Постанова від 16.11.2021 по справі 910/11019/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/11019/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Скалодуб Н. О. (адвоката),

відповідача-1 - Немирівської А. Г. (самопредставництво),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-1 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 (колегія суддів: Станік С. Р. - головуючий, Тищенко О. В., Дикунська С. Я.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (процесуальним правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фактотум-М )

до 1) Міністерства юстиції України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Житло-Юг",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича, 2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання протиправним та скасування рішення, відновлення становища, що існувало до порушення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - АТ "ВТБ Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Житло-Юг" (далі - ТОВ "Приват-Житло-Юг"), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 02.07.2019 № 1996/5 "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" (далі - оспорюваний наказ) в частині пункту 2, яким скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. (індексний номер 31575232 від 26.09.2016) про державну реєстрацію права власності в розмірі однієї частки за АТ "ВТБ Банк" (далі - рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016) на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею: 17,0394 га; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 96477048101, кадастровий номер: 4810137200:07:004:0020; цільове призначення: для обслуговування та закінчення будівництва 1-ої черги мікрорайону "Сонячний" (далі - спірні об`єкти нерухомого майна), про що до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер 16588070 (далі - запис про право власності); зобов`язати Міністерство юстиції України відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності, здійсненого на підставі рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016, з моменту його вчинення.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний наказ є протиправним та прийнятим з порушенням визначеної законодавством процедури, зокрема:

- за рахунок предмета іпотеки ПАТ "ВТБ Банк" мало право задовольнити свої вимоги до ТОВ "Приват-Житло-Юг" переважно перед будь-якими іншими особами, вимоги яких на це майно зареєстровані після державної реєстрації заборони за іпотечним договором, усі пізніше зареєстровані обтяження даного майна не можуть бути перешкодою для реалізації ПАТ "ВТБ Банк" свого права звернення на стягнення на предмет іпотеки;

- право власності на предмет іпотеки на законних підставах перейшло до ПАТ "ВТБ Банк", а рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Ковальчука І. П. про реєстрацію права власності на земельну ділянку за банком жодним чином не порушує прав ТОВ "Приват-Житло-Юг", оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконані;

- ПАТ "ВТБ Банк" не було належним чином повідомлено про розгляд скарги, що суперечить пункту 10, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (Порядку № 1128);

- подана ТОВ "Приват-Житло-Юг" скарга не відповідає вимогам частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- ТОВ "Приват-Житло-Юг" пропущений строк на звернення з відповідною скаргою, визначений частинами 1-3, 9 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- не враховано наявність судового спору в межах справи № 915/1089/16.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.03.2021 (суддя: Мандриченко О. В.) у задоволенні позовних вимог АТ "ВТБ Банк" до Міністерства юстиції України та ТОВ "Приват-Житло-Юг" відмовлено повністю.

2.2. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів суду за допомогою належних та допустимих доказів обставин порушення Міністерством юстиції України норм чинного законодавства під час прийняття оспорюваного наказу, а відтак суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог щодо його скасування відсутні.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов АТ "ВТБ Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ БАНК" (процесуальним правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактотум-М") задоволено; визнано протиправним та скасовано оспорюваний наказ Міністерства юстиції України в частині пункту 2, яким скасовано рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016 про державну реєстрацію права власності в розмірі 1 (однієї) частки за АТ "ВТБ Банк" на спірні об`єкти нерухомого майна, про що до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності. Вирішено зобов`язати Міністерство юстиції України відновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чинність запису про право власності. Вирішено стягнути з Міністерства юстиції України на користь АТ "ВТБ Банк" 2102,00 грн за подачу позову та 3153,00 грн за подачу апеляційної скарги. Вирішено стягнути з ТОВ "Приват-Житло-Юг" на користь АТ "ВТБ Банк" 2102,00 грн за подачу позову та 3153,00 грн за подачу апеляційної скарги.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цьому випадку щодо нерухомого майна наявний судовий спір у справі № 915/1089/16, тому ця обставина зумовлювала прийняття Міністерством юстиції України рішення про відмову у задоволенні скарги. Суд апеляційної інстанції встановив, що Комісією Міністерства юстиції України не виконано обов`язків щодо дослідження питання про дотримання ТОВ "Приват-Житло-Юг" вимог закону щодо оформлення скарги та строків на її подання. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив неналежне повідомлення всіх заінтересованих осіб про розгляд скарги, зокрема банку. На підставі встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням частин 2, 3 статті 37, пункту 5 частини 5 статті 37, пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 1, 2 пункту 5, пункту 7 Порядку № 1128.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення Господарського суду м. Києва від 02.03.2021 - залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Міністерство юстиції України зазначає про порушення судом апеляційної норм матеріального та процесуального права. Підставами касаційного оскарження скаржник визначає пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Міністерство юстиції зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" щодо строку для звернення зі скаргою, викладені у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17. Крім того, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 17.07.2018 у справі № 911/4006/16, від 27.05.20201 у справі № 420/4037/20, від 19.06.2019 у справі № 826/9614/17, від 26.04.2019 у справі № 821/669/17 на підтвердження своїх доводів щодо дотримання ТОВ "Приват-Житло-Юг" строків звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України. Скаржник зазначає про дотримання ним Порядку № 1128 щодо належного повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі 815/1684/17, від 19.05.2021 у справі № 640/17492/20. Міністерство юстиції України вважає, що у практиці Верховного Суду не сформовано висновок про застосування пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", відповідно до якого Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку зі спором між тими ж самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. На підтвердження своїх доводів про порушення приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. Міністерство юстиції України посилається на постанову Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 826/1906/17, зазначаючи, що Міністерство юстиції України діяло у межах повноважень, визначених статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".

3.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактотум-М" (далі - ТОВ "Фактотум-М") у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 залишити без змін. ТОВ "Фактотум-М" зазначає, що посилання на висновки, викладені у постановах, на які посилається скаржник, сформовані не у подібних правовідносинах, тому підстави, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими. ТОВ "Фактотум-М" вважає також безпідставними доводи скаржника щодо необхідності надання Верховним Судом висновку про застосування пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", оскільки він стосується дій Комісії під час розгляду скарги, у той час як предметом оскарження є спірний наказ Міністерства юстиції України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Суди установили, що 25.07.2008 ВАТ "ВТБ Банк" та Приватним підприємством "Інженерно-будівельна фірма "XXI вік-Миколаїв" (далі - ПП "ІБФ "XXI вік-Миколаїв") укладено договір № 11 КБ/2008 про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії (далі - кредитний договір), на виконання умов якого банк надав позичальнику - ПП "ІБФ "XXI вік-Миколаїв" в тимчасове користування грошові кошти у сумі 350003830,88 російських рублів.

4.2. Відповідно до договору про заміну боржника та переведення боргу від 04.03.2010 № 02/КБ/2010 (далі - договір про заміну боржника), ПП "ІБФ"XXI вік-Миколаїв" переводив свої зобов`язання за кредитним договором на Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторний комплекс "Саки" (далі - ТОВ "Санаторний комплекс "Саки"). Внаслідок договору про заміну боржника ТОВ "Санаторний комплекс "Саки" замінює ПП "ІБФ "XXI вік-Миколаїв" у зобов`язанні, і приймає на себе всі обов`язки ПП "ІБФ "XXI вік-Миколаїв" за кредитним договором з усіма змінами та доповненнями до нього.

4.3. З метою забезпечення виконання позичальником ТОВ "Санаторний комплекс "Саки" умов кредитного договору між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Приват-Житло-Юг" 29.09.2011 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Марченко О. М., та зареєстрований в реєстрі за № 1342 (далі - іпотечний договір).

4.4. Зміни до іпотечного договору були внесені договором № 1 про внесення змін до іпотечного договору від 04.07.2013, договором № 2 про внесення змін до іпотечного договору від 30.09.2013, договором № 3 про внесення змін до іпотечного договору від 07.10.2013.

4.5. Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Марченко О. М. наклав заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі майні та зареєстрував в реєстрі за № 1343/13.

4.6. Відповідно до умов іпотечного договору, ТОВ "Приват-Житло-Юг" передало іпотекодержателю (ПАТ "ВТБ Банк") предмет іпотеки - об`єкти нерухомого майна.

4.7. Згідно з розділом 6 іпотечного договору "Звернення стягнення та порядок реалізації предмета іпотеки", пунктом 6.2.3.1 передбачено, що іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги в повному обсязі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Здійснюється шляхом набуття права власності Іпотекодержателем на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

4.8. 26.09.2016 ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Ковальчука С. П. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо предмета іпотеки за іпотечним договором.

4.9. 26.09.2016 приватний нотаріус Ковальчук С. П. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 31575232 від 26.09.2016), яким провів державну реєстрацію права власності в розмірі 1 (однієї) частки за ПАТ "ВТБ Банк" на спірні об`єкти нерухомого майна, про що до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності номер 16588070.

4.10. У червні 2019 року Голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) ТОВ "Приват-Житло-Юг" Тихоша Д. С. звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в якій просив скасувати рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016, на підставі якого за ПАТ "ВТБ Банк" зареєстровано право власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

4.11. За результатами розгляду скарги Комісією 01.07.2019 було складено висновок, згідно з яким скаргу ліквідатора ТОВ "Приват-Житло-Юг" Тихоши Д. С. задоволено.

4.12. За змістом мотивувальної частини висновку від 01.07.2019, у результаті перевірки рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016 Комісією було встановлено, що це рішення прийнято приватним нотаріусом з порушенням законодавства у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно. Зазначено, що приватний нотаріус Ковальчуком С.П. під час прийняття рішення з порушенням статей 10, 18, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не перевірив наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі прав, а саме не встановив наявність зареєстрованого запису про обтяження (арешт нерухомого майна) № 16550986 всього нерухомого майна ТОВ "Приват-Житло-Юг", накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.09.2016 ВП№ 52290317. Також зазначено, що приватний нотаріус Ковальчук С. П. порушив вимоги Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Мінстрів України від 26.10.2011 № 1141 (далі - Порядок № 1141), оскільки ним не було виконано пошуки відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власника земельної ділянки - ТОВ "Приват- Житло-Юг".

4.13. На підставі висновку Комісії, 02.07.2019 Міністерство юстиції України прийняло оспорюваний наказ, яким скаргу ліквідатора ТОВ "Приват-Житло-Юг" Тихоши Д. С. задоволено та вирішено скасувати рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016.

4.14. 03.07.2019 на виконання прийнятого наказу державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко С. С. скасував право власності за АТ "ВТБ Банк" на об`єкти нерухомого майна.

4.15. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, відновлення запису про право власності на спірні об`єкти нерухомого майна за позивачем.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Касаційну скаргу, з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" щодо строку для звернення зі скаргою, викладені у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17. Крім того, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 17.07.2018 у справі № 911/4006/16, від 27.05.20201 у справі № 420/4037/20, від 19.06.2019 у справі № 826/9614/17, від 26.04.2019 у справі № 821/669/17 на підтвердження своїх доводів щодо дотримання ТОВ "Приват-Житло-Юг" строків звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України. Скаржник зазначає про дотримання ним Порядку № 1128 щодо належного повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справах 815/1684/17, від 19.05.2021 у справі № 640/17492/20.

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися, з огляду на наступне.

5.6. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги позивача про скасування оспорюваного наказу Міністерства юстиції України з підстав, зокрема, видання цього наказу з порушенням частин 2, 3 статті 37, пункту 5 частини 5 статті 37, пункті 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 1, 2 пункту 5, пункту 7 Порядку № 1128.

5.7. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів обставин порушення Міністерством юстиції України норм чинного законодавства під час прийняття оспорюваного наказу.

5.8. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому випадку щодо нерухомого майна наявний судовий спір, тому ця обставина вимагала від Міністерства юстиції України прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив порушення процедури розгляду Комісією скарги щодо форми та строків, а також несвоєчасне повідомлення про розгляд скарги зацікавлених осіб.

Враховуючи положення частини 3 статті 37, пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування оспорюваного наказу Міністерства юстиції України.

5.9. Щодо підстав оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.9.1. У справі № 400/1825/20, на яку посилається скаржник, розглядався спір про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та зобов`язання Міністерства юстиції України розглянути заяву позивача по суті. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач (Міністерство юстиції України) протиправно відмовив у розгляді скарги у зв`язку із пропуском строку звернення. Надавши правову оцінку встановленим обставинам справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що відповідач дійшов помилкового висновку про пропуск заявником строку подання скарги з урахуванням встановлених у справі обставин щодо необізнаності позивача. Міністерство юстиції України послалося на наступний висновок Верховного Суду у цій справі № 400/1825/20, а саме "За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені."

У справі № 826/3442/17 предметом позову були вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та визнання протиправними дій відповідача (Міністерства юстиції України) щодо вилучення на підставі оскаржуваного наказу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо поновлення записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який мотивував рішення порушенням відповідачем вимог законодавства щодо процедури прийняття оспорюваного наказу та невідповідністю його висновків встановленим обставинам. У цій справі встановлені обставини щодо дотримання скаржником строку на оскарження дій щодо реєстрації речових прав.

Натомість у справі № 910/11019/20, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуване в Міністерстві юстиції України рішення приватного нотаріуса прийняте 26.09.2016. У свою чергу, зі скаргою на вказане рішення приватного нотаріуса Голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) ТОВ "Приват-Житло- Юг" Тихоша Д. С. звернувся у червні 2019 року, тобто з пропуском 60-денного строку на звернення з відповідною скаргою, обумовленого частиною 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і надалі в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу). Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України того, що ТОВ "Приват-Житло- Юг" як юридична особа, яка наділена визначеними законом правами та обов`язками заявника, не могла звернутися зі скаргою у строки, встановлені законом. Крім того, суд апеляційної інстанції враховав, що матеріали справи містять копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 20.12.2017 у справі № 915/1089/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріада-ТД" до ПАТ "ВТБ Банк", ТОВ "Приват-Житло-Юг", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., третя особа - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса від 26.09.2016 та зобов`язання виключити запис з державного реєстру.

Отже, на відміну від справи, яка розглядається, у наведених скаржником справах № 400/1825/20, № 826/3442/17 установлені обставини справи не є подібними, тому висновки, викладені у постановах Верховного Суду у цих справах, не можуть розглядатися як такі, що підтверджують різне застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.9.2. Крім того, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 17.07.2018 у справі № 911/4006/16, від 27.05.20201 у справі № 420/4037/20, від 19.06.2019 у справі № 826/9614/17, від 26.04.2019 у справі № 821/669/17 та зазначає при цьому про дотримання скаржником строку для звернення з касаційною скаргою, проте скаржник не наводить правову норму, яку, на його думку, неправильно застосував суд апеляційної інстанції, не зазначає, у чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції наведеним постановам Верховного Суду.

5.9.3. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справах 815/1684/17, від 19.05.2021 у справі № 640/17492/20, то колегія суддів зазначає, що скаржник у касаційній скарзі цитує абзаци з цих постанов Верховного Суду, при цьому обґрунтовує свою позицію виконанням Міністерством юстиції України вимог пункту 10 Порядку № 1128 щодо повідомлення зацікавлених осіб про розгляд скарг, проте не спростовує висновку суду апеляційної інстанції щодо неналежного та несвоєчасного повідомлення зацікавлених осіб, та не зазначає норму права, яку неправильно застосував суд апеляційної інстанції.

У справі № 910/11019/20, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що оспорюваний наказ Міністерства юстиції України прийнято 02.07.2019. Лист Міністерства юстиції України від 27.06.2019 за № 3/21336-33-19/19.2.1, яким було проінформовано банк про наявність скарги, а також направлено її копію, та зазначалося, що повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги Комісією, буде опубліковано в рубриці "Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації" (https://miniust.gov.ua/pages/commission civil register) за посиланням з офіційного сайту Міністерства юстиції України (https://miniust.gov.ua') - надійшов на адресу ПАТ "ВТБ Банк" - 10.07.2019, тобто вже після розгляду скарги. Змістом відмітки АТ "Укрпошта", наявної на поштовому конверті щодо надсилання відповідного повідомлення про розгляд скарги, підтверджується, що зазначений лист Міністерства юстиції України із копією скарги подано Міністерством юстиції України до відділення поштового зв`язку для пересилання лише 02.07.2019. Стосовно розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України про час і місце розгляду скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що в контексті спірних правовідносин зазначений спосіб не підтверджує належного виконання обв`язку Міністерством юстиції України щодо своєчасного та належного повідомлення всіх заінтересованих осіб про розгляд скарги, зокрема і банку.

Процедура розгляду скарги по суті визначена статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком № 1128.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В пункті 12 цього ж Порядку передбачено, що за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законами, у формі наказу.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Використання прислівника "обов`язково" свідчить про істотність вимоги про запрошення скаржника та суб`єкта оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні, з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.

З огляду на це, неповідомлення скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням.

Неприбуття осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Отже, неприбуття лише належним чином повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи. Відтак, якщо на засідання не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду скарги. Ці обставини повинні з`ясовуватися до початку розгляду скарги секретарем комісії відповідно до п. 3 розділу ІІІ Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 № 37/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2016 за № 42/28172).

З огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що державного реєстратора, дії якого оскаржуються, не повідомлено про час та місце розгляду скарги або йому не надіслано скарги, комісія не мала законних підстав розглядати скаргу по суті.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції у цій справі, на відміну від справ, на які посилається скаржник (№ № 815/1684/17, 640/17492/20) дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується, що Комісією не виконано обов`язків щодо своєчасного та належного повідомлення АТ "ВТБ Банк" та інших заінтересованих осіб про розгляд скарги та не надано копію скарги з додатками у визначений законом строк, у зв`язку з чим оспорюваний наказ Міністерства юстиції України прийнято з порушенням пунктів 9, 10, 11 Порядку № 1128.

5.9.4. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 826/1906/17 на підтвердження своїх доводів про порушення приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. під час прийняття ним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в контексті існуючого між сторонами спору є безпідставним, оскільки предметом спору є оспорюваний наказ Міністерства юстиції України, дотримання відповідачем процедури його прийняття.

Крім того, у справі № 826/1906/17, на яку посилається скаржник, предметом позову є вимоги про визнання протиправним та скасування висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України та визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, прийнятого на підставі висновку. Скасовуючи судові рішення у наведеній справі № 826/1906/17, Верховний Суд дійшов висновку, що нотаріус у цих правовідносинах не має права на звернення до суду з метою оскарження пунктів наказу Міністерства юстиції України в жодному виді провадження, а тому провадження у цій частині справи підлягає закриттю.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та конкретні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі № 910/11019/20, що розглядається Верховним Судом, та у наведеній скаржником справі № 826/1906/17, колегія суддів зазначає, що правовідносини в них не є подібними.

5.9.5. Оскільки наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021, відкритого з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.10.1. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

5.10.2. Скаржник зазначає про необхідність формування висновку щодо застосування пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та зазначає про відсутність підстав для застосування зазначеного пункту у спірних правовідносинах.

Проте, звертаючись до суду, позивач зазначав про наявність судового спору в межах справи № 915/1089/16 щодо нерухомого майна, стосовно якого було прийнято рішення приватним нотаріусом 26.09.2019.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Згідно із частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (пункт 1 частини 2 статті 37) передбачені повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, крім випадків, зокрема, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір.

Отже, зі змісту пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України немає повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.

Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20.

5.10.3. Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на момент подання скарги та її розгляду Комісією Міністерства юстиції України, Великою Палатою Верховного Суду розглядалась касаційна скарга ТОВ "Тріада-ТД" у справі № 915/1089/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріада-ТД" до ПАТ "ВТБ Банк", ТОВ "Приват-Житло-Юг", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., третя особа - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, прийнятого 26.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., та зобов`язання виключити запис з державного реєстру.

За наслідками розгляду касаційної скарги, Великою Палатою Верховного Суду 02.07.2019 у справі № 915/1089/16 (дата прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу) винесено постанову про скасування рішень судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Предметом спору у справі № 915/1089/16 є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за АТ ВТБ Банк , прийнятого 26.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., та зобов`язання виключити запис з державного реєстру.

Таким чином, у справі, що розглядається, враховуючи приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Міністерства юстиції України були відсутні повноваження на розгляд скарги ТОВ "Приват-Житло-Юг".

5.10.4. Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1128 Міністерством юстиції України чи його відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме наявності інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Отже, підставою для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації є наявність не будь-якого судового спору, а виключно спору між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

Як уже зазначалося, відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Отже, згідно з приписами чинного законодавства безпосередньо до суду може бути оскаржене саме рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, і саме наявність інформації про судове провадження є підставою для відмови у задоволенні скарги.

У той же час положеннями пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" виключено можливість розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності судового спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно й їх обтяжень" та пункту 5 Порядку № 1128 та незастосування до спірних правовідносин пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно". Водночас, невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Зважаючи на те, що помилкове застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, Верховний Суд, вважає за необхідне залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у цій постанові.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

6.3. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.4. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. Оскільки встановлена під час касаційного провадження невідповідність висновків суду апеляційної інстанції не призвела до прийняття неправильного по суті рішення, колегія суддів, користуючись повноваженнями, наданими процесуальним законом, вважає за необхідне постанову залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові, а касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у справі № 910/11019/20, в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2021 у справі № 910/11019/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак