Постанова

від 19.11.2021 по справі 442/6162/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 442/6162/20-ц

провадження № 61-13087св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г, І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дрогобицька міська рада Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Нагірної О.Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2006 році він за власні кошти він побудував цегляний гараж загальною площею 61,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка на той час належала Будівельному управлінню № 41 . Він працював у Будівельному управлінні № 41 водієм автоколони 2208. Після звільнення купив автомобіль РАФ та займався перевезенням пасажирів. Автомобіль зберігав на земельній ділянці БУ № 41 . Згодом працював сторожем у БУ № 41 . У 2008 році після розпаду БУ № 41 , він капітально відремонтував складське приміщення, яке до цього використовував як гараж. Користуючись своїм правом на безкоштовну приватизацію землі, вирішив приватизувати спірну земельну ділянку, неодноразово відвідував засідання земельних комісій Дрогобицької міської ради.

26 січня 2012 року КП ЛОР Дрогобицьке МБТІ та ЕО виготовлено технічний паспорт на гараж, загальною площею 61,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області належить йому на праві власності. З метою належного оформлення права власності на земельну ділянку для обслуговування гаража, він звернувся до Дрогобицької міської ради.

22 липня 2015 року рішенням сесії Дрогобицької міської ради № 1658 йому надано згоду на розроблення проекту землеустрою для присвоєння кадастрового номера, замовленого у ліцензованій землевпорядній організації ТОВ Терразем . Після виготовлення проекту сформовано кадастровий план на загальну площу 0,0071 кв. м із врученням відповідних межових знаків. Користується гаражем та прилеглою до нього земельною ділянкою відкрито та безперешкодно. Проте у приватизації земельної ділянки Дрогобицька міська рада йому відмовила, оскільки міська рада вирішила надати земельну ділянку власникам гаражів на АДРЕСА_1 на умовах оренди.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, площею 0,0071 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться нежитлова будівля - гараж позначений літ. Г-1 та естакада.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що орган місцевого самоврядування відмовив позивачу у затверджені проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність спірної земельної ділянки, що свідчить про заперечення законним власником факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю. Право оренди спірної земельної ділянки належить ГО Мрія . Крім того, позивачем здійснювалася оплата членських внесків на розрахунковий рахунок ГО Мрія за період із 31 січня по 31 грудня 2019 року, що у свою чергу виключає можливість застосування положень частини першої статті 344 ЦК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України . Орган місцевого самоврядування відмовив позивачу у затверджені проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність спірної земельної ділянки, що підтверджує невизнання законним власником факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18), який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також в уточненій касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частина третя статті 411 ЦПК України).

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2014 року у справі № 442/3034/14-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж літ. Г-1 , за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,5 кв. м.

Спірна земельна ділянка для обслуговування гаража за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві комунальної власності Дрогобицькій міській раді Львівської області.

Згідно з витягом з рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 22 липня 2015 року № 1658 та витягу з протоколу від 15 червня 2015 року № 77 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 61 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування гаража.

На підставі договору про надання послуг із землеустрою, у 2018 році ТОВ Терразем виготовлено проект землеустрою, сформовано кадастровий план на загальну площу земельної ділянки 0,0071 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:035:0003.

16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до керівника Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про надання висновку з технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, позивач неодноразово звертався до міського голови Дрогобицької міської ради Львівської області із заявами щодо приватизації земельної ділянки для обслуговування гаражу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області відмовлено ОСОБА_1 у приватизації спірної земельної ділянки.

Згідно з договором оренди від 22 грудня 2018 року, орендодавець (Дрогобицька міська рада Львівської області) надав, а орендар (ГО Мрія ) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для колективного гаражного будівництва, кадастровий номер: 4610600000:01:035:0003 з правом передачі в піднайм (суборенду).

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 328 ЦК Українинабуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

Аналіз поняття добросовісності володіння як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК Українидає змогу дійти висновку, що добросовісність, як одна із засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України , а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Можна підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Власником спірної земельної ділянки є Дрогобицька міська рада Львівської області, матеріали справи не містять підтвердження, що орган місцевого самоврядування відмовився від належного йому нерухомого майна, позивач користувався спірним майном у зв`язку із розташуванням на цій земельній ділянці належного йому гаража, ОСОБА_1 знає хто є власником спірного майна, що підтверджується зверненнями позивача до міської ради із заявами щодо приватизації земельної ділянки.

Верховний Суд вкотре звертає увагу на те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18), який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У вказаній постанові сформульовано висновок про те, що зміна цільового призначення земель комунальної форми власності є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, яка проводиться на підставі відповідних проектів устрою, що мають затверджуватись рішенням уповноваженої ради у встановленому закономпорядку. Виходячи з принципу ЗК щодо раціонального використання та охорони земель Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі. ЗКпередбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення природоохоронного та історико-культурного призначення.

Оцінюючи наявність обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від попередніх висновків, суд виходить із такого.

Для відступу від правової позиції потрібна сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією живого права (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18), оскільки вказані висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у справі, що переглядається.

У цій справі, суди зробили висновок про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, тоді як у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а (провадження № 11-518апп18) викладений висновок щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Крім того, заявник вказує на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України .

Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК Україниу порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина четверта статті 274 ЦПК Українимістить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

У пункті 1 частини четвертої статті 19 ЦПК Українипередбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ.

Частиною шостою статті 19 ЦПК Українивизначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом першої інстанції справа розглянута у спрощеному провадженні, оскільки суд визнав справу малозначною, як справу незначної складності.

Відповідно до частини сьомої статті 279 ЦПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження у справі, якою вказану справу визнано малозначною, не отримував, а отже, свої заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження подати не міг.

Разом з тим, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на те, що ОСОБА_1 брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, а отже, його право на участь у розгляді його справи ним реалізовано, що свідчить про забезпечення йому права на справедливий суд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик