Рішення

від 04.11.2021 по справі 920/49/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.11.2021м. СумиСправа № 920/49/21 Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Осокіної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/49/21 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (40012, м. Суми, вул. Харківська п/в, 12, ідентифікаційний код 05766356),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-маркет (40020, Сумська область, м. Суми, вул. Ковпака, 4, ідентифікаційний код 31547713),

про стягнення 125 903,40 грн,

за участю представників учасників справи:

позивачів: адвокат Качан Н.Ф. згідно ордеру від 11.10.2021 Серії ВМ № 1020472,

відповідача: адвокат Нестеренко М.В. згідно ордеру від 16.02.2021 Серії ВМ № 1010704.

ВСТАНОВИВ:

15.01.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 125 903,40 грн за завдані збитки за утримання земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, а також покласти на відповідача судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га перебуває у постійному користуванні позивача відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673, виданого 04.07.1997 Сумської міською радою народних депутатів. На вказаній земельній ділянці розташована залізнична колія і інше нерухоме майно, які належать відповідачу, і які займають земельну ділянку площею 0,5734га. Збитки розраховані позивачем, виходячи із суми земельного податку за цілу земельну ділянку, яку використовує позивач, пропорційно зменшеної до розмірів за площу 0,5734га. Одночасно, позивач повідомляє, у разі компенсації відповідачем сплаченого позивачем земельного податку, останній кваліфікуватиме цю оплату не як відшкодування витрат із сплати земельного податку, а як постачання послуг. Позивач вважає, що укладення між сторонами 18.11.2020 договору про встановлення земельного сервітуту із встановленням щомісячної плати за користування земельною ділянкою, надає позивачу право нарахувати відповідачу збитки відповідно до статті 224 ГК України чи то, як витрати, понесені позивачем із сплати земельного податку, чи то як неотримані позивачем доходи за минулий період, який передував укладеннню договору земельного сервітуту: з 01.01.2018 до дати укладення вказаного договору.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 20.01.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/49/21; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 16.03.2021, 10:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов до 15.02.2021; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 12.03.2021.

16.02.2021 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-маркет (40020, Сумська область, м. Суми, вул. Ковпака, 4, ідентифікаційний код 31547713) до суду надійшов відзив від 16.02.2021 б/н (вх. № 884к від 16.02.2021), в якому відповідач проти позову заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що гроші, які позивач просить суд стягнути із відповідача, розраховані як земельний податок, сплачений за ділянку під нерухомим майном відповідача, не являються збитками, як витратами які понесено позивачем з вини відповідача, внаслідок порушення зобов`язань. Позивач сплачував би земельний податок навіть за умови відсутності на земельній ділянці будь якого нерухомого майна. Усі податки, сплачені позивачем, є валовими витратами і законодавчо компенсуються за рахунок господарської діяльності позивача, шляхом включення у ціну його товарів і послуг.

Представник відповідача у відзиві зазначає, що із наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 162058241 від 03.04.2019, земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га зареєстрована на праві постійного користування за позивачем лише 29.03.2019.посилаючись на вимоги частини дев`ятої статті 79-1 та статті 125 Земельного кодексу України, представник відповідача зазначає про необгрунтованість розрахунку позовних вимог за 2018 вік і до 28.03.2019. Посилаючись на вимоги частини першої статті 182, частини першої статті 210, пункту 2 частини другої статті 402, частини першої статті 638 Цивільного кодексу України та пункту 4 частини другої статті 100 Земельного кодексу України, представник відповідача зазначає про безпідставність доводів позивача стосовно того, що до державної реєстрації договору від 18.11.2020 позивач постачав відповідачеві послуги земельного сервітуту, а у відповідача у спрощений спосіб виникли зобов`язання з оплати послуг незареєстрованого сервітуту перед позивачем, порушення яких призводило б до неотримання доходів (збитків).

На підставі наведеного представник відповідача зазначає, що позов не ґрунтується на законі, а збитки, які позивач просить стягнути, не обгрунтовані належним чином, ні як витрати, ні як неотримані доходи.

Крім наведеного, представник відповідача просить суд продовжити строк на подання до суду відзиву на позовну заяву та прийняти до розгляду додані до відзиву докази.

15.03.2021 представником позивача надіслано до суду засобами електронного зв`язку та 16.03.2021 засобами поштового зв`язку відповідь на відзив від 12.03.2021 б/н (вх. № 2647/21 від 15.03.2021 та вх. № 2689/21 від 16.03.2021), де представник позивача зазначає про необгрунтованість доводів відповідача, викладених останнім у відзиві, оскільки відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер І-СМ № 002673 від 04.07.1997, позивач несе витрати на сплату земельного податку за всю земельну ділянку кадастровий номер 5910136300:15:002:0014. В наслідок того, що на зазначеній земельній ділянці розташована залізнична колія відповідача, позивач позбавлений можливості повноцінно користуватися земельною ділянкою, а саме споруджувати на ній виробничі чи інші споруди, чи розташовувати рухоме майно. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останній фактично користується 0,5734 га земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить позивачеві і позивач кожного місяця сплачує земельний податок в тому числі і за 0,5734 га земельної ділянки, що розташована під залізничною колією відповідача.

Крім наведеного представник позивача зазначає, що у разі компенсації ТОВ АГРО-МАРКЕТ суми земельного податку позивачу, дана компенсація буде підпадати під п. 14.1.185 постачання послуг. Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ). Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України. Пунктом 194.1 статті 194 операції, зазначені у статті 185 ПКУ, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування (ст. 196), операцій, до яких застосовується нульова ставка (ст. 195), та операцій звільнених від оподаткування (ст. 197), оподатковується за ставкою 20 %. Таким чином, операції по стягненню компенсації земельного податку в підпадають по оподаткування ПДВ 20%.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача зазначає про обгрунтованість та правомірність позовних вимог ПАТ СУМИХІМПРОМ про стягнення з ТОВ Агро-Маркет грошових коштів в сумі 125 903,40 грн, які фактично є витратами, що поніс позивач на сплату земельного податку за 0,5734 га землі, якою фактично користується відповідач.

Також 15.03.2021 представником позивача надіслано до суду засобами електронного зв`язку та 16.03.2021 засобами поштового зв`язку клопотання б/д, б/н (вх. № 1239к від 15.03.2021 та вх. № 2688/21 від 16.03.2021), де представник позивача просить суд здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи з метою недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою від 16.03.2021 у справі № 920/49/21 судом постановлено задовольнити клопотання представника відповідача щодо поновлення процесуального строку, яке викладено останнім у відзиві від 16.02.2021 б/н (вх. № 884к від 16.02.2021); поновити відповідачу процесуальний строк для надання відзиву, встановлений судом в пункті 4 резолютивної частини ухвали від 20.01.2021 у справі № 920/49/21 та долучити до матеріалів цієї справи наданий представником відповідача відзив разом із доданими до нього документами; клопотання представника позивача б/д, б/н (вх. № 1239к від 15.03.2021 та вх. № 2688/21 від 16.03.2021) щодо розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи задовольнити частково; подальший розгляд справи № 920/49/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі відповідно до частини шостої статті 250 ГПК України; призначити підготовче засідання на 20.04.2021, 12:00.

01.04.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання від 22.02.2021 б/н (вх. № 1527к від 01.04.2021) про розгляд справи у спрощеному провадженні із викликом сторін.

12.04.2021 представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-маркет (40020, Сумська область, м. Суми, вул. Ковпака, 4, ідентифікаційний код 31547713) - адвокат Нестеренко М.В. звернувся до суду із клопотанням від 12.04.2021 б/н (вх. № 1633к від 12.04.2021) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання у справі № 920/49/21, яке відбудеться 20.04.2021, 12:00 в режимі відеоконференції та визначити Другий апеляційний адміністративний суд (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, e-mail: inbox@2aa.court.gov.ua) відповідальним за проведення відеоконференції під час вищевказаного судового засідання.

Ухвалою суду від 13.04.2021 у справі № 920/49/21 судом постановлено задовольнити клопотання представника відповідача від 12.04.2021 (вх. № 1633к від 12.04.2021) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі № 920/49/21; доручити Другому апеляційному адміністративному суду (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, e-mail: inbox@2aa.court.gov.ua) забезпечити проведення підготовчого засідання у справі № 920/49/21, яке призначене на 20.04.2021, 12:00 в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду за участі представника відповідача.

У підготовчому засіданні 20.04.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено клопотання представника відповідача клопотання від 22.02.2021 б/н (вх. № 1527к від 01.04.2021) про розгляд справи у спрощеному провадженні із викликом сторін залишити без розгляду через його неактуальність на даний час.

Ухвалою від 20.04.2021 у справі № 920/49/21 постановлено позов Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (40012, м. Суми, вул. Харківська п/в, 12, ідентифікаційний код 05766356) б/д, б/н (вх. № 418 від 15.01.2021) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-маркет (40020, Сумська область, м. Суми, вул. Ковпака, 4, ідентифікаційний код 31547713) про стягнення 125 903,40 грн у справі № 920/49/21 - залишити без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 у справі № 920/49/21 ухвалу Господарського суду сумської області від 20.07.2021 у справі № 920/49/21 скасовано, а зазначену справу повернуто до Господарського суду Сумської області для продовження розгляду.

10.09.2021 матеріали зазначеної справи надійшли до Господарського суду Сумської області.

Ухвалою від 15.09.2021 у справі № 920/49/21 судом постановлено призначити підготовче засідання на 30.09.2021, 10:30.

У зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 30.09.2021 по 04.10.2021, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ч. 13 ст. 32 ГПК України, та положення ч. 9 ст. 32 ГПК України, ухвалю від 23.09.2021 у справі № 920/49/21 призначено підготовче засідання на 11.10.2021, 11:30 з повідомленням учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

11.10.2021 представником відповідача до суду електронною поштою надіслано заяву від 11.10.2021 б/н (вх № 8629/21) про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні.

У підготовчому засіданні 11.10.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, яку відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до якої постановлено заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи залишити без розгляду у зв`язку з явкою представника відповідача у підготовче засідання.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом ухвалою від 11.10.2021 у справі № 920/49/21 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 04.11.2021, 12:00.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 04.11.2021 усно пояснив, що підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті проти задоволення позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відповідно до статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначитися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савченко проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивність господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні по суті 04.11.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га перебуває у постійному користуванні позивача відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673 Сумською міською радою народних депутатів.

На вказаній земельній ділянці розташована залізнична колія та нерухоме майно, які належать відповідачу, і які займають земельну ділянку площею 0,5734 га.

Позивач у позовній заяві зазначає, що ним з 2018 року понесено витрати на утримання своєї земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач.

Між сторонами з 2018 року тривало листування щодо укладення договору сервітуту на земельну ділянку (листи № 90-3108 від 02.10.2018, № 117 від 24.10.2018, № 90-663 від 25.02.2019, № 71 від 24.04.2019, № 90-1149 від 04.04.2019, № 90-1647 від 16.05.2019, № 27 від 14.02.2020, № 90-1063 від 12.03.2020, № 90-815 від 25.02.2020, № 52 від 04.03.2020 та № 90-1682 від 21.04.2020).

Проте, лише в листопаді 2020 року між сторонами досягнуто згоди та укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 18.11.2020 № 90/37.

Таким чином, як зазначає позивач, що останнім за період з січня 2018 по жовтень 2020 року понесено витрати на утримання вищезгаданої земельної ділянки площею 0,5734 га, якою фактично користувався відповідач, який в свою чергу не відшкодовував витрат (збитків) понесених позивачем.

Вказані витрати включають в себе суму сплаченого позивачемземельного податку. А саме за 0,5734 га сума земельного податку склала: за 2018 рік - 33 047,91 грн - з ПДВ 20 % - 39 657,49 грн; за 2019 рік -35 023,84 грн - з ПДВ 20 % - 42 028,61 грн; за 2020 рік (до жовтня включно) - 36 847,80 грн - з ПДВ 20 % - 44 217,36 грн, що підтверджується довідкою щодо нарахованого та сплаченого позивачем земельного податку за 0,5734 га землі, яка знаходиться під під`їзною колією відповідача за період 2018-2020 років та платіжними дорученнями: № 1821 від 27.02.2018, № 2758 від 29.03.2018, № 3910 від 26.04.2018, № 4943 від 30.05.2018, № 6274 від 27.06.2018, № 7529 від 27.07.2018, № 8677 від 30.08.2018, № 9647 від 28.06.2018, № 10539 від 30.10.2018, № 11482 від 30.11.2018, № 12512 від 28.12.2018, № 829 від 29.01.2019, № 1809 від 27.02.2019, № 2938 від 29.03.2019, № 3960 від 25.04.2019, № 5296 від 30.05.2019, № 6383 від 27.06.2019, № 7909 від 30.07.2019, № 10044 від 30.08.2019, № 12228 від 30.09.2019, № 14426 від 30.10.2019, № 16432 від 28.11.2019, № 18120 від 24.12.2019, № 1577 від 30.01.2020, № 3608 від 28.02.2020, № 5564 від 31.03.2020, № 10925 від 30.06.2020, № 10941 від 30.06.2020, № 13544 від 30.07.2020, № 15448 від 31.08.2020, № 17709 від 30.09.2020, № 19681 від 29.10.2020, № 21665 від 27.11.2020, а також податковими деклараціями з плати за землю за 2018, 2019 та 2020 роки.

У позовній заяві позивач наводить припущення, що у разі компенсації відповідачем позивачеві суми земельного податку, дана компенсація буде підпадати під п. 14.1.185 Податкового кодексу України постачання послуг. Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПК України). Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 розділу V ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПК України розташоване на митній території України. Пунктом 194.1 статті 194 операції, зазначені у статті 185 ПК Ураїни, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування (стаття 196 ПК України), операцій, до яких застосовується нульова ставка (стаття 195 ПК України), та операцій звільнених від оподаткування (ст. 197 ПК України), оподатковується за ставкою 20 %. Таким чином, як зазначає позивач, операції по стягненню компенсації земельного податку в підпадають по оподаткування ПДВ 20 %.

Разом з цим позивач, посилаючись на норми статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, а також на те, що між сторонами укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 18.11.2020 № 90/37, зазначає, що витрати (збитки) на цю земельну ділянку площею 0,5734 га, якою фактично користувалося відповідач за період з січня 2018 по жовтень 2020 року в сумі 125 903,40 грн підлягають відшкодуванню позивачеві відповідачем.

15.12.2020 позивач звернувся до відповідача з листом від 15.12.2020 № 15-4863 з вимогою перерахувати на розрахунковий рахунок позивача 120 990,36 грн з ПДВ витрат (збитків), які понесено позивачем на утримання своєї земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач за період з січня 2018 по вересень 2020 року.

Вказаного листа відповідач отримав 16.12.2020, проте станом на 15.01.2021 відповідачем не надіслано позивачеві відповіді та кошти не сплачено.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у зазоволенні позовних вимог, оскількі кошти, які позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача розраховані останнім як земельний податок, сплачений за земельну ділянку під нерухомим майном відповідача, не являються збитками, як витратами понесеними позивачем з вини відповідача, внаслідок порушенням останнім зобов`язань. Відповідач зазначає, що позивач сплачував би земельний податок навіть за умови відсутності на зазначеній земельній ділянці будь-якого нерухомого майна. Усі полдатки, сплачені позивачем, є валовими витратами і законодавчо компенсуються за рахунок господарської діяльності позивача, шляхом включення у ціну його товарів і послуг.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.07.1997 Сумської міською радою народних депутатів позивачу передана у постійне користування передана земельна ділянка площею 222,842 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673.

Залізнична колія, яка розташована на спірній земельній ділянці належала Комбінату крупнопанельного домобудування (Домостроительный комбінат, ДСК, пізніше - ВАТ Домобудівник ) та придбана відповідачем в процесі ліквідації ВАТ Домобудівник на початку 2005 року, що підтверджується договором купівлі-продажу майна від 16.01.2005.

Отримуючи спірну земельну ділянку у постійне користування, позивач знав, що на її території знаходиться залізнична колія, яка не належить позивачу, але погодився взяти постійне користування земельну ділянку повністю, у тому числі під майном відповідача.

Тобто обов`язок сплати земельного податку позивача не знаходиться у прямому причинному зв`язку із знаходженням на цій земельній ділянки нерухомого майна відповідача.

Позивач за вказаний ним період завдання збитків мав обов`язок зі сплати податку в однаковому розмірі як за частину земельної ділянки під нерухомим майном, так і вільну від нерухомого чи рухомого майна її частину, оскільки земельна ділянка була сформована як єдиний об`єкт площею 222,842 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673.

Таким чином, знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача, на думку суду, не призводила до збитків у вигляді додаткової сплати земельного податку.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України випливає, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина.

Позивач не наводить відповідного обгрунтування, які винні дії чи порушення зобов`язань з боку відповідача призводять до сплати позивачем земельного податку за земельну ділянку кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га, в тому числі за її частину, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, у заявлений ним період.

За приписами статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Таким чином, позивач сплачує земельний податок за свою земельну ділянку, а не за земельну ділянку відповідача.

Слід зазначити, що гроші, які позивач просить стягнути із відповідача, розраховані як земельний податок, сплачений за ділянку під нерухомим майном відповідача, не являються збитками, як витратами, зробленими позивачем з вини відповідача, внаслідок порушення останнім зобов`язань. Позивач сплачував би земельний податок навіть за умови відсутності на земельній ділянці будь якого нерухомого майна. Усі податки, сплачені позивачем, є валовими витратами і законодавчо компенсуються за рахунок господарської діяльності позивача, шляхом включення у ціну його товарів і послуг.

Крім того, як випливає із доданого позивачем до позовної заяви витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.04.2019 № 162058241, земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га зареєстрована на праві постійного користування за позивачем лише 29.03.2019.

Проте розрахунок позивних вимог щодо розміру витрат (збитків) позивач наводить за період з 2018 року і до 28.03.2019.

Відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Переходячи від обгрунтування збитків як витрат на земельний податок, позивач наводить у позові іншу, взаємовиключну кваліфікацію стягуваних збитків, як неотриманий від відповідача прибуток, або як втрачену вигоду, обгрунтувати позов тим, що до укладення 18.11.2020 договору про встановлення земельного сервітуту з 2018 року між сторонами склалися фактичні відносини із земельного сервітуту, і за фактичне постачання послуг земельного сервітуту позивач має отримати плату в розмірі, який дорівнює земельному податку.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 402 ЦК України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з абзацом 4 частини другої статті 100 ЗК України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Наведене спростовує доводи позивача, про те, що до державної реєстрації договору від 18.11.2020 позивач постачав послуги земельного сервітуту, а у відповідача у спрощений спосіб виникли зобов`язання з оплати послуг незареєстрованого сервітуту перед позивачем, порушення яких призводило би до неотриманя доходів (збитків).

У свою чергу, вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обгрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обгрунтування. Наявність теоритичного обгрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.

Натомість невиконання позивачем визначеного приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі № 918/1131/20, і суд не вбачає підстав відступати від такої правової позиції.

Враховуючи наведене, суд зробив висновок, що позов не грунтується на законі, а збитки, які позивач просить стягнути, не обгрунтовані належним чином ані як витрати, ані як неотримані ним доходи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 125 903,40 грн збитків з підстав їх недоведеності.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 15 листопада 2021 року.

Суддя Ю.А. Джепа