Постанова

від 07.06.2022 по справі 920/49/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2022 р. Справа№ 920/49/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

розглянувши у письмовому провадженні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.11.2021 (повний текст рішення складено 15.11.2021) у справі №920/49/21 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-маркет" про стягнення 125.903,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-маркет" про стягнення 125.903,40 грн за завдані збитки за утримання земельної ділянки, якою фактично користується відповідач, а також покласти на відповідача судові витрати у розмірі 2.270,00 грн.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Позовна вимога обгрунтована тим, що земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га перебуває у постійному користуванні позивача відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673, виданого 04.07.1997 Сумської міською радою народних депутатів. На вказаній земельній ділянці розташована залізнична колія і інше нерухоме майно, які належать відповідачу, і які займають земельну ділянку площею 0,5734 га. Збитки розраховані позивачем, виходячи із суми земельного податку за цілу земельну ділянку, яку використовує позивач, пропорційно зменшеної до розмірів за площу 0,5734 га. При цьому, позивач повідомляє, у разі компенсації відповідачем сплаченого позивачем земельного податку, останній кваліфікуватиме цю оплату не як відшкодування витрат із сплати земельного податку, а як постачання послуг. Позивач вважає, що укладення між сторонами 18.11.2020 договору про встановлення земельного сервітуту із встановленням щомісячної плати за користування земельною ділянкою, надає позивачу право нарахувати відповідачу збитки відповідно до статті 224 ГК України чи то, як витрати, понесені позивачем із сплати земельного податку, чи то як неотримані позивачем доходи за минулий період, який передував укладенню договору земельного сервітуту: з 01.01.2018 до дати укладення вказаного договору.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, вказуючи, що заявлені до стягнення збитки, які позивач просить суд стягнути із відповідача, розраховані як земельний податок, сплачений за ділянку під нерухомим майном відповідача, не являються збитками, як витратами, які понесено позивачем з вини відповідача внаслідок порушення зобов`язань. Позивач сплачував би земельний податок навіть за умови відсутності на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна. Усі податки, сплачені позивачем, є валовими витратами і законодавчо компенсуються за рахунок господарської діяльності позивача, шляхом включення у ціну його товарів і послуг. Також у відзиві відповідач зазначив, що із наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 162058241 від 03.04.2019,

земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га зареєстрована на праві постійного користування за позивачем лише 29.03.2019. Посилаючись на положення частини дев`ятої статті 79-1 та статті 125 Земельного кодексу України, відповідач зазначив про необгрунтованість розрахунку позовних вимог за 2018 рік і до 28.03.2019. Посилаючись на положення частини першої статті 182, частини першої статті 210, пункту 2 частини другої статті 402, частини першої статті 638 Цивільного кодексу України та пункту 4 частини другої статті 100 Земельного кодексу України, відповідач зазначив про безпідставність доводів позивача стосовно того, що до державної реєстрації договору від 18.11.2020 позивач постачав відповідачеві послуги земельного сервітуту, а у відповідача у спрощений спосіб виникли зобов`язання з оплати послуг незареєстрованого сервітуту перед позивачем, порушення яких призводило б до неотримання доходів (збитків).

У відповіді на відзив позивач зазначав про необгрунтованість доводів відповідача, викладених останнім у відзиві, оскільки відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер І-СМ № 002673 від 04.07.1997, позивач несе витрати на сплату земельного податку за всю земельну ділянку кадастровий номер 5910136300:15:002:0014. Внаслідок того, що на зазначеній земельній ділянці розташована залізнична колія відповідача, позивач позбавлений можливості повноцінно користуватися земельною ділянкою, а саме споруджувати на ній виробничі чи інші споруди, чи розташовувати рухоме майно. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останній фактично користується 0,5734 га земельної ділянки, яка на праві постійного користування належить позивачеві і позивач кожного місяця сплачує земельний податок в тому числі і за 0,5734 га земельної ділянки, що розташована під залізничною колією відповідача. Крім наведеного позивач зазначав, що у разі компенсації ТОВ "Агро- маркет" суми земельного податку позивачу, дана компенсація буде підпадати під п. 14.1.185 постачання послуг. Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ). Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України. Пунктом 194.1 статті 194 операції, зазначені у статті 185 ПКУ, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування (ст. 196), операцій, до яких застосовується нульова ставка (ст. 195), та операцій звільнених від оподаткування (ст. 197), оподатковується за ставкою 20 %. Таким чином, операції по стягненню компенсації земельного податку в підпадають по оподаткування ПДВ 20%. Враховуючи вищевикладене, позивач стверджував про обгрунтованість та правомірність позовних вимог ПАТ "Сумихімпром" про стягнення з ТОВ "Агро-маркет" грошових коштів в сумі 125.903,40 гри, які фактично є витратами, що поніс позивач на сплату земельного податку за 0,5734 га землі, якою фактично користується відповідач.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.11.2021 у справі №920/49/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що збитки, які позивач просить стягнути, не обгрунтовані належним чином ані як витрати, ані як неотримані ним доходи.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення від 04.11.2021 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких грунтуються вимоги позивача, аналогічні тим, які викладено у позові, відповіді на відзив на позов.

Відповідно до частини десятої статті 270 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

04.07.1997 Сумської міською радою народних депутатів позивачу передана у постійне користування передана земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673.

Залізнична колія, яка розташована на спірній земельній ділянці належала Комбінату крупнопанельного домобудування (Домостроительный комбінат, ДСК, пізніше - ВАТ "Домобудівник") та придбана відповідачем в процесі ліквідації ВАТ "Домобудівник" в 2005 році, що підтверджується договором купівлі-продажу майна від 16.01.2005.

Позивач у позовній заяві зазначає, що ним з 2018 року понесено витрати на утримання своєї земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач.

Між сторонами з 2018 року тривало листування щодо укладення договору сервітуту на земельну ділянку (листи № 90-3108 від 02.10.2018, № 117 від 24.10.2018, № 90-663 від 25.02.2019, № 71 від 24.04.2019, № 90-1149 від 04.04.2019, № 90-1647 від 16.05.2019, № 27 від 14.02.2020, № 90-1063 від 12.03.2020, № 90-815 від 25.02.2020, № 52 від 04.03.2020 та № 90-1682 від 21.04.2020).

Проте, лише в листопаді 2020 року між сторонами досягнуто згоди та укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 18.11.2020 № 90/37.

Таким чином, як зазначає позивач, що останнім за період з січня 2018 по жовтень 2020 року понесено витрати на утримання вищезгаданої земельної ділянки площею 0,5734 га, якою фактично користувався відповідач, який в свою чергу не відшкодовував витрат (збитків) понесених позивачем.

Вказані витрати включають в себе суму сплаченого позивачемземельного податку. А саме за 0,5734 га сума земельного податку склала: за 2018 рік - 33 047,91 грн - з ПДВ 20 % - 39 657,49 грн; за 2019 рік -35 023,84 грн - з ПДВ 20 % - 42 028,61 грн; за 2020 рік (до жовтня включно) - 36 847,80 грн - з ПДВ 20 % - 44 217,36 грн, що підтверджується довідкою щодо нарахованого та сплаченого позивачем земельного податку за 0,5734 га землі, яка знаходиться під під`їзною колією відповідача за період 2018-2020 років та платіжними дорученнями: № 1821 від 27.02.2018, Аз 2758 від

29.03.2018, № 3910 від 26.04.2018, № 4943 від 30.05.2018, № 6274 від 27.06.2018, № 7529 від 27.07.2018, № 8677 від 30.08.2018, № 9647 від 28.06.2018, № Ю539 від

30.10.2018, № 11482 від 30.11.2018, № 12512 від 28.12.2018, № 829 від 29.01.2019, № 1809 від 27.02.2019, № 2938 від 29.03.2019, № 3960 від 25.04.2019, № 5296 від

30.05.2019, № 6383 від 27.06.2019, № 7909 від 30.07.2019, № 10044 від 30.08.2019, № 12228 від 30.09.2019, № 14426 від 30.10.2019, № 16432 від 28.11.2019, № 18120 від

24.12.2019, № 1577 від 30.01.2020, № 3608 від 28.02.2020, № 5564 від 31.03.2020, № 10925 від 30.06.2020, № 10941 від 30.06.2020, № 13544 від 30.07.2020, № 15448 від

31.08.2020, № 17709 від 30.09.2020, № 19681 від 29.10.2020, № 21665 від 27.11.2020, а також податковими деклараціями з плати за землю за 2018, 2019 та 2020 роки.

У позовній заяві позивач зазначає, що у разі компенсації відповідачем позивачеві суми земельного податку, дана компенсація буде підпадати під п. 14.1.185 Податкового кодексу України постачання послуг. Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПК України). Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 розділу V ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПК України розташоване на митній території України. Пунктом 194.1 статті 194 операції, зазначені у статті 185 ПК Ураїни, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування (стаття 196 ПК України), операцій, до яких застосовується нульова ставка (стаття 195 ПК України), та операцій звільнених від оподаткування (ст. 197 ПК України), оподатковується за ставкою 20 %. Таким чином, як зазначає позивач, операції по стягненню компенсації земельного податку підпадають до оподаткування ПДВ 20 %.

Разом з цим позивач, посилаючись на норми статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, а також на те, що між сторонами укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 18.11.2020 № 90/37, зазначає, що витрати (збитки) на цю земельну ділянку площею 0,5734 га, якою фактично користувалося відповідач за період з січня 2018 по жовтень 2020 року в сумі 125.903,40 грн підлягають відшкодуванню позивачеві відповідачем.

15.12.2020 позивач звернувся до відповідача з листом від 15.12.2020 № 15-4863 з вимогою перерахувати на розрахунковий рахунок позивача 120.990,36 грн з ПДВ витрат (збитків), які понесено позивачем на утримання своєї земельної ділянки, якою фактично користувався відповідач за період з січня 2018 року по вересень 2020 року.

Вказаний лист відповідач отримав 16.12.2020, проте станом на 15.01.2021 відповідачем не надіслано позивачеві відповіді та кошти не сплачено.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України випливає, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина.

Позивач не наводить відповідного обгрунтування, які винні дії чи порушення зобов`язань з боку відповідача призводять до сплати позивачем земельного податку за земельну ділянку кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га, в тому числі за її частину, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, у заявлений ним період.

У відповідності до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 ГІ< України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Таким чином, позивач сплачує земельний податок за свою земельну ділянку, а не за земельну ділянку відповідача.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, отримуючи спірну земельну ділянку у постійне користування, позивач знав, що на її території знаходиться залізнична колія, яка не належить позивачу, але погодився взяти постійне користування земельну ділянку повністю, у тому числі під майном відповідача. Тобто обов`язок сплати земельного податку позивача не знаходиться у прямому причинному зв`язку із знаходженням на цій земельній ділянки нерухомого майна відповідача.

Позивач за вказаний ним період завдання збитків мав обов`язок зі сплати податку в однаковому розмірі як за частину земельної ділянки під нерухомим майном, так і вільну від нерухомого чи рухомого майна її частину, оскільки земельна ділянка була сформована як єдиний об`єкт площею 222,842 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-СМ № 002673.

Таким чином, знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача не призводила до збитків у вигляді додаткової сплати земельного податку.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що земельна ділянка кадастровий номер 5910136300:15:002:0014 площею 222,842 га зареєстрована на праві постійного користування за позивачем лише 29.03.2019, тоді як розрахунок позовних вимог щодо розміру витрат (збитків) позивач наводить за період з 2018 року і до 28.03.2019.

Відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Переходячи від обгрунтування збитків як витрат на земельний податок, позивач наводить у позові іншу, взаємовиключну кваліфікацію стягуваних збитків, як неотриманий від відповідача прибуток, або як втрачену вигоду, обгрунтувати позов тим, що до укладення 18.11.2020 договору про встановлення земельного сервітуту з 2018 року між сторонами склалися фактичні відносини із земельного сервітуту, і за фактичне постачання послуг земельного сервітуту позивач має отримати плату в розмірі, який дорівнює земельному податку.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 402 ЦК України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з абзацом 4 частини другої статті 100 ЗК України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Наведене спростовує доводи позивача, про те, що до державної реєстрації договору від 18.1 1.2020 позивач постачав послуги земельного сервітуту, а у відповідача у спрощений спосіб виникли зобов`язання з оплати послуг иезареєстрованого сервітуту перед позивачем, порушення яких призводило би до неотриманя доходів (збитків).

У свою чергу, вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обгрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обгрунтування. Наявність теоритичного обгрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обгрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.

Натомість невиконання позивачем визначеного приписами статей 13, 74 ГПК України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови у задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 125.903,40 грн збитків з підстав їх недоведеності.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на скаржника у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 04.11.2021 у справі №920/49/21 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи у справі №920/49/21 повернути Господарському суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук