Постанова

від 18.11.2021 по справі 316/1874/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 316/1874/16-ц

провадження № 61-13264св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи : Енергодарська міська рада Запорізької області, садово-городницьке товариство Будівельник ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року у складі судді Бульби О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду

від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , треті особи: Енергодарська міська рада Запорізької області та садово-городницьке товариство Будівельник (далі -

СГТ Будівельник ), про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,0642 га по АДРЕСА_1 , на території СГТ Будівельник , яка належить йому на праві приватної власності відповідно до рішення Енергодарської міської ради Запорізької області від 27 серпня 2016 року № 51, яка надана для здійснення індивідуального садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 2312500000:06:026:0179.

ОСОБА_1 зазначав, що сусідньою земельною ділянкою

АДРЕСА_2 , СГТ Будівельник , володів ОСОБА_2 , на якій, на його думку, з порушенням вимог закону, побудовано садовий будинок та туалет. Про виявлені порушення, відповідач повідомлявся СГТ Будівельник , зокрема, листом на підставі рішення правління товариства від 06 березня 2013 року № 4, проте відповідач порушення не усунув.

Вважав, що наявність порушень законодавчих норм, які створюють перешкоди у користуванні власною садовою ділянкою та порушують його права мають бути відновлені шляхом демонтажу спірних споруд.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди

у користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , за його рахунок, знести (повністю демонтувати) некапітальну споруду - туалет

та садовий двоповерховий будинок, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_2 , на території СГТ Будівельник .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду будь-яких доказів на доведення того, що об`єкти, розташовані

на земельній ділянці НОМЕР_2 , які, як встановлено судом є самочинним будівництвом, порушують права позивача, а судом таких доказів

не встановлено. Ураховуючи недоведеність самого факту порушення саме відповідачем прав позивача, відсутні і підстави для захисту судом прав позивача, які відповідачем не порушувались, а отже і підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довів та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували, що саме відповідачем були побудовані спірні споруди та переконливих доказів

на підтвердження того, яким чином порушуються його права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах

у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження

№ 61-14879св18), суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначає, що будівлі, розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_2 , мають ознаки самочинного будівництва та побудовані

з порушенням вимог чинного законодавства. У зв`язку із чим, на його думку, мають бути демонтовані за рахунок відповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи

№ 316/1874/16-ц із Енергодарського міського суду Запорізької області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до пункту 2 рішення сесії Енергодарської міської ради п`ятого скликання від 16 червня 2010 року № 157 ОСОБА_2 було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, місцезнаходження: СГТ Будівельник , м. Енергодар, Запорізька область, без зміни цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) для ведення садівництва (а. с. 36, т. 1).

Згідно інформаційного листа відділу Держкомзему у м. Енергодарі Запорізької області Головного управління Держкомзему у Запорізькій області Державного комітету України із земельних ресурсів від 03 серпня 2011 року № 381 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою: АДРЕСА_2 , яку йому було передано у власність рішенням сесії Енергодарської міської ради п`ятого скликання від 16 червня 2010 року № 157 (а. с. 38, 39, т. 1).

Право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку підтверджується як Державним актом на право власності на земельну ділянку ЯИ316133 з планом меж земельної ділянки 2312500000:06:026:0105 датованого 09 вересня 2020 року, так і витягом номером: НВ-0004593502020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровим номером 2312500000:06:026:0105, виданого Центром надання адміністративних послуг Єдиний офіс Енергодарської міської ради,

з додатком до нього, датованого 18 лютого 2020 року (а. с. 37, 231, 232, т. 1).

Згідно рішення Енергодарської міської ради Запорізької області

від 27 серпня 2016 року № 51 ОСОБА_1 було надано безоплатно

у власність земельну ділянку площею 0,0642 га, кадастровим номером: 2312500000:06:026:0179, розташовану по

АДРЕСА_1 (а. с. 4, т. 1).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи від 14 грудня 2018 року № 297-18 земельна ділянка

АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , межує з земельною ділянкою

АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , які між собою фактично розмежовані парканом з металевої сітки (рабиця), яка встановлена на металевих стовпах, а також межує із земельними ділянками № НОМЕР_1 та НОМЕР_3 (а. с. 151-161, 164-166, т. 1).

Земельна ділянка АДРЕСА_2 має дві будівлі: вбиральню та садовий двоповерховий будинок, які розташовані вздовж межі земельної ділянки НОМЕР_2 зі сторони земельної ділянки № НОМЕР_2 та їх побудовано як з порушенням вимог ДБН360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , які втратили чинність у зв`язку із набранням чинності ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій так і збудовані з порушенням зазначених ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій , у тому числі, щодо відстані між цими будівлями та межами земельної ділянки (а. с. 158-161,

т. 1).

Відповідно до довідки СГТ Будівельник від 22 лютого 2017 року № 7

на земельній ділянці 600 кв. м по АДРЕСА_2 господарські споруди були збудовані у 80-х роках минулого століття (а. с. 40, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які

не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав

на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням

і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї

з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Статтею 104 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу

на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення

не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою,

і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Частиною сьомою статті 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд

за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту,

що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що на земельній ділянці

АДРЕСА_2 господарські будівлі були збудовані у 80-х роках минулого століття та ураховуючи те,

що відповідач заперечує будівництво ним двох спірних споруд

на зазначеній земельній ділянці, яка з червня 2010 року перебуває у його власності, а також ураховуючи те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами того, що саме відповідачем були побудовані спірні будівлі, обґрунтовано вважав безпідставною вимогу позивача щодо зобов`язання відповідача знести (демонтувати) споруди які розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_2 за рахунок відповідача.

Разом із цим судом ураховано, встановлений нормами чинного національного та міжнародного законодавства принцип співмірності порушеного права обраним способом його захисту.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61-13282св18), знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України

є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи

до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості

чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі Іванова і Черкезов проти Болгарії [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№ 46577/15) від 21 квітня

2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи

до відповідальності.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав передбачених статтями 391, 396 ЦК України

та статті 103 ЗК України.

При цьому, відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності

на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України

та частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що вимоги про знесення самочинного будівництва, інші особи, можуть заявляти за умови доведеності факту порушення їх прав самочинною забудовою.

Відповідно до положень статей 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи

не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування

є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі доказі і надавши їм належну оцінку, встановивши, що споруди, про знесення яких заявлено позов, побудовані на земельній ділянці, відведеній відповідачу та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким чином порушуються права позивача, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому суд обґрунтовано вважав, що позивач, посилаючись на затінення своєї земельної ділянки внаслідок існування споруд відповідача, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження істотності цього порушення та доцільності знесення будівель відповідача, які тривалий час існували поряд з земельною ділянкою позивача.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження

№ 61-14879св18), на яку заявник посилався у касаційній скарзі,

є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду України.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої

та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 липня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович