання-передачі нежилого будинку від 01.04.2014 продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитловий будинок для господарських потреб адміністративного характеру (літера "А"), що знаходиться за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1, м. Київ, загальною площею 1 289,10 м2.

4.7. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19856362 зазначений нежитловий будинок 01.04.2014 був зареєстрований на праві власності за позивачем - ПП "Віді-Мистецтво".

4.8. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру (витяг НВ-8000926512019) земельна ділянка перебуває в постійному користуванні відповідача - НК "Експоцентр України", її власником є держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації, та призначена для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу центру і проведення виставкової діяльності, цільове призначення - 03.05: для будівництва та обслуговування закладів культурно-просвітницького обслуговування.

4.9. 14.05.2019 позивач звернувся до відповідача з листом № 14/05/2019/ВМ, в якому просив встановити сервітут площею 4 041,54 га та погодити технічну документацію із землеустрою. До цього листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту.

4.10. Листом від 21.05.2019 відповідач повідомив позивача, що нормами Земельного кодексу України не передбачено підстав для встановлення такого виду особистого земельного сервітуту "для здійснення експлуатації, контролю та нагляду за будівлею" на користь позивача через знаходження на земельній ділянці нежитлового будинку, у зв`язку з чим відповідач відмовив позивачу у встановленні особистого земельного сервітуту та укладенні договору особистого земельного сервітуту щодо земельної ділянки.

4.11. Позивач звернувся до відповідача з листом від 03.12.2019 № 03/12/2019/ВМ, до якого долучив проект договору, в якому просив встановити особистий земельний сервітут на частину земельної ділянки площею 1,0192 га. Листом від 27.12.2019 № 02-11/821 відповідач відмовив в укладенні запропонованого позивачем договору з посиланням на те, що це обмежить права відповідача як землекористувача, та позивачем не підтверджено неможливість користуватись нежитловим будинком без встановлення особистого земельного сервітуту.

4.12. 23.03.2020 позивач звернувся до відповідача листом № 23/03/2020/ВМ з пропозицією укласти договір особистого земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 1,0192 га та погодити відповідну технічну документацію. До цього листа було додано технічну документацію та проект договору особистого земельного сервітуту в редакції від 23.03.2020.

4.13. Проте 10.04.2020 відповідач листом № 02-11/201 відмовив позивачу, посилаючись на відсутність підстав та можливостей для встановлення особистого земельного сервітуту.

4.14. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту на провадження господарської діяльності, експлуатації, контролю та нагляду за об`єктом нерухомого майна, а також визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним в редакції, запропонованій позивачем.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Віді-Мистецтво" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі № 910/1487/20, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а касаційну скаргу - залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про визнання погодженою технічної документації із землеустрою, визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним.

5.3. Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (частини 1, 2).

5.4. Стаття 99 Земельного кодексу України передбачає види права земельних сервітутів, однак цей перелік не є вичерпним.

5.5. Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (частина 1). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки (частина 2).

5.6. Сервітут є речовим правом на чуже майно (частина 1 статті 395 Цивільного кодексу України).

Статтею 401 Цивільного кодексу України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

5.7. Частиною 2 статті 402 Цивільного кодексу України передбачено, що земельний сервітут може бути встановлений, зокрема, договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Таким чином, наведені положення законодавства передбачають можливість встановлення сервітуту в добровільному порядку, а в разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

5.8. Відповідно до статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1). Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина 2).

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.

5.9. Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та використання належного йому майна є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

5.10. Обов`язок щодо обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 905/798/19).

5.11. Відповідно до частини 11 статті 186 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з позовом до суду) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Отже, обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут) є погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, як з землекористувачем, так і з власником земельної ділянки.

5.12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції установив таке:

- земельна ділянка, щодо якої позивач просить встановити сервітут, належить до державної власності та знаходиться у постійному користуванні відповідача - НК "Експоцентр України";

- до звернення з позовом до суду, позивач, всупереч вимогам частини 11 статті 186 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом до суду), не звертався до Київської міської державної адміністрації як органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою від імені держави, із заявою про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не було дотримано процедури, яка визначена законодавством, та є обов`язковою передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут).

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, проте позивач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів, що без обтяження сервітутом належної відповідачу на праві користування земельної ділянки не може використовувати своє майно, а саме нежитлову будівлю.

Суд першої інстанції також встановив, що за змістом пунктів 1.1, 3.3 запропонованого позивачем проекту договору, позивач просить встановити особистий земельний сервітут для провадження господарської діяльності та зазначає, що має право вчиняти інші дії, що можуть бути необхідними для виконання статутних завдань сервітуарія. Тому суд дійшов висновку про те, що запропонований позивачем проект договору особистого земельного сервітуту не має чітко визначеного обсягу прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном, а отже, такий проект договору не відповідає вимогам законодавства, яким врегульовано питання земельного сервітуту, не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання погодженою відповідачем технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:392:0010), на яку поширюється право сервітуту, та про визнання договору особистого земельного сервітуту укладеним у запропонованій позивачем редакції, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не дотримано визначеної законодавством процедури, яка є передумовою для отримання права користування чужою земельною ділянкою (сервітут), не доведено неможливість нормального використання своєї власності без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а поданий позивачем проект договору не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.13. Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20 у подібних правовідносинах.

5.14. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.15. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.16. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилася з огляду на таке.

5.17. У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, на яку посилається скаржник, за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державної служби морського та річкового транспорту України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, про спонукання укласти договір Верховний Суд зазначив:

"Вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 Господарського кодексу України.

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції".

5.18. У справі № 910/6138/20, на відміну від справи № 910/1487/20, що розглядається, позовні вимоги були обґрунтовані наявністю підстав для спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна у зв`язку з необхідністю забезпечення виконання покладених державою на позивача функцій. Отже, у справі № 910/6138/20, на відміну від справи № 910/1487/20, що розглядається, відповідний договір мав бути укладений між сторонами, виходячи з умов укладеного сторонами договору оренди, та був обов`язковим відповідно до норм чинного законодавства.

5.19. Таким чином, правовідносини у справі № 910/6138/20 та у справі № 910/1487/20, що розглядається, є неподібними за змістовим критерієм, оскільки є відмінними зміст спірних правовідносин, а також предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, різні фактичні обставини справи. У наведених справах також відмінним є правове регулювання спірних правовідносин, зокрема у справі, що розглядається, застосуванню підлягають норми статті 401- 404 Цивільного кодексу України, 98- 100 Земельного кодексу України, водночас у справі № 910/6138/20, на яку посилається скаржник, застосуванню підлягали положення статті 187 Господарського кодексу України. Тому посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20, не можуть бути взяті до уваги, оскільки стосуються правовідносин, що не є подібними із правовідносинами у справі № 910/1487/20, що розглядається.

5.20. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не підтвердилися, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "Віді-Мистецтво" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі № 910/1487/20, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.21. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази (зокрема, висновок експерта від 04.11.2019 № 21771/19-41/29190/19-41) та не з`ясували дійсні обставини справи.

5.22. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.23. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.24. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.25. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.26. Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи без належного обґрунтування порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не можуть ставити під сумнів судові рішення.

5.27. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

5.28. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Зміст касаційної скарги фактично зводиться до незгоди із судовими рішеннями.

5.29. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Віді-Мистецтво" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, касаційну скаргу ПП "Віді-Мистецтво" слід залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

6.3. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на якій посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.5. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Віді-Мистецтво" з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ПП "Віді-Мистецтво" - залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Віді-Мистецтво" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі № 910/1487/20, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Віді-Мистецтво" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2021 у справі № 910/1487/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак