ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2021 Справа № 908/1596/20
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Чус О.В., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання Загреба В.С.
за участю представників:
від прокуратури: Карпенко О.І., посвідчення №058556 від 14.12.2020, прокурор
від відповідача-1: не з`явився
від відповідача-2: Прилуцька Н.Ю., виписка з ЄДР від 05.11.2020, представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі №908/1596/20 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Смірнов О.Г., судді - Колодій Н.А., Мірошниченко М.В.)
за позовом: Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Байбулатова, буд. 22) в інтересах держави
до відповідача-1: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67)
до відповідача-2: Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 31/37)
про визнання незаконним та скасування рішення №22 від 11.04.2017 та зобов`язання повернути земельну ділянку
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
Мелітопольська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області і Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" про:
- визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11.04.2017 № 22 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП ІЦПО ПФУ", припинивши право постійного користування Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" земельною ділянкою площею 0,8333 га з кадастровим номером 2320355400:10:003:0453, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.06.2017 за номером 21206080;
- зобов`язання Державне підприємство "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,8333 га з кадастровим номером 2320355400:10:003:0453, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області вимог земельного законодавства під час зміни цільового призначення земельної ділянки і передачі її в постійне користування.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі №908/1596/20 позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, ідентифікаційний код 25489968) від 11.04.2017 №22 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП ІЦПО ПФУ", припинивши право постійного користування Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 31/37, ідентифікаційний код 31406759) земельною ділянкою площею 0,8333 га з кадастровим номером 2320355400:10:003:0453, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.06.2017 за номером 21206080.
Зобов`язано Державне підприємство "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" (01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 31/37, ідентифікаційний код 31406759) повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, буд. 67, ідентифікаційний код 25489968) земельну ділянку площею 0,8333 га з кадастровим номером 2320355400:10:003:0453, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.
Стягнуто з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на користь Запорізької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн.
Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на користь Запорізької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн.
Рішення мотивоване доведеністю прокурором викладених у позові обставин порушення з боку відповідача-1 вимог статей 59, 60, 186 1 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України та як наслідок порушення інтересів держави у сфері земельних відносин щодо використання земельних ділянок водного фонду, які є власністю українського народу, що дає підстави для скасування незаконного рішення прийнятого органом місцевого самоврядування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач-2 (ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі №908/1596/20 про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області №22 від 11.04.2017 та зобов`язання повернути земельну ділянку і ухвалити нове рішення, яким у позові керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Відповідач-2 вважає безпідставним подання прокурором позовної заяви, оскільки не дослідивши містобудівну документацію (конкретні умови забудови), які мали місце на час спірних правовідносин, прокурор прийшов до хибних висновків, що землі смт. Кирилівка відносяться до земель водного фонду та звернувся із позовом до суду безпідставно.
На переконання відповідача спірна земельна ділянка відноситься до земель оздоровчого призначення, що виходить з наступного:
У пункті 1 розділу 1 "Еколого-містобудівна характеристика" Генерального плану смт.Кирилівка (наданого прокурором) зазначено, що "Вся територія курорту розташована в межах прибережних захисних смуг". У пункті 2 розділу 1 зазначено, що у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України №1576 від 28.12.1996 "Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних" смт Кирилівка відноситься до курортів, діяльність в межах яких повинна підпорядковуватись Закону України "Про курорти" та режиму, регламентованому Округом та зонами санітарної охорони курорту.
Те, що смт. Кирилівка є курортом, підтверджується також Положенням про курорт Кирилівка, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР 22.10.1984 №418 "Про затвердження положень про курорти Бердянськ, Кирилівка і Словьяногірськ".
Посилаючись на норми ст.ст. 1, 13, 31, 32 Закону України "Про курорти", ст. 19 Земельного кодексу України, відповідач вказує, що вся територія, на якій розташоване смт. Кирилівка (у тому числі спірна земельна ділянка) відноситься до земель оздоровчого призначення.
Як вбачається з Викопіювання з Генерального плану спірна земельна ділянка заходиться у 2-й зоні та призначена для будівництва закладів відпочинку (рекреації).
Скаржник зазначає, що погодження і надання Держгеокадастром Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" прокуратурою не оспорюється. Проект щодо відведення земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, був розроблений та погоджений відповідними контролюючими органами у встановленому законодавством порядку.
Судом не було враховано те, що відповідно до положень законодавства прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Враховуючи те, що прокурором у цій справі порушується питання щодо законності виділення земель комунальної власності, правом розпорядження якими наділена територіальна громада селища Кирилівка, (дане право реалізується через створені органи місцевого самоврядування), то прокурор був зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це Кирилівську селищну раду. Тільки у разі невжиття Кирилівською радою жодних заходів після того, як їй стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, даний факт міг би кваліфікуватись як бездіяльність Кирилівської ради, що надало би підстави прокурору для представництва.
Відсутність у кримінальному провадженні, на яке посилається прокурор, законного рішення (закриття кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності) спростовує доводи прокуратури про встановлений факт порушення.
Відповідач вважає, що прокурором пропущений строк позовної давності. Суд не застосував наслідки спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено у спорі. Прокуратура вказувала на те, що дізналася про порушення Кирилівською радою у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні після надання 29.04.2020 КП "Градпроект" плану меж спірної ділянки. З таким доводом відповідач не згоден, оскільки у цих правовідносинах щодо надання земельної ділянки територіальна громада діє через органи місцевого самоврядування. Оскільки спірну земельну ділянку передано у постійне користування у 2017 році на підставі рішення Кирилівської ради від 11.04.2017 №22, то помилковим є висновок прокуратури про те, що територіальна громада як власник спірної земельної ділянки дізналася про незаконну передачу земельної ділянки у квітні 2020.
Початок перебігу строку давності обчислюється з моменту коли саме особа, право якої порушено, а не прокурор, який звертається до суду в інтересах цієї особи, яка довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу
Мелітопольська окружна прокуратура Запорізької обласної прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу, вказуючи про безпідставність доводів поданої скарги, зазначила, що чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга вздовж морів, навколо морських заток і лиманів встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13.07.2012 №358 затверджено та введено в дію ДБН Б.1.1-15:2012 "Склад та зміст генерального плану населеного пункту", який містить вимоги до відображення меж прибережних захисних смуг у генеральному плані населеного пункту, як і державні будівельні норми ДБН Б.1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів". Наявність, розмір та межі прибережних захисних смуг у генеральному плані відображаються у книзі генерального плану (аналітичній частині) та в схемі планувальних обмежень (графічні матеріали). Відповідно до п. 1 Еколого-містобудівна характеристика території книги генерального плану смт. Кирилівка (стр. 17) вся територія населеного пункту розташована в межах прибережних захисних смуг Азовського моря, Утлюцького та Молочних лиманів. Таким чином, вищевказана земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відносяться до земель водного фонду в силу положень ст. 58 Земельного кодексу України.
Зважаючи на положення ст. 59 Земельного кодексу України земельні ділянки водного фонду, зокрема і ті, що розташовані в межах прибережних захисних смуг Азовського моря у смт. Кирилівка, не можуть передаватись у постійне користування відповідачу-2, адже це підприємство не є відповідним державним підприємством за переліком у ст. 59 Земельного кодексу України.
Прокуратура також вказує, що враховуючи те, що спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, проект землеустрою даної ділянки у порушення ст. 186-1 Земельного кодексу України не містить погоджень з відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Окрім того, у порушення ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" вказаний проект землеустрою не пройшов обов`язкову державну експертизу.
Щодо пропущеного строку позовної давності, то прокуратура звертає увагу на те, що лише з тексту рішення Кирилівської селищної ради неможливо встановити наявність порушень державних інтересів та факт незаконної передачі земельної ділянки в постійне користування. Лише після отримання та аналізу значної кількості документів та плану меж спірної земельної ділянки, опрацювання законодавчої бази та судової практики органи прокуратури змогли встановити порушення земельного та водного законодавства.
Відповідач-1 (Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області) відзив на апеляційну скаргу не надала.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2021 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Чус О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі №908/1596/20; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 05.07.2021 о 11:30 год.
17.05.2021 одночасно з апеляційною скаргою відповідачем-2 до Центрального апеляційного господарського суду було подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, обґрунтоване посиланням на те, що ці докази не були долучені до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки на момент винесення рішення відповідачем не було отримано відповіді на запити на отримання публічної інформації. Зважаючи на вказані обставини, колегія суддів прийняла такі докази до розгляду.
05.07.2021 позивач та відповідач-1 участі своїх уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів задовольнила клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, що були подані до апеляційної скарги, проте враховуючи обставини справи, з метою забезпечення законних прав та інтересів усіх учасників судового процесу, надання їм можливості направити в судове засідання своїх уповноважених представників, дійшла висновку, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, а тому оголосила перерву до 28.07.2021 о 14:00 год., про що постановлено ухвалу.
У судовому засіданні 28.07.2021, яке відбулось за участю прокурора та представника відповідача-2, судом оголошено перерву до 22.09.2021 о 10:00 год.
16.08.2021 від Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" судом отримано відповідь на відзив Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області.
21.09.2021 Мелітопольською окружною прокуратурою подано до суду пояснення (№55-6153.ВИХ.21 від 21.09.2021) в порядку п.3 ч.1 ст.42 ГПК України без доказів надсилання означених пояснень іншим учасникам справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.09.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 29.09.2021 о 12:30 год., Мелітопольську окружну прокуратуру зобов`язана надіслати відповідачу-1 та відповідачу-2 пояснення (№55-6153.ВИХ.21 від 21.09.2021), відповідні докази подати до суду апеляційної інстанції до наступного судового засідання.
23.09.2021 Мелітопольською окружною прокуратурою подано у матеріали справи клопотання про заміну назви Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області на Мелітопольську окружну прокуратуру Запорізької області.
29.09.2021 прокурором подано клопотання про долучення до матеріалів справи №908/1596/20 постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також копії наказів Генеральної прокуратури від 17.02.2021 №39 "Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур" та від 17.02.2021 №40 "Про день початку роботи окружних прокуратур".
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2021 у судовому засіданні оголошено перерву в судовому засіданні до 09.11.2021 о 14:15 год.
09.11.2021 в матеріали справи надійшли пояснення Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області, в яких зазначено, що зміна назви органу прокуратури, як сторони у справі, не є правонаступництвом, передбаченим нормами чинного процесуального законодавства.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі №908/1596/20 до свого провадження складом суду: головуючий суддя - Подобєд І.М., судді Чус О.В. та Кощеєв І.М.
В судовому засіданні 09.11.2021 представник відповідача-1 та прокурор надали пояснення, в яких апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник прокуратури заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.
За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 09.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача-2 (апелянт), які приймали участь у судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини
10.12.2010 Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області прийнято рішення №16 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку Державному підприємству "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України". Відповідно до пунктів 1, 2 цього рішення надано Державному підприємству "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1.0000 га під розміщення бази відпочинку, яка розташована в смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип в постійне користування, за рахунок земель населеного пункту смт. Кирилівка, Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області; зобов`язано Державне підприємство "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" представити проект відведення зазначеної в п. 1 земельної ділянки на затвердження в кирилівську селищну раду в термін не пізніше одного року.
Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 11.10.2016 №23 "Про продовження терміну дії рішень сесій Кирилівської селищної ради" продовжено термін дії рішення третьої сесії шостого скликання Кирилівської селищної ради від 10.12.2010 року №16 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку Державному підприємству "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України", терміном до 11.10.2017 року.
11.04.2017 Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області, розглянувши клопотання ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України", прийнято рішення №22 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП "ІЦПО ПФУ", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453 за рахунок земель громадської та житлової забудови, що розташована за адресою Запорізька область, Якимівський район, смт.Кирилівка, вул. Коса Пересип; змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453 згідно з розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови та віднесено її до земель рекреаційного призначення для розміщення об`єктів рекреаційного призначення; надано в постійне користування земельну ділянку для розміщення об`єктів рекреаційного призначення.
Право постійного користування вказаною земельною ділянкою зареєстровано державним реєстратором Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області, про що у Державному peєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 30.06.2017 за №21206080.
Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2018 за №42018081280000011 за ч. 2 статті 364 Кримінального кодексу України, встановлено факт порушення Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області вимог Земельного та Водного кодексів України при передачі Державному підприємству "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" у постійне користування земельної ділянки площею 0,8333 га.
За інформацією Відділу в Якимівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в листі від 22.06.2018 №0-8-0.36-1671/115-18 проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря, Молочного, Утлютського лиманів на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області не розроблявся, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря та лиманів не встановлювалась.
Згідно із виконаним 29.04.2020 КП "Градпроект" Мелітопольської міської ради Запорізької області планом меж спірної земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:10:003:0453 площею 0,8333 га знаходиться на відстані 237-238 метрів від урізу води Азовського моря.
Прокурор вказує, що під час прийняття рішення Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області від 11.04.2017 №22 були порушені вимоги статей 59, 60, 186 1 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України. Спірна земельна ділянка відноситься до водного фонду і могла бути передана ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" для розміщення об`єктів рекреаційного призначення виключно на умовах оренди, що й слугувало підставою для звернення до господарського суду із позовом про визнання незаконним та скасування цього рішення органу місцевого самоврядування та про спонукання ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" повернути означену земельну ділянку територіальній громаді смт. Кирилівка в особі відповідного органу місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини сторін виникли з приводу набуття право права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Положеннями частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною третьою вказаної статті передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами частин першої, третьої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Частиною другою статті 19 Конституції України на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи покладено обов`язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, органи державної влади і їх посадові особи повинні дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
За висновками, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами третьою - п`ятою статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Аналогічні норми містить і спеціальний Закон України "Про прокуратуру". За частинами першою, третьою статті 23 Закону Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зроблено висновок, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.
Відтак, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Таким органом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (зі змінами та доповненнями) Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у т.ч. за:
- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в т.ч. в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
- дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
За пунктом 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Проте, нормами вказаних документів, Держгеокадастр України та його органи не наділені повноваженнями звертатися до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.
Частинами першою, п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
За частиною другою статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону).
Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 Земельного кодексу України).
За приписами частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт а).
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах смт. Кирилівка та в силу положень статті 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт. Кирилівка, що об`єктивно підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Звертаючись з позовом про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, прокурор вказав про незаконність передачі спірної земельної ділянки у постійне користування ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України".
В даному випадку Кирилівська селищна рада мала б здійснювати захист інтересів держави і могла б визначатись прокурором як орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження по захисту інтересів держави. В той же час Кирилівська селищна рада допустила незаконне виділення земельної ділянки на березі моря, отже обґрунтовано визначена відповідачем у справі.
Фактично селищна рада в даній ситуації виступає одночасно і позивачем і відповідачем.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 07.09.2020 у справі №917/468/19 вказав: "ГПК України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття "неналежний позивач", не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із "самим собою". Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого".
Таким чином, якщо б прокурор звернувся до суду в інтересах Кирилівської селищної ради, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, визначаючи при цьому в якості співвідповідача Кирилівську селищну раду - то була б створена ситуацію, у якій позивачем і одним із відповідачів у справі була б одна і так ж особа - Кирилівська селищна рада.
Натомість прокурор вказав, що є самостійним позивачем, оскільки Кирилівська селищна рада - один зі співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання спірної земельної ділянки в постійне користування і затвердження проекту землеустрою цієї ділянки. Отже, прокурор навів підставу для представництва інтересів держави в суді.
Аналогічний висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2021 у справі.№922/526/19.
З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Кирилівську селищну раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його рішення, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача-2 щодо відсутності повноважень у прокурора діяти від імені держави та необхідності у разі відсутності органу, який здійснює захист інтересів держави дотримуватись процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 Цивільного кодексу України). Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
За твердженням прокурора спірним рішенням відповідачу-2 була передана в постійне користування земельна ділянка, яка належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря, на яку розповсюджується спеціальний режим провадження господарської діяльності. Тобто, рішення прийняте з порушенням вимог статей 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України.
Належність земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги Азовського моря підтверджується наступними документами.
Рішенням Кирилівської селищної ради від 09.10.2003 і рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 затверджено Генеральний план смт. Кирилівка, на момент розроблення і затвердження якого діяли державні будівельні норми ДБН Б.1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів".
Генеральний план міста, селища є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування розроблення та реалізації довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання та забудови території (пункт 1.1. ДБН).
Відповідно до пункту 3.4. ДБН генеральний план включає текстові та графічні матеріали. До текстових матеріалів відносяться: а) книга генерального плану; б) брошура з основними положеннями генерального плану. В аналітичній частині книги генерального плану міститься відомості про стан навколишнього природного середовища (характеристика ареалів та джерел забруднення, розміщення санітарнозахисних зон, зон охорони курортів, наявність і розміщення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водойм і водотоків в межах населеного пункту тощо). Графічними матеріалами генерального плану є плани і карти аналітичного і проектного змісту, виконані у встановленому масштабі.
Пунктом 3.8. ДБН встановлено, що графічні матеріали генерального плану виконуються у складі: плану існуючого населеного пункту (опорний план);схеми планувальних обмежень; схеми розташування населеного пункту в системі розселення (з приміською і зеленою зонами); основне креслення генерального плану.
За пунктом 3.10. ДБН схема планувальних обмежень виконується на топографічній основі. На кресленні відображаються території, до яких законодавством та державними нормами встановлені відповідні обмеження на їх використання, зокрема, водоохоронні зони та прибережні захисні смуги водойм і водотоків.
Відповідно до пункту 1 Еколого-містобудівної характеристики книги міської ради генерального плану смт Кирилівка, яка є в загальному доступі, вся територія населеного пункту розташована в межах прибережних захисних смуг Азовського моря, Утлюцького та Молочних Лиманів.
Планом меж спірної земельної ділянки, виконаним КП "Градпроект" Мелітопольської міської ради Запорізької області від 29.04.2020 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:10:003:0453 площею 0,8333 га знаходиться на відстані 237-238 метрів від урізу води Азовського моря.
За приписами частин першої, другої статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії 2. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Спірним рішенням Кирилівської селищної ради від 11.04.2017, окрім іншого, при передачі земельної ділянки в користування відповідачу-2 змінено цільове призначення земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови на землі рекреаційного призначення для розміщення об`єктів рекреаційного призначення.
Відповідно до статті 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації (стаття 51 Земельного кодексу України).
З положень частини першої статті 58 Земельного кодексу України вбачається, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів;
ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Аналогічний перелік містить і стаття 4 Водного кодексу України.
Тобто, за наведеним переліком землі зайняті прибережними захисними смугами відносяться до земель водного фонду.
За визначенням у статті 1 Водного кодексу України прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина друга статті 58 Земельного кодексу України в редакції від 01.01.2017 - на час винесення рішення селищною радою).
Частинами першою, третьою статті 60 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2017) визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
В матеріалах справи міститься інформація Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 №428, в якій зазначено, що проект землеустрою із виготовлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка виготовлений і знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України.
Таким чином, відповідач-1 усвідомлював необхідність складання такого проекту землеустрою, натомість в порушення статей 58, 60 Земельного кодексу України не маючи на час прийняття спірного рішення проекту землеустрою встановлення прибережних захисних смуг, відніс земельну ділянку до земель рекреаційного призначення.
Водночас, як правильно вказав суд першої інстанції, відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом.
Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими Земельним Кодексом України і Водним кодексом України - шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц.
За вимогами статті 186 1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування підлягає погодженню відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища та відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується листами Запорізької обласної державної адміністрації №03590/08-46 від 07.04.2020 і Державного агентства водних ресурсів України №2013/3/4/11-20 від 07.04.2020, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453 в постійне користування ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" вказаними органами не погоджувався.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів підлягають обов`язковій державній експертизі.
Проте, докази проведення обов`язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.
Отже, рішенням Кирилівської селищної ради від 11.04.2017 №22 порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з частинами другою, третьою статті 62 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2017) режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
За частиною першою статті 59 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2017) землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Частиною третьою статті 59 Земельного кодексу України передбачено, що землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури;
в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.
За приписами частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
Подібні вимоги встановлені у статті 85 Водного кодексу України (у редакції на час прийняття спірного рішення селищною радою).
Види діяльності Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" перелічені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не дозволяють підприємству отримати таку земельну ділянку на праві постійного користування.
Тобто, відповідач-2 не входить до переліку державних підприємств, які можуть отримувати земельні ділянки водного фонду в постійне користування. В той же час відповідач мав право на отримання земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення відповідно до частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України на умовах оренди.
Дослідивши доводи відповідача-2 про те, що смт. Кирилівка є курортом, а тому спірна земельна ділянка згідно статті 19 Земельного кодексу України, відноситься до земель оздоровчого призначення, колегія суддів встановила, що у пункті 1 розділу 1 "Еколого-містобудівна характеристика" Генерального плану смт.Кирилівка (наданого прокурором) зазначено, що "Вся територія курорту розташована в межах прибережних захисних смуг".
У пункті 2 розділу 1 зазначено, що у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України №1576 від 28.12.1996 "Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних" смт. Кирилівка відноситься до курортів, діяльність в межах яких повинна підпорядковуватись Закону України "Про курорти" та режиму, регламентованому Округом та зонами санітарної охорони курорту.
Те, що смт. Кирилівка є курортом, підтверджується також Положенням про курорт Кирилівка, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР 22.10.1984 №418 "Про затвердження положень про курорти Бердянськ, Кирилівка і Словьяногірськ".
Відповідно до ст.ст. 1, 13, 31, 32 Закону України "Про курорти", курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об`єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні;
Стаття 12 Закону України "Про курорти" встановлює, що забудова курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної документації. Будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об`єктів, не пов`язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється.
За приписами статті 13 Закону України "Про курорти" надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.
Земельні ділянки курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог статей 31, 32 і 33 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 31 Закону України "Про курорти" перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.
За частиною першою статті 32 Закону України "Про курорти" друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про курорти" третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.
Положення статей 31, 32 та 33 Закону України містять певні заборони під час здійснення діяльності на земельних ділянках курортів, залежно від зони, до якої віднесено земельну ділянку.
Як вбачається з Викопіювання з Генерального плану спірна земельна ділянка заходиться у 2-й зоні та призначена для будівництва закладів відпочинку (рекреації).
Відповідач-2 вказує, що вся територія, на якій розташоване смт. Кирилівка (у тому числі спірна земельна ділянка) відноситься до земель оздоровчого призначення, тому на неї не розповсюджуються вимоги, які встановлені Водним кодексом України.
При цьому відповідач-2 зазначає, що погодження і надання Держгеокадастром Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" прокуратурою не оспорюється. Проект щодо відведення земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, був розроблений та погоджений відповідними контролюючими органами у встановленому законодавством порядку.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції відхиляє такі аргументи відповідача-2, оскільки як встановлено судом, до моменту прийняття селищною радою спірного рішення територія, в межах якої виділялась спірна земельна ділянка, була віднесена до землі житлової та громадської забудови, а згідно з оспорюваним рішенням селищної ради її цільовим призначенням було визначено - для розміщення об`єктів рекреаційного призначення.
Тобто, спірна земельна ділянка не мала статусу землі оздоровчого призначення до ухвалення оспорюваного рішення селищної ради та не отримала такий статус внаслідок ухвалення такого рішення.
При цьому означена земельна ділянка за усіма критеріями, які встановлені Водним кодексом України, мала б бути віднесена до земель водного фонду, законодавчими нормами якого (статті 85, 88 Водного кодексу України), як зазначено вище, передбачено, що надання таких земель для рекреаційних цілей можуть надаватися у користування виключно на умовах оренди, а у постійне користування такі землі надаються військовим частинам та водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.
Між тим, як вже зазначалось вище судом встановлено, що відповідач-2 статусу спеціалізованого підприємства по догляду за водними об`єктами не має.
Щодо Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №22/82-17 від 26.01.2017, який був складений експертом відділу Держгеокадастру у Галицькому районі Мельником В.І., у пункті 7 якого зазначається про те, що у даному випадку немає необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації, то наявність такого висновку не спростовує тієї обставини, що відповідачем-2 не було отримано погодження проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки Запорізької обласної державної адміністрації та державного агентства водних ресурсів України, які є необхідними у разі надання земельної ділянки водного фонду у постійне використання.
Таким чином, проаналізувавши приписи законодавства і обставини передачі земельної ділянки, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що рішення Кирилівської селищної ради від 11.04.2017 №22 прийнято з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, недотриманням порядку затвердження проекту землеустрою та порушенням порядку передачі земельної ділянки водного фонду в постійне користування.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 80 Земельного кодексу України суб`єктом права комунальної власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частин першої, другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
За частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що зокрема, селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції i повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт в) частини першої статті 12 Земельного кодексу України).
За приписами частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
В пункті 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України наведені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За змістом наведеної норми вбачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто, обов`язковою умовою визнання недійсним акта є не тільки невідповідність його чинному законодавству, але й порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
За частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт г); застосування інших, передбачених законом, способів (пункт д).
На підставі наданих доказів суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини та дійшов вірного висновку про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, та оскільки правові підстави для зберігання земельної ділянки у відповідача-2 відсутні, судом правильно визнано, що обґрунтованими є також і похідні позовні вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки її власнику - територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02.02.2021 у справі №925/642/19 сформульовано правовий висновок, в якому зауважено, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.092020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19). Задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування спірного рішення про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Отже, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради про передачу земельної ділянки в постійне користування разом з вимогами про зобов`язання повернути земельну ділянку власнику є належним способом захисту інтересів держави.
З приводу доводів скаржника про пропущення прокурором строку позовної давності.
Відповідачем-2 в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначено, що прокурором не обґрунтовано поважність причин пропуску позовної давності та не надано доказів на підтвердження.
В межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Положеннями статті 257 Цивільного кодексу України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
За вимогами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Водночас, початок обліку строку позовної давності у справах за позовами прокурора з моменту, коли відповідний орган, в інтересах держави в особі якого прокурор звертається до суду свідчить про те, що зазначені норми закону щодо позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушені, поширюються й на звернення прокурора до суду з заявою про захист державних інтересів (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №922/1084/17).
У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 зроблений висновок, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Прокуратура є одним із органів державної влади, на який покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Як з`ясовано в цій справі прокурор виступає як самостійний позивач (у зв`язку з неможливістю в одній особі-Кирилівській селищній раді поєднати позивача і відповідача), тому в даному випадку суд виходить з моменту коли саме прокурор дізнався або повинен був дізнатися про порушення прав чи інтересу держави.
Оскаржуване рішення прийнято Кирилівською селищною радою 11.04.2017, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне речове право, що виникло на підставі цього рішення зареєстровано 30.06.2017. При цьому, на офіційному сайті рішення опубліковано не було, що не спростовано відповідачем-1.
Прокуратурою вказано, що про наявність рішення Кирилівської селищної ради №22 від 11.04.2017 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП ІЦПО ПФУ" Мелітопольській місцевій прокуратурі стало відомо у 2018 році при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42018081280000011, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2018.
Колегія суддів вважає, що саме з цієї дати слід вираховувати строк позовної давності, оскільки з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається самостійне виявлення прокурором кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.
Копія оспорюваного рішення була отримана Мелітопольською місцевою прокуратурою 23.03.2018 після проведення слідчим СВ Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області тимчасового доступу до речей і документів Кирилівської селищної ради, на виконання ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23.02.2018 у справі №320/1266/18. Направлення оспорюваного рішення окрім інших документів на адресу Мелітопольської місцевої прокуратури підтверджується листом Кирилівської селищної ради від 23.03.2018 №474.
Позовна заява подана прокурором до господарського суду 22.06.2020 (відправлена поштою).
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що прокурор в даній справі, звернувшись з позовом в інтересах держави, не пропустив трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради №22 від 11.04.2017, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог чинного на момент його прийняття законодавства та порушує безпосередньо інтереси територіальної громади смт. Кирилівка, а про ухвалення такого рішення в моменту його прийняття не було відомо прокурору.
Щодо вимог прокурора про зобов`язання відповідача-2 повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області спірну земельну ділянку, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.
Враховуючи викладене, заява відповідача-2 про застосування строку позовної давності правильно залишена судом першої інстанції без задоволення.
Під час перегляду цієї справи судом апеляційної інстанції встановлено також, що наказами Генерального прокурора №39 "Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур" від 07.02.2021 та №40 "Про день початку роботи окружних прокуратур" від 07.02.2021 затверджено перелік і територіальну юрисдикцію окружних прокуратур, днем початку їх роботи визначено 15.03.2021. Згідно з наказом №223к від 12.03.2021 на посаду керівника Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області призначено Білоусова І.О.
Дослідивши зазначені вище накази Генерального прокурора України колегія суддів суду апеляційної інстанції встановила, що на їх виконання передбачено організувати приймання-передачу справ, документів та майна місцевих прокуратур, заходи з перереєстрації рухомого та нерухомого майна тощо. До територіальної юрисдикції Мелітопольскої окружної прокуратури (з місцем розташування у місті Мелітополі) віднесено Мелітопольский район.
Відповідно до частини першої статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Разом з цим, як зазначає керівник Мелітопольської окружної прокуратури, зміна назви сторони у справі не тягне за собою правонаступництва у зв`язку з відсутністю нового учасника цивільних відносин, якому мають перейти права та обов`язки особи, яка вибула, та юридичної незмінності правопопередника - учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасника цивільного відношення.
Керівник Мелітопольської окружної прокуратури зазначає, що оскільки органи прокуратури внаслідок зміни назви не позбувся притаманних тільки йому законодавчо визначених функцій, вказана дія не є підставою для процесуального правонаступництва.
За встановлених вище обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції визнала за необхідне здійснити заміну назви органу прокуратури, як сторони у цій справі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 6306,00грн. на оплату судового збору, понесені скаржником у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Замінити найменування позивача у справі Мелітопольську місцеву прокуратуру Запорізької області на Мелітопольську окружну прокуратуру Запорізької обласної прокуратури.
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі №908/1596/20 - залишити без змін.
Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Державне підприємство "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 22.11.2021.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суд | Центральний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 09.11.2021 |
Оприлюднено | 25.11.2021 |
Номер документу | 101277695 |
Судочинство | Господарське |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні