Постанова

від 09.11.2021 по справі 463/4818/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/4818/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/811/2433/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н. П. Крайник

суддів: О.М. Ванівського, Н.О. Шеремети,

при секретарі: К.О. Ждан

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Оксі Банк на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 05 червня 2019 року у справі за первісним позовом Акціонерного товариства Оксі Банк до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Оксі Банк , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 про визнання зобов`язань за кредитним договором та договором поруки припиненими, -

в с т а н о в и в:

ПАТ Оксі Банк , правонаступником якого є АТ Оксі Банк , звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 , в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_1 79999,68 дол. США, що по курсу НБУ в еквівалентні становить 2 244 887,08 грн. простроченої заборгованості за кредитним договором №33/13-К/2601 від 11.02.2013 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства Оксі Банк , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 про визнання зобов`язань за кредитним договором та договором поруки припиненими.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову Акціонерного товариства Оксі Банк до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Оксі Банк , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 про визнання зобов`язань за кредитним договором та договором поруки припиненими - задоволено частково.

Визнано припиненою поруку за договором поруки за реєстровим №168 укладеним 18.02.2013 року між Публічним акціонерним товариством Оксі Банк та ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Оксі Банк , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 про визнання зобов`язань за кредитним договором №33/13-К/2601 укладеним 11.02.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Техноком-3 та Публічним акціонерним товариством Оксі Банк - відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства Оксі Банк на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5354,8 грн. (п`ять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 09.11.2016 року, якою накладено арешт на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 30167547) скасовано з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Рішення суду оскаржило АТ Оксі Банк .

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що, суд першої інстанції, посилаючись на нечинні на момент ухвалення оскаржуваного рішення норми Закону України Про іпотеку , судову практику не в тотожних справах, безпідставно визнав вимоги у зустрічному позові обґрунтованими, а вимоги первісного позову такими, що не підлягаєть до задоволення. Зазначає, що згідно ч. 1 ст. 36 Закону України Про іпотеку (в редакції від 19.10.2016 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно до ст. 37 Закону України Про іпотеку (в редакції від 19.10.2016 року) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Враховуючи наведене, вважає, що банк на власний розсуд, самостійно може обрати позасудовий спосіб захисту порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення його вимог, як іпотекодержателя, що містяться в договорі іпотеки, здійснивши перереєстрацію права власності на предмет іпотеки. Позасудовий спосіб захисту порушеного права банку завершується проведенням відповідної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Зазначає, що згідно ч. 4. ст. 36 Закону України Про іпотеку (в редакції від 04.02.2019 року зі змінами внесеними в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018 року), після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання: боржником-фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя; боржником - юридичною особою або фізичною особою - підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2478-VIII від 03.07.2018 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку , що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (стосується умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя та застереження в іпотечному договорі), а отже, при ухваленні рішення суд першої інстанції повинен був вирішувати спір, керуючись положеннями ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку в редакції від 04.02.2019 року.

Таким чином, вважає, що суд першої інстанції під час вирішення спору застосував закон, який не підлягав застосуванню, і при цьому, не застосував закон, який підлягав застосуванню, що свідчить про неправильне застосуванням норм матеріального права.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, врахував правові позиції Верховного Суду, висловлені у не тотожних справах, оскільки у цих спорах боржниками були фізичні особи, а не юридична особа, а відтак такі не містять інформацію щодо предмета доказування у даній справі.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

У засіданні колегії суддів представник ОСОБА_1 - Севера Н.В. проти скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Представник АТ Оксі Банк - Мармуляк С.В. скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову АТ Оксі Банк та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 в частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання ТзОВ Фірма Техноком-3 припинилися в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки шляхом передачі права власності на нежитлові приміщення банку, а будь-які наступні вимоги відповідача за кредитним договором є недійсними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що 11.02.2013 року між ПАТ Оксі банк та ТзОВ Фірма Техноком-3 укладено кредитний договір №33/13-К/2601, відповідно до якого кредитодавець ПАТ Оксі банк надає грошові кошти позичальнику ТзОВ Фірма Техноком-3 у розмірі 250000 дол. США на строк з 11 лютого 2013 року до 11 лютого 2015 року, на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити 12% річних на умовах передбачених договором.

Згідно з.п.3.1 договору виконання позичальником зобов`язань за договором забезпечується іпотекою нежитлового приміщення №1/10 групи приміщень №2 (літера А), що розташовані за адресою АДРЕСА_2 та належать позичальнику на праві власності, а також заставою товарів в обороті ( медикаменти) заставою вартістю 705590 грн (а.с.5-9).

18 лютого 2013 року на забезпечення виконання зобов`язань за вище вказаним кредитним договором між ПАТ Оксі Банк та ОСОБА_1 укладено договір поруки відповідно до якого поручитель поручається перед кредитодавцем за виконання ТзОВ Фірма Техноком-3 в повному обсязі усіх його обов`язків, що виникли з договору №33/13-К/2601 від 11 лютого 2013 року. ( а.с.12-13) 21.05.2013 року між сторонами укладено додатковий договір до договору поруки згідно якого п.2.1.1. договору поруки викладено в наступній редакції - відповідати перед кредитодавцем за порушення боржником зобов`язань за кредитним договором, а саме повернення кредиту у сумі 625000 дол. США у строк до 11 лютого 2018 року, сплату нарахованих процентів та комісійної винагороди згідно з умовами кредитного договору, сплату неустойки за несвоєчасну сплату процентів, повернення кредиту, сплату збитків у зв`язку з неналежним виконанням боржником зобов`язань за кредитним договором ( а.с.14).

17.05.2013 року між сторонами ПАТ Оксі Банк та ТзОВ Фірма Техноком-3 укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №33/13-К/2601 від 11.02.2013 року ( а.с.10-11) відповідно до якого пункти кредитного договору викладено в наступній редакції: кредитодавець надає грошові кошти позичальнику у валютах вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 625000 дол. США на строк з 11 лютого 2013 року до 11 лютого 2018 року на поповнення обігових коштів. Валютою даного договору може бути долар США та гривня. У випадку надання кредиту в гривнях для розрахунку ліміту кредиту застосовується офіційних курс НБУ на дату видачі кредитних коштів. Позичальник зобов`язується повернути кредит на сплатити 12% річних по траншах, виданих до 17 травня 2013 року включно, 10% річних за користування кредитом в доларах США та 20% річних за користування кредитом в гривнях по траншах виданих після 17 травня 2013 року на умовах передбачених договором. П.4.2.1 викладено у наступній редакції - повернути отриманий кредит в повному обсязі до 16 год. 00 хв. 11 лютого 2018 року згідно з графіком повернення кредиту.П.5.4 - плата позичальником комісійної винагороди за видачу кредиту здійснюється в розмірі 0,5% від суми кредиту обмовленої в п.1.1. Договору на рахунок кредитодавця № НОМЕР_1 . По траншах виданих в гривнях комісійна винагорода за видачу кредиту дорівнює 0%.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Представник позивача обґрунтовував позовні вимоги тим, що всупереч умовам кредитного договору, а саме п.4.2.3., 5.2.? які передбачають обов`язок позичальника своєчасно сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та комісійної винагороди позичальник умови кредитних договорів не виконував, відсотки за користування кредитом у вказані терміни не сплачував. Протягом слухання даної справи в суді строк дії кредитного договору закінчився 11.02.2018 року, кредит не повернуто, відповідно прострочено всю суму заборгованості.

Станом на 26.09.2018 року заборгованість за кредитним договором складає 79999,68 дол. США, що по курсу НБУ в еквіваленті становить 2 244 887,08 грн. з яких 76809,93 дол. США - прострочена заборгованість по тілу кредиту, що в еквіваленті становить 2 155 378,81 грн, 3189,75 дол. США - прострочені відсотки за користування кредитом, що в еквіваленті становить 89 508,21 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поручитель ОСОБА_1 уклавши договір поруки відповідає перед ПАТ Оксі Банк за порушення зобов`язання боржником, як солідарний боржник всім своїм майном та у тому ж обсязі, що і боржник.

Разом тим, ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами, в яких просив визнати припиненими зобов`язання за кредитним договором №33/13-К/2601 укладеним 11.0.2013 року між ТзОВ Фірма Техноком-3 та ПАТ Оксі Банк та визнати припиненою поруку за договором поруки за реєстровим №168 укладеним 18.02.2013 року між ПАТ Оксі банк та ОСОБА_1 ..

Як вбачається з договору іпотеки від 11.02.2013 року, що укладений між ПАТ Оксі Банк та ТзОВ Фірма Техноком-3 - іпотекодавець, укладений договір забезпечує виконання зобов`язань позичальника та вимог іпотекодержателя за кредитним договором №33/13-К/2601 від 11.02.2013 року який укладено між ТзОВ Фірма Техноком-3 та Іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. Кредит відповідно до вище вказаного кредитного договору надається позичальнику іпотекодержателем на наступних умовах: сума кредиту - 250000 дол. США, строк повернення кредиту 11.02.2015 року, розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором в розмірі 12% річних. Одноразова комісія 0,5% від суми кредиту. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення з №1 по №10 ( групи приміщень №2) ( в літ.А аптека) загальною площею 97,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 .

21.05.2013 року до договору іпотеки внесено зміни та доповнення, п.1.1. договору іпотеки викладено у такій редакції : укладений договір забезпечує виконання зобов`язань позичальника та вимог іпотекодержателя за кредитним договором №33/13-К/2601 від 11.02.2013 року який укладено між ТзОВ Фірма Техноком-3 та Іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. Кредит відповідно до вище вказаного кредитного договору надається позичальнику іпотекодержателем на наступних умовах: сума кредиту - 250000 дол. США, строк повернення кредиту 11.02.2015 року, розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором в розмірі 12% річних. Одноразова комісія 0,5% від суми кредиту.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.04.2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Грек А.В. провів державну реєстрацію права власності ПАТ Оксі банк на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_2 , підставою виникнення права власності банку на нежитлові приміщення зазначено Договір іпотеки (а.с.169-170).

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зокрема у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками може передбачати такі механізми позасудового врегулювання: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 нього Закону: та/ або право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього закону.

Частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином Закон України "Про іпотеку" встановлює особливу підставу припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою - позасудове врегулювання у порядку статей 36-38 цього Закону, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідним застереженням в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.

Однак, представник ПАТ Оксі банк оспорив факт припинення зобов`язань ТзОВ Фірма Техноком-3 та ОСОБА_1 за кредитним договором та зобов`язань за договором поруки.

Підтверджено, що дійсно з метою зменшення кредитної заборгованості ТзОВ Фірма Техноком-3 за кредитним договором від 11.02.2013 року ПАТ Оксі банк придбав у позичальника заставне майно за ринковою вартістю згідно незалежної оцінки в розмірі 4920000 грн.

Розрахунки були проведені 27.04.2017 року в доларах США за комерційним курсом -185039,79 дол. США.

Залишок заборгованості ТзОВ Фірма Техноком-3 за кредитним договором від 11.02.2013 року після здійсненого 27.04.2017 року склав: строкову заборгованість за тілом кредиту - 76809,93 дол. США, строкову заборгованість за відсотками 10,66 дол. США (а.с.76-77).

Представником банку на підтвердження своїх вимог здійснено посилання на постанову Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №761/17280/16ц у якій висловлено позицію про те, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України Про іпотеку , в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України Про іпотеку , якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми). Оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України Про іпотеку має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.

Однак, судом першої інстанції правильно взято до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_1 в заперечення позовних вимог, який надав суду постанову Верховного суду від 20.06.2018 року по справі №756/31271/15ц , де Верховний суд дійшов висновку про те, що положеннями статті 36 Закону України Про іпотеку врегульовано питання щодо позасудового вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Позивач сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, здійснивши від свого імені продаж квартири відповідача. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України Про іпотеку є недійсними. Вимоги позивача про стягнення з відповідача частини боргу, що не була погашена за рахунок продажу предмета іпотеки, є недійсними. Аналогічну позицію висловив Верховний суд у постанові від 27.02.2019 року, справа №643/18466/15-ц у якій вказав, що положення статті 36 Закону України Про іпотеку передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України Про іпотеку , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Постановляючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно врахував суперечності у судовій практиці щодо застосування ст.36 Закону України Про іпотеку та дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку слід застосовувати позицію, що висловлена у постанові Верховного суду від 27.02.2019 року, справа №643/18466/15-ц у якій вказано, що положення статті 36 Закону України Про іпотеку передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України Про іпотеку , зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними, оскільки у Постанові Верховного суду від 30.01.2019 року №755/10947/17 вказано, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Разом тим, обґрунтованим є висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання зобов`язань за кредитним договором та договором поруки припиненими.

Відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зазначена вимога стосується визнання припиненими зобов`язання за кредитним договором 33/13-К/2601, що укладений між ТзОВ Фірма Техноком-3 та ПАТ Оксі Банк , однак сторони договору залучені до участі у справі за зустрічним позовом в якості відповідача та третьої особи, що відповідно до норм процесуального законодавства не дозволяє суду самостійно змінювати процесуальний статус учасників та постановляти рішення щодо прав та обов`язків третьої особи по справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував нечинні на момент ухвалення оскаржуваного рішення норми Закону України Про іпотеку не заслуговують на увагу, з огляду на те, що редакція ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку , яка була чинною на момент укладення договору іпотеки - 11.02.2013 року, передбачала, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, що не спростовує правильного висновку суду першої інстанції про недійсність наступних вимог кредитора після звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2478-VIII від 03.07.2018 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім ч. 4 ст. 36 Закону України Про іпотеку , що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону. Оскільки договір укладено 11.02.2013 року - до внесення зазначених змін, такі не можуть поширюватися на дані правовідносини.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи аналогічні доводам відзиву на позовну заяву, яким судом першої інстанції вже надано оцінку та такі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: …при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду… .

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Оксі Банк залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року.

Головуючий: Н. П. Крайник

Судді: О.М. Ванівський

Н. О. Шеремета