Рішення

від 09.11.2021 по справі 725/3078/20

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІВЦІВ

Єдиний унікальний номер 725/3078/20

Номер провадження 2/725/527/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2021 року.Першотравневий районний суд м.Чернівці

в складі:

головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі Демчук О.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивачки - адвоката Марченко Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачки ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визначення часток у праві спільної сумісної власності,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Першотравневого районного суду м.Чернівці з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання майна спільною сумісною власністю.

У позові посилався на те, що з 1993 року він проживав з відповідачкою ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Під час спільного проживання у них народилося двоє дітей: в 1997 році та в 2002 році.

Окрім того, ними набуто у власність спільне майно, а саме магазин продовольчих товарів та житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Незважаючи на те, що майно було набуте ними спільно, право власності на нього оформлене на відповідачку ОСОБА_4 .

З метою заробітку грошей для здійснення добудови до будинку, він постійно виїжджав за кордон на роботу. Однак після чергового повернення в 2018 році ОСОБА_4 не впустила його додому, залишивши без місця проживання та позбавивши фактично права власності.

Просив суд встановити факт проживання однією сім`єю з відповідачкою у період з 1993 року по 2018 рік та визнати майно, а саме магазин продовольчих товарів за адресою АДРЕСА_1 , а також будинковолодіння по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та встановити, що частки подружжя у спільному майні є рівними і складають Ѕ частки.

15 жовтня 2020 року від представника відповідачки ОСОБА_4 - адвоката Дороган І.Г. надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві адвокат Дороган І.Г. вказувала на те, що стосунки сторін не можна назвати сім`єю, оскільки між ними був відсутній спільний побут, відсутні взаємні права та обов`язки як подружжя, у них не було спільного бюджету, а короткочасне проживання разом не можна вважати спільним проживанням. Дійсно, позивач є батьком спільних дітей, але з 2002 року він сплачував аліменти на утримання дітей, інших коштів на утримання не надавав. У зв`язку із цим, її довірителька була змушена звернутися до Управління соціального захисту населення Першотравневого району з відповідною заявою про отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Що ж стосується спірного майна, зазначила, що в 1996 році її довірителька спільно зі своє матір`ю приватизували житловий будинок по АДРЕСА_1 . Будинок загальною площею 78,4 кв.м. складався з трьох житлових кімнат, кухні, коридору та веранди. Оскільки у ньому не було всіх зручностей, вони змушені були його перебудувати, у зв`язку із чим на місці старої веранди добудували санвузол площею 3,4 м.кв., нову цегляну веранду площею 10,8 кв.м. Окрім цього, було збудовано новий будинок літери В та сарай літ Г . Всі будівельні роботи проводились ними самочинно на земельній ділянці, яка була надана у власність ОСОБА_2 та її матері за рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради №732/19 від 08.10.1997 року для обслуговування житлового будинку.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 30 квітня 2008 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності по Ѕ частці в будинковолодінні по АДРЕСА_1 .

Пізніше, 26 квітня 2010 року ОСОБА_3 подарувала своїй доньці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0782 га, а 07 травня 2010 року - Ѕ ідеальної частки будинковолодіння з відповідною часткою надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

27.03.2012 Чернівецькою міською радою прийнято рішення №203/6 від 27.03.2012 про зміну складу майна за рахунок переобладнання сараю літ Г під магазин, введення його в експлуатацію та заміни наявних правовстановлюючих документів.

На підставі вказаного рішення, 30 березня 2012 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради видано нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно на трикімнатний житловий будинок літ. А , загальною площею 98,40 кв.м., житловою площею 46,40 м.кв., чотирьохкімнатний житловий будинок літ. В загальною площею 235,70 кв.м., житловою площею 58,30 кв.м., огорожу №1-2 за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів, що знаходиться за цією ж адресою.

Відповідачкою у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на нерухоме майно, а також проведено розподіл подарованої матір`ю земельної ділянки на дві окремі: площею 0,0712 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,0071 га для обслуговування будівель торгівлі.

Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження участі своїми коштами чи працею у придбанні та будівництві спірного майна, а тому й підстав для задоволення позову немає.

Просила у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь позивачки судові витрати, понесені нею на оплату професійної правничої допомоги.

Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 06.05.2021 до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача залучено матір відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлений позов. Додав, що з відповідачкою ОСОБА_2 їх пов`язували не лише спільні діти, але й спільні права та обов`язки по відношенню один до одного. Він працював за кордоном, щоб звести новий будинок та утримувати сім`ю, в той час як відповідачка ніде не працювала та не мала самостійного доходу. Про те, що на будинок ОСОБА_2 визнавалося право власності, йому нічого не було відомо, оскільки про це ніхто йому не повідомляв. Вважає, що має право на половину спільно набутого майна, адже, незважаючи на те, що шлюб з відповідачкою не був зареєстрований у встановленому законом порядку, вони проживали однією сім`єю. Просив позов задовольнити.

Представник позивача - адвокат Марченко Р.М. також просив позов задовольнити, з підстав, що у ньому викладено.

Відповідачка ОСОБА_2 під час розгляду справи підтримала обставини, викладені у відзиві. Додатково пояснила, що деякий період свого життя проживала разом з позивачем, у них народилися спільні діти. Але небажання ОСОБА_1 одружуватися офіційно, його спосіб життя та відношення до неї змусили її розірвати ці відносини. Обставини, на які вказує позивач у позові, не відповідають дійсності, так як будинок та магазин був зведений за її власні кошти та кошти її матері. Вона заробляла тим, що продавала овочі та фрукти, а мама отримувала пенсію. Будь-яких коштів, які б дали змогу побудувати будинок, позивач не надавав. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Дороган І.Г., яка діяла також в інтересах третьої особи ОСОБА_3 , в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, дослідивши та проаналізувавши письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав:

Судом встановлено, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, однак деякий час проживали спільно, у результаті чого у них народилося двоє спільних дітей: в 1997 році та в 2002 році.

В 2005 році між позивачем та відповідачкою відбувся обряд вінчання, про що підтвердили в судовому засіданні сторони.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були його сусідами. Він знав їх як подружжя, оскільки бував у них дома. Знає, що ОСОБА_8 (позивач) періодично їздив за кордон на заробітки, так як вони будували будинок. Проте скільки часу вони разом проживали та чи був шлюб їх зареєстрований йому не відомо.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що була свідком обряду вінчання сторін. Як їй відомо, вони проживали разом, виховували дітей. Про те чи шлюб був зареєстрований не знає.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила, що відповідачку знає з дитинства. Як їй відомо, позивач був її чоловіком. У них є двоє дітей, але ОСОБА_7 отримувала допомогу для малозабезпечених сімей. ОСОБА_8 працював за кордоном, заробляв гроші для будівництва будинку.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу .

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України , тобто з 01 січня 2004 року.

За таких обставин, Сімейний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року і законодавець не надав йому зворотної сили, а тому положення ст.74 СК України можливо застосувати до правовідносин, що виникли після цієї дати.

Тобто, до сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України .

Виходячи з обставин справи, факт, який просив встановити позивач, став юридичним фактом, який породжує визначені юридичні наслідки, зокрема виникнення спільної власності, лише з 1 січня 2004 року.

Оскільки позивач ОСОБА_1 просить встановити факт проживання з відповідачкою ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 1 січня 2004 року, то правила Сімейного Кодексу України на ці правовідносини не розповсюджуються, а положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України, котрий діяв на час виникнення правовідносин, не передбачав можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. Кодекс про шлюб та сім`ю України містив імперативну норму про те, що права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану - частина 2 статті 13 КпШС .

Цивільний процесуальний Кодекс України 1963 року з відповідними змінами не містить норм про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Цей порядок визначений у пункті 5 частини 1 статті 315 ЦПК України .

Отже, факт саме проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у цивільній справі № 204/8558/2014-ц.

Враховуючи наведене, оскільки перебування у фактичних шлюбних відносинах за чинним на той час законодавством не створювало прав та обов`язків подружжя, вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 1 січня 2004 року задоволенню не підлягають, оскільки такий факт не підлягає встановленню.

Крім того, суд не вбачає підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2004 року по листопад 2018 рік, виходячи з наступного:

З огляду на зазначені вище норми Сімейного кодексу України , проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з указаним позовом, просив встановити факт проживання його та відповідачки однією сім`єю без реєстрації; визнати об`єктом права спільної сумісної власності житловий будинок та магазин продовольчих товарів по АДРЕСА_1 та встановити, що частки подружжя є рівними та складають Ѕ частину.

Як було встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 згідно розпорядження Фонду державного майна України у м.Чернівці №21352 від 13.11.1996 року було видано свідоцтво про право власності на житло - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вказане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0783 га, яка була надана у приватну спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №732/19 від 08.10.1997 року для обслуговування житлового будинку. 21.04.1998 року Чернівецькою міською радою видано державний акт про право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,0783 га по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 .

На момент приватизації вказаний вище будинок мав загальну площу 78,4 кв.м. та складався з трьох житлових кімнат, кухні, коридору та веранди.

В подальшому вказаний будинок було перебудовано, внаслідок чого на місці старої веранди добудували санвузол площею 3,4 м.кв., нову цегляну веранду площею 10,8 кв.м. Окрім цього, було збудовано новий будинок літери В та сарай літ Г . Всі будівельні роботи проводились самочинно на земельній ділянці, яка була надана у власність ОСОБА_2 та її матері за рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради №732/19 від 08.10.1997 року для обслуговування житлового будинку.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 30 квітня 2008 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності по Ѕ частці в будинковолодінні по АДРЕСА_1 (том 1 а.с.109-111).

Пізніше, 26 квітня 2010 року, ОСОБА_3 подарувала своїй доньці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0782 га, а 07 травня 2010 року - Ѕ ідеальної частки будинковолодіння з відповідною часткою надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 (том 1 а.с.98-99).

27.03.2012 Чернівецькою міською радою прийнято рішення №203/6 від 27.03.2012 про зміну складу майна за рахунок переобладнання сараю літ Г під магазин та введення його в експлуатацію та заміни наявних правовстановлюючих документів (том 1 а.с.100).

На підставі вказаного рішення, 30 березня 2012 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради видано нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно на трикімнатний житловий будинок літ. А , загальною площею 98,40 кв.м., житловою площею 46,40 м.кв., чотирьохкімнатний житловий будинок літ. В загальною площею 235,70 кв.м., житловою площею 58,30 кв.м., огорожу №1-2 за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с.107, 108).

Крім того, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення - магазин продовольчих товарів, що знаходиться за цією ж адресою.

Відповідачкою у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на нерухоме майно, а також проведено розподіл подарованої матір`ю земельної ділянки на дві окремі: площею 0,0712 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,0071 га для обслуговування будівель торгівлі (том 1 а.с.104-106).

Отже, наведені вище обставини справи та досліджені письмові докази свідчать про те, що будинковолодіння та магазин продовольчих товарів по АДРЕСА_1 були набуті відповідачкою та її матір`ю ОСОБА_3 у порядку приватизації, а в подальшому на підставі договору дарування, укладеного ОСОБА_2 з матір`ю, а свідоцтва про право власності видавалось у зв`язку зі зміною складу майна, а не на новостворене майно.

Таким чином, у суду відсутні підстави визнавати спірне майно спільною сумісною власністю сторін, а тим більше визначати, що частки кожного із них становлять по Ѕ , адже відповідачка ОСОБА_2 набувала спірне майно спільно зі своєю матір`ю.

В той же час, позивач ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог щодо визнання спірного майна спільною сумісною власністю з тих підстав, що за час проживання з відповідачкою однією сім`єю цінність такого майна істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат, які він особисто поніс на його переобладнання та ремонт.

Згідно з частинами 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про адвокатуру адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

З матеріалів справи слідує, що 26.06.2019 між адвокатом Дороган І.Г. та Мангер В.М. укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого ОСОБА_11 надавала ОСОБА_2 професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Під час розгляду зазначеної справи адвокат Дороган І.Г. до закінчення судових дебатів у даній справі надала розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу, квитанцію №24\2019 від 07.09.2021про оплату витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 10 000 грн., у рахунок витрат на правничу допомогу

Керуючись ст.ст.3, 57,74 СК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч)грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці О. В. Вольська-Тонієвич