Постанова

від 10.11.2021 по справі 2-7250/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2-7250/11-ц

провадження № 61- 1656св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

позивач - публічне акціонерне товариство Родовід Банк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2018 року в складі судді Фазикоша Г. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2010 року публічне акціонерне товариство Родовід Банк (далі - ПАТ Родовід Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 28 вересня 2006 року між ВАТ Родовід Банк (змінено назву на АТ Родовід Банк ) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2/СКЗ-034-06.2, відповідно якого позичальник отримав кредит у формі кредитної лінії на суму 200000,00 дол. США. у подальшому, 20 жовтня 2006 року, 07 листопада 2006 року, 01 грудня 2006 року, 28 лютого 2007 року та 25 травня 2007 року між сторонами були укладені договори № №1,-5, за умовами яких збільшено розмір кредитної лінії. Так, згідно з договором від 25 травня 2007 року №5 внесено зміни до пункту 1.1 кредитного договору, яким встановлено розмір кредитної лінії в сумі 800000,00 дол. США, внесено зміни до пункту 3.1 кредитного договору, яким встановлено обов`язок відповідача починаючи з серпня 2007 року, щомісячно до 10-го числа кожного місяця частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 16326,53 дол. США та забезпечити повне погашення отриманого кредиту не пізніше 28 вересня 2011 року.

30 грудня 2008 року Додатковою угодою №6 до Кредитного договору внесено зміни до пункту 3.2 до кредитного договору, за яким відповідач взяв на себе зобов`язання починаючи з грудня 2009 року щомісяця погашати заборгованість за кредитом у сумі 24134,87 дол. США, внесено зміни до пункту 3.5 кредитного договору, за яким відповідач зобов`язався сплачувати пеню в розмірі 1,6% від суми прострочення за кожен день прострочення.

На порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526,1054 ЦК України відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує. Станом на 28 жовтня 2009 року заборгованість позичальника перед банком становить 1027312,34 дол. США (що в еквіваленті за курсом НБУ становить 8226306,29 грн), а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 555102,04 дол. США; прострочена заборгованість за процентами - 28536,60 дол. США; пеня - 443673,70 дол. США.

У процесі розгляду справи представник позивача неодноразово уточняв та збільшував позовні вимоги щодо розміру суми заборгованості та кола відповідачів. 16 червня 2017 року представник АТ Родовід Банк , в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ родовід Банк Шевченко А. М., подав до суду уточнення позовних вимог та додаткові пояснення до позовної заяви, згідно яких зазначав, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого йому нараховувалися проценти за кредитом за весь період заборгованості до 28 травня 2015 року, пеня з 11 липня 2008 року по 28 липня 2015 року, 3 % річних з 11 липня 2008 року по 28 липня 2015 року. З урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог від 26 серпня 2015 року станом на 28 липня 2015 року сума заборгованості позичальника за кредитним договором становила 732892,70 дол. США та 451615811,73 грн, з яких: 555102,04 дол. США - сума простроченої заборгованість за кредитом (за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становило 22,062278 грн/1 долар США, що еквівалентно 12246815,50 грн); 177790,66 дол. США сума простроченої заборгованості за процентами за кредитом (за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становило 22,062278 грн/1 долар США, що еквівалентно 3922466,97 грн); 15290596,36 дол. США - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом (за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становило 22,062278 грн/1 долар США, що еквівалентно 337345387,70 грн); 5074700,32 дол. США - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості процентів за кредитом (за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становило 22,062278 грн/1 долар США, що еквівалентно 111959449,13 грн); 78688,29 дол. США - сума трьох процентів річних від суми простроченого кредиту (за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становило 22,062278 грн/1 долар США, що еквівалентно 1736043,01 грн); 26059,50 дол. США - сума трьох процентів річних від суми прострочених процентів за кредитом (за курсом НБУ станом на 28 липня 2015 року становило 22,062278 грн/1 долар США, що еквівалентно 574931,88 грн).

Враховуючи вищевикладене, банк просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Родовід Банк заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2006 року №2/СКЗ-034-06.2 у розмірі 726931,05 дол. США та 18333616,72 грн, з яких: 555102,04 дол. США - сума простроченої заборгованості за кредитом; 171829,01 дол. США - сума простроченої заборгованості за процентами за кредитом за період з 13 жовтня 2008 року по 28 вересня 2011 року; 12246815,50 грн - сума заборгованості пені за порушення строків повернення кредитів; 3790939,38 грн - сума заборгованості з пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитами; 1736043,01 грн - три проценти річних від суми простроченого кредиту за період з 11 липня 2008 року по 28 липня 2015 року; 559818,83 грн - три проценти річних від суми прострочених процентів за кредитом за період з 11 вересня 2008 року по 28 липня 2015 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що відповідач у добровільному порядку не виконує свої зобов`язання за кредитним договором (із змінами згідно з додатковими договорами) і не сплачує заборгованість за кредитом, а тому в банку є право на дострокове стягнення заборгованості в розмірі 726 931, 05 дол. США та 18 333 616,72 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення із позичальника суми простроченої заборгованості за відсотками за кредитом в період із 29 вересня 2011 року по 28 липня 2015 року, суд виходив із їх безпідставності.

Також суд дійшов висновку, що суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за кредитом, нараховані за період більше одного року, є такими, що заявлені поза межами строку позовної давності, у зв`язку з чим у задоволенні цих вимог було відмовлено та стягнуто заборгованість у межах строків позовної давності.

Судом також було встановлено наявність достатніх підстав для застосування положень частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру заборгованості з пені за порушення строків повернення кредитів із суми 71 521 402,59 грн до суми в розмірі 12 246 815,50 грн (до суми заборгованості за тілом кредиту) та пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом із суми 22 907 207 грн до суми в розмірі 3 790 939,38 грн (до суми заборгованості відсотків за кредитом).

Суд визнав необхідним стягнути з відповідача на користь банку за порушення виконання грошових зобов`язань відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три відсотки річних від суми простроченого кредиту за період з 11 липня 2008 року по 28 липня 2015 року в розмірі 1 736043,01 грн, а також три відсотки річних від суми прострочених відсотків за кредитом за період із 11 вересня 2008 року по 28 липня 2015 року в розмірі 559818,83 грн (виходячи з розрахунку нарахованих відсотків за кредитом за період з 11 вересня 2008 року по 28 вересня 2011 року в розмірі 171 829,01 доларів США).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у задоволеній частині позовних вимог та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

Враховуючи те, що рішення судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, касаційним судом у відповідності до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, у редакції на час подання касаційної скарги, не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно стягнули суму простроченої заборгованості за процентами за кредитом за період з 13 жовтня 2008 року по 28 вересня 2011 року, оскільки, звернувшись до суду з позовом у 2010 році банк змінив строк виконання зобов`язання, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 404/476/16-ц, яка не була врахована судами при вирішенні спору.

Крім того, посилається на те, що банк безпідставно стягнув з відповідача на користь банку пеню за порушення строків повернення кредитів у розмірі 12246815,50 грн та процентів за користування кредитами у розмірі 3 790 939,38 грн, оскільки як вбачається із наявного у справі розрахунку заборгованості, заявлена до стягнення пеня банком була визначена саме виходячи із ставки 1,6 від суми боргу за кожен день прострочення у відповідності до пункту 3.5 кредитного договору, в редакції пункту 8 додаткової угоди від 30 грудня 2008 року № 6, проте вказана договірна норма, яка визначена банком підставою для позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів, визнана у судовому порядку недійсною.

Хоча судами першої та апеляційної інстанції і було встановлено факт недійсності відповідної договірної норми, проте пеня нарахована на підставі недійсної норми.

Також поза увагою судів залишилося те, що заявлена до стягнення сума пені за несвоєчасну сплату відповідачем відсотків за користування кредитом визначалася виходячи із розміру процентів за період з 24 лютого 2010 року по 15 листопада 2018 року, які визнані судом безпідставними.

Тому вважає, що не дослідивши та не встановивши, яку саме суму пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом банк вправі нараховувати та заявляти до стягнення, висновок судів про підставність стягнення з позивача на користь відповідача пені за порушення строків повернення кредитів у розмірі 12 246 815,50 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 3 790939,38 грн є передчасним.

Крім того, вважає, що судами помилково не було враховано, що банком заявлено до стягнення три проценти річних за період з 11 липня 2008 року по 25 грудня 2009 року із пропуском позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем. Апеляційним судом не застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц щодо обмеження права кредитора на стягнення трьох процентів річних, визначених на підставі статті 625 ЦК України, трьома останніми роками, які передують зверненню до суду з відповідною вимогою.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 28 вересня 2006 року між банком і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2/СКЗ-034-06.2, відповідно до якого банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в розмірі 200 000 дол. США строком по 28 вересня 2011 року включно (пункт 1.1). Відсоткова ставка згідно з пунктом 1.3 договору становила 14 % річних.

Пунктом 3.5 кредитного договору визначено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати відсотків за користування кредитами, позичальник зобов`язався сплачувати банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної відсоткової ставки, яка визначена в пункті 1.3 цього Договору, від суми простроченого платежу.

20 жовтня 2006 року, 07 листопада 2006 року, 01 грудня 2006 року і 28 лютого 2007 року між сторонами укладено Договори № №1-4 про внесення змін до кредитного договору від 28 вересня 2006 року №2/СКЗ-034-06.2, згідно з умовами яких збільшено розмір кредитної лінії. Інші умови кредитного договору залишено без змін.

25 травня 2007 року між сторонами укладено договір № 5 про внесення змін до кредитного договору від 28 вересня 2006 року №2/СКЗ-034-06.2 відповідно до якого пункт 1.1 та пункт 3.1 кредитного договору викладено в новій редакції: 1.1 Банк надає позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі в розмірі 800 000 доларів США строком по 28 вересня 2011 року, включно.

Додатковою угодою №6 до кредитного договору від 28 вересня 2006 року №2/СКЗ-034-06.2 внесено зміни до пункту 1.5 договору в частині забезпечення виконання зобов`язання та встановлено, що забезпеченням виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором є дитячий клуб перебудований з недобудованого житлового будинку та прилегла до нього земельна ділянка, площею 0,1859 га (кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:44:002:0049) за адресою: АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що із жовтня 2009 року позичальник не виконує належним чином свої зобов`язання за кредитним договором.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту, процентів за користування кредитом та пені

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом , зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пені припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий висновок суду відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.

Отже, стягуючи з відповідача на користь банку передбачені договором проценти за кредитом станом на 28 вересня 2011 року (дата погашення кредиту, визначена у кредитному договорі), суди не звернули уваги на те, що звертаючись до суду з позовом у 2010 році кредитор заявив про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, а тому позбавлений права після цього нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом та пеню.

При цьому, вирішуючи питання в частині стягнення тіла кредиту, суди, встановивши, що із жовтня 2009 року позичальник не виконує належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовни вимог у цій частині.

Щодо стягнення 3 % річних за усіма вкладами та індексу інфляції за сумою вкладу

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У постанові від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 Об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з урахуванням зазначеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду вказала, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення трьох процентів річних виникає за весь час прострочення з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Отже, суди, враховуючи те, що із жовтня 2009 року позичальник не виконує належним чином свої зобов`язання за кредитним договором і банкзвернувся до суду з позовом за захистом свого порушеного права у 2010 році, а вимоги щодо стягнення трьох процентів річних заявив у 2012 році, обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності в частині стягнення трьох процентів річних.

Разом з тим, оскільки від періоду обчислення розміру відсотків, на які позивач має право, залежить правильність нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних, Верховний Суд дійшов висновку про скасування в цій частині постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд.

Верховний Суд не наділений процесуальними повноваженнями здійснювати дослідження доказів та встановлення фактичних обставин у справі.

Враховуючи вищевикладене, у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами , пені та 3 % річних Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з недослідженням доказів у справі та, відповідно, невстановлення фактичних обставин справи у частині вирішення цих позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства Родовід Банк до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту залишити без змін.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства Родовід Банк до ОСОБА_1 про стягнення процентів за кредитним договором, пені та трьох процентів річних від простроченої суми скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов