Постанова

від 10.11.2021 по справі 320/7224/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 320/7224/15-ц

провадження № 61-6076св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - публічне акціонерне товариство ОТП Банк ,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Золота осінь , Управління з розвитку підприємства, промисловості та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство ОТП Банк (далі - ПАТ ОТП Банк ) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява ПАТ ОТП Банк мотивована тим, що 19 квітня 2007 року між закритим акціонерним товариством ЗАТ ОТП Банк (далі - ЗАТ ОТП Банк ), правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк , та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СM-SME200/084/2007 за умовами якого банк здійснив видачу кредитних коштів позичальнику у розмірі 699 597,10 дол. США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок позичальника. Датою остаточного повернення кредиту є 19 квітня 2017 року.

Протягом дії кредитного договору, умови договору щодо порядку та розміру сплати відсотків періодично змінювались шляхом підписання додаткових договорів

Так, з позичальником підписано додаткові договори до кредитного договору, а саме: додатковий договір № 1 від 19 січня 2009 року; додатковий договір № 2 від 18 березня 2014 року; додатковий договір № 3 від 29 вересня 2014 року, укладено графік погашення заборгованості від 29 вересня 2014 року.

У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків, на підставі пункту 1.9 кредитного договору банком здійснено вимогу про дострокове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

27 квітня 2015 року банком на адресу позичальника направлено досудову вимогу № 200-12-4-7/715 про погашення заборгованості за кредитним договором у строк не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів з дати відправлення банком відповідної вимоги. Вимогу боржником отримано особисто. Однак на дату подачі позовної заяви заборгованість позичальником не погашена, сума кредиту та відсотків не сплачена.

На забезпечення наданого кредиту, 18 березня 2014 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-SME200/084/2007, за умовами якого останній зобов`язався відповідати перед банком за повне та своєчасно виконання позичальником боргових зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі таких зобов`язань.

26 червня 2015 року банком на адресу поручителя направлено досудову вимогу № 200-12-4-7/1130 про дострокове погашення кредитної заборгованості. Вимога банку про дострокове погашення кредитної заборгованості поручителем залишена без задоволення.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ ОТП Банк просило суд стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року у сумі 291 142,99 дол. США, що включає: 276 236,36 дол. США - сума заборгованості за тілом кредиту; 14 906,63 дол. США - сума заборгованості за нарахованими відсотками за період з 19 листопада 2014 року по 20 квітня 2015 року.

У грудні 2015року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ ОТП Банк , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Золота осінь (далі - ТОВ Золота осінь ), Управління з розвитку підприємства, промисловості та захисту прав споживачів виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що в кредитному договорі № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року міститься невідповідність, яка призвела до необґрунтованого здорожчення кредиту для позичальника. При укладанні кредитного договору встановлювались відверто дискримінаційні умови кредитування, вимагалось надання інформації та укладання додаткових договорів, що не передбачено законодавством та збільшують реальні витрати позичальника по кредитному договору. В кредитному договорі передбачені умови зміни банком процентної ставки за користування кредитом самостійно, без посилання на будь-які об`єктивні підстави для такої зміни та, навіть, без обов`язкового повідомлення позичальника про таку зміну. Позичальнику не було надано жодних роз`яснень щодо умов кредитування, нарахування процентів за користування кредитом, правил зміни фіксованої та плаваючої процентної ставки, комісії та інших платежів тощо. Не було роз`яснено переваги та недоліки плаваючої процентної ставки, ануїтетних платежів та платежів, що зменшуються тощо.

Всупереч вимогам чинного законодавства кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року було встановлено приховані комісійні платежі за відкриття кредитного і розрахункового рахунку, а також комісія за видачу кредиту, та інші фінансові зобов`язання, які збільшують вартість кредиту, а відповідно і зобов`язання поручителя, про які поручителю не було повідомлено. При цьому текст кредитного договору було роздруковано таким кеглем шрифту, що ускладнює читання, а між умовами частини 1 та частини 2 кредитного договору, що регулюють одні і ті самі умови надання кредиту існує істотна невідповідність, що стосується розміру траншів та валюти кредиту, які являють собою істотні умови договору і ускладнюють розуміння для споживача кредитних послуг. Крім цього, в кредитному договорі зазначені явно дискримінаційні умови щодо зміни процентної ставки, та внесено положення про те, що позичальник і поручитель (в договорі поруки) наперед погоджуються на всі дії банку щодо зміни умов кредитування навіть без повідомлення про такі зміни.

Вважає, що кредитний договір, по суті є договором приєднання і споживач фактично не може впливати на умови кредитування та вносити зміни в кредитний договір. Стверджує, що якби її було проінформовано про всі приховані умови кредитного договору, вона б відмовилася від його укладання та отримання кредиту у банку. Таким чином, кредитний договір було укладено під впливом обману.

Крім того, додатковий договір 1 було укладено через 10 днів після вступу в законну силу Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку , відповідно до якого ЦК України було доповнено статтю 1056-1.

Відповідно до цієї статті (в редакції на 19 січня 2009 року), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, при укладанні додаткового договору 1, яким змінювались умови кредитного договору банком, було порушено вимоги чинного на той час законодавства.

18 березня 2014 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору, відповідно до якого були внесені зміни до умов кредитного договору, що збільшували розмір кредитних зобов`язань позичальника (та відповідно поручителя) по кредитному договору.

Банк отримав можливість в односторонньому порядку змінювати розмір боргових зобов`язань, що суперечить положенню статті 1056-1 ЦК України, положенню пункту 4 частини п`ятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів та пункту 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (далі - Правила).

На позичальника покладено обов`язок надавати документи та укладати договори з третіми особами, які не передбачені вимогами чинного законодавства, що відповідно до положень пункту 2 частини п`ятої статті 11 та частин другої, третьої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів є дискримінаційними умовами кредитного договору.

Такі самі дискримінаційні пункти містяться і в додатковому договорі № 3 від 29 вересня 2014 року до кредитного договору (різниця між додатковим договором 2 та додатковим договором 3 міститься у графіку платежів).

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 1 від 19 січня 2009 року, додатковим договором № 2 від 18 березня 2014 року, додатковим договором № 3 від 29 вересня 2014 року.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ ОТП Банк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_1 , про визнання поруки припиненою.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що на забезпечення виконання зобов`язань позичальника по кредитному договору, 19 квітня 2007 року між банком та ним укладено договір поруки № SR-SME200/084/2007, який було посвідчено приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко В. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1964.

Позивач зазначає, про наявні невідповідності між умовами кредитного договору та договору поруки.

Звертає увагу суду на невідповідність суми кредиту, яка була зазначена в кредитному договорі та видана позичальнику (699 597,10 дол. США) та суми зобов`язання, зазначеної в договорі поруки (700 000,00 дол. США).

Невідповідність між цими сумами свідчить про недосягнення сторонами істотних умов договору поруки, та ставить під сумнів той факт, що поручитель дійсно поручився відповідати за кредитні зобов`язання позичальника по кредитному договору. У договорі поруки не вказується письмова згода поручителя відповідати за виконання кредитних зобов`язань позичальника у разі зміни процентної ставки по кредиту, якою буде збільшено обсяг зобов`язань поручителя.

Крім того, всупереч пункту 5.1 договору поруки, кредитор не направляв поручителю жодних повідомлень про зміну (збільшення) процентної ставки за користування кредитом чи про зміну інших істотних умов кредитного договору.

19 січня 2009 року між банком та позичальником укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до якого внесені зміни до умов кредитного договору, що збільшували розмір кредитних зобов`язань позичальника (та відповідно поручителя) по кредитному договору.

Так, відповідно пункту 2.1 вказаного додаткового договору, сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору наступного змісту:

2.1.1 проценти нараховуються у день сплати процентів, що визначаються у графіку платежів (додаток № 1) на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення, та сплачуються позичальником відповідно до умов пункту 2.1.2.1, цього додаткового договору та інших положень кредитного договору.

2.1.2.1 повернення відповідної частини кредиту та сплати процентів буде здійснюватись шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у графіку платежів, який є невід`ємною частиною цього додаткового договору (додаток № 1) та шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

2.1.2.2 В строк до 19 січня 2009 року (дев`ятнадцятого січня дві тисячі дев`ятого року) сплатити банку комісію за зміну умов фінансування в розмірі 4 556,53 грн згідно діючих тарифів банку.

2.1.4. У випадку порушення позичальником будь-яких своїх зобов`язань встановлених умовами кредитного договору та/чи цього додаткового договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставка, що застосовується за кредитним договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка) - відсотки) підвищується в порядку передбаченому цим додатковим договором.

2.1.5 підвищення процентної ставки, передбачене пунктом 2.1.4. цього додаткового договору, буде здійснено в силу порушення позичальником будь-якого свого зобов`язання передбаченого кредитним договором та/чи цим додатковим договором та не потребує укладання будь-якого додаткового договору до кредитного договору чи графіку платежів у новій редакції, та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому процентна ставка по кредиту підлягає підвищенню в перший банківський день місяця наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення будь-якого з підпунктів кредитного договору та/чи цього додаткового договору.

Таким чином, відповідно до зазначених пунктів додаткового договору, було збільшено кредитні зобов`язання.

ОСОБА_2 не було проінформовано про зміну умов кредитного договору порядок обчислення ануїтету за додатковим договором № 1 від 19 січня 2009 року до кредитного договору № СМ-8МВ200/084/2007 від 19 квітня 2007 року і збільшення обсягу його зобов`язань.

Позивач, як поручитель, не погоджується відповідати за збільшений розмір кредитних зобов`язань, встановлений відповідно до умов додаткового договору і відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України, просив визнати поруку припиненою з моменту збільшення кредитних зобов`язань.

Крім викладеного, просив суд звернути особливу увагу, на те, що цей додатковий договір було укладено через 10 днів після вступу в законну силу Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку , відповідно до якого ЦК України було доповнено статтею 1056-1.

Відповідно до цієї статті (в редакції на 19 січня 2009 року), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, Банком, при укладанні додаткового договору 1, яким змінювались умови кредитного договору було порушено вимоги чинного на то час законодавства.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати припиненою з 19 січня 2009 року поруку, встановлену відповідно до договору поруки № SR-SME200/084/2007 посвідченого 19 квітня 2007 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1964 у зв`язку зі збільшенням обсягу кредитних зобов`язань; визнати припиненою з 29 вересня 2014 року поруку, встановлену відповідно до договору поруки № SR-SME200/084/2007 від 18 березня 2014 року, у зв`язку зі збільшенням обсягу кредитних зобов`язань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2019 року позовні вимоги ПАТ ОТП Банк залишено без задоволення.

Задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано недійсним кредитний договір № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями, внесеними відповідно до додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року, додаткового договору № 2 від 18 березня 2014 року, додаткового договору № 3 від 29 вересня 2014 року, укладеного між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1 .

Залишено без задоволення зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд, врахувавши висновки проведеної по справі судово-економічної експертизи від 30 січня 2019 року, дійшов висновку про те, що документальне оформлення банком кредиту за кредитним договором, не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

З дослідженого судом висновку експертизи та інших матеріалів справи вбачається, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Виходячи з положень статей 203, 215, 230 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту. А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об`єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Таким чином, оспорюваний кредитний договір є укладеним під впливом омани з боку банку, що у відповідності до положень статті 19 Закону України Про захист прав споживачів , розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої, є заборонено Законом.

Таким чином, спірний кредитний правочин є недійсним.

Оскільки, суд першої інстанції визнав кредитним договір недійсним, то, відповідно, вимоги первісного позову про стягнення заборгованості за даним кредитним договором задоволенню не підлягають.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання припиненими договорів поруки місцевий суд зазначив те, що договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов`язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Враховуючи, що кредитний договір визнаний судом недійсним, то договори поруки, укладені на його забезпечення є недійсними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ПАТ ОТП Банк .

Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ ОТП Банк .

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ ОТП Банк заборгованість за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року у сумі 291 142,99 дол. США, що включає: 276 236,36 дол. США - сума заборгованості за тілом кредиту; 14 906,63 дол. США - сума заборгованості за нарахованими відсотками за період з 19 листопада 2014 року по 20 квітня 2015 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи.

Висновки місцевого суду про недійсність спірного кредитного договору ґрунтуються на припущеннях, що суперечить положенням частини шостої статті 81 ЦПК України.

Підстави визнання недійсним вищезазначеного кредитного договору є недоведеними з боку позичальника.

Приймаючи до уваги висновку судово-економічної експертизи від 30 січня 2019 року місцевий суд не врахував, що у заключній частині цього експертного висновку (т. 6 а. с. 34-36) майже за всіма питаннями, поставленими на дослідження експерту, не надано відповіді по суті.

Позичальник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 належними, допустимим доказами не спростували у цій справі наявність у позичальника заборгованості за вищезазначеним кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року

Суд першої інстанції мав виходити у цій справі із презумпції правомірності правочинута обов`язковості договору.

Позичальник у цій справі не довела належними, допустимими доказами наявність будь-яких правових підстав для визнання недійсним кредитного договору з додатками та додатковими договорами до нього, у тому числі з підстав порушення її прав, як споживача, передбачених Законом України Про захист прав споживачів та Правилами.

Висновки суду першої інстанції про обман з боку банку під час укладення кредитного договору з позичальником ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України.

Належними, допустимими доказами з боку позичальника не доведено, що банком, у порушення вимог статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , їй, як позичальнику, не було надано передбаченої цією статтею інформації щодо умов кредитування та що умови договору є несправедливими, присутній істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків споживача та банку.

Укладаючи та підписуючи у добровільному порядку на свій розсуд за власним бажанням вищезазначений кредитний договір з банком, позичальник, погодилась з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, встановлені цим договором. У день підписання оспорюваного договору позичальник була ознайомлена з умовами кредитного договору, які узгоджені та підписані сторонами, погодилась з усіма умовами даного правочину і прийняла на себе зобов`язання щодо його виконання.

Укладений між сторонами кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів. При цьому, ОСОБА_1 отримала передбачену договором суму кредиту та примірник правочину, що давало їй додаткову можливість детально вивчити його умови.

Апеляційним судом встановлено, що спірний кредитний договір не суперечить положенням Закону України Про захист прав споживачів . Кредитний договір з усіма додатками та додатковими угодами до нього містить інформацію щодо сукупної вартості кредиту, щодо плаваючої процентної ставки та роз`яснень, що вона являє собою, видів платежів за кредитом, щодо базових умов та визначення термінів, порядок виконання сторонами зобов`язань тощо.

Оспорений кредитний договір укладено 19 квітня 2007 року, а Правила затверджені Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168 (зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808), тобто вже після укладення кредитного договору, а тому застосування останніх судом першої інстанції до спірних відносин у цій справі є неправильним.

Крім цього, дійсність оспореного кредитного договору, була предметом дослідження у судовому порядку у справі № 908/4684/15 за позовом ПАТ ОТП Банк до іншого поручителя - ТОВ Золота осінь , третя особа - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за цим самим кредитним договором, де ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову банку саме з тих самих правових підстав, що заявлені у справі, яка є предметом перегляду, яким господарський суд надав відповідну правову оцінку, задовольнивши позов банку та стягнувши із ТОВ Золота осінь , як іншого поручителя, на користь банку заборгованість за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , у розмірі 276 236,36 дол. США, що еквівалентно 6 095 479,31 грн, основного боргу по кредиту, 14 906,63 дол. США , що еквівалентно 328 932,28 грн, процентів за користування кредитом (рішення Господарського суду Запорізької області від 10 листопада 2015 року, яке набрало законної сили та є чинним на час перегляду цієї справи апеляційним судом.т. 1 а. с. 112-118).

Сума заборгованості (станом та розмір), яка була стягнута з поручителя ТОВ Золота осінь за вищезазначеним рішенням господарського суду повністю відповідає сумі заборгованості (станом та розмір), яку банк просив стягнути у цій справі з позичальника ОСОБА_1 та іншого поручителя - ОСОБА_2

ОСОБА_1 з 2007 року і до 2014 року була згодна з умовами оспореного кредитного договору, частково виконувала зобов`язання за останнім.

Матеріали цієї справи не містять належних, допустимих доказів того, що позичальником чи поручителями заборгованість перед банком за вищезазначеним кредитним договором була погашена повністю чи частково станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції чи її перегляду апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, місцевий суд не мав правових підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним, та безпідставно вважав недійсним договір поруки.

Згідно пункту 1 договору поруки № SR-SME200/084/2007/1, укладеного між банком та ОСОБА_2 18 березня 2014 року (т. 1 а. с. 25-27), останній, як поручитель, зобов`язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 її боргових зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором в повному обсязі.

У статті 2 вищезазначеного договору поруки в графі гарантії поручителя вказано, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за борговими зобов`язаннями. Будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатніми для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання.

29 вересня 2014 року додатковим договором № 1 до вищезазначеного договору поруки ОСОБА_2 із банком (т. 1 а. с. 27) внесено зміни до договору поруки та сторонами погоджено, що в разі зміни, в тому числі збільшення розміру боргових зобов`язань та /або інших зобов`язань боржника за кредитним договором після укладення цього договору, такі зобов`язання забезпечуються порукою в їх повному обсязі без укладення будь-яких додаткових договорів, а підписання поручителем цього договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору.

Тобто, ОСОБА_2 підписанням вказаного договору поруки з банком та змін до нього, добровільно погодився на відповідальність за вищезазначеним кредитним договором ОСОБА_1 з банком за будь-яких обставин зміни умов кредитного договору, у тому числі зміну розміру боргових зобов`язань.

Крім того, сукупний аналіз умов вищезазначеного кредитного договору, свідчить про те, що зміна розміру ставки FIDR, яка за своєю природою є плаваючою, не є односторонньою з боку банку зміною розміру процентної ставки, а, отже, не є, у розумінні ЦК України, збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

За таких обставин, підстави для припинення поруки ОСОБА_2 на підставі статті 559 ЦК України у цій справі відсутні, та, відповідно, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.

Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку та відсутність правових підстав для визнання спірного кредитного договору і договору поруки недійсними.

Рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів ), викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц; висновку про те, що порука припиняється на підставі частини першої статті 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц, постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 522/9232/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/11866/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 203/2907/16-ц, постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; висновку про те, що якщо кредитний договір укладений з фізичною особою, то позов до юридичної особи - майнового поручителя повинен розглядатись у порядку цивільного судочинства, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року № 906/277/18; висновку про те, що угода може бути визнана недійсною повністю або частково (окремі її положення), викладеного в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

07 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

27 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ПАТ ОТП Банк у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 квітня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк (правонаступником якого є АТ ОТП Банк ), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СM-SME200/084/2007, за умовами якого остання отримала кредитні кошти в сумі 699 597,10 дол. США на строк до 19 квітня 2017 року (т. 1 а. с. 12-15).

Банк здійснив видачу кредитних коштів позичальнику в сумі 699 597,10 дол. США шляхом їх безготівкового переказу на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до пункту 2 частини 1 кредитного договору, кредит у розмірі 699 597,10 дол. США видався траншами. Перший транш (на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги за кредитним договором першої черги) - 149 597,10 дол. США, наступні транші (на споживчі цілі) - у розмірі не менше 5 % (п`яти відсотків) від розміру кредиту. Річна база нарахування процентів - 360 (триста шістдесят) днів у році.

За умовами кредитного договору кредит надано з застосуванням плаваючої процентної ставки - фіксований відсоток + FIDR, де фіксований відсоток становив 4,7% і є незмінним на весь строк дії кредитного договору, при цьому FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатись самостійно банком, інформація щодо якої розміщується у приміщенні банку (як в головній конторі так і філіях /представництвах/ відділеннях банку) на інформативних стендах.

На момент укладення цього договору FIDR становив 7,5% (т. 1 а. с. 12).

Відповідно до пункту 1.4.1.3 кредитного договору плаваюча процентна ставка за користування кредитом підлягає коригуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 (дванадцятого) календарного місяця, починаючи з дня видачі кредиту чи його першої частини (траншу), якщо інше не передбачено цим договором.

Пунктом 1.4.1.4 кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та включаючи день повернення, та сплачуються позичальником відповідно до умов п. 1.5 цього договору. При цьому згідно з п. 1.5.1 договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (додаток № 1 до цього договору), шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок (пункт 1.5.1 Договору).

Протягом дії Кредитного договору, умови договору щодо порядку та розміру сплати відсотків періодично змінювались шляхом підписання додаткових договорів. Так, з Позичальником підписано додаткові договори до кредитного договору, а саме: додатковий договір № 1 від 19 січня 2009 року; додатковий договір № 2 від 18 березня 2014 року; додатковий договір № 3 від 29 вересня 2014 року, укладено графік погашення заборгованості від 29 вересня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника по кредитному договору, 19 квітня 2007 року, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-SMЕ200/084/2007/1, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Левченко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 1964 (т. 1 а. с. 230-234).

Також на забезпечення виконання боргових зобов`язань по кредитному договору, з урахуванням додаткового договору 1 та додаткового договору 2, 18 березня 2014 року, між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR- SME200/084/2007/1 (т. 1 а. с. 25-27).

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, сума заборгованості за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року складає 291 142,99 дол. США, що включає: 276 236,36 дол. США - сума заборгованості за тілом кредиту; 14 906,63 дол. США - сума заборгованості за нарахованими відсотками за період з 19 листопада 2014 року по 20 квітня 2015 року; 0,00 грн -пеня за неналежне виконання боргових зобов`язань відповідно до пункту 4.1.1 кредитного договору.

Згідно висновку судово-економічної експертизи від 30 січня 2019 року у розрахунку заборгованості по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року не зазначені суми сплачених ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами за період з 19 квітня 2007 року по 21 квітня 2015 року.

Також, розрахунок заборгованості по клієнту ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року не містить формулу нарахування процентів.

Невиконання в повному обсязі клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та з підстав, докладно описаних у дослідницький частині цього висновку, визначити формулу нарахування процентів, яка використовується в розрахунку заборгованості за Кредитним договором № CM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року, та встановити відповідність розрахунку умовам цього кредитного договору не видається за можливе.

За результатом дослідження реальної процентної ставки за кредитним договором №CM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року на дату укладання додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до цього кредитного договору та з урахуванням процентів, сплачених за період з 19 квітня 2007 року по 19 січня 2009 року відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , встановлено, що реальна процентна ставка за користування кредитом становить 13,01 % річних.

Визначити реальну процентну ставку за додатковими договорами № 2 від 18 березня 2014 року та № 3 від 29 вересня 2014 року до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 в межах наданих на дослідження документів не видається за можливе.

Також, неможливо визначити розмір реальної процентної ставки за користування кредитом за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 на періоди зміни процентної ставки за користування кредитом, які відбулися 01 квітня 2011 та 02 квітня 2012, оскільки графіки платежів у нової редакції на ці дати не укладалися.

За результатом дослідження абсолютного значення подорожчання кредиту за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року на дату укладання додаткового договору №1 від 19 січня 2009 року до цього кредитного договору та з урахуванням процентів, сплачених за період з 19 квітня 2007 року по 19 січня 2009 року відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , встановлено, що абсолютне значення подорожчання кредиту складає 3 975 639,44 грн (за курсом НБУ 7,70 грн. за 1 долар США станом на 19 січня 2009 року).

Визначити абсолютне значення подорожчання кредиту за додатковими договорами № 2 від 18 березня 2014 року та № 3 від 29 вересня 2014 року до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року в межах наданих на дослідження документів не видається за можливе.

Отже, визначити розмір абсолютного здороження кредиту за весь час дії кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року та за час з початку дії цього кредитного договору до дати останнього платежу ОСОБА_1 по кредитному договору, в межах наданих на дослідження документів не видається за можливо.

Невиконання в повному обсязі клопотання експерта про надання додаткових матеріалів від 03 липня 2018 року, зокрема, не надання на дослідження квитанцій за операціями з погашення заборгованості громадянки ОСОБА_1 та меморіальних ордерів по рахунках в АТ ОТП Банк за сплаченими відсотками та тілом кредиту за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року за період з 19 квітня 2007 року по 20 грудня 2010 року, унеможливлює визначити суму сплачених процентів за користування кредитними коштами по договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року за весь час дії цього кредитного договору.

За даними виписки АТ ОТП Банк по рахунку № НОМЕР_1 сума сплачених процентів за період з 19 квітня 2007 року по 19 січня 2009 року становить 132 076,37 дол. США.

В межах наданих на дослідження документів встановити суму, яку було сплачено ОСОБА_1 на погашення тіла кредиту за час дії кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 24 квітня 2007 року, не видається за можливе.

Сума сплачених процентів у розмірі 55 849,11 дол. США на дату платежу 19 січня 2009 року, яка зазначена у Додатку № 1 Графік погашення кредиту та сплати процентів до додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року документально не підтверджується.

За результатом дослідження реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року на дату укладання додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до цього кредитного договору та з урахуванням процентів, сплачених за період з 19 квітня 2007 року по 19 січня 2009 року відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , встановлено:

-реальна процентна ставка за користування кредитом становить 13,01 % річних, що на 2,33% більше, ніж зазначено в додатку №1 до додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року Графік повернення кредиту та сплати процентів , згідно якого реально процентна ставка становить 10,85% річних;

-абсолютне значення подорожчання кредиту, встановлене дослідженням складає 3 975 639,44 грн. (за курсом НБУ 7,70 гри. за 1 долар США станом на 19 січня 2009 року ), що на 579 249,54 грн більше абсолютного значення подорожчання кредиту, зазначеного в додатку № 1 до додаткового договору № 1 від 19 січня 2009 року до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року Графік повернення кредиту та сплати процентів у розмірі 3 396 389 грн. 89 коп.

З підстав, докладно описаних у дослідницький частині, не можливо визначити розмір документально обґрунтованого щомісячного платежу (в тому числі по тілу кредиту, процентам, комісією, страховими та іншими платежами) згідно умов Кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року та з урахуванням укладених додаткових договорів до цього договору.

У складі наданих на дослідження документів відсутні графіки платежів до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року, що діяли у періодах застосування процентних ставок у розмірі 10,7% річних та 12,7% річних.

З огляду на вищенаведене та з підстав, докладно описаних у дослідницький частині цього висновку, не можливо розрахувати всі види платежів по кредитному договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року з додатковими договорами до нього.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу .

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів ), викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц; висновку про те, що порука припиняється на підставі частини першої статті 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц, постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 522/9232/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/11866/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 203/2907/16-ц, постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15; висновку про те, що якщо кредитний договір укладений з фізичною особою, то позов до юридичної особи - майнового поручителя повинен розглядатись у порядку цивільного судочинства, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року № 906/277/18; висновку про те, що угода може бути визнана недійсною повністю або частково (окремі її положення), викладеного в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 444/484/15.

Враховуючи, що справа переглядається у касаційному порядку за касаційною скаргою ОСОБА_1 (позичальника), а ОСОБА_2 (поручитель) не скористався правом на касаційне оскарження та не уповноважував ОСОБА_1 діяти від його імені, справа переглядається виключно у межах первісних позовних вимог банку та позовних вимог ОСОБА_1 .

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Виходячи із статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний кредитний договір містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк його повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, він підписаний позивачем, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.

Отже, з моменту зарахування кредитних коштів у визначеному кредитним договором розмірі на поточний рахунок клієнта банк вважається таким, що виконав свої зобов`язання за кредитним договором.

З огляду на статтю 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) кредитодавець перед укладенням договору про надання споживчого кредиту зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Апеляційний суд, встановивши, що позичальник під час укладення кредитного договору жодних заперечень щодо його умов не заявляла, будь-яких претензій щодо не проведення з нею переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами цього договору або щодо нерозуміння ним окремих його частин не зазначала та в подальшому його виконувала, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову у частині визнання кредитного договору недійсним.

Встановивши, що з моменту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та часткового виконання взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту ОСОБА_1 протягом дії договору та до моменту пред`явлення ПAT ОТП Банк позову про стягнення заборгованості була згодна з умовами цього кредитного договору, виконувала його умови до 2014 року, не здійснювала дій щодо відмови від договору, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що зазначеними діями позичальник погоджувалася з умовами спірного договору.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_1 посилається на те, що вона не мала внутрішньої волі для укладення кредитного договору та була фактично введена в оману банком, що у відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 міститься висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд встановив, що позивачем не доведено введення її в оману другою стороною правочину. Не доведено позивачем й тих обставин, що саме друга сторона правочину, спонукала її до вчинення правочину, як безпосередньо, так і через третіх осіб і цей вплив чинився на неї з відома або за проханням другою сторони правочину. Доказів, які б підтверджували, що ПАТ ОТП Банк ввело позивача в оману матеріали справи не містять.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним і з цих підстав.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

Встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 10 листопада 2015 року у справі № 908/4684/15, яке набрало законної сили та є чинним, задоволено позов ПАТ ОТП Банк до ТОВ Золота осінь про стягнення заборгованості за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , у розмірі 291 142,99 дол. США.

У вказаній справі встановлено, що заборгованість позичальника

ОСОБА_1 за кредитним договором № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року станом на 21 квітня 2015 року за основною сумою кредиту складає 276 236,36 дол. США, що еквівалентно 6 095 479,31 грн, та 14 906,63 дол. США, що еквівалентно 328 932,28 грн, - проценти за користування кредитом за період з 19 листопада 2014 року по 20 квітня 2015 року.

Докази погашення ОСОБА_1 наведеної вище заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2007 року № СМ-SME200/084/2007 у матеріалах справи № 908/4684/15 відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно посилався на обставини, встановлені у вказаній справі, зокрема, щодо факту наявності заборгованості за кредитним договором.

Надаючи критичну оцінку висновку судово-економічної експертизи від 30 січня 2019 року, апеляційний суд вірно зауважив про те, що банком експерту надані всі наявні (не знищенні за минуванням часу) документи для проведення експертизи на виконання ухвал суду першої інстанції у цій справі (т. 5 а. с. 110-111, 144-197, 218-219).

Колегія суддів погоджується з тим, що висновки судово-економічної експертизи є неповними.

Колегія суддів також погоджується з тим, що надання на дослідження експерту та суду першої інстанції доказів , що підтверджують сплату ОСОБА_1 грошових коштів на погашення її зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором є й обов`язком позичальника ОСОБА_1 , як сторони у цій справі, яка заперечує розрахунок та розмір її заборгованості.

Позивач повинен довести обставини, на які посилався, як на підставу своїх вимог.

Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обов`язок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обов`язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За загальним правилом, висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, висновок судового експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі,відповідно до внутрішніх переконань, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Чинним законодавством передбачено, що висновок експерта не має наперед встановленого значення, йому не надається перевага перед іншими доказами, він, як і всі інші докази, оцінюється суддею за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо доводів заявника про збільшення процентної ставки за кредитом, колегія суддів зауважує, що зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки така умова безпосередньо передбачена у кредитному договорі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06 червня 2019 року у справі № 357/7257/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 607/3103/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 752/17437/15-ц, від 03 лютого 2020 року у справі № 554/1400/16-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 752/18049/16-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині недійсності окремих частин кредитного договору на підставі Закону України Про захист прав споживачів , колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 640/2755/16-ц (провадження № 61-32088св18) зазначено, що нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому. У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України Про захист прав споживачів , при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом. У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Оскільки умова договору про надання споживчого кредиту, що передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України Про захист прав споживачів , є нікчемною, то визнання її недійсною в судовому порядку не потребується. Вимог про застосування наслідків недійсності вказаної умови кредитного договору позивач не заявляла.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що у відповідності до частин першої-третьої статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність (у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положення кредитного договору від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними , оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність , частиною четвертою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів і пунктом 3.6 Правил № 168, які були чинними на момент укладення спірного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 оскаржила кредитний договір № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 1 від 19 січня 2009 року, додатковим договором № 2 від 18 березня 2014 року, додатковим договором № 3 від 29 вересня 2014 року, як в цілому, так і вказувала про недійсність окремих положень правочину. Зокрема посилалась на те, що 19 січня 2009 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до якого були внесені зміни до умов кредитного договору, зокрема, відповідно пункту 2.1.2.2 позичальник у строк до 19 січня 2009 року (дев`ятнадцятого січня дві тисячі дев`ятого року) мав сплатити банку комісію за зміну умов фінансування в розмірі 4 556,53 грн згідно діючих тарифів банку.

Відповідно до пункту 3.6 Правил (у редакції, що діяла на час укладення додаткового договору № 1) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, комісія за зміну умов фінансування в розмірі 4 556,53 грн згідно діючих тарифів банку є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме: за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів .

За таких обставин, пункт 2.1.2.2 додаткового договору № 1 19 січня 2009 року до кредитного договору № СM-SME200/084/2007 від 19 квітня 2007 року не підлягає визнанню недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Отже, в даному випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15, а релевантний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, згідно з яким положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення у справі без урахування висновків про те, що порука припиняється на підставі частини першої статті 559 ЦК України за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц, постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 522/9232/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/11866/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 203/2907/16-ц, постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15 є необгрунтованими та задоволенню не підлягають з огляду на те, що сам поручитель рішення суду апеляційної інстанції не оскаржив та жодних повноважень щодо оскарження цього судового рішення ОСОБА_1 не надавав.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402, 410, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук