Постанова

від 17.11.2021 по справі 640/14385/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14385/19 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Мельничука В.П.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 у справі за адміністративним позовом обслуговуючого кооперативу ЖБК-1 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Обслуговуючий кооператив ЖБК-1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України від 04.04.2019 № 10/10-5/74-19.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020 апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу ЖБК-1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2020 - без змін.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021 у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2020 у справі за адміністративним позовом обслуговуючого кооперативу ЖБК -1 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовлено; апеляційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами повернуто ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 скасовано ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021, а справу № 640/14385/19 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2021 зазначив, що дійсно, оцінка доводам щодо законності виконання будівельних робіт ОК ЖБК-І при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 без отримання дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на проведення земляних робіт та, як наслідок, законності дій відповідача по винесенню оскаржуваного припису, була надана Шостим апеляційним адміністративним судом під час розгляду апеляційної скарги ОК ЖБК -1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2020. Разом з цим, судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті не надавалась оцінка доводам щодо питання відповідності оспорюваного припису вимогам законодавства стосовно форми та змісту. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі частин першої та п`ятої статті 323 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 прийнято до свого провадження справу за адміністративним позовом обслуговуючого кооперативу ЖБК-1 до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2016 заступником Міністра культури України Карандєєвим Р.В. погоджено історико-містобудівне обґрунтування ОК ЖБК-1 об`єкта Будівництво житлових будинків по АДРЕСА_1 .

Заступником Мінкультури 11.10.2016 погоджено проектну документацію Будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1 .

Міністерством культури України 25.10.2016 надано дозвіл № 22-041/16з на проведення земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць на проведення земляних робіт з метою будівництва житлових будинків на території АДРЕСА_1, історичний ареал міста, зона охоронюваного ландшафту, на території пам`ятки археології національного значення Лиса гора (Юрковиця) - городище та могильник ІХ-ХІІІ ст. та на території пам`ятки історії та ландшафту місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпра терміном проведення земляних робіт до 31.12.2016.

Мінкультури 18.11.2016 погоджено генеральний план об`єкта Будівництво житлових будинків по АДРЕСА_1 .

Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва КМДА 31.05.2017 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № КВ 083171510115 на проведення робіт з будівництва житлових будинків, замовник будівництва - ОК ЖБК-1 .

За результатами візуального обстеження містобудівної ситуації по АДРЕСА_1, проведеного 27.03.2019, відповідачем 04.04.2019 видано припис № 10/10-5/74-19, відповідно до якого Мінкультури вимагало:

- негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво житлових будинків по АДРЕСА_1 , які виконуються в межах історичного ареалу міста Києва (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 про затвердження Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020року ) з порушенням вимог частини 4 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

- вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;

- надати пояснення по суті викладених у п.1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Не погоджуючись з вказаним приписом, вважаючи його необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що зважаючи на відсутність у позивача станом на час проведення обстеження ділянки, складання акту і видачі припису дозволу на проведення земляних робіт по АДРЕСА_1, враховуючи заборону здійснювати земляні роботи без дозволу встановлену нормами статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та пункту 10 Порядку № 316, у Міністерства культури України наявними були правові підстави для прийняття оскаржуваного припису.

ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначає, що ключовим правовим питанням у даній справі, на переконання апелянта, є законність виконання будівельних робіт ОК ЖБК-І при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 без отримання дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на проведення земляних робіт та, як наслідок, законність дій відповідача по винесенню оскаржуваного припису, і, на переконання апелянта підлягає дослідженню та встановленню чи підпадає оскаржуваний припис під поняття припис центрального органу виконавчої влади в розумінні Закону України Про охорону культурної спадщини , оскільки останній не містить в собі обов`язкового реквізиту - гербової печатки Міністерства культури України, а також, оскаржуваний припис не містить в собі вказівки на те, який саме дозвіл відсутній у позивача, оскільки частиною 4 статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини встановлено заборону без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на здійснення низки дій: містобудівних, архітектурних чи ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 323 КАС України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.

Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Щодо статусу особи, яка подала апеляційну скаргу після закінчення апеляційного розгляду справи, зокрема наявності у цієї особи адміністративно процесуальної правосуб`єктності та порушеного права та (чи) інтересу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Зазначена норма кореспондує з положеннями попередньої редакції Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 суд розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 9901/22/17, від 06.06.2018 у справі № 800/489/17 та від 12.06.2018 у справі № 800/587/17.

Колегія суддів зауважує, що оскаржуваний припис Міністерства культури України від 04.04.2019 № 10/10-5/74-19 стосується прав та обов`язків ОСОБА_1 , як землевласника та як асоційованого члена кооперативу, а тому він має право на звернення до суду з вимогами про його скасування.

Щодо доводів ОСОБА_1 щодо законності виконання будівельних робіт ОК ЖБК-І при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 без отримання дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на проведення земляних робіт та, як наслідок, законності дій відповідача по винесенню оскаржуваного припису, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Згідно частини першої статті 3 Закону України Про охорону культурної спадщини державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 495), передбачено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті.

За змістом статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: 1) контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; 16) заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об`єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об`єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; 17) надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; 18) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них;

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що до повноважень Мінкультури як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, входило надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, контроль за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, видання розпоряджень й приписів якщо ці роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно статті 35 Закону України Про охорону культурної спадщини проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Отже, будівельні та земляні роботи на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, здійснюється за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Колегія суддів зауважує, що оцінка доводам щодо законності виконання будівельних робіт ОК ЖБК-І при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 без отримання дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на проведення земляних робіт та, як наслідок, законності дій відповідача по винесенню оскаржуваного припису, була надана Шостим апеляційним адміністративним судом під час розгляду апеляційної скарги ОК ЖБК -1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2020. Вказане також підтверджується постановою Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/14385/19.

За таких обставин, в силу положень КАС України, переоцінка вказаних доводів є недопустимою.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що оспорюваний припис не відповідає вимогам законодавства стосовно форми та змісту, оскільки останній не містить в собі обов`язкового реквізиту - гербової печатки Міністерства культури України, а також не містить в собі вказівки на те, який саме дозвіл відсутній у позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття рішення необхідно розуміти не як вимоги до самого рішення, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття рішення, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект рішення робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність рішення, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення.

Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 1640/3394/18 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковими для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи,

Крім того, аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод оцінки справедливості процесу в цілому не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden).

Отже, враховуючи вищевказане та те, що судовими рішеннями у даній справі було встановлено протиправність виконання будівельних робіт ОК ЖБК-І при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 без отримання дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на проведення земляних робіт та, як наслідок, законність дій відповідача по винесенню оскаржуваного припису, аргументи апелянта про те, що оспорюваний припис не відповідає вимогам законодавства стосовно форми та змісту, оскільки останній не містить в собі обов`язкового реквізиту - гербової печатки Міністерства культури України, а також не містить в собі вказівки на те, який саме дозвіл відсутній у позивача, колегія суддів вважає формальними та несуттєвими і не можуть бути такими, що мають суттєве значення для вирішення даної справи.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не було надано доказів, які б спростовувалися висновки контролюючого органу щодо допущення позивачем порушень Закону України Про охорону культурної спадщини , зазначених в оскаржуваному приписі, а також доказів правомірності останнього.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Мельничук В.П.

Повний текст постанови виготовлений 22.11.2021.