Ухвала

від 16.11.2021 по справі 161/9369/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

16 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 161/9369/21

провадження № 61-18077ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Ескроу Капітал , про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна.

У липні 2021 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом позову є визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1146 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:4138. Даний будинок та земельна ділянка перебувають в іпотеці, іпотекодержателем є ОСОБА_3 , якому перейшло право вимоги від ТОВ Преміум Лігал Колекшн . Попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який оспорюється позивачем у суді було укладено зі згоди та в присутності іпотекодержателя ОСОБА_3

ОСОБА_1 зазначав, що указаний будинок є його єдиним можливим місцем проживання та що наявні ризики щодо продажу права вимоги чи житлового будинку третім особам, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відчуження чи будь-які інші дії з предметом договору купівлі-продажу, що оспорюється, призведуть до необхідності витребування майна від нових власників, звертаючись з новими позовами і нести додаткові витрати.

ОСОБА_1 просив:

накласти арешт на будинок по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, площею 0,1146 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:413;

заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які юридично значимі дії щодо будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1146 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:413, в тому числі, але не виключно відчужувати право вимоги щодо вказаного майна.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,1146 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:413.

Заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які юридично значимі дії щодо будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1146 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:413, в тому числі, але не виключно - відчужувати право вимоги щодо вказаного майна.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17 червня 2020 року є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,1146 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:413. Таким чином, між сторонами наявний реальний спір, а відтак між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, невжиття таких заходів може призвести до утруднення повернення сторін спору у попередній стан. ОСОБА_1 звернувся до суду з немайновою вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, у даному випадку мала б застосовуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Це означає, що позивач не зможе захистити свої права в межах одного цього судового провадження, без нових звернень до суду.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня 2021 року залучено до участі у як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ Ескроу Капітал та замінено у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , на співвідповідача.

Оскарженою постановою Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2021 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки таке забезпечення позову не відповідає основній меті забезпечення позову - забезпечення реального та ефективного виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При скасуванні ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, де суд зазначив, що на момент звернення до суду з відповідним позовом право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку належало позивачу, суд, забезпечуючи позов, наклав арешт на майно позивача, при цьому судом вже враховано, що позов забезпечується накладенням арешту на майно відповідача. Також апеляційний суд зазначив, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, що існувало до порушення права. У разі задоволення позову таке судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню у подальшому, а тому суд першої інстанції помилково вважав, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду і такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №295/10464/20 та від 09 червня 2021 року у справі №646/5878/20. Також апеляційний суд зазначив, що необґрунтованим є застосування заходів забезпечення позову стосовно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо заборони вчиняти певні дії, оскільки відсутні підстави вважати, що будь-які дії стосовно нерухомого майна, зокрема, будинку чи земельної ділянки унеможливлять виконання рішення суду про визнання попереднього договору недійсним.

05 листопада 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18, від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц. ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції має право скасовувати лише ті ухвали, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Ухвала суду першої інстанції не перешкоджала подальшому провадженню у справі, а тому не могла бути скасована. Навпаки - ухвала суду першої інстанції була спрямована на збереження процесуального статусу ОСОБА_3 як іпотекодержателя. Зазначаючи, що необґрунтованим є застосування заходів забезпечення позову щодо третьої особи, апеляційний суд, не ураховав, що судом першої інстанції змінено процесуальний статус ОСОБА_3 на співвідповідача. Окрім цього, процесуальним законодавством не вказується, що заборона має стосуватися виключно відповідача у справі. Заходи забезпечення позову були спрямовані на збереження статусів всіх сторін попереднього договору: позивач - продавець, ОСОБА_2 покупець, а ОСОБА_3 іпотекодержатель і власник права вимоги по кредиту. Відступлення права вимоги ОСОБА_3 , яке відбулося 28 липня 2021 року було прогнозоване, а тому робити це йому було заборонено ухвалою суду, яку скасували. В результаті останній позбувся статусу іпотекодержателя, а законні інтереси позивача порушено. Постанова апеляційного суду суперечить правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18. ОСОБА_1 також зазначає, що з моменту отримання ОСОБА_3 права вимоги до позивача, останній порушив статті 24, 35 ЗУ Про іпотеку , ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2021 року, права та законні інтереси позивача по врегулюванню валютних іпотечних спорів, ЗУ Про виконавче провадження . Таким чином, ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою та ухваленою відповідно до чинних норм процесуального законодавства.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами .

Встановивши, що відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18, від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц є необґрунтованим, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції має право скасовувати лише ті ухвали, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18, з таких підстав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18 вказано про те, що суд апеляційної інстанції має право скасовувати лише ті ухвали, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Ухвала щодо забезпечення позову подальшому провадженню у справі не перешкоджає. Таким чином, апеляційний суд, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, порушив вимоги статті 374 ЦПК України, а тому постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року не можна вважати законною та обґрунтованою .

У постанові від Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц не відступлено від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18 (провадження 61-6960св19) та зазначено, що апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі та направляти справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі.

Тобто, суд апеляційної інстанції не має повноважень на скасування ухвали суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду, зокрема заяви про забезпечення позову, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі положень пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України, оскільки така ухвала не є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Ескроу Капітал , про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков