Постанова

від 08.11.2021 по справі 305/1612/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/1612/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 листопада 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.

за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 305/1612/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 12 лютого 2021 року, повний текст якого складено 19 лютого 2021 року, головуюча суддя Марусяк М.О., -

встановив:

17.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким.

03.02.2020 сторони уклали письмовий договір про те, що відповідач зобов`язується продати позивачу земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №2123656200:01:001:0090, яка належить йому на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 07.10.2019 № 2368-сг, а позивач зобов`язується прийняти вказану земельну ділянку та сплатити відповідачу 85000,00 грн, які відповідач одержав у повному обсязі від позивача до моменту підписання даного договору, що підтверджується п. 1 договору та розпискою відповідача від 03.02.2020. Відповідач передав позивачу вищевказану земельну ділянку за актом приймання-передачі від 03.02.2020.

Основний договір купівлі-продажу земельної ділянки сторони домовились підписати 07.02.2020 у приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу Дан І.В.

Таким чином, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 домовились щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується текстом договору, розпискою відповідача про отримання усіх належних йому з позивача коштів, правовстановлюючими документами на майно, але відповідач ухиляється від письмового оформлення та нотаріального посвідчення договору.

28.04.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки 01.06.2020 у приватного нотаріуса Рахівського РНО Дан І.В., але вимога, що була отримана відповідачем, залишилася без відповіді.

Відповідач безповоротно та безпідставно ухиляється від нотаріального посвідчення договору і позивач не має можливості з цих причин нотаріально посвідчити правочин купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Це змушує позивача звернутися до суду із заявою про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеним та дійсним та про визнання права власності на нерухоме майно.

Посилаючись на ці обставини, на передбачену законом можливість визнання договору дійсним та визнання права власності на земельну ділянку (ст.ст. 203, 220, 328, 392, 655 ЦК України), позивач ОСОБА_1 просив визнати:

укладеним та дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2020, кадастровий № 2123656200:01:001:0090, площею 2 га, укладений між ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , і ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

право власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на земельну ділянку, кадастровий № 2123656200:01:001:0090, площею 2 га.

Рішенням Рахівського районного суду від 12.02.2021, з урахуванням ухвали цього суду від 18 .0 3.2021 про виправлення описки в рішенні суду, у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що:

фактично згоди з усіх істотних умов договору сторонами не було досягнуто (щодо адреси розташування земельної ділянки, її цільового призначення, моменту переходу права власності на ділянку, підтвердження дійсної вартості земельної ділянки);

зважаючи на необхідність державної реєстрації права власності на земельну ділянку правових підстав для визнання дійсним указаного договору суд не мав;

визнання договору дійсним в обраний позивачем спосіб суперечить закону й через те, що не дотримуються вимоги щодо оподаткування операції з відчуження землі;

ухилення відповідача, який з`явився до суду та визнав позов, від нотаріального посвідчення договору не доведене, а відповідна підстава позову суперечить дійсним обставинам справи;

правових підстав для визнання права власності позивача на земельну ділянку в порядку ст. 392 ЦК України немає.

Позивач ОСОБА_1 оскаржив рішення суду як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На обґрунтування скарги посилається загалом на ті ж доводи, якими мотивувався позов. Крім того, зазначає таке.

Пославшись на висновки щодо застосування норм права, викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у контексті неможливості визнання судовим порядком дійсним договору, який підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, суд першої інстанції порушив норми процесуального права. Вказана постанова не є нормою права чи джерелом права.

Суд неправильно застосував норми ст.ст. 220, 640, 657, 658 ЦК України, оскільки з набранням 01.01.2013 чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перестали існувати правові перешкоди для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, право на яке, що виникає на підставі такого договору, підлягає державній реєстрації.

Беручи до уваги, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та провели розрахунок і передачу земельної ділянки за ним (виконали договір фактично), а відповідач безповоротно та безпідставно ухиляється від нотаріального посвідчення договору, позивач правомірно поставив питання про визнання договору дійсним і визнання за ним права власності на земельну ділянку, яка є предметом договору. Визнання відповідачем позову не свідчить про те, що він не ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

Висновки суду про те, що сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та не зазначили певні реквізити земельної ділянки в договорі необґрунтовані, позаяк за відкритими даними Публічної кадастрової карти України в мережі Internet інформація про місце розташування та цільове призначення земельної ділянки є загальнодоступною.

Сторона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України щодо правочинів та нормами ЗК України та іншого законодавства щодо порядку набуття права власності на землю в редакції, чинній на час їх виникнення.

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст. 5 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві;

доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Таким чином, по захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони пред`явлені належним чином, ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

Суд, вирішуючи позов, повинен виходити з того, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність; державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.ст. 3, 6, 19 Конституції України).

Земельна ділянка є нерухомою річчю, оборотоздатність якої забезпечується належним оформленням прав на неї, обов`язковим елементом якого є державна реєстрація речових прав (зокрема, права власності) щодо конкретно визначеної земельної ділянки (ст.ст. 177-179, ст. 181 ч. 1, ст.ст. 182, 373 ЦК України, ст.ст. 79, 79-1 ЗК України, ст. 2 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 2-1, ч. 2, ст. 4 ч. 1 п. 1, ст. 5 ч. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Закон № 1952-IV), інші норми законодавства).

Право власності на землю, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону, зокрема, на підставі цивільно-правових угод (правочинів, договорів), у тому числі, на підставі договору купівлі-продажу, і лише як таке, законно, правомірно набуте, підлягає захисту (ст. 14 ч. 2, ст. 41 ч. 2 Конституції України, ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 15, 16, 316-319, 321, 328, 373, глава 29, ст.ст. 655, 657 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 90, 125, 126, 131, 152, 153 ЗК України).

При цьому:

укладення цивільно-правових угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (ст. 131 ч. 2 ЗК України);

право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня (моменту) такої реєстрації відповідно до закону (ст. 182 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 334 ч.ч. 3, 4 ЦК України, ст. 3 ч. 2 Закону № 1952-IV);

одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном та державної реєстрації прав є однією із загальних засад державної реєстрації прав (ст. 3 ч. 1 п. 2-1 Закону № 1952-IV).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ст. 203 ч.ч. 1, 4 ЦК України).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін; нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії …; нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу (ст. 209 ч.ч. 1, 2, 3 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки … укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню … (ст. 657 ЦК України, ст. 132 ч. 1 ЗК України).

Статтею 635 ЦК України встановлено:

попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором;

істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства;

попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (ч. 1);

сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч. 2);

зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч. 3).

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ст. 220 ч.ч. 1, 2 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 статті 203 ЦК України;

недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ч.ч. 1, 2 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю;

правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін (ст. 216 ч.ч. 1, 4 ЦК України).

Встановлено, що 03.02.2020 ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_1 (покупець) підписали в простій письмовій формі попередній договір купівлі-продажу, згідно з яким:

продавець зобов`язується продати покупцю земельну ділянку з кадастровим №2123656200:01:001:0090 площею 2 га, яка належить продавцю на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 07.10.2019 № 2368-сг, а покупець зобов`язується прийняти вказану земельну ділянку та сплатити відповідачу 85000,00 грн, які продавець одержав у повному обсязі від покупця до моменту підписання даного договору (п. 1);

сторони мають підписати основний договір купівлі-продажу земельної ділянки … 07.02.2020 у приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу Дан І.В. (п. 2);

на виконання вимог ст. 662 ч. 2 ЦК України продавець передав покупцю державний акт та інші документи, що стосуються земельної ділянки (п. 8);

інші пункти договору містять запевнення і гарантії сторін щодо прав на земельну ділянку, відсутності обмежень її в цивільному обороті, обтяжень, відсутності прав на неї у третіх осіб, перешкод для продажу, щодо розуміння умов і наслідків договору тощо (а.с. 7-8).

У справі містяться також вчинені в простій письмовій формі розписка ОСОБА_2 від 03.02.2020 про одержання від ОСОБА_1 85000,00 грн у рахунок оплати за продаж вищезгаданої земельної ділянки та акт приймання-передачі від 03.02.2020 про передачу земельної ділянки продавцем покупцю (а.с. 9, 10).

Всупереч вимогам ст. 131 ч. 2, ст. 132 ч.1 ЗК України, ст. 209 ч. 1, ст. 635 ч. 1, ст. 657 ЦК України, попередній договір купівлі-продажу від 03.02.2020 не був нотаріально посвідчений, тому в силу норм ст. 203 ч.ч. 1, 4, ст. 215 ч.ч. 1, 2, ст. 216 ч.ч. 1, 4 ЦК України є нікчемним і не породжує жодних правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Зокрема, нікчемний попередній договір не створив у передбачений законом спосіб для ОСОБА_2 обов`язку укласти на визначених ним умовах у відповідний строк основний договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Вже лиш ці обставини є достатніми для висновку про безпідставність позову ОСОБА_1 та про неможливість визнання вказаного попереднього договору дійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки і, відповідно, подальшого визнання права власності позивача на земельну ділянку на підставі цього договору.

Окрім наведеного, з огляду на обставини справи необхідно зауважити й таке.

Як випливає з умов попереднього договору купівлі-продажу від 03.02.2020, основний договір купівлі-продажу земельної ділянки мав бути укладений 07.02.2020 (без зазначення точного часу або проміжку часу, коли цього дня мав бути укладений договір) із посвідченням його приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Дан І.В.

Факт необґрунтованого ухилення сторони від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, підлягає доказуванню іншою стороною. Серед іншого підлягають доказуванню обставини, які свідчать про те, що одна зі сторін попереднього договору виконала свій обов`язок з`явитися в обумовлений день і час до нотаріуса для укладення договору, а інша сторона не з`явилася, необґрунтовано ухилилася від укладення договору.

У справі немає доказів ані щодо визначення сторонами точного часу або проміжку часу, в який 07.02.2020 мав бути укладений і нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, ані щодо присутності в цей день і час у нотаріуса позивача ОСОБА_1 , ані щодо відсутності там відповідача ОСОБА_2 . Документальними доказами такі обставини не підтверджуються, а усні твердження з цього приводу не є доказами в розумінні ст. 76 ЦПК України.

Адресована ОСОБА_2 вимога ОСОБА_1 від 28.04.2020 про підписання основного договору купівлі-продажу земельної ділянки, в якій ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 не з`явився 07.02.2020 до приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу Дан І.В. для підписання договору та вимагав 01.06.2020 о 10-00 з`явитися до цього нотаріуса для підписання основного договору, що була отримана адресатом 28.04.2020 (а.с. 11-13), була складена майже через три місяці з дня, який сторони визначили в попередньому договорі як день укладення основного договору.

Така вимога вочевидь складена поза межами розумного строку для укладення основного договору, а також не може вважатися належною в розумінні закону пропозицією укласти основний договір, дату укладення якого, до того ж, покупець в односторонньому порядку визначив ще більш ніж через місяць після направлення вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що заявою від 05.11.2020 ОСОБА_2 визнав позов повністю (а.с. 21). Крім того, спільною заявою від 05.11.2020 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд першої інстанції затвердити мирову угоду в справі, за умовами якої сторони визнавали укладеним і дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим №2123656200:01:001:0090 і визнавали право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку (а.с. 25, 26).

За наведених вище обставин твердження позивача про те, що відповідач безповоротно та безпідставно ухиляється від нотаріального посвідчення договору необґрунтоване, позаяк таке ухилення не можна вважати встановленим і доведеним, а можливість укладення договору та його нотаріального посвідчення, за наявності для того відповідних передбачених законом підстав, необхідних для укладення договору, не можна вважати втраченою. У справі немає даних про обставини, які б доводили відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення в належній формі договору, неможливість його укладення встановленим порядком та необхідність вирішення цього питання саме судовим порядком сторонами, спору між якими з цього приводу немає по суті.

Необґрунтованими є й доводи позову та апеляції про відповідність попереднього договору всім необхідним вимогам, які ставляться до договору купівлі-продажу земельної ділянки, та про можливість визнання судом такого договору укладеним і дійсним.

Статтею 132 ЗК України встановлені вимоги як щодо нотаріальної форми (ч. 1), так і щодо змісту угоди про перехід права власності на земельну ділянку (ч. 2), які передбачають необхідність зазначення в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, серед іншого: предмета угоди (земельної ділянки з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); відомостей про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомостей про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); моменту переходу права власності на земельну ділянку.

Ці відомості в попередньому договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 03.02.2020 відсутні, а саме лиш зазначення продавцем у тексті договору про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки, обмежень щодо її використання за цільовим призначенням і т.ін. не є необхідними для укладення договору в розумінні закону відомостями, позаяк такі повинні міститися у відповідних облікових і реєстраційних документах, записах щодо земельної ділянки та прав на неї, на ці документи мають бути посилання в договорі, такі мають у необхідних випадках додаватися до договору тощо.

За змістом, зокрема, ст. 3 ч. 1 п. 2-1, ст. 6 ч. 1 п. 1, ст. 10 ч. 1 п. 3, ч. 3, ст.ст. 18, 20, 22, 26, 27 Закону № 1952-IV, п.п. 1, 6, 7, 10-1, 18, 24, 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015 № 1127, п.п. 1, 2 глави 3, п. 1 глави 4, п.п. 3, 4 глави 7, п.п. 1, 4 глави 8 розділу І, п.п. 1, 2, 3 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін`юсту України від 22.02.2012 № 296/5 (реєстрація в Мін`юсті України 22.02.2012 за № 282/20595), за нотаріальним посвідченням правочину щодо відчуження земельної ділянки одразу слідує державна реєстрація переходу прав на відповідну земельну ділянку, ці дії відбуваються одночасно по суті, нотаріус, який посвідчує угоду, виступає також державним реєстратором прав на нерухоме майно, під час вчинення нотаріальних і реєстраційних дій нотаріус/державний реєстратор перевіряє встановленим порядком право- і дієздатність сторін угоди, правовий статус земельної ділянки як об`єкта нерухомості, наявність обтяжень, заборон щодо ділянки, обмежень її в цивільному обороті, отримує в належній формі необхідні для нотаріального посвідчення угоди та державної реєстрації прав документи, відомості з державних реєстрів, вказує необхідні дані в договорі і т.ін.

При посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, встановлених ст. 172 Податкового кодексу України, нотаріус вимагає надати йому документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки (пп. 1.11. п. 1 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Стаття 172 ПК України передбачає, що:

дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 ЗК України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується (п. 172.1.);

під час проведення операцій з продажу об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3. цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку (172.4.).

Тобто, укладення договору відчуження земельної ділянки вимагає дотримання спеціальних деталізованих правил і відповідної процедури, виконання яких поза таким спеціальним порядком, зокрема, судом, не передбачене і неможливе фактично. Міркування позивача про те, що суд, мовляв, самостійно може отримати необхідні дані, зокрема, з Публічної кадастрової карти України в мережі Internet, суперечать закону, а також правилам розподілу влади в державі, за якими суд не є суб`єктом державної реєстрації прав, не вправі втручатися в безпосередню компетенцію інших уповноважених державою на вчинення відповідних дій органів і посадових осіб, не вправі підміняти їх, а покликаний вирішувати за відповідним позовом спір, що виник із дій чи бездіяльності таких органів і посадових осіб.

Понад те, відповідні нотаріальні та реєстраційні процедури є платними, а земельна ділянка, зазначена у згаданому договорі, перебувала у власності ОСОБА_2 менше трьох років, тож нотаріальна та реєстраційна дії щодо неї могли бути вчинені за умови дотримання, крім інших, і вищевказаних вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ПК України.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для задоволення необґрунтованого та недоведеного позову, спрямованого на набуття права власності на земельну ділянку поза встановленим законом порядком, і ухвалив правильне, справедливе і законне рішення про відмову в ньому, чого доводи апеляції не спростовують.

Норми матеріального права щодо переходу прав на земельну ділянку, правочинів, їх форми, державної реєстрації речових прав підлягають у справі, що розглядається, застосуванню у взаємозв`язку та з урахуванням особливостей переходу цих прав не дають підстав для визнання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеним і дійсним, таким, на підставі якого в законний спосіб може виникнути право власності позивача на земельну ділянку. Відмова в такій вимозі позову тягне відмову і в похідній вимозі про визнання права власності на земельну ділянку, при цьому, відсутні й правові підстави для визнання права власності позивача на земельну ділянку, передбачені ст. 392 ЦК України.

Відтак, на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рахівського районного суду від 12 лютого 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 15 листопада 2021 року.

Судді