Постанова

від 18.11.2021 по справі 752/17870/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 752/17870/20

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14544/2021

Головуючий у суді першої інстанції: Мазур Ю.Ю.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.

секретар - Кравченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Натуральні продукти про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року,

встановив:

у вересні 2020 року позивачі звернулись до суду з позовом, у якому просили поновити їх на роботі у відповідача та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що їх було звільнено з порушенням норм трудового законодавства.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивачів - ОСОБА_3 та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що з 12.12.2017 була прийнята на роботу на посаду фасівниці в ТОВ Натуральні продукти відповідно до наказу №НП/К-00058. Назва посади була змінена на укладальник-пакувальник 28.12.2018.

ОСОБА_2 вказувала в позовній заяві, що була прийнята на роботу в ТОВ Натуральні продукти на посаду фасівниці на підставі наказу №НП/К-00053 від 03.11.2017. Назва посади була змінена на укладальник-пакувальник 28.12.2018.

Позивачі зазначали, що 17.07.2020 їх не було допущено на роботу, а 20.07.2020 директор товариства звинуватив їх в недостачі продукції. В зв`язку з цим у ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я і вона звернулась до лікаря та з 21.07.2020 по 30.07.2020 перебувала на лікарняному, про що повідомила телефоном в бухгалтерію. ОСОБА_2 з 20.07.2020 по 30.07.2020 також перебувала на лікарняному, про що повідомила телефоном в бухгалтерію.

31.07.2020 вони разом з`явились на роботу і їх не було допущено до роботи. Того ж дня ОСОБА_1 направила на фактичну адресу відповідача лист з поясненням її відсутності на робочому місці та просила вирішити питання про її звільнення та направлення їй трудової книжки.

ОСОБА_2 05.08.2020 направила на адресу відповідача лист з поясненням своєї відсутності на роботі, копію лікарняного та заяву про звільнення з 03.08.2020.

23.08.2020 ОСОБА_1 дізналась про своє звільнення з 04.08.2020 та пропозицію про отримання трудової книжки.

ОСОБА_2 дізналась про своє звільнення з 04.08.2020 лише після отримання трудової книжки ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В зв`язку з цим позивачі просили поновити їх на роботі на посаді укладальника-пакувальника, та стягнути на їх користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.08.2020.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачів було звільнено з роботи відповідно до вимог закону, оскільки вони були відсутні на роботі без поважних причин, що є підставою для їх звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 43 Конституції України, ст. 40, 41, 51, 147, 149 КЗпП України, Інструкцію про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України №455 від 13.11.2001.

В ст. 21 КЗпП України дано визначення, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників. Залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника за обставин, коли працівник відсутній на роботі у особистих справах та не повідомив про такі обставини роботодавця.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 22, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як видно з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції позивачі з 20.07.2020 на роботі були відсутні. ОСОБА_1 надала до справи Довідку від 20.07.2020, видану лікарем КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 Шевченківського району м. Києва, згідно якої вона перебувала на прийомі у лікаря в 13.15. з приводу гіпертонічної кризи. Також ОСОБА_1 надала листок непрацездатності Серії АДШ №965103, виданий їй тим же лікарем, згідно якого вона була непрацездатна з 21.07.2020 по 30.07.2020, до роботи стати з 31.07.2020.

На підставі наказу №НП/К-00020 від 03.08.2020 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Наказом №НП/К-00020 від 24.02.20221 було внесено зміни до наказу та змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 04.08.2020.

ОСОБА_2 надала до справи копію пояснювальної записки щодо причин своєї відсутності на роботі 17.07.2020 та копію заяви на ім`я директора ТОВ Натуральні продукти від 31.07.2020, в якій вона просила звільнити її з роботи за згодою сторін з 03.08.2020. На підтвердження тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 надала копію Виписки із медичної карти, відповідно до якої вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 20.07.2020 по 30.07.2020 з діагнозом ангіна.

На підставі наказу №НП/К-00021 від 04.08.2020 ОСОБА_2 було звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 03.08.2020. Наказом №НП/К-00021 від 24.02.2021 було внесено зміни до наказу та змінено дату звільнення ОСОБА_2 на 04.08.2020.

Доводи позивачів, викладені ними в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, всі були предметом перевірки судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку і фактично зводяться до незгоди позивачів із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для їх звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України через недоведеність належними і допустимими доказами факту прогулу, а також до незгоди з наданою судом оцінкою доказів, якими відповідач обґрунтовував законність їх звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці.

В ст. 149 КЗпП України врегульовано порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

З матеріалів справи видно, що на адресу позивачів за підписом директора товариства ОСОБА_4 були направлені листи щодо надання пояснень з приводу відсутності на роботі - 24.07.2020, 28.07.2020.

Посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані нею до справи докази, є безпідставним, оскільки суд зазначив в рішенні про оцінку всіх наданих нею письмових доказів. Той факт, що вона 21.07.2020 направила директору ТОВ Натуральні продукти заяву про звільнення за власним бажанням з 21.07.2020, а 05.08.2020 направила поштою заяву на ім`я директора ТОВ Натуральні продукти ОСОБА_4 , в якій просила направити їй трудову книжку на підставі поданої заяви про звільнення від 21.07.2020 не може бути підставою для зміни дати та підстави її звільнення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Крім того, така заява надійшла до відповідача 23.07.2020. Одночасно ОСОБА_1 посилалась на те, що вона з 21.07.2020 по 30.07.2020 перебувала на лікарняному. Наявність у ОСОБА_1 листка непрацездатності Серії АДШ №965103 також не може бути підставою для її поновлення на роботі, оскільки з 31.07.2020 вона не приступила до роботи, що є прогулом, та вважала, що її має бути звільнено з 21.07.2020.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на поважність її відсутності на роботі через тимчасову непрацездатність, на підтвердження чого вона надала медичну довідку, є неспроможними, оскільки в довідці зазначається про її перебування на стаціонарному лікуванні, однак належним документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність є листок непрацездатності відповідно до положень Інструкцію про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України №455 від 13.11.2001.

Доводи позивачів про порушення відповідачем правил ст. 46 КЗпП України, оскільки їх було відсторонено від роботи з 17.07.2020 по 03.08.2020 також є безпідставними, оскільки вони визнають, що з 20.07.2020 на роботі були відсутні через тимчасову непрацездатність.

Також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог посилання апелянтів на те, що 20.07.2020 керівник відповідача мав запропонувати їм написати заяви про звільнення за власним бажанням або за згодою сторін, оскільки така процедура не передбачена нормами КЗпП України.

Крім того, не можна погодитись з посиланням апелянтів на положення ч. 1 ст. 38 КЗпП України, згідно яких власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, оскільки будь-яких поважних причин щодо цього ними в заявах про звільнення зазначено не було.

Помилка у даті звільнення позивачів також не є підставою для задоволення позовних вимог і була виправлена відповідачем та визначено, що фактичною датою звільнення є 04.08.2020, про що позивачам було направлено повідомлення для внесення виправлень в трудові книжки.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 липня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 23 листопада 2021 року.

Головуючий

Судді