Постанова

від 24.11.2021 по справі 910/3429/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2021 р. Справа№ 910/3429/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спотлесс Едженсі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021, повний текст складено та підписано 09.08.2021

у справі № 910/3429/21 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Енерго-Альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спотлесс Едженсі"

про стягнення 162 677,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Енерго-Альянс" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" (надалі - відповідач) про стягнення 162 677,32 грн.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 23.09.2019.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/3429/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Енерго-Альянс" борг у розмірі 102 000,00 грн, 25% річних у розмірі 28 015,07 грн, інфляційні у розмірі 5089,80 грн, пеню у розмірі 17 352,52 грн, штраф у розмірі 10 200,00 грн та судовий збір у розмірі 2439,86 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог у задоволеній частині..

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спотлесс Едженсі" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 27.07.2021 у справі №910/3429/21 скасувати та ухвалити нове рішення яким у позові відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник наголошує на наступному: директор Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" Злобін А.Г. не підписував жодного договору про надання поворотної фінансової допомоги з позивачем, а тому договір вважається неукладеним та недійсним; також відповідач посилався на відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір; також відповідач стверджує, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, не містить печатки та підпису директора відповідача, а тому помилково взятий до уваги як належний доказ у справі. Також відповідач наголосив, щ бухгалтер Товариства Хорошилова Наталія Миколаївна, використовуючи своє службове становище здійснювала підписання документів, фінансові операції, в тому числі і перерахування коштів, чим завдала збитків відповідачу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Розгляд клопотань.

26.10.2021 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про прищзначення експертизиу справі, у якому відповідач просить суд: призначити судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Дежавному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; на вирішення експертизи поставити запитання: чи виконано підпис Злобіним А.Г. директором ТОВ "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" на останній сторінці договору про надання поворотної фінансової допомоги від 23.09.2019, а саме, де реквізити та підписи сторін, самим Злобіним А.Г. чи іншою особою?

Колегія суддів зауважує, що аналогічне клопотання відповідач заявляв під час розгляду справи у суді першої інстанції, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи відмовити, з наступних підстав.

За приписами ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 зазначеного Кодексу).

Слід зазначити, що враховуючи предмет та підстави позову, відповідач не був позбавлений можливості самостійно замовити експертне дослідження для отримання висновку експерта, який би був оцінений судом при дослідженні доказів по справі.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов`язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, сторона звертається з клопотанням про призначення експертизи до суду.

До того ж, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Статтею 98 ГПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Крім того, слід зауважити, що висновок судового експерта для господарського суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється господарським судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст.104 ГПК України).

З огляду на приписи ст. 99, 101 ГПК України, проаналізувавши клопотання відповідача про призначення судової експертизи, за оцінкою суду апеляційної інстанції, відповідачем не доведено підстав призначення судової почеркознавчої експертизи під час апеляційного перегляду справи. При цьому, колегія суддів враховує, що у даному випадку суд може встановити обставини, які входять до предмета доказування у цьому спорі, та вирішити спір на підставі поданих сторонами доказів без застосування спеціальних знань.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3429/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/3429/21.

31.08.2021 судом апеляційної інстанції скеровано до суду першої інстанції запит про направлення матеріалів справи та копію ухвали суду від 31.08.2021.

13.09.2021 матеріали справи №910/3429/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також те, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 162 677,32 грн , колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 ГПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

23.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Енерго-Альянс" (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" (Позичальник) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Як вказано у п. 1.3 Договору, під поворотною фінансовою допомогою Сторони розуміють суму коштів, що надійшла Позичальнику у користування за цим договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За приписами пунктів 2.1, 2.2 Договору, поворотна фінансова допомога надається частинами або одним платежем в національній валюті України в сумі 122 000 (сто двадцять дві тисячі) гривень 00 копійок. Поворотна фінансова допомога надається Позикодавцем протягом вересня-листопада 2019 року в безготівковому порядку на рахунок Позичальника.

Поворотна фінансова допомога надається Позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується, проценти за цим Договором не нараховуються, інші компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами не стягуються.

Відповідно до пунктів 3.1-3.4 Договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню не пізніше 31.12.2019 року.

Повернення грошових коштів проводиться Позичальником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позикодавця в установі банку.

Повернення фінансової допомоги здійснюється у національній валюті України - гривні.

Днем повернення фінансової допомоги и (її частини) вважається день зарахування суми фінансової допомоги (її частини) на поточний рахунок Позикодавця.

Згідно з пунктами 4.1-4.4 Договору, при простроченні повернення фінансової допомоги (її частини) Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми позики.

При простроченні фінансової допомоги (її частини) Позичальник додатково до штрафу, передбаченого пп. 4.1 Договору, сплачує Позикодавцю проценти в розмірі 25 % річних від неповерненої суми за весь строк прострочення.

У випадку, передбаченому пп. 4.2 цього Договору, Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцю суму фінансову допомогу (її неповернену частину в разі дострокового повернення частини фінансової допомоги), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення.

При простроченні повернення фінансової допомоги (її частини) Позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення до повного повернення фінансової допомоги без урахування позовної давності.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 року. Договір може бути розірвано за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством. (п. 8.1 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного Договору позивачем протягом вересня-листопада 2019 року перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" грошові кошти у загальному розмірі 122 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками по рахунку позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не було повернуто грошові кошти за вказаним Договором у повному обсязі, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 102 000,00 грн окрім того, враховуючи прострочення відповідача, позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 10 200,00 грн, пеню у розмірі 17 373,05 грн, 25% річних в розмірі 28 015,07 грн та інфляційні у розмірі 5089,80 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив. При цьому посилався на те, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" Злобін А.Г. не підписував жодного договору про надання поворотної фінансової допомоги з позивачем, а тому договір вважається неукладеним та недійсним; також відповідач посилався на відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір, якими можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а також відсутність складеного та належним чином засвідченого розрахунку заборгованості; також відповідач стверджує, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, не містить печатки та підпису директора відповідача, а тому не може братися до уваги як належний доказ. Крім того, на думку відповідача, позивачем не було пред`явлено письмових претензій відповідачу, що унеможливлює застосування до відповідача пені та сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем було виконано свої зобов`язання за Договором шляхом надання протягом вересня-листопада 2019 року відповідачу поворотної фінансової допомоги у загальному розмірі 122 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученнями № 226 від 23.09.2019, №235 від 16.10.2019, №251 від 12.11.2019, № 253 від 14.11.2019, № 244 від 04.11.2019, та виписками по рахунку позивача.

Вказані документи є належними та допустимими доказами на підтвердження переказу коштів відповідачу у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. Зазначені платіжні доручення відповідають вимогам щодо їх оформлення, наведеним в Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, та Законі України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та підтверджують проведення банківських операцій з переказу коштів.

Наведене спростовує аргументи відповідача про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості.

Відповідно до виписок по рахунку позивача, 16.01.2020, 27.01.2020 та 05.02.2020 відповідач повернув позивачу загалом 19 000,00 грн.

Натомість, доказів сплати решти заборгованості у сумі 102 000,00 грн, всупереч встановленому у п. 3.1 Договору строку, матеріали справи не містять.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання з повернення поворотної фінансової допомоги, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 102 000,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований. Тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 25% річних у розмірі 28 015,07 грн та інфляційні у розмірі 5 089,80 грн за період прострочення з 01.01.2020 по 05.02.2021.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

У п. 4.2 Договору сторони погодили, що при простроченні фінансової допомоги (її частини) Позичальник додатково до штрафу, передбаченого пп. 4.1 Договору, сплачує Позикодавцю проценти в розмірі 25 % річних від неповерненої суми за весь строк прострочення.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 25% річних та інфляційних суд, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства. Позовні вимоги в частині стягнення 25% річних у розмірі 28 015,07 грн та інфляційні у розмірі 5 089,80 грн за період прострочення з 01.01.2020 по 05.02.2021 правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17 373,05 грн за період прострочення з 01.01.2020 по 05.02.2021 та штраф у розмірі 10 200,00 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Як встановлено у п. 4.4 Договору, при простроченні повернення фінансової допомоги (її частини) Позичальник сплачує Позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення до повного повернення фінансової допомоги без урахування позовної давності.

Враховуючи наведене вище, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у сумі 17 373,05 грн з 01.01.2020 по 05.02.2021, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 17 352,52 грн, у зв`язку з допущенням помилки у розрахунку.

Згідно з п. 4.1 Договору, при простроченні повернення фінансової допомоги (її частини) Позичальник сплачує Позикодавцю штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми позики.

Перевіривши розрахунок заявленої суми штрафу у розмірі 10 200,00 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині визначені правильно, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом правомірно відхилено доводи відповідача про те, що оскільки позивачем не було пред`явлено письмових претензій відповідачу відповідно до ч. 2 ст. 222 Господарського кодексу України, то це унеможливлює застосування до відповідача пені та сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Даний спір не є спором, щодо якого законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору, а вказаною нормою передбачено не обов`язок, а право суб`єкта господарювання звернутися безпосередньо до боржника з метою врегулювання спору.

На думку суду, також не заслуговують доводи відповідача про не укладення та недійсність договору. Товариство вважає, що оскільки договір від 23.09.2019 про надання поворотної фінансової допомоги підписаний не його директором Злобіним А.Г., то не може породжувати будь-яких договірних зобов`язань для Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ".

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 29.09.2019 недійсним у судовому порядку визнаний не був, відповідного зустрічного позову в межах цієї справи відповідачем заявлено також не було.

Суд вважає необхідним зазначити, що в будь-якому разі визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

В підтвердження своїх доводів позивач не подав жодних належних та допустимих доказів.

Натомість, суд встановив наявність доказів, що підтверджують вчинення Товаритсвом дій, спрямованих на виконання оспорюваного договору і його схвалення. Навіть якщо припустити, що замість Злобіна А.Г. Договір від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ" підписано іншою особою, виконання останнім зобов`язань щодо отримання та часткового повернення позики (16.01.2020, 27.01.2020, 05.02.2020) унеможливлює визнання Договору недійсним.

Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів та ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16 та від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Як вже було зазначено, судом пешої інстанції встановлено існування між сторонами відносин, спрямованих на виконання договору.

Крім того, судом досліджено, що підпис Злобіна А.Г. у Договорі скріплений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТЛЕСС ЕДЖЕНСІ", а печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Відтак, встановивши наявність відбитку печатки відповідача Договорі, суд зауважує про те, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття її з володіння позивача або використання її іншою особою Товариством не надано.

За встановлених обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним цього договору є правильними.

Щодо тверджень скаржника про те, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку акту звірки взаєморозрахунків за період 23.09.2021 по 01.02.2021, то суд апеляційної інстанції зауважує, що такий акт за мотивами судового рішення суд першої інстанції не досліджував, будь-яких висновків стосовно цього акту не приймав. Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції також не приймає до уваги цей акт в якості доказу, оскільки такий містить підпис лише збоку позивача, не містить доказів його надсилання іншій стороні тощо.

Доводи відповідача про те, що бухгалтер, використовуючи своє службове становище здійснювала підписання документів, фінансові операції, в тому числі і перерахування коштів, чим завдала збитків відповідачу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі твердження скаржника не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції порушено принцип рівності, оскільки суд позбавив відповідача реалізувати свої права шляхом призначення судової експертизи у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки призначення експертизи у справі є правом суду і суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності умов, виходчи із положень ст. 99 ГПК України. До того ж, враховуючи предмет та підстави позову, позивач не був позбавлений можливості самостійно замовити експертне дослідження для отримання висновку експерта, який би був оцінений судом при дослідженні доказів по справі. Враховуючи зазначене, колегія суддів в даному випадку не вбачає процесуальних порушень.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/3429/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка