Постанова

від 09.11.2021 по справі 405/6664/17

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2021 року м. Кропивницький

справа № 405/6664/17

провадження № 22-ц/4809/1430/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Дьомич Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Гончар В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Шевченко І. М.) від 26 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому належить на праві спільної часткової власності 12/25 часток у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником цього майна з часткою 7/50 є ОСОБА_7 , а співвласнику ОСОБА_5 належить частка у розмірі 19/50.

При цьому частка у розмір 12/25 належить не лише позивачу, а й ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , тобто являється їх спільною сумісною власністю.

Один зі співвласників, а саме ОСОБА_6 , подарував позивачу свою частку у розмірі 3/25.

Позивач вважає, що він має право на частку у будинку у розмірі 6/25, яку він має намір виділити в натурі, але не зміг досягнути з іншими співвласниками майна згоди з цього питання.

Позивач неодноразово змінював свої вимоги. З урахуванням поданої представником позивача адвокатом Бойком О. В. заяви від 15 липня 2020 року про уточнення та зменшення позовних вимог (т. 2 с. 27 - 29), позивач остаточно просив суд про таке:

визнати за ним право власності на 6/25 частин спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши його право спільної сумісної власності на 12/25 частин, що є у спільній сумісній власності та припинити його право спільної сумісної власності на 3/25 у вказаному домоволодінні;

припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_6 на 12/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором дарування від 15 жовтня 1997 року;

залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 6/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виключивши із їх права спільної сумісної власності 6/25 частин, що належать ОСОБА_1 ;

виділити ОСОБА_1 в натурі 6/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: відокремлену частину вказаного житлового будинку, квартиру АДРЕСА_2 , обладнану індивідуальним входом, яка складається із наступних приміщень: коридору площею 2,90 кв.м із вітальнею площею 10,0 кв.м позначені літерами 2-1 , житлову кімнату площею 7,80 кв.м позначена літерою 2-2 , кухню площею 8,30 кв.м. позначена літерою 2-3 , кухня площею 4,50 кв.м позначена літерою 2-4 , санвузол площею 4,10 кв.м позначений літерою 2-5 , а також господарську будівлю погріб позначені літерою Ггі із стягненням із позивача на користь інших співвласників 4157 грн різниці вартості приміщень, які перебувають у його фактичному користуванні та вартості його ідеальної частки;

раніше заявлену ним позовну вимогу про встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 залишити без розгляду.

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 жовтня 2018 року померлу відповідачку ОСОБА_7 замінено її правонаступником ОСОБА_4 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 жовтня 2018 року за клопотанням позивача до участі в справі як співвідповідача залучено ОСОБА_6 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2021 року за заявою ОСОБА_1 його позовні вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою залишено без розгляду, а в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виділення частки зі спільної власності відмовлено повністю.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 здійснили самочинне будівництво, а саме реконструкцію частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що унеможливлює виділення в натурі належної позивачу частки у цьому майні, а виділення в натурі частки від його первісної площі будинку суперечить ДБН В2.2-15:2019.

Стосовно вимог позивача про визнання за ним права власності на частку у майні та припинення для нього права спільної сумісної власності на майно, то суд вказав, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за різними співвласниками сумарно зареєстровано право власності на 56/50 частин об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач не звертався до реєстратора з питання приведення відомостей Реєстру у відповідність фактичним обставинам. Крім того, суд вказав, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не дали згоди на отримання грошової компенсації, а відповідач ОСОБА_6 не подав заяву про визнання позову в частині припинення права спільної сумісної власності на частку у майні в розмірі 12/35.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

У поданій до Кропивницького апеляційного суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого дії представник - адвокат Бойко Олег Вікторович, просить рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2021 року скасувати в частині в частині вимог про поділ майна, що належить на праві спільної сумісної та спільної часткової власності у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію понесених ним судових витрат.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказав, що він частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції, а саме в частині, в якій суд відмовив у задоволенні його вимог про визнання за ним право власності на 6/25 частин спільної власності на житловий будинок з припиненням його право спільної сумісної власності на 12/25 частин у спільної сумісної власності та припинити його право спільної сумісної власності на 3/25 у вказаному домоволодінні, про припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_6 на 12/25 частин житлового будинку на підставі договору дарування від 15 жовтня 1997 року, про залишення у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 6/25 частин житлового будинку з виключенням із їх права спільної сумісної власності 6/25 частин, що належать позивачу. Він вважає, що суд не навів у рішенні переконливих мотивів відмови в задоволенні цих вимог. Суд не застосував при вирішенні спору норму ст. 372 ЦК України та обмежив позивача у праві на визначення його частки у майні, яке належить сторонам на праві спільної часткової та спільної сумісної власності.

Стосовно відмови суду в задоволенні його вимоги про виділення його частки в натурі та залишення без розгляду його позову в частині визначення порядку користування земельною ділянкою, то в цих частинах позивач погоджується з рішенням суду.

Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвокат Кіріченко Тетяна Анатоліївна, подала до суду відзив на апеляційну скаргу в якому викладено ставлення до апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції. Зокрема, представниця відповідачів вказує на те, що позивач ніколи не посилався в обґрунтування своїх вимог на норми ст. 372 ЦК України, на вказану статтю Кодексу він вказав лише в апеляційній скарзі.

Крім того, вказується, що право позивача на 3/25 часток у спільній власності на будинок виникло на підставі договору дарування ОСОБА_6 , який за формою та змістом відповідає вимогам закону, а виникле на його підставі право зареєстроване за позивачем. Право позивача на цю частку ніким з відповідачів не оспорюється. З цього представниця відповідачів виснує, що підстав для визнання за позивачем права на таку частку, а також для визнання припиненими прав інших осіб відсутні.

Окремо у відзиві вказується про безпідставність вимоги позивача про стягнення компенсації понесених ним судових витрат виключно з одного відповідача - ОСОБА_8 . До того ж, позивач не надав доказів понесених ним витрат.

Позиції сторін в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Бойко Олег Вікторович підтримали апеляційну скаргу.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але в судове засідання особисто не з`явилися.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Кіріченко Тетяна Анатоліївна апеляційну скаргу позивача не визнала, просила суд відмовити в її задоволенні.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини справи:

На підставі договору міни № 1-2826 від 17 серпня 1995 року, який посвідчений Першою кіровоградською державною нотаріальною контрою та зареєстрований у журналі для реєстрації нотаріальних дій за № 1-2826, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належить 12/25 часток у будинку по АДРЕСА_1 .

Станом на момент укладення цього договору міни житловий будинок по АДРЕСА_1 , мав загальну жилу площу 55,2 кв.м, надвірні споруди: літня кухня Б , сараї Г, В погріб г,г-1 , вбиральні Е, Ж , колонку, огорожу, замощення, побудову.

Державна реєстрація права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 на 12/25 часток у житловому будинку здійснена 27 квітня 2006 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 79442723 від 02 лютого 2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 81213423 від 24 лютого 2017 року.

15 жовтня 1997 року ОСОБА_6 , дарувальник за договором, та ОСОБА_1 , обдарований за договором, уклали договір дарування згідно з умовами якого дарувальник ОСОБА_6 подарував, а обдарований ОСОБА_1 прийняв у дар 3/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчено державним нотаріусом Першої кіровоградської нотаріальної контори Водяницькою А. В. 15 жовтня 1997 року та за реєстровий у журналі реєстрації нотаріальних дій за № 1-4142.

На час укладення цього договору дарування домоволодіння складався з такого: будинок загальною жилою площею 55,2 кв.м, надвірні споруди: літня кухня Б , сараї Г, В погріб г,г-1 , вбиральні Е, Ж , колонку, огорожу, замощення, побудову

ОСОБА_4 , який є спадкоємцем ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить на праві спільної часткової власності 7/50 часток у вище вказаному будинку, що належав його спадкодавцеві на підставі договору дарування від 18 серпня 2007 року зареєстрованому у журналі для реєстрації нотаріальних дій за № 18.

ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності належить 19/50 часток у вказаному будинку на підставі договору дарування від 27 липня 2012 року № 1621, право спільної часткової власності зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 вересня 2012 року.

Частини будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є відокремленими.

У період з 1997 року по 27 квітня 2006 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 самочинно побудовали сарай З , прибудови а2 , а3 , літня кухня Б самочинно використовується під житло. Загальна площа по будинку 81,0 кв.м, решта самочинно збільшена.

Згідно з висновком ОКП Кіровоградське ООБТІ від 15.12.2016 року № 1-3724 за заявою ОСОБА_1 комунальним підприємством було проведено обстеження житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , та виявлено, що за даною адресою самочинно побудовані дві прибудови у 2012 році літ. а3 (2.35х1,6) та літ. а5 (2.95х1,7), а також самочинно проведено реконструкцію частини літньої кухні літ. Б під прибудову літ. а6 , перепланування по житловому будинку, після чого загальна площа збільшена на 43,9 кв. м. та складає 124,9 кв.м, житлова площа 66,4 кв. м. Самочинне будівництво та реконструкція у вказаному обсязі підтверджується також архівною довідкою від 24 листопада 2017 року № 42383.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині вирішення його позовних вимог про виначення частки в майні, яке належить йому на праві спільної сумісної власності з одночасним припиненням для нього права спільної сумісної власності на майно, визнання за ним права власності на частку у майні, яке належить на праві спільної часткової власності всім співвласника, припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_6 на частку у майні, в решті - не оскаржується, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги позивача про виділення його частки у праві спільної власності на майно в натурі та в частині залишення без розгляду його вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою не переглядається в апеляційному порядку.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції, в оскаржуваних його частинах, не повною мірою відповідає цим вимогам.

Суд першої інстанції правильно встановив, що на підставі нотаріально посвідченого договору міни № 1-2826 від 17 серпня 1995 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 набули право спільної сумісної власності на 12/25 часток у будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Місцевий суд також встановив, що 15 жовтня 1997 року ОСОБА_6 і ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір дарування згідно з умовами якого дарувальник ОСОБА_6 подарував, а обдарований ОСОБА_1 прийняв у дар частку 3/25 у праві власності на житловий будинок з приналежностями за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України Про власність , який діяв на той час, громадянин набуває права власності, зокрема, на майно, одержане внаслідок укладення угод, не заборонених законодавством, а згідно з ч. 3 ст. 19 Закону громадяни мають право відчужувати належне їм майно.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про власність до числа об`єктів права приватної власності віднесено жилі будинки та квартири. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 113 ЦК УРСР, чинного на час укладення вказаного договору дарування, було передбачено право кожного учасника спільної часткової власності на оплатне або безоплатне відчуженні іншій особі своєї частки в спільному майні.

Статтею 128 ЦК УРСР було встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

За договором дарування одна сторона передає другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому (ст. 243 ЦК УРСР).

Дійсність договору дарування ОСОБА_6 його частки позивачу ніким не оспорюється.

Отже, з укладенням договору дарування від 15 жовтня 1997 року фактично була визначена частка ОСОБА_6 у спільному майні - 3/25 у праві спільної власності на будинок з господарськими будівлями, яку він подарував позивачу, а тому його право спільної власності перейшло до ОСОБА_1 .

Крім того, з укладенням цього договору дарування частка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_10 у праві спільної часткової власності на це майно змінилася (зменшилася) з 12/25 до 9/25.

Таким чином будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (нині - Кропивницький) належить на праві спільної часткової власності таким співвласникам: ОСОБА_4 , який є спакоємцем померлої ОСОБА_7 , з часткою 7/50; ОСОБА_5 з часткою 19/50; ОСОБА_1 з часткою 6/50 (3/25); ОСОБА_1 сумісно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з часткою 18/50 (9/25).

Та обставина, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно не припинено реєстрацію права спільної сумісної власності власності ОСОБА_6 на 12/25 житлового будинку з господарськими будівлями не спростовує той факт, що на підставі законодавства, яке було чинним станом на 15 жовтня 1997 року, він розпорядився своїм правом на належну йому частку (подарував) в майні, яку від нього набув у власність позивач і чиє право на 3/25 зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно пізніше (20 лютого 2017 року) на підставі договору дарування від 15 жовтня 1997 року.

Крім того, Реєстр прав на нерухоме майно створений пізніше укладення договорів міни й дарування, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, і відповідно відомості про права, які виникли на підставі цих угод, внесені до нього пізніше в хронологічному порядку.

Отже, висновок суду про те, що ОСОБА_6 дотепер являється співвласником будинку з приналежностями суперечить обставинам цієї справи.

Згідно з положеннями норм ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України та ст. 2 ЦПК України кожному гарантується право на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів судом.

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Щодо права позивача на частку в розмірі 3/25 у праві власності на майно, набутих ним за договором дарування від 15 жовтня 1997 року, то у цій справі встановлено, що жоден з відповідачів не оспорює і не порушує це право позивача.

Навпаки, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у відзиві вказали, що вони визнають право позивача на вказану частку, а відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ОСОБА_4 жодних заперечень проти вимог та доводів позивача в суді не заявили. Доказів того, що ці особи не визнають право позивача у справі відсутні.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач не довів передбачених законодавством підстав для вжиття судом способів захисту прав позивача на вказану частку у майні, а отже підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Таким чином суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову в частині припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_6 на 12/25 часток у будинку та господарських будівлях, але мотиви такої відмови є хибними, тому, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду належить змінити в цій частині, виклавши його мотиви в редакції цієї постанови.

Стосовно вимог позивача про визначення його частки у праві спільної сумісної власності на будинок та господарські будівлі, припинення його права спільної сумісної власності на частку, то з рішенням суду першої інстанції в цих частинах погодитися не можна з тих підстав.

Як вище зазначав суд, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить право спільної сумісної власності на 9/25 у праві на будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Це право вони набули на підставі договору міни від 17 серпня 1995 року.

Статтею 112 ЦК УРСР, яка діяла на той час, передбачалося, зокрема, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Схожі за змістом норми містять ч. 1, ч. 2 ст. 355, ч. 2 ст. 356, ч. 2 ст. 368 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Визначення часток співвласників, яким майно належить на праві спільної сумісної власності припиняє право спільної сумісної власності, а точніше трансформує його у право спільної часткової власності так, як згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Нормами статей 370, 372 ЦК України встановлено, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлене домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Неможливість виділення частки позивача із майна, що є у спільній сумісній власності встановлена судом першої інстанції, зокрема, у зв`язку з тим, що до складу об`єкта нерухомого майна входять самочинно збудовані об`єкти, а також у зв`язку з тим, що розмір частки позивача в об`єкті права спільної власності не дає можливість виділити йому відповідну його частці відокремлену частину, яка б становила окремий об`єкт цивільних прав (окрему квартиру).

Вимог про грошову компенсацію своєї частки на підставі ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 370 ЦК України позивач не пред`являв.

Висновок суду про те, що внаслідок самочинного будівництва будинок втратив тотожність з тим, який сторони отримали у власність видається недостатньо обґрунтованим так, як для такого висновку потрібні спеціальні знання в галузі будівництва, а таке питання при призначенні у справі будівельно-технічної експертизи суд перед експертом не поставив (т. 1 с. 152 - 153), а у висновку експерта від 30 січня 2020 року 3 4755/4756/18-27 (т. 1 с. 180 - 187) такі твердження відсутні.

Тож достатніх підстав вважати, що перестав існувати об`єкт спільної власності нерухомого майна немає.

Крім того, суд не врахував пояснення позивача, який вказував, що між ним і відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує спір саме щодо сумісного володіння, користування та розпорядження їх власністю, тлму він бажає, щоб суд визначив йому частку у праві спільної власності на майно, що змінило б порядок вирішення між ним і цими відповідачами питань володіння, користування і розпорядження їх спільним майном.

Колегія суддів апеляційного суду вважає ці пояснення позивача такими, що заслуговують на увагу з огляду на відмінності у законодавчому врегулюванні здійснення права спільної часткової власності (ст. 358 ЦК України) та здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК України), а з урахуванням встановленої судом першої інстанції неможливість виділення позивачу його частки в натурі та відсутність вимог будь-кого зі співвласників про грошову компенсацію частки в майні, суд мав визначити ідеальну частку позивача в праві спільної сумісної власності на майно, без її реального виділу, з одночасним припиненням для позивача права спільної сумісної.

При цьому колегія суддів виходить з того, що частка учасника спільної сумісної власності може визначатися не лише при поділі, виділі її зі спільного майна або зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами (ст. ст. 370 - 372 ЦК України), а й в інших випадках, коли між співвласниками виникає спір щодо цього так, як ЦК України не містить норм, які б забороняли чи обмежували трансформацію спільної сумісної у спільну часткову власність. Оскільки в цивільному праві діє принцип дозволено все, що не заборонено законом , то учасники спільної сумісної власності за домовленістю між ними можуть визначити розмір їх часток і тим самим змінити правовий статус їх власності, а у разі недосягнення між ними згоди з цього питання, будь-хто зі співвласників має право на пред`явлення відповідного позову.

Суд першої інстанції не з`ясував належним чином підстави позову, не визначився з характером правовідносин сторін та неправильно застосував норми матеріального права, які застосовуються до цих правовідносин. До того ж суд, всупереч змісту ч. 4 ст. 265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення не навів мотивовану оцінку аргументам позивача, щодо позовних вимог, в межах яких оскаржується рішення. При цьому викладені в позовній заяві аргументи не є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство.

За змістом ст. ст. 263 - 265 ЦПК України судовому рішенню мають бути притаманні такі властивості, як законність та обґрунтованість.

Цим приписам процесуального законодавства рішення суду першої інстанції відповідає не повною мірою, а тому підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення, зміні мотивів.

Визначаючи розмір частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно, колегія судів апеляційного суду виходить із встановленої ч. 2 ст. 370 та ч. 2 ст. 372 ЦК України презумпції рівності часток усіх співвласників спільної сумісної сласності так, як при укладенні договору міни від 17 серпня 1995 року, за яким ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули таке право, між ними не було досягнуто домовленості про інше. До того ж ні позивач, ні відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заявляли про наявність підстав для відступу від рівності їх часток.

У зв`язку з цим позивачу належить визначити зі права спільної сумісної власності на 9/25 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , частку у розмірі 3/25, визнавши за ним право власності на неї та припинивши для нього право спільної часткової власності на це майно, та залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_2 і ОСОБА_12 часку у розмірі 6/25 на цей житловий будинок з приналежностями.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Вимоги апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню теж частково.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2021 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частку у праві спільної власності на майно та припинення права спільної сумісної власності на частку і ухвалити в цій частині нове рішення.

Виділити ОСОБА_1 зі спільної сумісної власності на 9/25 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , частку у розмірі 3/25, визнавши за ним право власності на неї та припинивши для нього право спільної часткової власності на це майно, і залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_2 і ОСОБА_12 часку у розмірі 6/25 на цей житловий будинок з приналежностями.

В частині вирішення вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про припинення права спільної сумісної власності на майно рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотиви в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 листопада 2021 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: А. М. Головань

Л. М. Дьомич