Постанова

від 22.06.2021 по справі 442/6162/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/6162/20 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/297/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Крайник Н. П.

суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Івсаюті М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

29.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дрогобицької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, в якому просив визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, площею 0,0071 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться нежитлова будівля, гараж, позначений літ. „Г-1» та естакада.

Оскаржуваним рішення у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що у 2006 році він за власні кошти він побудував цегляний гараж загальною площею 61,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка на той час належала „Будівельному управлінню № 41» . Він працював у „Будівельному управлінні № 41» водієм автоколони 2208. Після звільнення купив автомобіль РАФ та займався перевезенням пасажирів. Даний автомобіль зберігав на земельній ділянці „БУ № 41» . Згодом працював сторожем у „БУ № 41» . У 2008 році, після розпаду „БУ № 41» , він капітально відремонтував складське приміщення, яке до цього використовував як гараж. Користуючись своїм правом на безкоштовну приватизацію землі, вирішив приватизувати спірну земельну ділянку, неодноразово відвідував засідання земельних комісій Дрогобицької міської ради. 26.01.2012 року КП ЛОР „Дрогобицьке МБТІ та ЕО» було виготовлено технічний паспорт на гараж загальною площею 61,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , який на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області належить йому на праві власності. З метою належного оформлення права власності на земельну ділянку для обслуговування гаражу він звернувся до відповідача - Дрогобицької міської ради. 22.07.2015 року рішенням № 1658 сесії Дрогобицької міської ради йому було надано згоду на розроблення проекту землеустрою для присвоєння кадастрового номера, який ним було замовлено у ліцензованій землевпорядній організації ТЗОВ „Терразем» . Після виготовлення проекту було сформовано кадастровий план на загальну площу 0,0071 кв.м з врученням позивачу відповідних межових знаків. Користується гаражем та прилеглою до нього земельною ділянкою відкрито та безперешкодно. Однак, у приватизації земельної ділянки Дрогобицька міська рада йому відмовила з підстав, що міська рада вирішила надати земельну ділянку власникам гаражів по АДРЕСА_1 на умовах оренди. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Крім того, вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки така не є малозначною. Суд не дослідив надані ним докази, ухвалив оскаржуване рішення без з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

У засіданні суду апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 скаргу підтримали, просили скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі.

Представник Дрогобицької міської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна.

Відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав №5 від 07.02.2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Згідно п. 13 вказаної Постанови, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності. Це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Велика Палата ВС зазначила, що йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Таким чином, Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України. До цього висновку дійшов Верховний Суд України в Постанові від 27.09.2018 року по справі № 571/1099/16-ц.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Судом встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.05.2014 року у справі № 442/3034/14-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж літ. „Г-1» , що за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,5 кв.м.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка для обслуговування гаражу за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності Дрогобицькій міській раді Львівської області.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 посилався на те, що дана земельна ділянка є комунальною власністю, перебуває у його добросовісному користуванні понад 15 років, а відтак, може бути ним приватизована за набувальною давністю.

Згідно витягу з рішення 64 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради від 22.07.2015 року № 1658 та витягу з протоколу №77 від 15.06.2015 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 61 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування гаражу.

На підставі договору про надання послуг із землеустрою у 2018 році ТзОВ „Терразем» було виготовлено проект землеустрою, сформовано кадастровий план на загальну площу земельної ділянки 0,0071 кв. м, кадастровий номер 4610600000:01:035:.

16.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся із відповідною заявою до керівника „Відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Дрогобицької міської ради » про надання висновку по технічній документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до міського голови Дрогобицької міської ради із заявами щодо приватизації земельної ділянки для обслуговування гаражу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Однак, виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Реваку Михайлу Івановичу було відмовлено у його проханні.

Оскільки, в даному випадку орган місцевого самоврядування відмовив позивачу у затверджені проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведене є підтвердженням того, що законний власник не визнає факту добросовісності користування спірною земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, договору оренди від 22.12.2018 року, орендодавець (Дрогобицька міська рада) надав, а орендар (ГО Мрія ) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для колективного гаражного будівництва (кадастровий номер 4610600000:01:035:0003) з правом передачі такої в піднайм (суборенду), тобто майно, на яке просить визнати за собою право власності позивач за набувальною давністю, перейшло у користування ГО Мрія на підставі угоди, зі згоди відповідача, що виключає визнання права власності за позивачем на зазначене майно за набувальною давністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 01 липня 2021 року.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Шеремета Н. О.

Цяцяк Р. П.