Рішення

від 22.11.2021 по справі 910/3988/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2021Справа № 910/3988/21 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця КЛИМЕНКО ВЛАДИСЛАВА ЛЕОНІДОВИЧА

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЗАРО ГРУП"

про стягнення 87 439,09 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець КЛИМЕНКО ВЛАДИСЛАВ ЛЕОНІДОВИЧ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЗАРО ГРУП" про стягнення заборгованості за договором №18/4112-1 від 01.01.2018 у розмірі 87 439,09 грн. (з урахуванням уточнення ціни позову).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у повному обсязі не здійснив розрахунки за оренду баштового крану згідно умов Договору № 18/4112-1 від 01.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 залишено без руху позовну заяву, надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, встановлено позивачу спосіб усунення недоліків у позовній заяві.

Станом на 22.04.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України , справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України , питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

19.05.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позову.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України , у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. на лікарняному та у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 22.11.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 між Фізичною особою-підприємцем Клименко Леонідом Мусійовичем (орендодавець) та ТОВ АЗАРО ГРУП (орендар) було укладено Договір №18/4112-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується надати орендарю в оренду будівельну техніку, а саме Баштовий кран саморозкладного типу PEKAZETT 4112, наявний у розпорядженні орендодавця.

Орендодавець передає орендарю баштовий кран 01.01.2018 на місці надання послуг. Термін дії цього Договору встановлюється з моменту 01.01.2018 і закінчується виконанням сторонам взятих на себе зобов`язань (пункти 1.3.-1.4. Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що 01.01.2018 сторонами правочину було підписано акт приймання-передачі орендованого майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди (Баштовий кран саморозкладного типу PEKAZETT 4112). Сторони правочину також зазначили, що Баштовий кран змонтований за адресою: м. Київ, вул. Соловцова, 2Б.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач у повному обсязі не здійснив розрахунки за оренду баштового крану згідно умов Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173 , 174 , 175 Господарського кодексу України , ст. ст. 11 , 202 , 509 Цивільного кодексу України , і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України ).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України ).

Згідно статті 173 ГК України , господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525 , 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору орендодавцем були складені та підписані наступні акти здачі-приймання робіт:

- № 4112-01/18 від 31.01.2018 на суму 40 800,00 грн.;

- № 4112-02/18 від 28.02.2018 на суму 50 000,00 грн.;

- № 4112-03/18 від 31.03.2018 на суму 50 000,00 грн.;

- № 4112-04/18 від 30.04.2018 на суму 50 000,00 грн.;

- № 4112-05/18 від 26.05.2018 на суму 40 400,00 грн.

Загальна сума орендних платежів згідно вищезазначених актів склала 231 200,00 грн. Акти за січень, березень, квітень, травень 2018 року підписано сторонами правочину та скріплено печатками відповідача без заперечень та зауважень. Доказів наявності заперечень відповідача з приводу якості та обсягу виконаних робіт, в тому числі за лютий 2018 року, матеріали справи не містять.

Пунктом 4.6. Договору встановлено, що оплата за надані орендодавцем послуги здійснюється орендарем щомісячно, до 5 числа розрахункового місяця. Підставою для проведення розрахунків орендаря з орендодавцем є рахунок, виставлений орендодавцем, відповідно до цього Договору.

У свою чергу, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що за надані послуги з оренди баштового крану відповідач розрахувався лише частково на загальну суму 190 800,00 грн. згідно платіжних доручень, наявних у матеріалах справи. Останній платіж відбувся 27.04.2018 згідно платіжного доручення № 328 на суму 20 000,00 грн. Доказів повної або часткової оплати орендної плати за травень 2018 року на суму 40 400,00 грн. матеріали справи не містять.

Разом з тим, у відзиві на позов відповідач заперечував проти позовних вимог, вказуючи на те, що позивач надав в якості підтвердження виконання робіт за лютий 2018 року акт, що не підписаний з боку відповідача, а відтак, на думку відповідача, він не має сплачувати суму у розмірі 50 000,00 грн.

Суд зазначає про безпідставність доводів відповідача, оскільки згідно умов договору мінімальна оплата становить 50 000,00 грн. щомісяця, незалежно від тривалості роботи баштового крану (пункт 4.1. Договору). У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що баштовий кран був було змонтовано у січні 2018 року за адресою, що вказана у Договорі, та фактично демонтовано тільки наприкінці травня 2018 року. Жодних відомостей стосовно того, що в лютому 2018 року спірний баштовий кран транспортувався або ж не перебував на об`єкті будівництва матеріали справи не містять. Відтак, незалежно від тривалості роботи баштового крану, мінімальна плата за лютий 2018 року склала 50 000,00 грн., що зафіксовано орендодавцем у відповідному акті приймання-передачі.

Окремо суд зауважує, що відповідачем фактично була сплачена місячна плата за лютий 2018 року у повному обсязі, згідно платіжного доручення № 223 від 16.02.2018 на суму 50 800 грн. (800 грн. - залишок оплати за січень 2018 року). Відтак заборгованість за лютий 2018 року не є предметом даного спору, оскільки як було вищезазначено, непогашеним з боку відповідача залишився борг саме за травень 2018 року у розмірі 40 400,00 грн.

Будь-яких зауважень або заперечень з боку відповідача стосовно невиконання орендодавцем умов Договору матеріали справи не містять. Доказів погашення заборгованості за травень 2018 року на суму 40 400 грн. станом на моменту ухвалення цього рішення відповідачем надано не було.

При цьому, суд звертає увагу, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України ; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14 та постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

Враховуючи фактичні обставини справи та зважаючи на умови пункту 4.6. Договору, суд дійшов висновку, що строк виконання обов`язків щодо оплати відповідачем орендної плати за травень 2018 року є таким, що настав.

Крім того, сторонами було підписано та скріплено печаткою відповідача акт здачі-приймання виконаних робіт № 4112-00/18 від 30.05.2018 на суму 15 000 грн., яким підтверджений факт організації орендодавцем транспортування / вивезення крану з об`єкта.

Натомість, доказів оплати послуг з організації позивачем транспортування / вивезення крану з об`єкта після його експлуатації відповідачем так само не надано. Наведене дає підстави для висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 40 400,00 грн. - орендної плати за травень 2018 року та 15 000,00 грн. - плати за організацію позивачем транспортування / вивезення крану з об`єкта.

При цьому, суд зазначає про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача заявленої суми 15 000 грн. за роботу допоміжного автокрана, оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного надання послуг такого характеру. Окремо суд зауважує, що зазначення ціни такої послуги у додатку № 1 до Договору, не є безумовною підставою для висновку, що така послуга фактично була надана орендодавцем. Так, п. 3.2.2. Договору встановлює, що орендар за власний кошт забезпечує роботи додатковим автокраном , однак у Договорі не обумовлено, що роботи додатковим автокраном здійснюються саме орендодавцем, а не будь-яким іншим підрядником.

Отже, за відсутності акта приймання-передачі надання послуг додатковим автокраном, підписаного з боку орендаря та орендодавця, заявлена сума боргу у розмірі 15 000 грн. не може вважатися достатньо обґрунтованою та доведеною належними та допустимими доказами.

З матеріалів справи вбачається, що 23.03.2020 між Фізичною особою-підприємцем Клименко Леонідом Мусійовичем (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем Клименко Владиславом Леонідовичем (новий кредитор, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до умов Договору про відступлення права вимоги Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належать Первісному кредиторові за Договором № 18/4112-1 від 01.01.2018 (пункт 1.1.). Новий кредитор займає місце Первісного кредитора у зобов`язаннях, що виникли з Основного Договору в обсязі та на умовах, що існують на момент складання цього Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України , сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України , кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України , правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України , до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тож, позивач, як новий кредитор, внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги отримав право вимагати від відповідача сплати заборгованості за основним Договором.

Повідомленням про відступлення права вимоги від 23.03.2020 позивач сповістив відповідача про заміну первісного кредитора та вимагав виплатити основний борг на свою користь шляхом направлення окремої письмової вимоги. Проте, вимога позивача залишилася не задоволеною з боку відповідача.

Враховуючи викладене вище, оскільки доказів виконання відповідачем зобов`язання зі сплати спірної заборгованості матеріали справи не містять, суд прийшов до висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу у розмірі 55 400,00 грн. (40 400,00 грн. - оплата за травень 2018 року, 15 000,00 грн. - плата за організацію позивачем транспортування / вивезення крану з об`єкта).

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України ) або на відсутність вини (статті 614 , 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України ).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено початкову дату обчислення 3% річних та інфляційних втрат. Зокрема, здійснюючи розрахунок з 01.05.2018, позивач не врахував положення п. 4.6. Договору, які визначають, що оплата за надані послуги здійснюється щомісячно до 5-го числа розрахункового місяця .

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах правомірного періоду нарахування та з урахуванням обґрунтованої суми боргу, суд дійшов висновку про те, що арифметично вірною, здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума 3% річних у розмірі 4 557,98 грн., а також сума інфляційних втрат у розмірі 9 087,76 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Доводи відповідача про відсутність доказів наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця спростовуються відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг у розмірі 55 400,00 грн., 3% річних у розмірі 4 557,98 грн., а також сума інфляційних втрат у розмірі 9 087,76 грн.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України .

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АЗАРО ГРУП" (Україна, 02091, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХАРКІВСЬКЕ ШОСЕ, будинок 144 А; ідентифікаційний код 31450731) на користь Фізичної особи-підприємця КЛИМЕНКО ВЛАДИСЛАВА ЛЕОНІДОВИЧА ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 55 400,00 грн., 3% річних у розмірі 4 557,98 грн., інфляційні втрати у розмірі 9 087,76 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 792,49 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2021.

Суддя І.В. Приходько