Постанова

від 17.11.2021 по справі 487/5713/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 487/5713/17

провадження № 61-2672св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Екопік-Україна , Приватне підприємство ВІКІ , Публічне акціонерне товариство Банк Морський в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Бевком Олександром Анатолійовичем, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Екопік-Україна (далі - ТОВ Екопік-Україна ), Приватного підприємства ВІКІ (далі - ПП ВІКІ ), Публічного акціонерного товариства Банк Морський (далі - ПАТ Банк Морський ) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання іпотечного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 15 березня 2012 року між ПАТ Банк Морський та ПП ВІКІ було укладено кредитний договір, за умовами якого ПП ВІКІ отримало кредит в сумі 10 000 000 грн зі сплатою відсотків за його користування.

З метою забезпечення виконання ПП ВІКІ зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 березня 2012 року між ПАТ Банк Морський та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передавався нежитловий об`єкт, який розташований на орендованій земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

18 липня 2014 року ПАТ Банк Морський відступив ТОВ Екопік - Україна право вимоги за цим іпотечним договором.

ОСОБА_1 вважає, що іпотечний договір, укладений між ним та ПАТ Банк Морський 15 березня 2012 року, є недійсним на підставі статей 203, 229 Цивільного кодексу України.

Позивач вказує, що він є громадянином Республіки Болгарія та не володіє російською мовою, а українською володіє лише на рівні знання стандартних побутових фраз, а тому під час укладання оспорюваного договору не міг в достатній мірі розуміти текст іпотечного договору, потребував його перекладу на болгарську мову, чого не було забезпечено нотаріусом.

ОСОБА_1 зазначає, що іпотечний договір ним був підписаний під впливом помилки, оскільки він не розумів, що належне йому нерухоме майно може бути відчужено внаслідок неналежного виконання ПП ВІКІ зобов`язань за кредитним договором. Позивач помилився стосовно природи документу, який підписував, і який виявився іпотечним договором, а також стосовно прав та обов`язків сторін договору, тобто помилився щодо обставин, які мають істотне значення.

На підставі викладеного позивач просив визнати недійсним договір іпотеки № 480 від 15 березня 2012 року, укладений між ПАТ Банк Морський та ОСОБА_1 , яким забезпечувалось виконання зобов`язань третьої особи - ПП ВІКІ .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір іпотеки № 480 від 15 березня 2012 року, укладений між ПАТ Банк Морський та ОСОБА_1 , яким забезпечувалось виконання зобов`язань третьої особи - ПП ВІКІ .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу не було перекладеноспірний договір іпотеки, що є порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, та діяла на момент вчинення відповідної нотаріальної дії.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ТОВ Екопік - Україна подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що під час укладання іпотечного договору нотаріусом було дотримано умови, які законодавство визначає необхідними при укладанні та посвідченні такої угоди. Нотаріус перевірила чи відповідає зміст посвідчуваної сторонами угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін, встановила дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який посвідчувала, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бевка О. А., уточнивши вимоги, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій залишив поза увагою, що позивач помилявся щодо правової природи підписаного договору. Приватний нотаріус, відповідно до законодавства України, при посвідченні договору іпотеки зобов`язаний був забезпечити присутність перекладача із знанням болгарської мови або здійснити письмовий переклад документа, оскільки ОСОБА_1 є громадянином Республіки Болгарії та не володіє російською мовою, а українською володіє лише на рівні знання стандартних побутових фраз.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ Банк Морський просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

13 квітня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 15 березня 2012 року між ПАТ Банк Морський та ПП ВІКІ укладено кредитний договір №460312-КЮ, за умовами якого ПП ВІКІ отримало кредит в сумі 10 000 000 грн зі сплатою відсотків за його користування строком на 36 місяців до 15 березня 2015 року.

15 березня 2012 року, з метою забезпечення виконання ПП ВІКІ зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором, між ПАТ Банк Морський та ОСОБА_1 , який є громадянином Болгарії і проживає в Україні на підставі Тимчасової посвідки на постійне проживання, що надана безстроково, укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О. В. за № 480.

За умовами договору в іпотеку ПАТ Банк Морський передано належний ОСОБА_1 нежитловий об`єкт на АДРЕСА_1 , якій складається з цеху площею 5 313,5 кв. м під літ Б-2; адміністративної будівлі площею 317,8 кв. м під літ Г; адміністративної будівлі площею 135,6 кв. м під літ О; магазину-прохідної площею 95,6 кв. м під літ Ж; майстерні під літ Ш; сараю під літ Щ1; сараю під літ Щ2; сараю під літ Ш1; вагової під літера Ц; навісу під літ Ц1; вбиральні під літ Ч; майстерні під літ Ю; трансформаторної підстанції під літерою Щ; сараю під літера Т; гаражу-літньої кухні під літ Є; альтанки під літ Р; торгового павільйону площею 59,3 кв м під літ Я; навісу під літ Я1; огорожі під № 1а,1,3-7; споруд №8,10,І,ІІ.

Із змісту іпотечного договору убачається, що цей договір за проханням іпотекодавця прочитано нотаріусом вголос, усний переклад тексту договору з української мови на російську мову зроблено нотаріусом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін додаткового рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2021 року в касаційному порядку не оскаржується, тому на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється у відповідності до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Відповідно до статті 18 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.Виходячи зі змісту статті 203 ЦК України, статті 18 Закону України Про іпотеку договір іпотеки вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі істотні умови, нотаріально його посвідчивши.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказував, що помилявся щодо правової природи підписаного договору, оскільки володіє українською лише на рівні знання стандартних побутових фраз, а тому він не міг належним чином розуміти текст договору іпотеки та його умови.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Відповідно до статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Згідно частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, як сторони правочину, і має істотне значення.

Між тим, позивачем суду не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування вимог щодо визнання договору недійсним як такого, що був укладений внаслідок помилки.

Апеляційним судом встановлено, що сторони правочину мали повну уяву про предмет договору, досягли згоди про всі істотні умови, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Крім того, договір був нотаріально посвідчений.

При цьому нотаріус встановив дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчував, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Кожна сторона засвідчила це особистими підписами на правочині.

Посилання позивача на порушення вимог пункту 10 Глави 9 Розділу І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (яким було врегульовано питання ведення нотаріального діловодства при зверненні за вчиненням нотаріальної дії особи, яка не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство), є безпідставним, оскільки вказана Інструкція втратила чинність з 07 березня 2012 року і на час укладання спірного іпотечного договору від 15 березня 2012 року вже не діяла.

Доводи касаційної скарги щодо порушення вимог статті 15 Закону України Про нотаріат є недоречними, виходячи з такого.

Відповідно до статті 15 Закону України Про нотаріат в редакції, яка діяла на дату укладення договору іпотеки, мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР Про мови в Українській РСР . Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Системний аналіз статті 10 Конституції України, статті 20 Закону України Про мови в Українській РСР , який був чинний на дату укладення договору іпотеки, статті 12 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, чинній на дату укладення договору іпотеки, дає підстави для висновку, що мовою нотаріального діловодства на час укладення оспорюваного договору іпотеки була українська мова.

Із змісту іпотечного договору від 15 березня 2012 року, викладеного українською мовою, убачається, що цей договір за проханням іпотекодавця ОСОБА_1 прочитано нотаріусом вголос, усний переклад тексту договору з української мови на російську мову зроблено нотаріусом.

При таких обставинах, нотаріусом вимоги статті 15 Закону України Про нотаріат виконані, оскільки текст оформлюваного документа нотаріусом було перекладено. При цьому обов`язкова участь перекладача при здійсненні таких нотаріальних дій вказаною нормою права передбачена не була.

Будь-яких заяв щодо перекладення текста оформлюваного документа на іншу, крім російську, мову від сторон правочину не надходило.

Крім того, недотримання і порушення нотаріусом правових норм, на які посилається позивач, само по собі не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).

При цьому слід ураховувати, що правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності або нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для цього матеріальне право не містить.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).

При таких обставинах апеляційний суд, дослідивши докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За зазначених вище обставин доводи позивача щодо незнання ним української мови не спростовують висновків апеляційного суду. При цьому слід ураховувати, що після укладання іпотечного договору до нього двічі вносилися зміни. Тексти угод про внесення змін до іпотечного договору викладалися українською мовою та підписані позивачем у справі. При цьому будь-яких заперечень чи застережень щодо незнання української мови ОСОБА_1 не висувалося.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, також не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Бевком Олександром Анатолійовичем, залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов