Ухвала

від 25.11.2021 по справі 638/16925/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Харків

справа № 638/16925/21

провадження № 1-кс/638/2635/21

Слідчий суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , вивчивши матеріали клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_2 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42021222060000192 від 01 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 197-1, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 275 КК України,

у с т а н о в и в:

17 листопада 2021 року до Дзержинського районного суду м. Харкова засобами поштового зв`язку направлено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_2 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222060000192 від 01 листопада 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 197-1, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 275 КК України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали надійшли в провадження слідчого судді ОСОБА_1 24 листопада 2021 року.

Клопотання обґрунтоване тим, що у провадженні СВ Харківського районного управління поліції № 3 ГУ НП в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222060000192 від 01 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 197-1, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 275 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 за попередньою змовою з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, із використанням зареєстрованих юридичних осіб, підконтрольних ОСОБА_3 вчинено самовільне захоплення земельних ділянок на території міста Харкова, внесення завідомо неправдивих відомостей у офіційні документи та використання таких документів та інші дії, які містять в собі ознаки злочинів на території міста Харкова та Києва.

Відповідно до вимог статей 40, 131, 132, 170, 171 КПК України прокурор просить накласти арешт на вилучене в ході обшуку від 08 листопада 2021 року, за адресою: м. Харків, пров. Смоленський, 9 таке майно: роздруківку руху грошових коштів з банку «Приват Банк» на ім`я ОСОБА_4 на 11 арк.; роздруківку руху грошових коштів на ОСОБА_3 на 26 арк.; теку чорного кольору з документами на 13 арк.; лист у державну службу геології та надр України на 2 арк.; заяву на отримання спеціального дозволу на користування надрами на 4 арк.; витяг з ЕДРПОУ 24343319 на 7 арк.; копію постанови колегії Харківського апеляційного суду справа № 820/4418/15, від 12.04.2017 на 7 арк.; роздруківку з кадастру на 59 арк.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (частини друга статті 131 КПК України).

Частиною першою статті 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини другої статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до частини другої статті 167 КПК України, тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися(використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до статей 168, 236, 237 КПК України тимчасове вилучення майна: речей та документів, які мають значення для кримінального провадження, може здійснюватися також під час обшуку та огляду. Тому тимчасове вилучене майно може належати не тільки підозрюваному (частина перша статті 167 КПК України), а й іншим особам.

Відповідно до частини пятої статті 9КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України», де зазначається«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень статті 41Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява № 47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі «Лемуан проти Франції», від 22 вересня 1994 року та «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року).

Суд також зауважує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Як встановлено судом, прокурор просить накласти арешт, зокрема на теку чорного кольору з документами на 13 арк.

Проте прокурором не зазначено конкретний перелік документів і види майна, що належить арештувати, тобто ідентифікуючі індивідуальні або родові ознаки документів, які містяться в папці, та на які прокурор просить накласти арешт.

Крім того, в клопотанні про арешт майна прокурором лише зазначено власника житлового приміщення, в якому під час проведення обшуку були вилучені зазначені в клопотанні речі і документи, на які прокурор просить накласти арешт, проте не зазначено хто саме є власником або законним володільцем кожного предмета з вказаного переліку майна, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим або третіми особами таким майном, яке було вилучено під час обшуку.

Клопотання прокурора також не містить обгрунтування та зазначення обставин, які б могли підтвердити, що вказані предмети можуть мати доказове значення у даному кримінальному провадженні, та яке саме, тобто, що вони відповідають критеріям, зазначеним у статті 98, частині другій статті 167 КПК України, а також їхній зв`язок із даним кримінальним провадженням.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 173 КПК України, слідчий суддя при задоволенні клопотання про арешт майна, зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Однак прокурором не зазначено конкретний спосіб такого забезпечення кримінального провадження як арешт майна, який він просить застосувати, тобто чи то шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження, або користування вищевказаним майном, або ж позбавлення володільця майна права на володіння таким майном.

Згідно з частиною третьою статті 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

За таких обставин клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні підлягає поверненню прокурору для усунення вказаних в ухвалі недоліків протягом сімдесяти двох годин з моменту отримання копії цієї ухвали.

Керуючись статтями 170-172 КПК України, слідчий суддя -

постановив:

Клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_2 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021222060000192 від 01 листопада 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 197-1, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 275 КК України - повернути прокурору для усунення недоліків, що зазначені у цій ухвалі, для усунення недоліків та приведення у відповідність з вимогами КПК України, протягом сімдесяти двох годин з моменту отримання копії даної ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Повний текст ухвали складено 25 листопада 2021 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1