Постанова

від 03.11.2021 по справі 914/914/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2021 р. Справа №914/914/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Чудяк Х.В.,

явка учасників справи:

від прокуратури - Рогожнікова Н.Б. (посвідчення № 0578691 від 05.11.2020)

від позивача - не з`явилися

від відповідача - Ожог А.Г.

розглянув апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури за № 15/4-760вих-21 від 20.07.2021

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2021, головуючий суддя Король М.Р., м. Львів, повний текст рішення складено - 01.07.2021

за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області,

в інтересах держави в особі позивача Міністерства культури та інформаційної політики України

до відповідача Дочірнього підприємства ПАТ «Концерн-Електрон» - «Навчальний науково-виробничий комплекс «Електрон»

про зобов`язання знести самочинно здійснений об`єкт будівництва,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог .

09.04.2021 в Господарський суд Львівської області звернувся керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача Міністерства культури та інформаційної політики України з позовом до Дочірнього підприємства ПАТ Концерн-Електрон - Навчальний науково-виробничий комплекс Електрон (далі по тексту - ПАТ Концерн-Електрон ) про зобов`язання знести за власний рахунок або з компенсацією витрат, пов`язаних зі знесенням самочинно здійсненого об`єкта будівництва, а саме Реконструкція з надбудовою існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок для викладацького складу та наукових співробітників на вул. Генерала Чупринки, 130 .

В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що Міністерством культури та інформаційної політики України не видавались жодні дозвільні документи на будівельні і земляні роботи на вул. Генерала Чупринки, 130 на земельній ділянці (кадастровий номер 4610136900:04:002:0078), яка розміщена у кварталі історично сформованої забудови у межах історичного ареалу міста, що свідчить про порушення вимог ч.3 ст.32, ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини , вимог пункту 2.5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, а також п.п.1,2 приписів Міністерства культури та інформаційної політики України від 28.01.2021 року №805/6.11.6, 805/6.11.6.

Порушенні інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що порушується державний інтерес, який проявляється у збереженні та охороні історико-культурної спадщини України.

Позовні вимоги обгрунтовані ст.ст. 16, 22, 376, 611 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 6-1, 32, 35 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст. ст. 1, 23, 24 Закону України Про прокуратуру .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2021 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено повністю.

Дане рішення мотивоване тим, що спірне будівництво не має ознак самочинного, які визначені ст. 376 ЦК України.

Окрім того, судом встановлено, що Міністерство культури та інформаційної політики України, яке визначене прокурором в якості позивача не є власником або користувачем земельної ділянки, а відтак виходячи з положень ч. 7 ст. 376 ЦК України не може бути належним позивачем у даній справі, оскільки виходячи зі змісту ч. 7 ст. 376 ЦК України та ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності можуть бути Львівська міська рада або інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

Місцевий господарський суд відхилив покликання прокуратури на те, що будівництво здійснюється в історичному ареалі м. Львів в межах охоронних зон пам`яток архітектури, оскільки такі доводи не є підставою для визнання будівництва самочинним та його знесення, з огляду на те, що позивачем не подано доказів на підтвердження таких обставин.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що:

1)висновок суду про те, що спірне будівництво проводиться не в межах історичного ареалу не відповідає фактичним обставинам по справі;

2)суд не врахував, що для проведення спірного будівництва необхідним є дозвіл Міністерства культури та інформаційної політики про що відповідачу було відомо;

Узагальнені доводи та заперечення відповідача .

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні.

В судове засідання 03.11.2021 з`явився представник прокуратури та відповідача. Позивач у судове засідання повторно не з`явився, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за його відсутності.

Представник прокуратури у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задоволити, рішення суду першої інстанції - скасувати, та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з`явилися, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно СТВ 235975 від 29.10.2015, ННВК Електрон є власником будівель по вул. Генерала Чупринки, 130 в м. Львові, зокрема, будівлі "А-3" загальною площею 2891,1 кв.м., будівлі "Б" загальною площею 121,5 кв.м., будівлі "В" загальною площею 96,3 кв.м., будівля "Д" загальною площею 93,9 кв.м.

01.03.2017 ННВК Електрон укладено із Львівською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 1,2133 га, кадастровий номер 4610136900:04:002:0078, за адресою: м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 130, на якій розташовано вказані будівлі.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.09.2019 №840 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію з надбудовою існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок на вул. Генерала Чупринки, 130.

В подальшому, ННВК Електрон відповідно до вищевказаних містобудівних умов та обмежень замовило в ліцензованій проектній організації виготовлення проектної документації на реконструкцію з надбудовою зазначених вище існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок на вул. Генерала Чупринки, 130, клас наслідків СС2.

Судами встановлено, що 14.02.2020 ТОВ Перша приватна експертиза затверджено експертний звіт №167/02/20 щодо розгляду проектної документації за проектом Реконструкція з надбудовою існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок для викладацького складу та наукових співробітників на вул. Генерала Чупринки, 130 .

Крім того, 19.10.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові складено акт № 560 за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності при проведенні підготовчих робіт на об`єкті Реконструкція з надбудовою існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок для викладацького складу та наукових співробітників на вул. Генерала Чупринки, 130 . Відповідно до акту, порушень не виявлено.

На підставі поданих документів, 30.04.2020 Інспекцією державного архітектурно- будівельного контролю у м. Львові видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ 112201210745 замовнику ННВК Електрон , генеральному підряднику ТОВ Компанія Будремактив на об`єкті Реконструкція з надбудовою існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок для викладацького складу та наукових співробітників на вул. Генерала Чупринки, 130 .

Відповідно до акту перевірки № 173-пп від 17.03.2021 за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, порушень законодавства про містобудівну та архітектурну діяльність не виявлено.

Звертаючись з позовом до суду прокурор зазначає, що Міністерством культури та інформаційної політики України не видавались жодні дозволи чи інші дозвільні документи на будівельні і земляні роботи на вул. Генерала Чупринки, 130 на земельній ділянці (кадастровий номер 4610136900:04:002:0078), яка розміщена в кварталі історично сформованої забудови у межах історичного ареалу міста, що свідчить про порушення вимог ч.3 ст.32, ст.35 Закону України Про охорону культурної спадщини , вимог пункту 2.5 Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, а також п.п.1,2 приписів Міністерства культури та інформаційної політики України від 28.01.2021 року №805/6.11.6, 805/6.11.6.

Судами з`ясовано, що порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом; Цивільним кодексом; законами: Про основи містобудування , ;Про регулювання містобудівної діяльності , Про архітектурну діяльність , Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , Про охорону навколишнього природного середовища , Про екологічну експертизу , Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону Про регулювання містобудівної діяльності планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Самочинне будівництво є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Тобто, самочинне будівництво буде мати місце у трьох випадках:

-будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

-без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

-з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За приписами ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України).

Згідно ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою".

Як вбачається з матеріалів справи, будівництво здійснюється відповідачем на земельній ділянці, переданій йому власником земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди.

Зокрема, земельна ділянка передана в оренду, для обслуговування існуючих на ній будівель, за договором оренди землі від 01.03.2017, укладеним між Львівською міською радою (орендодавець) та ДП ПАТ Концерн-електрон - Навчальний науково-виробничий комплекс Електрон (орендар) та зареєстрованим у Львівській міській раді 01.03.2017 за № Ф-2977, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі Ф-3 вчинено запис.

Цільове призначення земельної ділянки (категорії земельної ділянки згідно ст.19 ЗК України) це землі житлової та громадської забудови, а категорія земельної ділянки за фукцією використання - землі громадського призначення.

Фукціональне призначення земельної ділянки-зона Г-3, тобто навчальні заклади, тому допустимий вид забудови це житлові будинки для викладацького складу та наукових співробітників (на умовах оренди) відповідно до плану зонування територій (зонінгу) Франківського району м.Львова, затвердженого ухвалами міської ради від 18.04.2014 №3840 і від 29.06.2017 №2162, а також протоколу архітектурно-містобудівної ради від 25.07.2019 №8.

Будівельні роботи, а саме реконструкція з надбудовою існуючої будівлі проводяться на підставі дозволу від 30.04.2020 №ЛВ 112201210745, виданого Інспекцією ДАБК у м.Львові та містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, затверджених рішенням міської ради №840 від 06.09.2019.

З огляду на наведене,судами встановлено, що відсутня така ознака самочинного будівництва, як будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

При цьому, колегія суддів зазначає, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно, відповідно, використання земельної ділянки в межах певної категорії земель без зміни цільового призначення не може свідчити про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.02.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі (навіть щодо земель сільськогосподарського призначення) в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Відповідно до статті 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , забудова територій здійснюється шляхом розміщення обЙ'єктів будівництва.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1)отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2)розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3)затвердження проектної документації;

4)виконання підготовчих та будівельних робіт;

5)прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6)реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно експертного звіту, за результатами розгляду проектної документації і зняття зауважень встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, в тому числі, щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці, екології, пожежної безпеки, енергозбереження і може бути затверджена у встановленому порядку з відповідними технічними показниками.

Таким чином, проектна документація Реконструкція з надбудовою існуючих будівель під багатоквартирний житловий будинок для викладацького складу та наукових співробітників на вул. Генерала Чупринки, 130 , розроблена у 2020 році, відповідно до затверджених містобудівних умов та обмежень, відповідає положенням ст.31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та ст.7 Закону України Про архітектурну діяльність .

З матеріалів справи вбачається, що будівництво здійснюється відповідачем на підставі відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи та на підставі належно затвердженого проекту, а тому відсутня і друга ознака самочинного будівництва, як будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу порушення відповідачем при будівництві будівельних норм та правил.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, будівництво, яке здійснює відповідач, не має ознак самочинного будівництва, а тому й відсутні підстави для знесення збудованої споруди.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постанові від 27.12.2019 у справі №573/595/17 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови, а оскільки відповідачі не заперечують перебудувати спірний гараж, то підстав для його знесення немає.

В постанові від 10.06.2020 у справі №127/11492/16-ц Верховний Суд зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо усунути порушення прав інших осіб в інший спосіб, у той час, як у даному випадку було встановлено, що відсутні підстави для визначення будівництва самочинним. Знесення спірної прибудови не є обов`язковим, а припинити руйнування та зсуву ґрунту можливо за рахунок будівництва підпірної бетонної стіни.

У постанові від 24.06.2020 у справі №320/5880/18 Верховний Суд, пославшись на висновок Верховного Суду, сформований у справі №822/2149/18 зазначив, що обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що судам слід встановити можливість перебудови спірного об`єкта та додатково дослідити, які заходи впливу вже здійснені позивачем щодо відповідача, та які ще можливо вчинити.

Також у постанові від 22.08.2018 у справі №910/13854/17 Верховний Суд зазначив таке: окрім того, звертаючись із позовом у цій справі, позивач (прокурор) вимагає знесення спірних об`єктів, а не відновлення становища, яке існувало до порушення закону внаслідок реконструкції, як стверджує позивач.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд вважає, що задоволення позовної вимоги про знесення спірних об`єктів за наведених вище обставин становило б таке непропорційне втручання у мирне володіння відповідачем своїм майном".

В контексті наведеного колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при наданні відповідачу відповідних дозволів на будівництво та подальше їх скасування не можуть бути безумовною підставою для висновку щодо неправомірності дій відповідача з будівництва об`єкту на який останній у свій час отримав усі необхідні дозволи, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого відповідача.

Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Верховний Суд в постанові від 29.01.2020 у справі №822/2149/18 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі встановлено, що особа здійснила будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту. Верховний Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 ЦК України спірні правовідносини не регулює, а тому у розглянутій справі немає підстав для аналізу частини 7 статті 376 ЦК України.

Наведені підстави в позові прокурора, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести перебудову, не відповідають встановленим обставинам в цій справі, з другого боку відсутні будь які інші обставини, щоб кваліфікувати спірне будівництво як самочинне, а тому безпідставний є і цей довід апеляційної скарги.

Суд зазначає, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

При цьому, позивачем не доведено жодним доказом, свого порушеного права.

Однак саме наявність порушеного права є обов`язковою передумовою для звернення до суду із позовом та обов`язковою умовою задоволення такого позову.

Відсутність порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, що підтверджується позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 910/12152/17, від 18 січня 2018 року у справі № 916/1597/15-г, від 21 лютого 2018 року у справі № 917/770/17, від 21 березня 2018 року у справі № 910/14854/17.

Як встановлено судом, будівництво не має ознак самочинного, оскільки позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, на якій ведеться будівництво, доказів існування порушеного права ним не надано.

Згідно з ст.6 закону Про регулювання містобудівної діяльності управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України Про архітектурну діяльність .

Згідно зі ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

З матеріалів справи не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідачу надавався відповідний припис з метою усунення істотного відхилення від проекту.

У разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво, вказане будівництво не порушує його прав, а тому положення частини 4 статті 376 ЦК України не поширюється на його вимоги стосовно будівництва, яке здійснює відповідач на земельній ділянці, яка перебуває у його законному користуванні.

Стосовно доводів апелянта про те, що зазначений будинок знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, тому відповідний проект будівництва мало погодити Міністерство культури України, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 8 червня 2000 року №1805-III Про охорону культурної спадщини (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно з пунктом 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Матеріали справи, не містять доказів того, що науково-проектна документація щодо встановлення меж історичного ареалу м. Львова затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, тому доводи позивача в цій частині не можна визнати обґрунтованими.

Крім цього, апеляційний суд зазначає, що у межах справи №813/716/16, яка розглядалась Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, предметом адміністративного позову були вимоги керівника Львівської місцевої прокуратури №1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення в його межах земель історико-культурного призначення, та про зобов`язання відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити проведення робіт з винесення меж історичного ареалу м. Львова та закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення в його межах земель історико-культурного призначення.

Постановою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №813/716/16 залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення вищезазначеного позову, погодившись з висновками судів про те, що Львівська міська рада не виконує дії (повноваження) щодо винесення меж історичного ареалу м. Львова, закріплення їх в натурі (на місцевості) та віднесення земель в його межах до земель історико-культурного призначення, внаслідок чого порушується порядок використання та охорони земель у межах історичного ареалу м. Львова, які відповідно до приписів ст. 150 Земельного кодексу відносяться до особливо цінних земель.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги і в цій частині не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

Заперечення відповідача відповідають фактичним обставинам по справі, а тому судом враховує їх як обґрунтовані.

Натомість апелянтом не доведено обґрунтованості аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга Львівської обласної прокуратури підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 3405,00 грн., сплачені прокурором за подання апеляційної скарги покладається на нього.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури за № 15/4-760вих-21 від 20.07.2021 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2021 у справі №914/914/21 - залишити без змін.

Судовий збір у розмірі 3405,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 15.11.2021.