Постанова

від 17.05.2021 по справі 921/190/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2021 р. Справа № 921/190/20

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача - Миронов В.А.

від відповідача (скаржника) - Дубовий А.М.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Афіша , б/н від 13 серпня 2020 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року (підписане 24.07.2020 року), суддя Чопко Ю.О.

у справі №921/190/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фуд Трейдінг Компані , м. Київ

до відповідача Приватного підприємства Афіша , м. Тернопіль

про стягнення 120 687,59 грн. та визнання недійсними пунктів попереднього договору від 27 грудня 2017 року

в с т а н о в и в :

18 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фуд Трейдінг Компані звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства Афіша про стягнення 120 687,59 грн., з яких: 100 000 грн. - авансу, 14 112,25 грн. - інфляційні втрати, 6 575,34 грн. - 3% річних та визнання недійсними пунктів 12, 13, 19 попереднього договору від 27 грудня 2017 року.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №921/190/20 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 100 000 грн. - авансу, 14 112,25 грн. - інфляційні втрати, 6 575,34 грн. - 3% річних. Поряд тим, суд визнав недійсним п.12 попереднього договору від 27 грудня 2017 року. В задоволенні решти позовних вимог (щодо визнання недійсними пунктів 13 та 19 попереднього договору від 27 грудня 2017 року) суд відмовив.

Рішення суду в частині задоволених вимог (щодо визнання недійсним п.12 попереднього договору) мотивоване тим, що системний аналіз статті 635 ЦК України та статті 182 ГК України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором, відтак, положення попереднього договору, котрі містять будь-які інші зобов`язання, як от зобов`язання повністю оплатити предмет купівлі-продажу чи передати його до укладення основного зобов`язання, є такими, що суперечать Цивільному кодексу України на підставі частини першої ст.203 цього кодексу. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 Цивільного кодексу, є підставою недійсності такого правочину (ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України). Виходячи з наведеного, суд визнав недійсними положення укладеного між сторонами Попереднього договору, в яких йдеться про обов`язок сплатити повну покупну вартість майна до укладення основного договору у формі і порядку, встановлених законом, так само недійсними є й похідні від цього недійсного зобов`язання права і зобов`язання, як от передбачене п.12 попереднього договору право продавця утримати за собою кошти, сплачені покупцем. Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки договори купівлі-продажу нерухомості, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, передана покупцем відповідачу грошова сума в розмірі 100 000 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначив, що відповідач не оспорює розрахунку інфляційних і 3% річних, наданого позивачем.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог (щодо визнання недійсними пунктів 13 та 19 попереднього договору від 27 грудня 2017 року), місцевий господарський суд зазначив, що встановлення в попередньому договорі умови про забезпечувальний платіж відповідає вимогам закону, тому підстав визнавати недійсними пункти 13 та 19 попереднього договору немає.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач - Приватне підприємство Афіша звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №921/190/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 120 687,59 грн. і визнання недійсним п.12 попереднього договору від 27 грудня 2017 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем обов`язків, передбачених п.п.6,7 попереднього договору, що відповідно до п.12 попереднього договору, є підставою для звільнення продавця від обов`язку виконання попереднього договору, а сума сплачених покупцем коштів є забезпечувальним платежем, що не повертається покупцю. Поряд з тим, посилаючись на принцип свободи договору, вказує, що сторони у попередньому договорі можуть передбачити умови, які є суттєвими для основного договору, в цьому випадку це зокрема порядок розрахунків за товар, що є предметом договору купівлі-продажу. Крім цього, апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача коштів, які набули ознак забезпечувального платежу та за умовами договору не повертається покупцю. Також скаржник вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки судом не враховано висновку щодо застосування ст.625 ЦК України, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №910/11497/17, про те, що обов`язок повернення грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобовязання в розумінні ст.625 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу (вих.№21/10/20 від 21.10.2020 року) позивач просить суд рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №921/190/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що спірні грошові кошти є авансом, який у разі неукладення основного договору, підлягає поверненню особі, яка його сплатила, а з припиненням дії договору, такі кошти стають майном, набутим стороною без достатньої правової підстави, відтак, вважає правильним висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

19 квітня 2021 року від позивача до суду надійшло клопотання (вих.№15/04/2021 від 15.04.2021 року) про приєднання до матеріалів справи копії постанови Західного апеляційного господарського суду від 01 березня 2021 року у справі №910/4875/18 та копії ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року у справі №607/19187/13-к. Щодо копії постанови у справі №910/4875/18, така не може братись судом до уваги, оскільки прийнята після винесення оскаржуваного рішення Господарським судом Тернопільської області у цій справі. Поряд з тим, заявивши клопотання про долучення до справи копії ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року у справі №607/19187/13-к, позивач не обґрунтував неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції.

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №921/190/20 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 120 687,59 грн. і визнання недійсним п.12 попереднього договору від 27 грудня 2017 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2017 року між Приватним підприємством Афіша (в тексті договору - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фуд Трейдінг Компані (в тексті договору - покупець) укладено попередній договір, за умовами якого, а саме: п.1 сторони зобов`язуються укласти в майбутньому:

- договір купівлі-продажу (основний договір 1) належного продавцю об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Сагайдачного, 3, загальною площею 60,1 кв.м. (об`єкт 1);

- договір купівлі-продажу (основний договір 2) належного продавцю об`єкта нерухомого майна - будівель, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, 14, загальною площею 6681,6,1 кв.м., які складаються із: літ. А - адмінбудинок з котельнею - 1025,5 кв.м., літ. Б - прохідна - 45,0 кв.м, літ В - склад - 419,4 кв.м., літ. Г - склад 1015,1 кв.м., літ. К - склад - 495,8 кв.м., літ. Л - склад - 637,7 кв.м., літ. М - склад - 1663,5 кв.м., літ. Н - 579,7 кв.м., літ. О - склад - 484,0 кв.м., літ. П - майстерня склад - 315,9 кв.м. (об`єкт 2).

Згідно з п.2 попереднього договору ціна об`єкта 1 в основному договорі 1 складатиме 52 817,84 доларів США, але не менше як 1 433 250,00 грн. Ціна об`єкта 2 в основному договорі 2 складатиме 361 764,86 доларів США, але не менше як 9 816 750,00 грн.

За умовами п.3 попереднього договору сторони зобов`язалися укласти одночасно основний договір 1 та основний договір 2 протягом 1-го дня з моменту зняття зареєстрованих обтяжень щодо об`єкта 1 та об`єкта 2, але не пізніше як 05 січня 2018 року включно.

У пунктах 4 та 5 попереднього договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний не пізніше 28 грудня 2017 року включно сплатити суму грошових коштів в розмірі 12 740 грн. та 87 260 грн. на рахунок продавця. Вказані суми є авансовими платежами в рахунок сплати вартості об`єкта 1 та об`єкта 2.

Грошові кошти, сплачені на виконання пунктів 4 та 5 попереднього договору, зараховуються в рахунок сплати вартості об`єкта 1 та об`єкта 2 за курсом НБУ на день здійснення продажу (п.п.4.1, 5.1 попереднього договору).

Відповідно до п.п.6, 7 попереднього договору покупець зобов`язався не пізніше 05 січня 2018 року сплатити повну вартість об`єкта 1 та об`єкта 2 на рахунок продавця.

Згідно з п.10 попереднього договору основний договір 1 та основний договір 2 може бути укладено виключно після надходження на поточний рахунок продавця сум грошових коштів в розмірі та порядку, визначених п.п.4-7 попереднього договору та зняття обтяжень, вказаних у п.3 попереднього договору.

У п.12 попереднього договору сторонами погоджено, що у випадку порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, визначених п.п.4-7 попереднього договору, відмови покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2, продавець звільняється від обов`язку виконання умов попереднього договору, а грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов попереднього договору, вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю.

Відповідно до п.13 попереднього договору у випадку неукладення одночасно основного договору 1 та основного договору 2 по 05 січня 2018 року включно, грошові кошти, сплачені покупцем на виконання п.п.4, 5 попереднього договору вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю.

У п.17 попереднього договору сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє по 29 грудня 2017 року включно.

Порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, встановлених п.п.4-7 попереднього договору, а також відмова покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2 є обставинами, при наявності яких продавець звільняється від обов`язку укласти відповідні основні договори із покупцем. При цьому, кошти, сплачені покупцем вважаються штрафом за невиконання умов попереднього договору та не повертаються покупцю (п.19 попереднього договору).

На виконання умов попереднього договору покупцем сплачено 100 000 грн. авансового платежу, що підтверджується копією квитанції №1092-5901-5309-2132 від 28 грудня 2017 року.

Основні договори 1 та 2 у строк, визначений попереднім договором, сторонами укладені не були.

29 червня 2018 року позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення 100 000 грн. авансових платежів, сплачених ним за попереднім договором.

Продавець вказану суму коштів покупцю не повернув, у зв`язку з чим, у березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фуд Трейдінг Компані звернулось до суду з цим позовом про стягнення з Приватного підприємства Афіша 120 687,59 грн., з яких: 100 000 грн. - авансу, 14 112,25 грн. - інфляційні втрати, 6 575,34 грн. - 3% річних, а також визнання недійсними пунктів 12, 13, 19 попереднього договору від 27 грудня 2017 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Частиною 1 ст.182 ГК України передбачено, що за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів (ч.2 ст.182 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №910/11491/17 викладено наступний висновок: системний аналіз статті 635 Цивільного кодексу України та статті 182 Господарського кодексу України свідчить про те, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим. Отже, не укладення сторонами основного договору у строк, визначений попереднім договором, має наслідком припинення дії попереднього договору та зобов`язань між сторонами, незалежно від причин не укладення основного договору.

Відповідно до ч.5 ст.182 ГПК України відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Судом встановлено, що попередній договір від 27 грудня 2017 року посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., відтак, сторонами дотримано вимог щодо форми укладення попереднього договору.

Поряд з тим, згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст.570 ЦК України).

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Судом встановлено, що основні договори 1 та 2 (договори купівлі-продажу нерухомого майна) сторонами у строк, визначений попереднім договором, укладені не були, відтак, сплачена позивачем відповідачу сума коштів в розмірі 100 000 грн. є авансом, який підлягає поверненню покупцю (позивачу).

Щодо умов попереднього договору, передбачених п.12, а саме: у випадку порушення покупцем порядку та строків сплати коштів, визначених п.п.4-7 попереднього договору (тобто повної вартості об`єктів продажу ), відмови покупця від укладення основного договору 1 та основного договору 2, продавець звільняється від обов`язку виконання умов попереднього договору, а грошові кошти, сплачені покупцем на виконання умов попереднього договору, вважаються забезпечувальним платежем та не повертаються покупцю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі умови суперечать Цивільному кодексу України та суті інституту попереднього договору , оскільки умови щодо зобов`язання покупця сплатити повну вартість об`єктів продажу можуть міститися лише у основних договорах (договорах купівлі-продажу), у зв`язку з чим, вказаний пункт попереднього договору слід визнати недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 Цивільного кодексу, є підставою недійсності такого правочину.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що сплачена позивачем на рахунок відповідача сума (100 000 грн.) є авансом, та зважаючи на неукладення сторонами основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та припинення попереднього договору, така сума безпідставно утримується відповідачем та підлягає поверненню позивачу.

Щодо доводів скаржника про те, що обов`язок повернення грошових коштів, отриманих як аванс, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні ст.625 ЦК України, та як наслідок, неправомірним є нарахування на такі кошти 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що такі твердження апелянта спростовуються висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, у вказаній постанові суд зазначив, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

З наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв`язку із неукладенням основних договорів купівлі-продажу та припиненням попереднього договору, у відповідача (продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв`язку з наведеним, у відповідача (продавця) виник обов`язок повернути позивачу (покупцю) суму авансу, тобто сплатити грошові кошти згідно з ч.2 ст.530 ЦК України, відтак, зважаючи на невиконання відповідачем такого обов`язку, вимоги позивача про стягнення з відповідача також і 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, є правомірними.

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення 14 112,25 грн. - інфляційних втрат та 6 575,34 грн. - 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №910/11497/17, то вказана постанова відсутня у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, такі посилання апелянта є безпідставними.

Щодо позовних вимог в частині оскарження пунктів 13 та 19 попереднього договору, в задоволенні яких суд першої інстанції відмовив, колегія суддів зазначає, що з огляду на неоскарження позивачем рішення місцевого господарського суду в цій частині та беручи до уваги положення ч.ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та підставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 100 000 грн. - авансу, 14 112,25 грн. - інфляційних втрат та 6 575,34 грн. - 3% річних, а також визнання недійсним п.12 попереднього договору від 27 грудня 2017 року.

При цьому, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 липня 2020 року у справі №921/190/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства Афіша - без задоволення.

Матеріали справи №921/190/20 повернути до Господарського суду Тернопільської області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 25 травня 2021 року, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Матущака О.І. з 18 по 24 травня 2021 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бонк Т.Б.

Суддя Матущак О.І.