Постанова

від 11.11.2021 по справі 921/190/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 921/190/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Львова Б.Ю., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Стеців Р.І. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Афіша"

на рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2020 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані"

до приватного підприємства "Афіша"

про стягнення 120 687,59 грн та визнання недійсними пунктів попереднього договору від 27.12.2017.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" (далі - ТОВ "Фуд Трейдінг Компані", позивач) звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства "Афіша" (далі - ПП "Афіша", відповідач) про стягнення 120 687,59 грн та визнання недійсними пунктів 12, 13, 19 попереднього договору від 27.12.2017.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за умовами попереднього договору від 27.12.2018 сторони зобов`язалися у майбутньому укласти і належним чином оформити договори купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір 1 та основний договір 2) на умовах і в порядку, визначених цим попереднім договором. Проте основні договори не було укладено з вини ПП "Афіша", у зв`язку з чим позивач наголошує на наявності підстав для повернення сплаченого ним авансу в сумі 100 000,00 грн. Також позов мотивовано наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 12, 13, 19 попереднього договору відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.3. Крім того, позивач вказував на наявність обов`язку відповідача сплатити інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення відповідача щодо повернення сплаченого авансу.

2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.07.2020 (суддя - Чопко Ю.О.) у справі №921/190/20, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 (колегія суддів: Якімець Г.Г., Бонк Т.Б., Матущак О.І.), позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з ПП "Афіша" на користь ТОВ "Фуд Трейдінг Компані" 100 000,00 грн авансу, 14 112,25 грн інфляційних втрат, 6 575,34 грн 3% річних та визнав недійсним пункт 12 попереднього договору від 27.12.2017. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 13 та 19 попереднього договору від 27.12.2017 відмовив.

2.2. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказував на те, що з огляду на неукладення між сторонами договорів купівлі-продажу нерухомого майна, які за своєю формою та змістом відповідали б вимогам закону, а також оскільки зазначена домовленість сторін свідчить про те, що сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ПП "Афіша" грошова сума 100 000,00 грн є авансом, який має бути повернуто.

2.3. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним пункту 12 попереднього договору, суд вказував на те, що згідно з положеннями статті 635 ЦК України та статті 182 Господарського кодексу України (далі - ГК України) єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором, відтак, положення попереднього договору, які містять будь-які інші зобов`язання (зобов`язання повністю оплатити предмет купівлі-продажу чи передати його до укладення основного зобов`язання), є такими, що суперечать ЦК України (положенням статті 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності такого правочину на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

2.4. За висновком суду першої інстанції, умови попереднього договору про обов`язок сплатити повну покупну вартість майна до укладення основного договору у формі і порядку, встановлених законом, є недійсними в силу вимог закону, а тому недійсними є також похідні від цього недійсного зобов`язання права і зобов`язання, визначені у пункті 12 попереднього договору (право продавця утримати за собою кошти, сплачені покупцем).

2.5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 13, 19 попереднього договору 27.12.2017, суд першої інстанції вказував на те, що встановлення сторонами у попередньому договорі умови про забезпечувальний платіж відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання таких умов відсутні.

2.6. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про правильність висновків суду першої інстанції в частині того, що умови попереднього договору, передбачені у пункті 12 (у випадку порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, визначених пунктами 4-7 попереднього договору, тобто повної вартості об`єктів продажу, відмови покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2, продавець звільняється від обов`язку виконання умов попереднього договору, а грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов попереднього договору, вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю) є такими, що суперечать ЦК України та суті інституту "попереднього договору". За висновком суду апеляційної інстанції, умови щодо зобов`язання покупця сплатити повну вартість об`єктів продажу можуть міститися лише в основних договорах (договорах купівлі-продажу), у зв`язку з чим пункт 12 попереднього договору слід визнати недійсним.

2.7. Тобто фактично суд апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним пункту 12 попереднього договору та повернення ТОВ "Фуд Трейдінг Компані" 100 000,00 грн авансу, сплаченого на виконання умов попереднього договору.

2.8. У частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 13, 19 попереднього договору рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги

3.1. ПП "Афіша" (далі - скаржник), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, 16.06.2021 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у частині позовних вимог, які було задоволено, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

4. Аргументи учасників справи

4.1. Аргументи касаційної скарги

4.1.1. Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статей 6, 611, 626 ЦК України та статей 2, 216, 230, 231 ГК України. З посиланням на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02.09.2019 у справі №911/1274/18 (відносно того, що попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів ; у попередньому договорі крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій ).

4.1.2. ПП "Афіша" вказує на те, що суди дійшли абсолютно законного висновку про можливість визначення у попередньому договорі умови про забезпечувальний платіж та законність пунктів 13 та 19 попереднього договору, прийняли абсолютно нелогічне та протиправне рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум, які у зв`язку із невиконанням обов`язку, визначеного пунктами 6, 7 попереднього договору, набули ознак забезпечувального платежу.

4.1.3. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: "застосування статей 6, 203, 627 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України". За твердженням скаржника, аналіз змісту наведених статей ЦК України та ГК України свідчить про безпідставність позиції позивача щодо неможливості наділення сплачених коштів ознаками штрафних санкцій та свідчить про неможливість визнання недійсними пунктів 12, 13, 19 попереднього договору. Зокрема, відповідач вказує на те, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишено той факт, що доводи позивача, викладені у позові, та надані на обґрунтування таких доводів докази не свідчать про наявність підстав, визначених у статті 203 ЦК України.

4.1.4. Також відповідач з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №910/11491/17 (відносно того, що обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України).

4.2. Доводи інших учасників.

4.2.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

5. Касаційне провадження

5.1. ПП "Афіша" направило до Верховного Суду через "Електронний суд" клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на неможливість прибути у судове засідання 11.11.2021 у зв`язку з вжиттям запобіжних обмежувальних заходів для протидії поширенню хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2.

5.2. У судовому засіданні розглянувши клопотання ПП "Афіша" про відкладення розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на те, що суд касаційної інстанції не досліджує додаткові докази, а перегляд судових рішень на відповідність їх нормам матеріального та процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції на момент їх ухвалення, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи №921/190/20.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Судами встановлено, що 27.12.2017 між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) укладено попередній договір, за умовами якого сторони зобов`язуються укласти в майбутньому: договір купівлі-продажу (основний договір 1) належного продавцю об`єкта нерухомого майна нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Сагайдачного, 3, загальною площею 60,1 кв.м (об`єкт 1); договір купівлі-продажу (основний договір 2) належного продавцю об`єкта нерухомого майна будівель, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, загальною площею 6 681,6,1 кв.м, (об`єкт 2).

6.2. Згідно з умовами пункту 2 попереднього договору ціна об`єкта 1 в основному договорі 1 складатиме 52 817,84 долара США, але не менше як 1 433 250,00 грн. Ціна об`єкта 2 в основному договорі 2 складатиме 361 764,86 долара США, але не менше як 9 816 750,00 грн.

6.3. За умовами пункту 3 попереднього договору сторони зобов`язалися укласти одночасно основний договір 1 та основний договір 2 протягом 1-го дня з моменту зняття зареєстрованих обтяжень щодо об`єкта 1 та об`єкта 2 , але не пізніше як 05.01.2018 включно.

6.4. Відповідно до умов пунктів 4, 5 попереднього договору сторони дійшли згоди, що покупець зобов`язаний не пізніше 28.12.2017 включно сплатити суму грошових коштів в розмірі 12 740,00 грн та 87 260,00 грн на рахунок продавця. Вказані суми є авансовими платежами у рахунок сплати вартості об`єкта 1 та об`єкта 2. Грошові кошти, сплачені на виконання пунктів 4 та 5 попереднього договору, зараховуються в рахунок сплати вартості об`єкта 1 та об`єкта 2 за курсом НБУ на день здійснення продажу (пункти 4.1, 5.1 попереднього договору).

6.5. Згідно з умовами пунктів 6, 7 попереднього договору покупець зобов`язався не пізніше 05.01.2018 сплатити повну вартість об`єкта 1 та об`єкта 2 на рахунок продавця.

6.6. У пункті 10 попереднього договору сторони погодили, що основний договір 1 та основний договір 2 може бути укладено виключно після надходження на поточний рахунок продавця сум грошових коштів в розмірі та порядку, визначених пунктами 4-7 попереднього договору, та зняття обтяжень, вказаних у пункті 3 попереднього договору .

6.7. Відповідно до умов пункту 12 попереднього договору у випадку порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, визначених пунктами 4-7 попереднього договору, відмови покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2, продавець звільняється від обов`язку виконання умов попереднього договору, а грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов попереднього договору, вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю .

6.8. У випадку неукладення одночасно основного договору 1 та основного договору 2 по 05.01.2018 включно грошові кошти, сплачені покупцем на виконання пунктів 4, 5 попереднього договору, вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю (пункт 13 попереднього договору).

6.9. Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє по 29.12.2019 включно (пункт 17 попереднього договору).

6.10. Згідно з умовами пункту 19 попереднього договору порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, встановлених пунктами 4-7 попереднього договору, а також відмова покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2 є обставинами, при наявності яких продавець звільняється від обов`язку укласти відповідні основні договори із покупцем. При цьому кошти, сплачені покупцем, вважаються штрафом за невиконання умов попереднього договору та не повертаються покупцю .

6.11. Судами також встановлено, що відповідно до квитанції №1092-5901-5309-2132 на виконання умов попереднього договору позивач (покупець) 28.12.2017 сплатив 100 000,00 грн авансового платежу.

6.12. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, основні договори 1 та 2 у строк, визначений попереднім договором, сторонами не укладено, у зв`язку з чим 29.06.2018 позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення 100 000,00 грн, сплачених як аванс за попереднім договором.

6.13. Відповідач вказану суму коштів позивачу не повернув, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними положень пунктів 12, 13, 19 попереднього договору; наявності/відсутності правових підстав для повернення грошових коштів, сплачених покупцем на виконання умов попереднього договору; наявності/відсутності правових підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на вказану суму відповідно до положень статті 625 ЦК України.

7.2. Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. З огляду на те, що рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2020 у частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржено в апеляційному порядку та відповідно до змісту прохальної частини касаційної скарги також не оскаржується відповідачем, то Верховний Суд здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень лише в межах доводів касаційної скарги.

7.4. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

7.5. Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

7.6. За змістом статті 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

7.7. Слід зауважити, що за змістом статтею 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

7.8. Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.9. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

7.10. Як встановлено судами, згідно з пунктом 3 попереднього договору сторони зобов`язалися укласти одночасно основний договір 1 та основний договір 2 протягом 1-го дня з моменту зняття зареєстрованих обтяжень щодо об`єкта 1 та об`єкта 2, але не пізніше як 05.01.2018 . За змістом положень пунктів 4, 5 попереднього договору позивач як покупець зобов`язався не пізніше 28.12.2017 включно сплатити суму грошових коштів у розмірі 12 740 грн та 87 260 грн на рахунок продавця. Вказані суми є авансовими платежами в рахунок сплати вартості об`єкта 1 та об`єкта 2. Як встановлено попередніми судовими інстанціями, обов`язком покупця відповідно до пунктів 6, 7 попереднього договору також є не пізніше 05.01.2018 сплатити повну вартість об`єкта 1 та об`єкта 2 на рахунок продавця .

7.11. Колегія суддів зазначає, що наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.

7.12. При цьому відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

7.13. Отже, наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства .

7.14. Як встановили суди у пункті 12 попереднього договору, сторони встановили, що у випадку порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, визначених пунктами 4-7 попереднього договору, відмови покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2 продавець звільняється від обов`язку виконання умов попереднього договору, а грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов попереднього договору , вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю .

7.15. Отже, враховуючи наведені вище норми законодавства та умови пункту 12 попереднього договору, колегія суддів зазначає про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про те, що сума грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн, сплачених позивачем на виконання умов договору, є авансом з огляду на таке.

7.16. Позивач, звертаючись до суду з позовом, просить суд визнати недійсними пункти 12, 13, 19 попереднього договору в частині яка визначає, що у разі порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, визначених пунктами 4-7 попереднього договору або відмови покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2, грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов попереднього договору, вважаються забезпечувальним платежем або штрафом (пункти 13, 19 договору) та не повертаються покупцю.

7.17. Приймаючи рішення у справі в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 12 попереднього договору, суди з посиланням на положення статей 635 ЦК України та статті 182 ГК України встановили недійсність положень умов попереднього договору про обов`язок покупця сплатити повну покупну вартість майна до укладення основного договору у формі і порядку, встановлених законом. Зокрема, за висновками судів, аналіз положень статі 635 ЦК України та статті 182 ГК України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк, визначений цим договором. Водночас умови щодо зобов`язання покупця сплатити повну вартість об`єктів продажу можуть міститися лише у основних договорах (договорах купівлі-продажу). За висновками судів попередніх інстанцій такі умови договору суперечать положенням частини першої статті 203 ЦК України, що в силу положень частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними та, відповідно, недійсними є й похідні від такого недійсного зобов`язання права покупця, визначені у пункті 12 попереднього договору.

7.18. Приймаючи рішення, суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

7.19. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки , а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

7.20. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.

7.21. Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

7.22. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

7.23. Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

7.24. Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16).

7.25. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

7.26. Досліджуючи правову природу і обставини укладення договору, з якого виникли спірні у цій справі правовідносини, суди обох інстанцій врахували положення статті 635 ЦК України та дійшли висновку про недійсність умов попереднього договору, які містять обов`язок покупця сплатити повну вартість об`єктів продажу до укладання основних договорів .

7.27. З огляду на положення статті 635 ЦК України, статті 182 ГК України та виходячи з фактичних обставин, встановлених судами, таким вимогам не відповідають саме пункти 6, 7 договору.

7.28. Поряд з тим зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що за результатами розгляду спору суди визнали недійсним пункт 12 попереднього договору. При цьому єдиною підставою для визнання недійсним саме пункту 12 попереднього договору є висновки суду про те, що положення цього пункту є "похідними від недійсного зобов`язання".

7.29. Колегія суддів зазначає про необґрунтованість і передчасність таких висновків з огляду на таке.

7.30. Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину ; по-третє, встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

7.31. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин .

7.32. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про неповноту встановлення всіх необхідних обставин щодо наявності підстав для визнання пункту 12 попереднього договору недійсним.

7.33. Як зазначалося вище, відповідно до статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.34. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

7.35. Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою , порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

7.36. Крім того, статтею 611 ЦК України та статтями 2, 216, 230, 231 ГК України визначено, що учасники відносин у сфері господарювання вправі передбачити у договорі відповідальність за неналежне виконання зобов`язання у вигляді штрафних санкцій.

7.37. Колегія суддів зазначає, що попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

7.38. Водночас аналіз положень статей 6, 627, 546 ЦК України та статей 2, 216, 230, 231 ГК України в сукупності дає підстави дійти висновку, що у попередньому договорі крім основного зобов`язання, сторонами також може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій .

7.39. При цьому в силу положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Проте припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії. Така позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 02.09.2019 зі справи №911/1274/18.

7.40. Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

7.41. Колегія суддів у розгляді даного спору звертається також до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі №6-176цс12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, згідно з якою "відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом . Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові" .

7.42. Поряд з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що фактично судами не надано оцінки умовам положень пункту 3 договору та пункту 17 договору в контексті строків дії договору та можливості виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

7.43. Крім того, колегія суддів також зазначає, що відповідно до встановлених обставин спору, виходячи з умов укладеного між сторонами попереднього договору у позивача виник обов`язок: зі сплати грошових коштів в розмірі 12 740 грн та 87 260 грн на рахунок продавця не пізніше 28.12.2017 (авансовий платіж відповідно до умов пунктів 4, 5 договору) та не пізніше 05.01.2018 сплатити повну вартість об`єкта 1 та об`єкта 2 на рахунок продавця. Поряд з тим відповідно до встановлених обставин спору та умов попереднього договору відповідач саме у випадку виконання позивачем пунктів 4-7 договору не має права відмовитись від укладання основних договорів та, відповідно, має обов`язок щодо продажу об`єктів нерухомості.

7.44. Водночас, приймаючи рішення у справі, суди залишили поза увагою положення частини другої статті 635 ЦК України про те, що наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства . Суд виходить з того, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору висновки судів попередніх інстанцій про те, що сплачені позивачем кошти є авансом є передчасними.

7.45. Спір у даній справі стосується фактично наявності/відсутності правових підстав для визнання недійсними окремих положень договору та стягнення з відповідача коштів, сплачених на виконання умов попереднього договору. Отже, саме з урахуванням встановлених обставин строку дії договору відповідно до пункту 17 врахувати обставини погодження сторонами у пунктах 4, 5 умов щодо віднесення сплачених коштів до авансового платежу , одночасно погодження умов щодо невиконання покупцем обов`язків, визначених у пунктах 4-7 договору, або у разі відмови покупця від укладання основних договорів згідно з положеннями пунктів 12, 13, 19 договору віднесення коштів, сплачених покупцем на виконання умов попереднього договору, до забезпечувального платежу або штрафу , судам належало встановити обставини: по-перше, щодо можливості виконання сторонами свої зобов`язань за цим договором в межах його строку; по-друге, з чиєї саме вини основні договори не укладено та, відповідно до умов погоджених сторонами у договорі, і встановити правову природу коштів, про стягнення яких завлено вимоги .

7.46. Зокрема, аналіз положень пунктів 4, 5 попереднього договору свідчить про те, що при укладені сторонами основних договорів (купівлі-продажу) вказана сума була б визначеною авансом та увійшла б до купівельної ціни. Водночас відповідно до положень пункту 12 попереднього договору саме у разі порушення покупцем або строків сплати коштів, визначених пунктами 4-7 попереднього договору, або у разі відмови покупця від укладення основних договорів сплачені грошові кошти вважаються запезпечувальним платежем.

7.47. Таким чином, сторони договору, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок забезпечення його виконання, що не суперечить вимогам статей 6, 546, 570, 627, 635 ЦК України та статей 2, 182, 216, 230, 231 ГК України.

7.48. Отже, судам належало здійснити оцінку усіх погоджених сторонами умов укладеного правочину на відповідність вимогам закону , проаналізувати обсяг прав та обов`язків, які виникли в результаті укладення такого правочину , врахувати дійсний стан щодо виконання сторонами його умов, у тому числі і обставин щодо причин невиконання сторонами своїх обов`язків за ним, і за результатами вказаного вирішити спір.

7.49. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини, які мають значення для справи. Отже, у вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог зі справи прийняті з порушенням норм процесуального права. В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

7.50. У контексті доводів скаржника, наведених в обґрунтування підстав касаційного оскарження, колегією суддів частково приймаються доводи відповідача щодо неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.09.2019 зі справи №911/1274/18. Вказані обставини є підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги. Поряд з тим Суд зазначає про передчасність надання висновків у частині можливості/неможливості застосування положень статті 625 ЦК України до грошових коштів, переданих як аванс, у зв`язку з неповним встановленням судами обставин справи щодо наявності правових підстав для повернення вказаних коштів.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8.2. Враховуючи викладене у розділі 7 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу ПП "Афіша" слід задовольнити частково, а оскаржувані рішення та постанову у справі №921/190/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.3. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у розділі 6 цієї постанови, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, перевірити вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Афіша" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 22.07.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 у справі №921/190/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог.

3. Справу №921/190/20 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко