Постанова

від 14.07.2020 по справі 316/1874/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 14.07.2020 Справа № 316/1874/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 316/1874/16 Головуючий у 1 інстанції: Бульба О.М.

№ 22-ц/807/1771/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Енергодарська міська рада Запорізької області, Садово-городницьке товариство Будівельник , про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ

В грудні 2016 року ОСОБА_1 в особі адвоката Галька Н.О.звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Енергодарська міська рада Запорізької області, Садово-городницьке товариство Будівельник , про усунення перешкод у користуванні власністю.

В обґрунтування позову зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,0642 га АДРЕСА_1 Яблучна АДРЕСА_2 , на території СГТ Будівельник , яка належить йому на праві приватної власності відповідно до рішення Енергодарської міської ради Запорізької області №51 від 27.08.2016 р., яка надана для здійснення індивідуального садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 2312500000:06:026:0179.

Сусідньою земельною ділянкою АДРЕСА_3 , володіє відповідач ОСОБА_2 , на якій, з порушенням вимог закону, побудовано садовий будинок та туалет. Про виявлені порушення, відповідач повідомлявся СГТ Будівельник , зокрема, листом на підставі рішення правління товариства №4 від 06.03.2013 р., проте відповідач порушення не усунув.

Розташування туалету впритул до паркану позивача сприяє розповсюдженню смороду у дворі, розмноженню різних шкідливих комах, забрудненню землі, також розташування садового будинку відповідача з порушенням норм спричиняє затінення земельної ділянки її підтоплення дощовими водами та втрату родючості.

Вважає, що наявність порушень законодавчих норм, які створюють перешкоди у користуванні власною садовою ділянкою та порушують його права мають бути відновлені шляхом демонтажу спірних споруд.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , за його рахунок, знести (повністю демонтувати) некапітальну споруду - туалет та садовий двоповерховий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , на території Садово-городницького товариства Будівельник .

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Галька Н.О.подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено що відповідно до пункту 2 Рішення сесії Енергодарської міської ради п`ятого скликання №157 від 16.06.2010 р. (далі - Рішення №157) ОСОБА_2 було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, місцезнаходження: місто Енергодар, Садово-господарське товариство Будівельник , без зміни цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) для ведення садівництва (а.с.36).

Згідно змісту інформаційного листа Відділу Держкомзему у м.Енергодарі Запорізької області Головного управління Держкомзему у Запорізькій області Державного комітету України із земельних ресурсів вих.№381 від 03.08.3011 р., ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_3 , яку йому було передано йому у власність Рішенням сесії Енергодарської міської ради №157 від 16.06.2010 р. (а.с.38-39).

Право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , підтверджується як Державним актом на право власності на земельну ділянку ЯИ316133 з планом меж земельної ділянки 2312500000:06:026:0105 датованого 09.09.2020 р. (далі - Державний акт) (а.с.37-37зворот) так і Витягом номером: НВ-0004593502020 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровим номером 2312500000:06:026:0105, виданого Центром надання адміністративних послуг Єдиний офіс Енергодарської міської ради, з додатком до нього (далі - Витяг), датованого 18.02.2020 р., тобто на дату розгляду даної справи судом, відповідно до якого вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, вид користування: для індивідуального садівництва та знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 (а.с.231-232).

З зазначених доказів, судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки АДРЕСА_4 НОМЕР_1 кадастровим номером 2312500000:06:026:0105, розташованої за адресою АДРЕСА_3 .

Досліджуючи законність та обґрунтованість позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст.103 Земельного Кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що на земельній ділянці яка належить ОСОБА_2 було побудовано садовий будинок та туалет, які порушують як права відповідача так і законодавство.

Згідно Рішення Енергодарської міської ради Запорізької області №51 від 27.08.2016 р. ОСОБА_1 (позивачу по справі) було надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,0642 га. кадастровим номером: 2312500000:06:026:0179 розташовану по АДРЕСА_2 (а.с.4).

З Висновку експерта за результатами проведення судово-будівельної експертизи №297-18 від 14.12.2018 р. (далі - Висновок) (а.с.151-161) з доданою до нього фототаблицею, яка є Додатком №2 до Висновку (а.с.164-166), на виконання ухвали Енергодарського міського суду Запорізької області 27.02.2018 р. (а.с.104), судом встановлено, що дійсно земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 (відповідачу по справі) (далі - земельна ділянка АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_1 (позивачу по справі) (далі - земельна ділянка АДРЕСА_2 , які між собою фактично розмежовані парканом з металевої сітки (рабиця), яка встановлена на металевих стовпах, а також межує із земельними ділянками

АДРЕСА_6 АДРЕСА_3 має дві будівлі: вбиральню та садовий двоповерховий будинок, які розташовані вздовж межі земельної ділянки №20 зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_2 та їх побудовано як з порушенням вимог ДБН360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , які втратили чинність у зв`язку з набранням чинності ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій так і збудовані з порушенням зазначених ДБН Б.2.2-12:2018 Планування і забудова територій , у тому числі, щодо відстані між даними будівлями та межами земельної ділянки (а.с.158-161).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що будівлі розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_3 мають ознаки самочинного будівництва та побудовані з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач просив зобов`язати відповідача за власний рахунок знести (демонтувати) споруди які розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_3 .

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції послався на те, що за ст. 104 Земельного кодексу України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Також частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Разом з тим, суд першої інстанції врахував висновок Верховного Суду України в Узагальненні судової практики Судова практика щодо права власності при розгляді цивільних справ Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 01.07.2014 р. в розділі Захист права власності. Превентивний спосіб захисту права власності , за яким відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відмовляючи у позові про знесення будівель, суд першої інстанції виходив з ч.7 ст.376 ЦК України, за якою у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідно пункту 24 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи №6 від 30.03.2012 р. Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) (далі - Постанова №6 від 30.03.2012 р.), знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Судом також було враховано, що відповідач заперечує будівництво ним двох споруд, про які зазначає позивач, на земельній ділянці АДРЕСА_3 , яка перебуває у власності відповідача, надаючи на підтвердження Довідку вих.№7 від 22.02.2017 р. СГТ Будівельник , у змісті якій зазначено, що на земельній ділянці 600 м.кв. по вулиці АДРЕСА_3 господарські споруди буди збудовані у 80-х роках минулого століття (а.с.40).

Зокрема, відповідач посилається на існування заначених споруд на час набуття ним права на земельну ділянку.

Позивачем жодними доказами не підтверджено, що саме відповідачем були побудовані зазначені споруди, а тому суд першої інстанції вважав безпідставною вимогу позивача щодо зобов`язання саме відповідача знести (демонтувати) споруди які розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_3 за рахунок відповідача.

Судом було також враховано встановлений нормами чинного національного та міжнародного законодавства принцип співмірності порушення права обраним способам його захисту.

Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 р. у справі №6-1721цс16 та постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. провадження №61-13282св18, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст.376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Європейський суд з прав людини у справі Іванова і Черкезов проти Болгарії [Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria] (№46577/15) від 21.04.2016 р., підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

За змістом п.17 Постанови №6 від 30.03.2012 р., позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав передбачених ст.ст.391, 396 ЦК України, ст.103 Земельного кодексу України.

При цьому, відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 5 Постанови №6 від 30.03.2012 р., відповідно до вимог статті 376 ЦК, право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Положеннями ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Враховуючи зазначені положення законодавства, вимоги про знесення самочинного будівництва, інші особи, можуть заявляти за умови доведеності факту порушення їх прав самочинною забудовою.

Споруди, про знесення яких заявлено позов, побудовані на земельній ділянці, відведеній відповідачеві.

Судова колегія враховує що ані при розгляді справи у суді першої інстанції, ані при апеляційному розгляді позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження того, яким чином порушуються його права.

Так, зазначаючи про затінення земельної ділянки внаслідок існування споруд відповідача, позивач разом з тим не надав жодного доказу на підтвердження істотності цього порушення та доцільності знесення будівель відповідача, які тривали час існували порядк з земельною ділянкою позивача.

Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.

Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .

Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 лютого 2020 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 липня 2020 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков