Рішення

від 15.11.2021 по справі 826/22472/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року м. Київ № 826/22472/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державної регуляторної служби України, Державного підприємства "Українська правова інформація" про визнання незаконними та скасування рішень та наказів, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Нікея (далі - позивач та/або ТОВ Нікея ) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1 та/або ДФС України) , Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач-2 та/або ГУ ДФС у м. Києві) , Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач - 3 та/або ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві ), Міністерства фінансів України (далі - відповідач-4 та/або Мінфін) , Міністерства юстиції України (далі - відповідач-5 та/або Мін`юст) , Державної регуляторної служби України (далі - відповідач - 6 та/або ДРС України) , Державного підприємства Українська правова інформація (далі - відповідач-7 та/або ДП Українська правова інформація ) та просить суд:

- визнати незаконним та скасувати Рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в особі правонаступника Державної регуляторної служби України в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування Рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в особі правонаступника Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966;

- визнати незаконним та скасувати Наказ Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966;

- визнати незаконним та скасувати Рішення Міністерства юстиції України про державну реєстрацію наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966 14 жовтня 2014 року за №1267/26044;

- визнати незаконним і скасувати Рішення Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13;

- визнати незаконним і скасувати Наказ Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13;

- визнати незаконним та скасувати Рішення Міністерства юстиції України про державну реєстрацію наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року №13 30 січня 2015 року за №102/26547;

- визнати незаконним та скасувати Рішення (лист) ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від року вих. №3876/10/26-58-11-02-18 Про відому у прийнятті податкової звітності ;

- визнати незаконним та скасувати Рішення ГУ ДФС у місті Києві від 28 квітня 2015 року вих.№7180/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги;

- визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України від 22 липня 2015 року №15359/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

- зобов`язати ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ НІКЕЯ (код ЄДРПОУ 304050954) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць січень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариств у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України;

- зобов`язати ДП "Українська правова інформація" (код ЄДРПОУ 35811817) опублікувати у журналі "Офіційний вісник України" резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконними і скасування (втрату чинності) наказів Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966 та від 23 січня 2015 року №13.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що нормативно-правові акти, які регламентують порядок заповнення та подачі податкових декларацій з податку на додану вартість прийняті не в порядок та не в спосіб встановлений законом та суперечать положенням Конституції України. Також ТОВ Нікея зазначає, що спірне рішення відповідача-3 не містить в собі жодних підстав прийняття останнього. Окрім цього, позивач стверджує, що відповідачі - 1, 2 не мали право здійснювати перегляд рішень ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві під час проведення процедури адміністративного оскарження.

Представником ДФС України подано відзив на позовну заяву, де останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог зазначаючи, що рішення прийняті за результатами розгляду скарги платника податків не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не порушують права та охоронювані законом інтереси ТОВ Нікея .

Представником ГУ ДФС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, де він просить відмовити в задоволенні позовних вимог з аналогічних підстав, що і представник ДФС України.

Представником ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві подано відзив на позовну заяву, де останній вказує, що ТОВ Нікея порушено визначений чинним податковим законодавством порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: засобами поштового зв`язку, замість електронної форми. З урахуванням наведеного представник відповідача-3 просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник Міністерства фінансів України проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки наказ Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966 Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість пройшов погодження з центральними органами виконавчої влади та був направлений на державну реєстрацію правомірно.

Представник Міністерства юстиції України проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки станом на час розгляду справи відсутні правові підстави, визначені Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731 та Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 31.07.2000№ 32/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 року № 884/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07.2000 за № 458/4679 для скасування реєстрації наказів Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966 та від 23.01.2015 року № 13. Окрім того, наказ Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 втратив чинність згідно із наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21.

Представник Державної регуляторної служби України в частині позовних вимог заявлених до нього просив відмовити, оскільки вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

В свою чергу, представником позивача подано відповіді на відзив на позовну заяву представників Державної регуляторної служби України, Міністерства фінансів України, де він наполягає на задоволенні позовних вимог та додатково зазначає про наявність дискримінації по відношенню до нього, прийнятими нормативно-правовими актами.

Представником Державної регуляторної служби України подано заперечення на відповідь на відзив позивача, у якому останній наполягає на відсутності обставин порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ Нікея та стверджує про відсутність правових підстав для не погодження поданих Міністерством фінансів України на погодження нормативно-правових актів.

Також представником позивача подано відповіді на відзив на позовну заяву контролюючих органів (відповідачі - 1, 2, 3), де він посилається на невідповідність поданих відзивів відповідачів положенням статті 162 КАС України та зазначає про помилковість висновку відповідача-3 в частині застосування пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

В судовому засіданні 15.08.2019 року судом протокольною ухвалою ухвалено здійснювати подальший розгляду справи в порядку письмового провадження.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю Нікея скеровано ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві засобами поштового зв`язку податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року з додатком №5, доповнення до цієї податкової декларації у формі листа від 10.02.2015 року вих. №1/10 та з дискетою з копіями записів реєстрів виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі.

Листом від 18.02.2015 року №3876/10/26-58-11-02-18 ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивача про відмову у прийнятті податкової звітності, а саме податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 28.04.2015 року про результати розгляду первинної скарги №7180/10/26-15-11-03-11 рішення ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві 18.02.2015 року №3876/10/26-58-11-02-18 залишено без змін, а скаргу директора ТОВ НІКЕЯ Терещенка К.А. від 27.03.2015 року №3/27-1 (вх. від 31.03.2015 року №8745/10) - без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 22.07.2015 року №15359/6/99-99-11-02-02-15 рішення ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві 18.02.2015 року №3876/10/26-58-11-02-18, рішення ГУ ДФС у м. Києві від 28.04.2015 року про результати розгляду первинної скарги №7180/10/26-15-11-03-11 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю Нікея вважає, що відповідачами порушеного його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що останній звернувся до суду з метою їх захисту та відновлення.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування: рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в особі правонаступника Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966; наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966; рішення Міністерства юстиції України від 14.10.2014 року про державну реєстрацію за № 1267/26044 наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 9664 рішення Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 13; наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 13; рішення Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року про державну реєстрацію за № 102/26547 наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 13, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011 року №3166-VI (далі - Закон №3166-VI).

Статтею 1 Закону №3166-VI визначено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 3 Закону №3166-VI).

Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (ч. 2 ст. 3 Закону №3166-VI).

Між тим, правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11.09.2003 року №1160-IV (далі - Закон №1160-IV).

Статтею 1 Закону №1160-IV регламентовано, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Законодавство України про державну регуляторну політику складається із цього Закону, а також законів України та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері державної регуляторної політики (ч. 1 ст. 2 Закону №1160-IV).

У відповідності до частин 1, 2 статті 21 Закону №1160-IV проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.

Для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій.

Уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття подається до органу, який розробив проект регуляторного акта (ч. 4 ст. 21 Закону №1160-IV).

За правилами частини 5 статті 21 Закону №1160-IV рішення про відмову в погодженні проекту регуляторного акта повинно містити обґрунтовані зауваження та пропозиції щодо цього проекту та/або щодо відповідного аналізу регуляторного впливу.

Якщо поданий на погодження проект регуляторного акта не оприлюднювався розробником цього проекту, уповноважений орган залишає цей проект без розгляду, про що повідомляє розробникові проекту в письмовій формі не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного проекту уповноваженим органом (ч. 8 ст. 21 Закону №1160-IV).

Згідно із статтею 30 Закону №1160-IV до повноважень уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики належать, зокрема проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.

Судом встановлено, що у 2014 році Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва відповідно до Положення про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 30.03.2012 року № 237/2012 (далі - Положення № 237/2012) була спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики.

В той же час, повноваження Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва щодо проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються для погодження, були визначені Положенням.

Так, згідно Положення № 237/2012 Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, проводить аналіз проектів регуляторних актів, що подаються для погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу та приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні.

Відповідно до зазначених вище вимог Закону №1160-IV Міністерство фінансів України листом від 13.06.2014 №31-11120-09-10/14852 надіслало на погодження до Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (вх. № 7519/0/19-14 від 17.06.2014) проект наказу Міністерства фінансів України Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , з аналізом впливу регуляторного акта та повідомленням про оприлюднення зазначеного проекту регуляторного акта. Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва у відповідності до Закону розглянула проект наказу Міністерства фінансів України Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , а також документи, що додаються до нього, подані листом Міністерства фінансів України від 13.06.2014 №31-11120-09-10/14852.

За результатом розгляду зазначеного проекту наказу та відповідного аналізу регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва затвердила проект наказу Міністерства фінансів України Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість - рішення № 486 від 04.07.2014 про погодження проекту регуляторного акта (лист Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 04.07.2014 № 5388/0/20-14).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 № 724 Деякі питання Державної регуляторної служби України (далі - Постанова № 724) утворено Державну регуляторну службу України, реорганізувавши шляхом перетворення Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

Разом з тим, Постановою №724 затверджено Положення про Державну регуляторну службу України, відповідно до якого Державна регуляторна служба країни є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує, серед іншого, державну регуляторну політику (далі - Положення №724).

Згідно із підпунктом 8 пунктом 4 Положення №724 Державна регуляторна служба України відповідно до покладених на неї завдань проводить у порядку, встановленому Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , аналіз проектів регуляторних актів, що подаються на погодження та аналіз їх регуляторного впливу, приймає рішення про погодження таких проектів або про відмову в їх погодженні.

Відповідно до зазначених вище вимог Закону №1160-IV Міністерство фінансів України листом від 19.01.2015 № 31-11120-08-10/1265 надіслало на погодження до Державної регуляторної служби України (вх. № 492/0/19-15 від 19.01.2015) проект наказу Міністерства фінансів України Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України , разом з аналізом впливу регуляторного акта та повідомленням про оприлюднення зазначеного проекту регуляторного акта.

Державна регуляторна служба України розглянула проект наказу Міністерства фінансів України Про внесення змін і деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України , а також документи, що додаються до нього, подані листом Міністерства фінансів України від 19.01.2015 № 31-11120-08-10/1265.

За результатом проведеного аналізу зазначеного проекту наказу та відповідного аналізу регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , керуючись частиною 4 статті 21 названого Закону, Державна регуляторна служба України погодила проект наказу Міністерства фінансів України Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України - рішення № 21 від 23.01.2015 про погодження проекту регуляторного акта (лист Державної регуляторної служби України від 23.01.2015 № 382/0/20-15).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва при прийнятті рішення №486 від 04.07.2014 року про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966 та при прийнятті рішення №21 від 23.01.2015 року про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13 діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом №1160-IV.

Суд також зауважує, що рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 04.07.2014 року № 486, яким погоджено проект наказу Міністерства фінансів України Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість та рішення Державної регуляторної служби України від 23.01.2015 року № 21, яким погоджено проект наказу Міністерства фінансів України Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України не є ані нормативно-правовими актами, ані актами індивідуальної дії. Оскаржувані рішення є виключно процедурними рішеннями в контексті Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року № 34/5, що приймаються за наслідком розгляду проекту регуляторного акта та документів, що додаються до нього.

На переконання суду, за встановлених обставин, рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 04.07.2014 року № 486 та рішення Державної регуляторної служби України від 23.01.2015 року № 21 не можна вважати рішеннями, діями чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових правовідносин.

В той же час, згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №160 Про утворення Державної фіскальної служби утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №236 Про Державну фіскальну службу України , Державна фіскальна служба України (далі - ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Основними завданнями ДФС є: реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), і також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів та внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів.

Наказ Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966 Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (далі - Наказ № 966) пройшов погодження з центральними органами виконавчої влади: Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, яка листом від 04.07.2014 року № 5388/0/20-14 надала Мінфіну рішення № 486 від 04.07.2014 року про погодження проекту регуляторного акта та аркуш погодження до Проекту та Державною фіскальною службою України, яка листом від 03.09.2014 року № 315/4/99-99-19-03-01-13 надала Мінфіну аркуш погодження Проекту Наказу № 966.

Листом від 24.09.2014 року № 31-11120-08-5/24565 Міністерство фінансів України направило Наказ № 966 до Міністерства юстиції України на державну реєстрацію.

Наказ Міністерства фінансів України від 23.01.2014 року № 13 Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України (далі - Наказ № 13) також пройшов погодження з центральними органами виконавчої влади: Державною регуляторною службою України, яка листом 25.01.2014 року №382/0/20-15 надала Мінфіну рішення № 21 від 23.01.2014 року про погодження проекту регуляторного акта та аркуш погодження до Проекту та Державною фіскальною службою України, яка листом від 23.01.2015 року 135/4/99-99-19-03-01-13 надала Мінфіну аркуш погодження Проекту.

Листом від 26.01.2015 року № 31-11120-08-5/2335 Міністерство фінансів України направило Наказ № 13 до Міністерства юстиції України на державну реєстрацію.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №3166-VI Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є забезпечення нормативно-правового регулювання; здійснення інших завдань, визначених законами України. (п.п.1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону №3166-VI).

За правилами частин 1, 2 статті 15 Закону №3166-VI Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

При цьому накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (ч. 3 ст. 15 Закону №3166-VI).

Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях (ч. 5 ст. 15 Закону №3166-VI).

Отже, беручи до уваги наведене суд вважає, що Наказ №966 та Наказ №13 Міністерства фінансів України прийнято у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України та є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади.

Виходячи із вищеназваного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року №966 та наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року №13.

Разом з цим при вирішення спору по суті суд враховує, що згідно із пунктом 17 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 (далі - Положення № 731), рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано у зв`язку з: а) виявленням обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під реєстрації нормативно-правового акта; б) набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині; в) одержанням повідомлення від Держпідприємництва про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності або повідомлення Держпідприємництва про зупинення дії регуляторного акта чи окремих його положень відповідно до частини восьмої статті 28 зазначеного Закону; в-1) одержанням висновку Мін`юсту, Головного управління Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини; г) виявленням порушень або недотримання вимоги пункту 16 цього Положення органом, що видав нормативно-правовий акт. Відповідно до пункту 16 Положення № 731, у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність акта законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов`язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність. Зміни і доповнення, внесені до нормативно-правового акта, а також рішення про втрату нормативно-правовим актом чинності, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.

Відповідно до пункту 17 Положення № 731 підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта можуть бути інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Згідно із пунктом 4 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 31.07.2000 № 32/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 884/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07.2000 за № 458/4679, підставами для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта є: виявлення обставин, що не були відомі органу державної реєстрації під час реєстрації нормативно-правового акта; набрання законної сили судовим рішенням про визнання нормативно-правового акта незаконним чи таким, що не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили повністю або в окремій його частині; одержання повідомлення від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики про виявлення будь-якої обставини, визначеної у частині першій статті 25 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , або про припинення дії регуляторного нормативно-правового акта або окремих його положень відповідно до статті 28 цього Закону; одержання висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, районних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міжрайонних/міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 950 року і протоколам до неї та практиці Європейського суду з прав людини; виявлення порушень або недотримання вимоги пункту 16 Положення № 731 органом, що видав нормативно-правовий акт; інші обставини, що виникли після державної реєстрації нормативно-правового акта.

Станом на час розгляду даної справи судом не встановлено підстав, визначених Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731 та Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 31.07.2000 року №32/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 р. № 884/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.07.2000 за № 458/4679 для скасування реєстрації наказів Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966 та від 23.01.2015 року № 13.

Окрім того, наказ Міністерства фінансів України від 15.09.2014 № 966 Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , зареєстрованим у Міністерстві юстиції 29.01.2016 за № 159/28289.

З огляду на зазначене, Міністерство юстиції України не вчинило протиправних дій та не допустило бездіяльності щодо скасування державної реєстрації наказів Міністерства фінансів України від 23.09.2014 року № 966 та від 23.01.2015 року № 13.

Додатково суд звертає увагу, що вказані накази були предметом розгляду в межах адміністративної справи №826/26763/15 та в ході розгляду якої не встановлено обставин протиправності останніх.

Суд наголошує, що позивач під час розгляду справи не надав жодних належних та допустимих у розумінні статей 73, 74 КАС України доказів, які б вказували на наявність достатніх та необхідних правових підстав для визнання незаконними і скасування оскаржуваних ним рішень ДРС України, Міністерства юстиції України та наказів Міністерства фінансів України.

Отже, підсумовуючи наведене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Наведене, в свою чергу зумовлює відсутність правових підстав для зобов`язання ДП Українська правова інформація (код ЄДРПОУ 35811817) опублікувати у журналі Офіційний вісник України резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконними і скасування (втрату чинності) наказів Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966 та від 23 січня 2015 року №13, з огляду на їх похідний характер.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування Рішення (листа) ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від року вих.№3876/10/26-58-11-02-18 Про відому у прийнятті податкової звітності суд вкаже наступне.

Згідно із пунктами 49.3, 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного цифрового підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Абзацом 2 пункту 49.4 статті 49 ПК України регламентовано, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Тобто, обов`язок подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронному вигляді з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб є прямим обов`язком платника.

Відповідно до статей 3, 4 Закону України Про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) та використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Пунктом 4 розділу ІІ Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженого наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 р. за № 320/150114 Про подання електронної податкової звітності передбачено, що податкові документи в електронному вигляді з обов`язковими реквізитами (у тому числі з електронним цифровим підписом платника податків (його посадових осіб), подані відповідно до цієї Інструкції згідно із законодавством є оригіналами, мають юридичну силу, повинні зберігатися та можуть використовуватися від час судового або досудового вирішення спорів.

Отже, податковим законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, регламентовано імперативний обов`язок для всіх платників ПДВ щодо подання податкової звітності з цього податку виключно в електронній формі.

Таким чином, оскільки ТОВ Нікея подано податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року на паперових носіях, суд вважає, що останнім допущено порушення пункту 49.4 статті 49 ПК України. При цьому, суд відмічає, що не виконання позивачем обов`язку встановленого абзацом 2 пункту 49.4 статті 49 ПК України обумовлює відсутність у контролюючого органу не лише обов`язку, а й права прийняти податкову декларацію за січень 2015 року у паперовій формі з додатками до неї. Вказане, в свою чергу зумовлює висновок суду про відсутність підстав для скасування Рішення (листа) ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві від року вих.№3876/10/26-58-11-02-18 Про відому у прийнятті податкової звітності .

Як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві включити відомості з поданої ТОВ НІКЕЯ (код ЄДРПОУ 304050954) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць січень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариств у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України, з огляду на їх похідний характер.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування Рішення ГУ ДФС у місті Києві від 28 квітня 2015 року вих.№7180/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги; Рішення ДФС України від 22 липня 2015 року №15359/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги слід звернути увагу на таке.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Однак, в даному випадку рішення ГУ ДФС у місті Києві від 28 квітня 2015 року вих.№7180/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, рішення ДФС України від 22 липня 2015 року №15359/6/99-99-11-02-02-15 не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб`єктів владних повноважень (актами індивідуальної дії) в розумінні статті 19 КАС України та відповідно не порушує права свободи та інтереси ТОВ НІКЕЯ у сфері публічно - правових відносин. Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю Нікея (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, б. 1, код ЄДРПОУ 30405094) до Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, б. 8, код ЄДРПОУ 39292197), Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (03151, м. Київ, вул. Смілянська, б. 6, код ЄДРПОУ 39471390), Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, б. 12/2, код ЄДРПОУ 00013480), Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, б. 13, код ЄДРПОУ 00015622), Державної регуляторної служби України (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, б. 9/11, код ЄДРПОУ 39582357), Державного підприємства Українська правова інформація (01001, м. Київ, вул. Городецького, б. 13, код ЄДРПОУ 35811817) про визнання незаконними та скасування рішень та наказів, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда