Постанова

від 25.11.2021 по справі 804/9522/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 804/9522/15

адміністративне провадження № К/9901/26554/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Ляшко О.Б. від 21 вересня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Панченко О.М., Юхименка О.В. від 02 лютого 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський завод бурового обладнання до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпропетровський завод бурового обладнання (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2015 року: №0001492202, яким Товариству визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 3165669,78 грн., з яких за основним платежем 2110446,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1055223,26 грн.; №0001502202, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1486363,50 грн., з яких за основним платежем 990909 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 495454,5 грн.; №0001512202, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 585880,00 грн.; №0001522202, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 619870,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 309935,00 грн.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 2013-2014 років, за результатами якої складено акт від 06 травня 2015 року №334/04-66-22-02/32698053, в якому, окрім іншого, зафіксовано виявлені перевіркою порушення вимог законодавства, а саме підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток на 2110446,52 грн. та ПДВ на 990909 грн., а також завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 619870 грн. та залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 585880 грн.

У акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із придбання товарів (робіт, послуг) у ПП Терра-Експо , ТОВ Інтерлінк , ТОВ ПКФ Електропласт , ТОВ Юма Техніка , ФОП ОСОБА_1 , ТОВ Інжинірингова компанія ТВІСТ , ТОВ Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини Дніпроекономресурси без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування такої своєї позиції у акті перевірки відповідач навів відповідні мотиви, які, зокрема, полягають у тому, що за результатами здійснених заходів з податкового контролю по контрагентам та аналізу їх податкової звітності не встановлено реальності господарської діяльності останніх по ланцюгу постачання та наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій; відсутня інформація, яким чином здійснювалося транспортування товарно-матеріальних цінностей від постачальників (не надано товарно-транспортних накладних), як і відсутні сертифікати якості продукції, довіреності на отримання матеріальних цінностей. За наведеного вважає, що, оскільки здійснення окреслених операцій не підтверджується, то такі товари (роботи, послуги) отримані позивачем безоплатно й у відповідності до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України повинні були, однак не включені Товариством до складу інших доходів, які враховуються при визначенні об`єкту оподаткування.

Окрім того перевіркою було встановлено безпідставне віднесення позивачем до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат, пов`язаних з придбанням у ТОВ Соціновація , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ Золотий Орлан питної води, у ПП Ігора фарб та бальзамів для оновлення кольору волосся, у ТОВ ТК Імпульс та ТОВ Євромост бензину та дизельного пального, адже доцільність використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у відповідному обсязі в господарській діяльності підприємства не підтверджено останнім.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, незгода з якими й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновків про те, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення операцій між Товариством та ПП Терра-Експо , ТОВ Інтерлінк , ТОВ ПКФ Електропласт , ТОВ Юма Техніка , ФОП ОСОБА_1 , ТОВ Інжинірингова компанія ТВІСТ , ТОВ Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини Дніпроекономресурси по придбанню в останніх товарів (робіт, послуг) й подальше їх використання у власній господарській діяльності, тому Товариство, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшивши оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких відносин, дотрималося передбачених законодавством умов для формування податкової вигоди; зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Товариством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Також, як зазначили суди, посилання відповідача на безпідставне віднесення Товариством до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат, пов`язаних з придбанням у ТОВ Соціновація , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ Золотий Орлан питної води, у ПП Ігора фарб та бальзамів для оновлення кольору волосся, у ТОВ ТК Імпульс та ТОВ Євромост бензину та дизельного пального, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки надані у ході перевірки та під час розгляду справи докази у повному обсязі обґрунтовують використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у відповідному обсязі в господарській діяльності підприємства, яка полягає у виробництві бурового обладнання й комплектуючих до нього та наданні послуг з обслуговування та ремонту останнього, а документи, на відсутність яких вказував відповідач як на підставу для зменшення таких витрат підприємства, не є первинними, що пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Товариства.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій не дає підстав вважати, що останні неправильно застосували відповідні норми матеріального права чи порушили процесуальні норми.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, Товариство було платником ПДВ та займалося виробництвом бурового обладнання й комплектуючих до нього, надавало послуги з обслуговування та ремонту останнього.

Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Товариства з ПП Терра-Експо щодо поставки останнім на користь позивача мастила некондиційного на суму 24600 грн., з ТОВ Інтерлінк (щодо поставки стрічкових пил та ізоляційної стрічки на суму 109008 грн.), з ТОВ ПКФ Електропласт (щодо поставки матеріалів (текстоліту) на суму 1194 грн.), з ТОВ Юма Техніка (щодо поставки запасних частин до комп`ютерної техніки на суму 1623 грн.), з ФОП ОСОБА_1 (щодо поставки спецодягу на суму 9501 грн.), з ТОВ Інжинірингова компанія ТВІСТ (щодо поставки пластин та фрез) на загальну суму 424692 грн.), а також з ТОВ Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини Дніпроекономресурси щодо надання ним послуг по утилізації тари, вартістю 4682,40 грн.

За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних суб`єктів господарювання товарно-матеріальних цінностей та послуг (робіт), за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. У виписаних контрагентами податкових накладних присутні усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача мали спеціальну податкову правосуб`єктність. Вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від вище перелічених суб`єктів господарювання, оплачена у безготівковій формі, що визнається й не заперечується відповідачем у акті перевірки.

Зокрема, у ході розгляду справи з`ясовано, що виконання ПП Терра-Експо , ТОВ Інтерлінк , ТОВ ПКФ Електропласт , ТОВ Юма Техніка , ФОП ОСОБА_1 , ТОВ Інжинірингова компанія ТВІСТ умов договорів поставки підтверджується складеними між сторонами видатковими накладними та журналом обліку довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей і, враховуючи особливості, передбачені договорами, вид і невеликий об`єм продукції, поставка здійснювалась без оформлення товарно-транспортних накладних; здійснення господарських відносин позивача із ТОВ Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини Дніпроекономресурси за укладеним договором про надання послуг по утилізації тари підтверджується складеними між сторонами актами приймання-передачі, видатковими накладними.

Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій, суди зазначили, що наявні податкові накладні та первинні документи підписані уповноваженими особами, дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників, перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, тобто такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ними. Дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, за результатами діяльності з якими Товариством сформовано показники податкової звітності, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, судами не виявлено.

У ході розгляду справи з`ясовано, що придбані у контрагентів товарно-матеріальні цінності, роботи (послуги) використані позивачем у власній господарській діяльності, що не спростовано контролюючим органом у ході розгляду справи.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкових вигод.

Обґрунтовуючи свою позицію, суди виходили з того, що контролюючий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в представлених позивачем документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Посилання ж контролюючого органу на неможливість здійснення вказаними суб`єктами господарювання операцій із позивачем базуються виключно на оцінці податкової інформації, що не є визначальним для об`єктивного встановлення дійсних обставин.

Загалом, як зазначили суди, в ході розгляду справи позиція податкового орану по суті зводилася до аналізу взаємовідносин згаданих контрагентів позивача із іншими особами без будь-яких фактів фіксації порушення. Разом з тим правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених відомостей про порушення Товариством податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для того, щоб визнати господарські взаємовідносини, які є предметом дослідження у цій справі, нереальними.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем порушення Товариством відповідних вимог ПК України при формуванні витрат та податкового кредиту за результатами взаємовідносин із ПП Терра-Експо , ТОВ Інтерлінк , ТОВ ПКФ Електропласт , ТОВ Юма Техніка , ФОП ОСОБА_1 , ТОВ Інжинірингова компанія ТВІСТ та ТОВ Компанія з утилізації тари та пакувальних матеріалів, збирання заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини Дніпроекономресурси ; як наслідок, не знайшли й підстав для ствердження про отримання позивачем відповідних товарів (робіт, послуг) безоплатно та необхідності включення їх вартості згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України до складу інших доходів, які враховуються при визначенні об`єкту оподаткування.

Що ж стосується вказівок відповідача на безпідставне віднесення Товариством до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат, пов`язаних з придбанням питної води, фарб та бальзамів для оновлення кольору волосся, бензину та дизельного пального, слід зазначити таке.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (далі - П(С)БО 16 Витрати ).

Як передбачено пунктом 6 вказаного Положення, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Статтею 4 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення передбачено, що громадяни мають право на безпечні для здоров`я і життя питну воду та умови праці. Згідно ж статті 141 Кодексу законів про працю України власник або вповноважений ним орган повинен, зокрема, неухильно дотримуватися правил охорони праці працівників, поліпшувати умови їх праці й побуту.

За змістом пункту 11 П(С)БО 16 Витрати собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Підпунктом ж 15.8 пункту 15 П(С)БО 16 Витрати передбачено можливість включення до складу загальновиробничих витрат витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

Визначальним фактором для формування витрат та, відповідно, виробничої собівартості продукції, є здійснення їх у межах власної господарської діяльності платника податку та їх документальне підтвердження.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.

Як вказано у пункті 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У даному випадку відповідачем у акті перевірки встановлено, що Товариство відображало у складі собівартості продукції вартість питної води, придбаної у ТОВ Соціновація , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ Золотий Орлан , яка в подальшому списувалась на бухгалтерський рахунок 90 Собівартість реалізації ; контролюючим органом проведено розрахунок необхідної кількості питної води на одного працівника та зазначено, що позивачем завищено об`єм використання такої й, як наслідок, зроблено висновок про безпідставність списання питної води на собівартість виготовленої продукції.

Вирішуючи спір, суди виходили з наявності у Товариства законодавчого обов`язку по охороні праці, у тому числі по забезпеченню своїх працівників питною водою у достатній кількості, та відсутності установлених нормативів споживання води працівниками підприємства, а тому дійшли висновку про необґрунтованість здійсненого контролюючим органом розрахунку необхідної кількості питної води на одного працівника та тверджень про завищення платником собівартості реалізованої продукції й, як наслідок, заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток та ПДВ; водночас, надавши оцінку обставинам справи, встановили, що списання питної води на підприємстві здійснювалося у межах її використання співробітниками в цілому, без адресного обліку в силу неможливості проведення останнього.

У ході розгляду справи судами також встановлено, що придбані у ПП Ігора фарби та бальзами для оновлення кольору волосся, а у ТОВ ТК Імпульс та ТОВ Євромост бензин та дизельне пальне були використані Товариством у виробництві, що підтверджується, у тому числі, затвердженими технологічними процесами механічної обробки деталей №ТП32698053-0356 та №ТП32698053-0245, в яких зазначено, як саме використовуються такі матеріали (речовини) у виробництві.

Відтак, суди виходили із недоведення контролюючим органом обставин використання Товариством придбаних товарно-матеріальних цінностей (питної води, фарб та бальзамів для оновлення кольору волосся, нафтопродуктів) у відповідному обсязі не в господарській діяльності підприємства, яка полягає у виробництві бурового обладнання й комплектуючих до нього та наданні послуг з обслуговування та ремонту останнього, й, як наслідок, визнали безпідставними посилання відповідача на порушення платником відповідних норм законодавства при формуванні собівартості реалізованої продукції, які, як зазначили суди, ґрунтуються лише на припущеннях й не підтверджені встановленими статтею 70 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) засобами.

Наведене ж у касаційній скарзі не спростовує таких висновків судів попередніх інстанцій, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення процесуальних норм. По суті доводи касаційної скарги дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій, й зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Разом з тим, оскільки касаційна скарга контролюючого органу була подана у квітні 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 серпня 2016 року відстрочено йому сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення касаційним судом рішення у справі, а також беручи до уваги реорганізацію органів ДФС, з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто у розмірі 5846,40 грн.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року - без змін.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; код ЄДРПОУ 44118658) до Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача (стандарт IBAN) UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 5846,40 грн. (п`ять тисяч вісімсот сорок шість гривень сорок копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко