Постанова

від 16.11.2021 по справі 803/1835/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 803/1835/16

адміністративне провадження № К/9901/40267/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №803/1835/16 за позовом приватного акціонерного товариства Шацьке ремонтно-транспортне підприємство до Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (головуючий суддя Нос С. П., судді: Онишкевич Т. В., Яворський І. О.),

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Шацьке ремонтно-транспортне підприємство" звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 24.10.2016 №001051321, яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі у сумі 2337,74грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2017 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі №803/1835/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №803/1835/16 за правилами підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2021 справу прийнято до провадження, касаційний розгляд призначено у порядку письмового провадження на 16.11.2021.

Як слідує з матеріалів справи, в обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Податковий орган вказує, що оскільки дію мораторію на задоволення вимог кредиторів припинено, у податкового органу виникло право на стягнення з позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає, що податковим органом протиправно нараховано Товариству штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку з юридичних осіб, оскільки вони нараховані у період, коли підприємство перебувало у процедурі банкрутства. Згідно частиною третьою статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. Позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги підтверджують обставини неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні даної справи, з урахуванням наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.10.2016 Шацьким відділенням Ковельської ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області проведено перевірку дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з 01.01.2014 по 23.07.2016.

За результатами перевірки складено акт, яким встановлено, що платник в порушення вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України не забезпечив своєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання протягом граничного строку сплати - 19.02.2014 у сумі 23377,40грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 24.10.2016 сформоване податкове повідомлення-рішення №001051321, яким зобов`язано позивача сплатити штраф у розмірі 10% в сумі 2337,74грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, ПАТ "Шацьке РТП" звернулась до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, посилався на те, що відповідач не подав до господарського суду письмову заяву про визнання та включення штрафу до реєстру вимог кредиторів. Суд зазначив, що навіть після припинення дії мораторію, відповідач не мав права нараховувати штрафні санкції, оскільки такі штрафні санкції не є самостійним зобов`язанням, а є заходом, спрямованим на виконання зобов`язань, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними та не можуть вважатися поточними зобов`язаннями. Більше того, з введенням мораторію такі заходи припиняються взагалі.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як встановлено приписами статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Основного Закону).

Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 цього Кодексу у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

У справі, що розглядається, судами з`ясовано, що податковим органом проведено перевірку дотримання платником граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання. Як вважав відповідач, в порушення вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України позивач не забезпечив своєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання протягом граничного строку сплати - 19.02.2014.

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 24.10.2016 зобов`язано позивача сплатити штраф у розмірі 10%.

На думку позивача, нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного податку з юридичних осіб протиправним, оскільки вони нараховані у період, коли підприємство перебувало у процедурі банкрутства, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Волинської області від 28.05.2014 порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства.

Ухвалою суду від 20.07.2016 затверджено мирову угоду, провадження у справі про банкрутство позивача припинено, також припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов`язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно статті 1 вказаного Закону термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

З аналізу вищезазначеного вбачається, що наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв`язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов`язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 11 та частини четвертої статті 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Згідно з частиною сьомою статті 12 Закону дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Приписи статті 12 цього Закону встановлюють, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), стосуються вимог, зобов`язань, які охоплюються поняттям мораторію. Ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного вище.

Обставини справи свідчать, що позивач не забезпечив своєчасної сплати узгодженого податкового зобов`язання протягом граничного строку сплати - 19.02.2014. Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням зобов`язано позивача сплатити штраф у розмірі 10%, що з урахуванням положень пункту 126.1 статті 126 ПК України є підставою для висновку про притягнення платника до відповідальності у вигляді штрафу за затримку сплати зобов`язання до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання.

У справі, що розглядається, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене у період коли провадження у справі про банкрутство позивача було припинено, та було припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, у свою чергу, штрафні санкції нараховані за період, коли дія мораторію ще введена не була.

Необхідно враховувати, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Мораторій на задоволення вимог кредиторів є одним із заходів, що запроваджуються з метою відновлення платоспроможності боржника, за своїм змістом мораторій є лише зупиненням виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), а не звільнення від останніх.

З порушенням справи про банкрутство та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів у підприємства не припиняється обов`язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку та розмірах за результатами здійснення господарської діяльності після введення мораторію і протягом його дії, і за порушення законодавства нести відповідальність у вигляді нарахування штрафних санкцій. Натомість, нарахування штрафних санкцій під час дії мораторію не відповідає вимогам законодавства, тобто є незаконним.

Разом з тим, у відповідності до заяви про кредиторські вимоги Ковельська ОДПІ просила суд прийняти кредиторські вимоги до боржника в сумі 51224,33грн. (в т.ч. 23377,27грн. заборгованості по сплаті єдиного податку з юридичних осіб). Кредиторські вимоги були задоволені та погашені в межах процедури банкрутства, що підтверджується актом звірки №51880-03 та довідкою від грудня 2015 року №1456/20.

Враховуючи положення вищенаведених норм та встановлених обставин у справі, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Таким чином, переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд дійшов вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ковельської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 у справі №803/1835/16 скасувати.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2017 у справі №803/1835/16 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду