Рішення від 24.11.2021 по справі 640/24511/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2021 року м. Київ № 640/24511/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Українські фонди" до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Державної регуляторної служби України провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди з позовом до Державної регуляторної служби України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 25.09.2020 №146 як прийняте з порушенням статті 58 Конституції України; визнати протиправною і скасувати постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА щодо анулювання ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди на провадження господарської діяльності (діяльності з управління активами інституційних інвесторів) серії АГ №580049, яка прийнята на підставі Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , який не регулює спірні правовідносини, та всупереч Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 прийнято справу до провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА анульовано видану йому ліцензію на провадження господарської діяльності (діяльності з управління активами інституційних інвесторів) серії АГ №580049. Не погоджуючись із такою постановою, позивач звернувся до Державної регуляторної служби України зі скаргою від 27.04.2018. Частина дев`ята статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності в редакції, що діяла станом на час подання скарги, передбачала, якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування. Рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування набирає чинності з дня видання ним розпорядження про задоволення або відхилення апеляції чи про необхідність усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Внаслідок подання позивачем в установлений строк скарги дія оскаржуваної постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку була зупинена, а згадана ліцензія залишалася чинною. У подальшому оскаржуваним розпорядженням від 25.09.2020 №146 Державна регуляторна служба України залишила без розгляду скаргу позивача, безпідставно застосувавши Закон України Про ліцензування видів господарської діяльності у редакції Закону України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг , який набрав чинності з 01.07.2020 і яким виведено з-під регулювання Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів та діяльності у системі накопичувального пенсійного забезпечення, що здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону. Редакція Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , на підставі якого приймалася оскаржувана постанова названої Комісії про анулювання ліцензії позивача та розпочинався розгляд скарги позивача на цю постанову, не передбачала повноважень Державної регуляторної служби України щодо залишення скарги без розгляду. Відповідно до статті 58 Конституції України, яка не допускає зворотної дії нормативно-правових актів в часі, окрім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права, Закон України Про ліцензування видів господарської діяльності у редакції Закону України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг не підлягав застосуванню щодо розгляду скарги позивача. Державна регуляторна служба України повинна була розглянути його скаргу по суті, а не залишити її без розгляду. Залишення скарги без розгляду відновило дію оскаржуваної постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА та призвело до анулювання ліцензії позивача на провадження господарської діяльності (діяльності з управління активами інституційних інвесторів) серії АГ №580049. Наведене свідчить про порушення Державною регуляторною службою України принципу правової визначеності, оскільки позивач був упевнений що його скаргу буде розглянуто відповідно до законодавства, чинного на момент її подання, яке передбачало зупинення дії оскаржуваної постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та обумовлювало чинність ліцензії, анульованої цієї постановою, і зміни, внесені до цього законодавства, не повинні були впливати на чинність ліцензії. До того ж, вивівши з-під регулювання Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів та діяльності у системі накопичувального пенсійного забезпечення, ліцензування якої здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону, законодавець не визначив, яким законом будуть регулюватися підстави для анулювання ліцензій щодо діяльності на фондовому ринку.

Стверджуючи про протиправність оскаржуваної постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА про анулювання ліцензії, підставою для видання якої відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , в редакції, що діяла станом на час прийняття оскаржуваної постанови, слугувало повторне порушення ним Ліцензійних умов, позивач зазначив, що після прийняття Закону України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг єдиним Законом, який встановлює підстави для анулювання дії ліцензії на фондовому ринку, є Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні . З урахуванням змін, внесених Законом України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг до Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні , абзац шістдесят другий частини першої статті 11 цього Закону має таку редакцію Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у цій статті, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може зупиняти або анулювати ліцензію . Однак, серед правопорушень, перелічених в попередніх 61 абзацах, такого правопорушення, як повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов немає. Отже, якщо суд вирішить розглядати дану справу не за Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності у редакції, яка діяла до 18.12.2019 і не дозволяла залишати скаргу суб`єкта господарювання до Державної регуляторної служби України без розгляду, то суд повинен проявити послідовність і скасувати рішення про анулювання ліцензії, яке прийняте на підставі Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні , який вже не поширюється на спірні правовідносини.

Відповідач Державна регуляторна служба України надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в її задоволенні, стверджуючи про правомірність оскаржуваного розпорядження. Зокрема, зазначила, що станом на час звернення позивача до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України зі скаргою процедура її розгляду визначалася Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності . Проте, після отримання скарги Законом України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг , який введено в дію 01.07.2020, до Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності внесено низку змін, які унеможливлювали розгляд цієї скарги Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України. Відтак, скаргу обґрунтовано залишено без розгляду у зв`язку з тим, що порушені у ній питання виходять за межі повноважень Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, а також враховуючи, що позивач одночасно оскаржив постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і позовна заява розглядалася судом. При цьому зауважила, що Закон України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг не містить перехідних положень стосовно процедури розгляду скарг, які надійшли до Державної регуляторної служби України до набрання ним чинності чи введення його в дію.

Відповідач - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у відзиві на позовну заяву зазначила про необґрунтованість позовних вимог в частині, що стосуються прийняття нею оскаржуваної постанови про анулювання виданої позивачу ліцензії, оскільки ліцензію позивача анульовано на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент винесення постанови про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів, а саме:

- пункту 5 статті 8 Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні ;

- статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності ;

- підпункту 3 пункту 2 розділу IV Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів) - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), затверджених рішенням Національної комісії цінних паперів та фондового ринку від 23.07.2013 №1281;

- підпункту 2.4 пункту 2 розділу ХVІІ Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Комісії від 16.10.2012 №1470.

Водночас названа Комісія звернула увагу на наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди в частині позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА, передбачених частиною першою статті 122 та пунктом 3 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтовуючи відповідно пропуском позивачем строку звернення до суду з даним позовом, а також тим, що в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває адміністративна справа №826/15985/18 за позовом цього ж товариства до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправною і скасування постанови названої Комісії від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА, тобто між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав.

Однак, суд не погоджується з доводами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо необхідності залишення позову без розгляду з указаних нею підстав, що пояснюється наступним.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 122 цього ж Кодексу, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності передбачене право суб`єкта господарювання звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб`єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов`язаний розглянути його в установленому законом порядку.

Відповідно до частини восьмої статті 16 вказаного Закону рішення про анулювання ліцензії, прийняте з підстав, передбачених пунктами 4-9 частини другої цієї статті, набирає чинності через тридцять календарних днів з дня його прийняття.

Згідно з частиною дев`ятою статті 16 цього ж Закону якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування.

Отже, законодавством передбачено можливість досудового вирішення спору між суб`єктом господарювання та органом ліцензування у разі прийняття останнім рішення про анулювання ліцензії, виданої суб`єкту господарювання.

Відповідно до матеріалів справи позивач звернувся до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі зі скаргою на постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА про анулювання виданої йому ліцензії на провадження господарської діяльності (діяльності з управління активами інституційних інвесторів) серії АГ №580049, а також до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправною і скасування вищевказаної постанови, який (суд) ухвалою від 07.05.2018 відкрив провадження в адміністративній справі №826/6120/18.

Відтак, позивач одночасно застосував як позасудовий, так і судовий порядок вирішення спору з Національної комісією з цінних паперів та фондового ринку у зв`язку із прийняттям нею рішення про анулювання виданої йому ліцензії.

12.10.2020, тобто, в межах установленого частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України тримісячного строку з дня прийняття Державною регуляторною службою України розпорядження від 25.09.2020 №146, за результатами розгляду його скарги на постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому, поміж іншого, просив визнати протиправним і скасувати вказану постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Таким чином, підстави для залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду відсутні.

Згідно з пунктом 3 частини перш статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Виходячи з аналізу зазначеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами, а також обставинами і нормами права, які дозволяють особі звернутись до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У відповідь на запит Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Мазур А.С. про надання копії позовної заяви у справі №826/15985/18 суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Каракашьян С.К., у провадженні якого перебуває вказана справа, надав копію позову Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди у цій справі.

Аналіз змісту позовних заяв у справі №640/24511/20 та у справі №826/15985/18 свідчить, що підстави заявлених позивачем вимог про визнання протиправним і скасування постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА, не є тотожними.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Так, обґрунтовуючи свою вимогу про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА у справі №826/15985/18, позивач зазначив, що:

- застосована Комісією підстава анулювання ліцензії не відповідає пункту 6 частини другої статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , оскільки за першим порушенням розпорядження про усунення позивачем порушення ліцензійних умов не видавалося, Ліцензійні умови не порушувалися;

- всупереч частині третій статті 6 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності оскаржувану постанову підписали неналежні особи, які не є ні керівником Комісії, ні заступником керівника.

Натомість, у даній справі, як встановлено судом вище, позивач вищевказану позовну вимогу обґрунтовує тим, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку анулювала видану йому ліцензію за повторне порушення Ліцензійних умов. Така підстава, передбачена пунктом 6 частини другої статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності в редакції, що діяла на момент прийняття рішення про анулювання ліцензії. Однак, якщо суд не погодиться з міркуваннями позивача про неприпустимість застосування Державною регуляторною службою України заднім числом Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності щодо розгляду його скарги на вищевказану постанову, то в такому випадку суд повинен проявити послідовність і не застосовувати цей закон у повному обсязі, тобто і щодо підстав анулювання ліцензії. За таких умов слід погодитися із тим, що після прийняття Закону України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг єдиним Законом, який встановлює підстави для анулювання ліцензії на фондовому ринку, залишається Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні . Вказаним Законом від 12.09.2019 №79-ІХ абзац шістдесят другий частини першої статті 11 Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні викладений у наступній редакції Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у цій статті, Національна комісія х цінних паперів та фондового ринку може зупиняти або анулювати ліцензію .

Однак, серед правопорушень, перелічених в попередніх 61 абзацах, такого правопорушення, як повторне порушення ліцензіатом Ліцензійних умов немає. Отже, якщо суд вирішить розглядати дану справу не за Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності у редакції, яка діяла до 18.12.2019 і яка не дозволяла залишати скаргу суб`єкта господарювання до Державної регуляторної служби України без розгляду, то суд повинен проявити послідовність і скасувати рішення про анулювання ліцензії, яке прийняте на підставі Закону, який вже не поширюється на спірні правовідносини.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спір у межах даної справи і спір у справі №826/15985/18 не пов`язані підставами виникнення, що виключає можливість застосування наслідків, встановлених пунктом 3 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди в частині визнання протиправним і скасування постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА.

Розглядаючи даний спір по суті, ознайомившись із матеріалами справи, суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди здійснює професійну діяльність на ринку цінних паперів та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами, а саме: діяльність з управління активами інституційних інвесторів - серії АГ №580049, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів за повторне порушення ліцензіатом Ліцензійних умов до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди застосовано санкцію у вигляді анулювання ліцензії серії АГ №580049 на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами, а саме: діяльність з управління активами інституційних інвесторів.

Як встановлено судом, не погодившись із такою постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, позивач звернувся до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України зі скаргою від 27.04.2018, яку Державною реєстраційною службою України отримано та зареєстровано 02.05.2018 за №6396/0/19-18. Також назване товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправною і скасування вищевказаної постанови, який (суд) ухвалою від 07.05.2018 відкрив провадження в адміністративній справі №826/6120/18.

На підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 19.06.2018 №19-3, оформленого протоколом №08-18, Державна регуляторна служба України прийняла розпорядження від 22.06.2018 №58, яким вирішила перенести розгляд вищевказаної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди в частині застосування до нього санкції у вигляді анулювання ліцензії серії АГ №580049 на провадження професійної діяльності на фондовому ринку- діяльності з управління активами, а саме: діяльність з управління активами, у зв`язку з необхідністю отримання від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку додаткової інформації (матеріалів, документів) щодо оскарження ліцензіатом рішення у судовому порядку, а у разі оскарження, після надання Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку копії рішення суду у такій справі, що набрало законної сили, оскільки відповідна інформація у Державної регуляторної служби України була відсутня.

У подальшому рішенням Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування Державної регуляторної служби України від 22.09.2020 №19.1 вищевказану скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди від 27.04.2018 залишено без розгляду у зв`язку з тим, що дія Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності не поширюється на ліцензування таких видів господарської діяльності як професійна діяльність на ринку цінних паперів та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення, ліцензування якої здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону (пункт 4 частини другої статті 2 вищевказаного Закону) та тим, що постанова Національної комісії з цінних паперів та фонового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА є предметом оскарження в адміністративній справі №826/6120/18, що розглядається судом.

В преамбулі указаного рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України зазначено, що воно прийняте за результатом обговорення норм законів України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг , від 02.10.2019 №139-ІХ Про внесення - змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку ліцензування господарської діяльності та від 19.12.2019 №394-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення конституційних принципів у сферах енергетики та комунальних послуг , якими внесені зміни і доповнення, зокрема до Закону України від 02.03.2015 №222-VIII Про ліцензування видів господарської діяльності , на підставі чого встановлено, що:

- зазначені вище закони України не містять перехідних положень відносно процедури розгляду скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії (бездіяльність) органів ліцензування щодо порушення ними законодавства у сфері ліцензування, розгляд яких було відкладено з підстав, що зазначені у відповідних рішеннях Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, які не втратили свою актуальність, проте, зміни і доповнення, які були ними внесені до Закону України від 02.03.2015 №222-VIII Про ліцензування видів господарської діяльності та набрали чинності, є суттєвими. Так, дія названого Закону не поширюється на ліцензування таких видів господарської діяльності, як, поміж іншого, професійну діяльність на ринку цінних паперів та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення, ліцензування якої здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону (пункт 4 частини другої статті 2 Закону України від 02.03.2015 №222-VIII Про ліцензування видів господарської діяльності ), з 01.07.2020.

Водночас стаття 5 вищевказаного Закону містить підстави для залишення скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії (бездіяльність) органу ліцензування щодо порушення законодавства у сфері ліцензування, без розгляду.

Згідно з абзацами другим, третім, п`ятим пункту 1 частини сьомої статті 5 Закону України від 02.03.2015 №222-VIII Про ліцензування видів господарської діяльності ) скарга залишається без розгляду з таких підстав:

- порушені у скарзі питання виходять за межі повноважень Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування;

- скарга на дії органу ліцензування щодо порушення ним законодавства у сфері ліцензування розглядається в суді.

На підставі цього рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній служба України прийняла розпорядження від 25.09.2020 №146 Про розгляд скарги , яким доручила відділу забезпечення діяльності експертно-апеляційної ради Департаменту ліцензування та дозвільної системи вжити заходів щодо повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди і Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про прийняття Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування рішення від 22.09.2020 №19.1 про залишення без розгляду скарги названого товариства від 27.04.2018.

Листом від 28.09.2020 №6590/0/20-20 Державна регуляторна служба України надіслала Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди копію згаданого розпорядження, одночасно роз`яснивши мотиви прийняття Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування рішення від 22.09.2020 №19.1 про залишення його скарги без розгляду, а саме у зв`язку з тим, що:

- дія Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності не поширюється на ліцензування таких видів господарської діяльності як професійна діяльність на ринку цінних паперів та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення, ліцензування якої здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону (пункт 4 частини другої статті 2 названого Закону);

- постанова Національної комісії з цінних паперів та фонового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА Про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів є предметом оскарження в адміністративній справі №826/6120/18, що розглядається судом.

Оцінюючи доводи сторін стосовно правомірності/протиправності оскаржуваних рішень Державної регуляторної служби України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підстави, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про ліцензування Закону України видів господарської діяльності (далі також - Закон №222-VIII) регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону №222-VIII орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №222-VIII орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону. Види господарської діяльності, на здійснення яких державний колегіальний орган видає ліцензії, встановлюються цим Законом.

Пунктом 3 частини другої цієї ж статті названого Закону визначено, що орган ліцензування для цілей цього Закону за відповідним видом господарської діяльності: здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення.

Законом України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні визначено, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку:

- встановлює порядок та видає ліцензії на провадження діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює зазначені ліцензії в разі порушення вимог законодавства про цінні папери (пункт 9 частини другої статті 7 Закону)

- у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року обіг цінних паперів, дію ліцензій, виданих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулює дію таких ліцензій (пункт 5 статті 8 Закону).

Відповідно до підпункту 35 пункту 4 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фонового ринку, затвердженого Указом Президента України від 03.11.2011 №1063/2011 Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку названа Комісія

відповідно до покладених на неї завдань у встановленому нею порядку видає, переоформлює, зупиняє дію або анулює ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів та видає дублікати і копії таких ліцензій.

Згідно зі статтею 16 Закону №222-VIII анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії. Ліцензія вважається анульованою з дня, коли ліцензіат дізнався чи повинен був дізнатися про анулювання ліцензії, але у строк, не менший за один тиждень з дня прийняття органом ліцензування рішення про анулювання виданої йому ліцензії.

Пунктом 6 частини другою цієї статті Закону №222-VIII передбачено, що підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є: набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії або скасування такого рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування (пункт 2); акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов. Повторним порушенням ліцензіатом ліцензійних умов вважається вчинення ним протягом двох років з дня видання органом ліцензування розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов нового порушення хоча б однієї з вимог ліцензійних умов, щодо якої видавалося таке розпорядження

Як зазначено в частині третій статті 16 Закону №222-VIII, акти, передбачені пунктами 5-9 частини другої цієї статті, мають містити детальне викладення фактів порушення законодавства, їх обґрунтування та у випадках, якщо вони стосуються невиконання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов, містити посилання на конкретні пункти цих ліцензійних умов. До актів можуть долучатися фото та відеоматеріали, відзняті під час проведення перевірки.

Пунктом 6 статті 16 Закону №222-VIII визначено, що рішення про анулювання ліцензії повинно містити:

1) реквізити рішення про видачу ліцензії;

2) вид господарської діяльності, на провадження якого анулюється ліцензія;

3) найменування та ідентифікаційний код юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - підприємця (серія та номер паспорта для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомила про це відповідний орган державної податкової служби та має відмітку у паспорті);

4) підстави анулювання ліцензії.

Згідно з частинами сьомою та восьмою указаної статті Закону №222-VIII рішення про анулювання ліцензії, прийняте з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої цієї статті, набирає чинності з дня його прийняття, а рішення про анулювання ліцензії, прийняте з підстав, передбачених пунктами 4-9 частини другої цієї статті, набирає чинності через тридцять календарних днів з дня його прийняття.

Відповідно до частини статті 16 Закону №222-VIII якщо ліцензіат протягом строку набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії, встановленого частиною восьмою цієї статті, подає скаргу (апеляцію) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, дія цього рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування за результатами розгляду апеляції Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування.

Частиною 11 цієї ж статті названого Закону передбачено, що рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду.

Таким чином, рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про анулювання ліцензії може бути оскаржене як в позасудовому, так і в судовому порядку. При цьому законодавство не містить заборони щодо одночасного оскарження такого рішення в позасудовому і судовому порядку.

Реалізуючи таке право, позивач оскаржив постанову Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА0УП-КУА в позасудовому порядку, звернувшись до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України зі скаргою від 27.04.2018, та в судовому порядку, звернувшись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю у сфері господарської діяльності (далі також - Закон №877-V) визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено

Так, статтею 1 цього Закону встановлено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною третьою статті 2 Закону №877-V в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до Державної регуляторної служби України зі скаргою від 27.04.2018, передбачено, що контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюється органами ліцензування у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності .

За приписами статті 9-1 Закону №877-V в цій же ж редакції, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, належать, поміж іншого: проведення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог цього Закону в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; одержання від органів державного нагляду (контролю) та суб`єктів господарювання інформації, довідок, документів, скарг, матеріалів, відомостей щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у відповідній сфері господарської діяльності.

Статтею 21 Закону №877-V у редакції, чинній станом на час звернення позивача до Державної регуляторної служби України зі скаргою від 27.04.2018, передбачене право суб`єкта господарювання звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб`єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов`язаний розглянути його в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 №724 (далі також - Положення №724), Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності. Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

За змістом пункту 3 Положення №724 на Державну регуляторну службу України покладено низку завдань, зокрема щодо здійснення нагляду за дотриманням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та надання роз`яснення щодо його застосування.

Відповідно до статті 4 Закону №222-VIII спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, поміж іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування та утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність (пункти 5 та 6 частини першої цієї статті).

Одним із принципів державної політики у сфері ліцензування, визначених статтею 3 Закону №222-VIII, є принцип дотримання законності шляхом того, що повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та порядок набрання чинності рішеннями органу ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно цим Законом і не можуть бути обмежені іншими законами.

Статтею 5 Закону №222-VIII визначено повноваження Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування. Редакція цієї статті станом на час звернення позивача до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України зі скаргою від 27.04.2018 визначала, поміж іншого, такі повноваження Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування:

- Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. До обов`язків Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування віднесено, зокрема, розгляд скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування (частини перша та друга статті);

- формою роботи Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування є засідання, що проводяться за потреби, але не рідше одного разу на місяць, та є правомочними за присутності не менше, ніж половини членів Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування (частина шоста);

- у разі надходження апеляції до спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування він протягом трьох робочих днів з дня одержання ним апеляції:

1) повідомляє здобувача ліцензії чи ліцензіата і орган ліцензування про прийняття апеляції до розгляду;

2) запрошує відповідного здобувача ліцензії чи ліцензіата і орган ліцензування до участі в засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування;

3) запитує в органу ліцензування копії (фотокопії) документів, що стосуються прийняття оскаржуваного рішення;

4) передає заяву (скаргу), проект нормативно-правового акта та інші документи (в міру надходження) до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування відповідно до її повноважень згідно з частинами другою та третьою цієї статті.

У разі потреби спеціально уповноважений орган з питань ліцензування може запитати в органу ліцензування додаткові документи, що стосуються прийняття органом ліцензування оскаржуваного рішення. З метою оперативного опрацювання відповідні запити можуть передаватися за допомогою телекомунікаційних засобів (частина сьома);

- рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування приймається більшістю голосів її членів і оформлюється протокольним рішенням, що підписується особою, яка головувала на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, та секретарем ради, який призначається головою ради з числа її членів.

Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатів, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов`язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Розпорядження про задоволення апеляції чи про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування надсилаються відповідному органу ліцензування та здобувачеві ліцензії, ліцензіату чи заявнику протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття (частина одинадцята).

На виконання вищевказаних приписів законодавства Державною регуляторною службою України утворено Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування, до повноважень якої належав розгляд скарги позивача від 27.04.2018 на рішення Національної комісії з цінних паперів та фонового ринку про анулювання виданої йому ліцензії.

При цьому аналіз викладених вище правових норм, в редакції станом на час звернення позивача з указаною скаргою до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України, дає підстави суду дійти висновку про відсутність у Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, а також у спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування повноважень щодо залишення без розгляду скарги суб`єкта господарювання на дії та рішення органу ліцензування у сфері ліцензування.

Після звернення позивача до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України зі скаргою від 27.04.2018 Законом України від 02.10.2019 №139-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку ліцензування господарської діяльності (далі також - Закон №139-IX), який набрав чинності 18.12.2019, внесено зміни до Закону №222-VIII, а саме частину сьому статті 5 цього Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої, зокрема, скарга подана до спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування скарги на дії (бездіяльність) органу ліцензування щодо порушення ним законодавства у сфері ліцензування залишається без розгляду з таких підстав:

- порушені у скарзі питання виходять за межі повноважень Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування;

- скарга подана після набрання чинності рішенням органу ліцензування, яке оскаржується (крім скарги щодо рішення органу ліцензування про відмову у видачі ліцензії, яку можна подати протягом місяця з дня прийняття такого рішення);

- скарга на дії органу ліцензування щодо порушення ним законодавства у сфері ліцензування розглядається в суді.

У подальшому Законом України від 12.09.2019 №79-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг (далі також - Закон №79-ІХ), який введено в дію 01.07.2020, внесено зміни та доповнення до Закону №222-VIII. Так, зокрема, частину другу статті 2 цього Закону доповнено пунктом 4, відповідно до якого дія цього Закону не поширюється на ліцензування такого виду господарської діяльності, як професійну діяльність на ринку цінних паперів та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення, ліцензування якої здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до закону. З огляду на викладене, з 01.07.2020 дія указаного Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять професійну діяльність на ринку цінних паперів та діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення, ліцензування якої здійснюється Національної комісією з цінних паперів та фондового рину.

Відтак, з цієї дати Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України втратила повноваження щодо розгляду скарг суб`єктів господарювання на дії та рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку з питань, що стосуються ліцензування господарської діяльності на ринку цінних паперів та у системі накопичувального пенсійного забезпечення, а отже й на рішення названої Комісії щодо анулювання ліцензії, виданої позивачу на здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів.

При цьому прикінцеві положення Закону №139-ІХ не врегульовують питання завершення процедури розгляду скарг суб`єктів господарювання, поданих до спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування скарги на дії (бездіяльність) органу ліцензування щодо порушення ним законодавства у сфері ліцензування, розпочатої до набрання чинності цим Законом. Перехідні положення в указаному Законі відсутні.

Так само Прикінцеві положення Закону №79-ІХ не врегульовують питання завершення процедури розгляду скарг суб`єктів господарювання на рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку у сфері ліцензування господарської діяльності на ринку цінних паперів та у системі накопичувального пенсійного забезпечення, розпочатої до введення в дію цього Закону. Перехідні положення в указаному Законі відсутні.

Необхідно зазначити, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Конституційний суд України також вказав, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або в іншому нормативно-правовому акті.

Ураховуючи, вищевикладене та відсутність такої вказівки в Законі №139-ІХ та в Законі №79-ІХ, вважається, що його дія не поширюється на правовідносини, які склалися до введення цього Закону в дію, тобто до 01.07.2020.

Таким чином, якщо процедура розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди від 27.04.2018 розпочата до набрання чинності Законом №139-ІХ (18.12.2019) та введення в дію Закону №79-ІХ (01.07.2020), то вона здійснюється до свого завершення відповідно до порядку, встановленого на день початку процедури розгляду цієї скарги.

За відсутності наданого позивачем доказу направлення скарги від 27.04.2018 на адресу Експертно-апеляційній ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України поштовим зв`язком суд дійшов висновку, що днем початку процедури її розгляду, слід вважати дату реєстрації цієї скарги Державною регуляторною службою України 02.05.2018.

Відтак, скарга позивача від 27.04.2018 підлягала розгляду відповідно до процедури, визначеної Законом №222-VIII в редакції, що діяла станом на 02.05.2018, і яка не передбачала повноважень Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування щодо залишення без розгляду скарги суб`єкта господарювання на дії (бездіяльність) органу ліцензування щодо порушення ним законодавства у сфері ліцензування. Скарга підлягала розгляду по суті питань, порушених у ній.

Таким чином, рішенням Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 22.09.2020 №19.1 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди від 27.04.2018 необґрунтовано залишено без розгляду. Наведене, в свою чергу, свідчить про те, що на підставі цього рішення Державна регуляторна служба України необґрунтовано прийняла оскаржуване розпорядження від 25.09.2020 №146, що зумовлює необхідність задоволення вимоги позивача про визнання цього розпорядження протиправним і його скасування.

Разом з тим суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправною і скасування постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА про анулювання ліцензії, з підстав, викладених у позові з огляду на таке.

Зазначену вимогу позивач обґрунтовує тим, що підставою для прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку згаданої постанови слугувало повторне порушення ним Ліцензійних умов відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , в редакції, що діяла станом на час прийняття оскаржуваної постанови. Після прийняття Закону №79-ІХ єдиним Законом, який встановлює підстави для анулювання дії ліцензії на фондовому ринку, є Закон України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні , який позивач уважає за можливе застосувати судом при вирішенні питання правомірності прийняття Національною комісію з цінних паперів та фондового ринку вищевказаної постанови. З урахуванням змін, внесених Законом №79-ІХ до Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні , абзац шістдесят другий частини першої статті 11 цього Закону має таку редакцію Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у цій статті, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може зупиняти або анулювати ліцензію . Серед правопорушень, перелічених в попередніх 61 абзацах частини першої статті 11 названого Закону немає такого правопорушення, як повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов , отже у названої Комісії не було підстав для анулювання позивачу ліцензії.

Відхиляючи такі доводи позивача щодо протиправності вищевказаної постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, суд звертає увагу, що, приймаючи зазначену постанову названа Комісія, керувалася законодавством в редакції, що діяла станом на час виникнення правовідносин, з приводу яких прийнято цю постанову, а саме:

- пунктом 5 статті 8 Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні , яким передбачено право Комісії у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року обіг цінних паперів, дію ліцензій, виданих Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій;

- статтею 16 Закону №222-VIII, відповідно до пункту 6 частини другої якої підставою для прийняття Комісією рішення про анулювання ліцензії є акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

- підпунктом 3 пункту 2 розділу VI Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку (ризику цінних паперів - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), затверджених рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.07.2013 №1281, та підпункту 2.4 пункту 2 розділу ХVII Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Комісії від 16.10.1012 №1470.

Суд звертає увагу, що стаття 11 Закону України Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні взагалі не містить підстав для анулювання Комісією з цінних паперів та фондового ринку виданих нею ліцензій. Отже відсутність в частині першій цієї статті такої підстави для анулювання ліцензії як повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов жодним чином не впливає на правомірність прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку оскаржуваної постанови про анулювання позивачу ліцензії у зв`язку з повторним порушенням ним Ліцензійних умов на підставі пункту 6 частини другої статті 11 Закону №222-VIII.

Оскільки оцінка оскаржуваної постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на відповідність іншим вимогам законодавства виходить за межі підстав, заявлених позивачем у його позовній заяві, суд її не здійснює. Тим більше, що з інших підстав оцінку правомірності прийняття названої Комісією цієї постанови надаватиме Окружний адміністративний суд міста Києва у справі №826/6120/18.

За висновком суду відповідач Державна регуляторна служба України належним чином не довела правомірність оскаржуваного розпорядження від 25.09.2020 №146, що зумовлює необхідність задоволення вимоги позивача про визнання цього розпорядження протиправним і його скасування.

Разом з тим Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку довела правомірність оскаржуваної постанови від 03.04.2018 №120-ЦА-УП-КУА, тому підстави для задоволення вимоги позивача про визнання протиправною і скасування цієї постанови відсутні.

Відтак, позовні вимоги є частково обґрунтованими, тому підлягають частковому задоволенню судом.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди (код ЄДРПОУ 3469071603151, м.Київ, вул.Ушинського, 40, адреса для листування:

04209, м.Київ, вул.Героїв Дніпра, 26, кв.32) задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 25.09.2020 №146 Про розгляд скарги .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Українські фонди (код ЄДРПОУ 3469071603151: м.Київ, вул.Ушинського, 40, адреса для листування: 04209, м.Київ, вул.Героїв Дніпра, 26, кв.32) за рахунок бюджетних асигнувань Державної регулярної служби України (01011, м.Київ, вул.Арсенальна, 9/11, код ЄДРПОУ 39582357) понесені ним витрати зі сплати судового збору у сумі 4 122,48 грн. (чотири тисячі сто двадцять дві гривні 48 коп.).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.С. Мазур