Рішення

від 29.11.2021 по справі 711/5154/21

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5154/21

Номер провадження №2/711/2474/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - Позарецької С.М.

при секретарі судових засідань Осадчій А.Ю.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Суховарова О.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії по припиненню про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати, визнання протиправною бездіяльність, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) в особі Ліквідаційної комісії по припиненню про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати, визнання протиправною бездіяльність, відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 13.06.2016 працював в Державному підприємстві Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) на посаді майстра цеху, що підтверджується довідкою від 27.11.2020. Загалом ОСОБА_1 має вислугу у органах внутрішніх справ у календарному обчисленні 14 років 02 місяці 11 днів, а у пільговому обчисленні 18 років 11 місяців 04 днів.

Вказує, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських нормувань містить інформацію про те, що засновником відповідача -Міністерством юстиції України прийнято рішення про припинення Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) шляхом ліквідації за рішенням засновника юридичної особи з 18.09.2020.Ліквідація відбувається на підставі наказу від 11.09.2020 № 3144/5 Про припинення Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис № 1000261100016004382.

Зазначив, що у зв`язку із ліквідацією, було видано наказ Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№62) від 16.09.2020 № 13/ОС-20 Про скорочення штату та попередження персоналу про подальше вивільнення .

Згідно наказу Державного підприємства Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№62) від 27.11.2020 № 17/ОС-20 ОСОБА_1 звільнений з посади майстра цеху з 27.11.2020, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України - у зв`язку з ліквідацією Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№62) .

Крім того, посилаючись на вимоги ст.ст.116,117 КЗпП України, зауважив, що після звільнення 27.11.2020 із позивачем не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено нараховану заробітну плату в сумі 27208,03 грн., внаслідок чого, він був вимушений звернутись до Придніпровського районного суду із позовом до Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№62) з цього приводу.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2021 у справі №711/369/21, серед іншого, вирішено: Стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08681057, місце знаходження м.Черкаси вул. Сурікова, буд.30) на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 27208 грн. 03 коп. та середній заробіток за час затримки при звільненні з 27.11.2020 року по 24.02.2021 року в розмірі 14316 грн., з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, - а всього: 41524 (сорок одна тисяча п`ятсот двадцять чотири) грн. 03 коп.

Крім того, вирішено стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08681057, місце знаходження м.Черкаси вул.Сурікова, буд.30) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1500 грн. 00 коп. .

Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати виконано відповідачем лише 09.07.2021. В цей день йому перераховано останню частину належної заробітної плати.

Також свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскільки позивач був звільнений 27.11.2020, тому розрахунковим періодом слід вважати два попередні повністю відпрацьовані місяці - вересень та жовтень 2020 року. Відповідно до довідки від 27.11.2020 № 00000000019 виданої відповідачем - заробітна плата позивача ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становила 5130,00 грн. за вересень 2020 року та 5130,00 грн. за жовтень 2020 року.

Так, протягом останніх двох календарних місяців роботи (вересень-жовтень 2020 року), що передували звільненню, було 43 робочих дні. Сукупний заробіток за два останніх місяці роботи перед звільненням склав 10260,00 грн (5130,00 грн. +5130,00 грн.), тобто середньоденний заробіток становить 238,60 грн. (10260,00 грн. / 43 робочих дні).

Звертає увагу, що з моменту попереднього рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2021 у справі № 711/369/21 по 09.07.2021 (день остаточного розрахунку з позивачем в частині заробітної плати) - пройшло 90 робочих днів.Таким чином, сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 25.02.2021 по 09.07.2021 складає 21474,00 грн. (238,60 грн. * 90 робочих днів). Ці кошти підлягають до стягнення з відповідача разом із моральної шкодою, яку позивач оцінює в 10000,00 грн.

Разом з тим, позивач звертає увагу, що в силу вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , відповідач при виплаті стягнутої за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2021 у справі № 711/369/21 заробітної плати в сумі 27208,03 грн. мав обов`язок сплатити за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок, чого не зробив. Як наслідок, порушуються права ОСОБА_1 , так як Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містить інформації про сплату за нього роботодавцем єдиного соціального внеску за період з липня 2020 року по листопад 2020 року.

В продовження обгрунтування своїх вимог, позивач зауважує, що відповідно до підпункту 7 пункту 3 розділу IV Нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953: 3. Обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпунктах 1, 2 (крім тих, які є страхувальниками для осіб, зазначених у абзацах третьому, п`ятому- сьомому підпункту 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції) пункту 1 розділу II цієї Інструкції: 7) платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум : зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, визначені підпунктом 6 цього пункту, або за результатами звірки стану розрахунків платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй.Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній нормі.Фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, готового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчимидокументами чи будь-яких інших відрахувань;...

Тож, зауважує, що з огляду на зазначене, правильним є стверджувати, що виплата нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування мала бути здійснена при виконанні судового рішення, тобто, при фактичній виплаті ОСОБА_1 коштів заробітної плати.

Крім того, вказує, що як встановлено пунктом 1 розділу IV Формування Звіту Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15. 05.2018 № 511), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, звітформується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) витрат доходу, на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, зауважує позивач, в незалежності від фінансової спроможності сплатити кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідач був зобов`язаний нарахувати суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та подати Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за формою № Д4. Проте, Державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) не здійснило вказаних дій, чим допустило протиправну бездіяльність. При цьому, Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розділяє поняття обчислення, тобто нарахування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та його сплату.

Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, відповідач має бути зобов`язаний здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на виплачену ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 27208,03 грн. за період з липня 2020 року по листопад 2020 року.

Крім того, позивач звертає увагу, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. В даному випадку, завдана позивачу моральна шкода полягає у стражданні та приниженні, яких він зазнав внаслідок протиправних дій свого колишнього роботодавця. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Таким чином, усі обставини справи свідчать про протиправність дій відповідача - колишнього роботодавця, який звільнив позивача без проведення із ним повного розрахунку зі сплати всіх належних сум заробітної плати.

Більш того, відповідач є державною установою і невиконання ним вимог законодавства нічим не ножна виправдати. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, як правило, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав - людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Неотримання коштів заробітної плати вчасно, призвело до неможливості їх використання на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача.

Тож, посилаючись на ст.237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, зауважує, що оскільки невчасна виплата позивачу заробітної плати є втручанням у право на майно, до стягнення підлягають 10000,00 грн. моральної шкоди., які не є великими коштами, з огляду на суму заробітної плати, яка була затримана та тривалий строк такої затримки, несплату внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внаслідок чого не зараховано позивачу страховий стаж. Вказані вище витрати нематеріального характеру, що пов`язані із переживаннями відносно порушень його прав, ОСОБА_1 має право оцінити в якості моральної шкоди, що дозволить компенсувати порушення звичного укладу життя. Позивач також вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача складає: 0,00 грн. судового збору та 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на викладене вище, позивач просить суд, стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№62) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 25.02.2021 по 09.07.2021 в сумі 21474,00 грн.

Також просить, визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) щодо ненарахування та несплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на виплачену ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 27208,03 грн. за період з липня 2020 року по листопад 2020 року та зобов`язати Державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на виплачену ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 27208,03 грн. за період з липня 2020 року по листопад 2020 року.

Крім того, стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№62) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 17.08.2020 року відкрито провадження по даній справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та встановлено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

17.09.2021 року на адресу суду засобами поштового зв`язку, надійшов відзив на позов ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62), датовані 15.09.2021р. №113, зі змісту якого вбачається позиція заперечення стосовно вимог відповідача, яку мотивує наступним.

Так, Підприємство державної кримінально- виконавчої служби України (№62) ознайомившись з позовною заявою від 16.08.2021 року повідомляє, що з позивачем ОСОБА_1 , на період липень 2021 року, здійснено повний розрахунок, в тому числі сплачено всі податки і збори (ПДВ, ЄВС і військовий збір), що підтверджується платіжними дорученнями №4731, 4741,4752,4758,4775).

Крім того, державним підприємством оплата заробітних плат та інших платежів, здійснюється через Приватбанк (Приват 24 Бізнес), а тому: згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених,наданих)(крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 ст. 162 ПКУ) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно - правовими договорами.

Сплата (перерахування) податку до бюджету здійснюється під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування нього податку до бюджету (пп. 168.1.2 ст. 168 Кодексу).

Також абзацом першим п. 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (далі - Інструкція № 22), встановлено, що банк приймає розрахункові документи на виплату оподатковуваного доходу, визначеного розділом IV Кодексу, лише за умови одночасного подання податковим агентом розрахункового документа на перерахування до бюджету утриманого ПДФО із суми доходу або документального підтвердження їх сплати раніше.

Для виплати грошових сум кредиторів встановлена спеціальна черговість, яка визначена статтею 112 Цивільного кодексу України. Так, у першу чергу, задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом. У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результатів його інтелектуальної, творчої діяльності. У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів),у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Крім того, автор відзиву щодо моральної шкоди вказує, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку відповідача, зазначені обставини, вказані в позовній заяві, не призвели до вимушених змін у життєвих стосунках позивача та не вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки особа працювала на підприємстві за сумісництвом на 0,5 ставки, також позивач отримує пенсію, згідно Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб . Тож, зауважує, що він не позбавлений нормальних життєвих зв`язків, а також можливості на утримання своєї сім`ї, а також відповідач не вбачає необхідності позивачу у вжитті додаткових зусиль для зміни свою життя.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав. Пояснив, що остаточно йому заробітну плату відповідачем виплачено 09.07.2021 року. Розмір його середньоденного заробітку складає 238,60грн.

Додав, що 27.11.2020 його було звільнено, проте остаточний розрахунок здійснено не було відповідачем при звільненні. Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2021 року на його користь стягнуто з ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України в особі Ліквідаційної комісії, заробітну плату в розмірі 27208грн. 03коп., яка була виплачена 09.07.2021 року; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14316грн. виплачено йому 07.09.2021 року, не виплаченою залишилася сума, в якості моральної шкоди - 1500,00грн.

Зауважив також, що він взяв довідку в органах ПФУ України, в якій немає даних про виплату соціальних внесків відповідачем щодо нього. З моменту ухвалення рішення по справі №711/369/21 від 25.02.2021 року по 09.07.2021 року (дня остаточного розрахунку з позивачем в частині заробітної плати) пройшло 90 робочих днів, а відтак - сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача становить 21474,00грн. (238,60грн.х90 роб.днів).

З приводу заявленої ним позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, позивач вказав, що по довідці з органів ПФУ, отриманої ним, не вказано про відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та вважає, що це може у майбутньому привести до порушення прав ОСОБА_1 , оскільки відповідач повинен був зробити платіж, проте, на його переконання, цього не зробив.

Між тим, позивач вважає, що підлягає також стягненню з відповідача моральна шкода в сумі 10000,00грн., так як при звільненні йому відповідачем була виплачена заробітна плата, інфляційні втрати, але не сплачено відповідне моральне відшкодування (1500,00грн.) за судовим рішенням від 25.02.2021 року. Сума в якості морального відшкодування йому необхідна для лікування, оскільки він є особою з інвалідністю 2 групи.

Представник відповідача Суховаров О.І. позовні вимоги ОСОБА_1 визнав частково, лише в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 21474,00грн.

Суду пояснив, що судове рішення у справі №711/369/21 від 25.02.2021 року виконано, крім стягнення моральної шкоди в сумі 1500,00грн., оскільки такий вид стягнення відноситься до IV черги задоволення вимог кредиторів, відповідно до ст.112 ЦК України. ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) в особі Ліквідаційної комісії по припиненню здійснило виплату зарплати, а середній заробіток за рішенням суду від 25.02.2021 року - стягнуто на користь позивача через органи державної виконавчої служби.

Також інформував, що єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування (далі-єдиний внесок), як і заробітна плата, відповідачем здійснюється через АТ КБ Приватбанк (Приват 24 Бізнес), а відтак, єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування сплачується повністю саме тоді, коли фактично сплачується заробітна плата.

Додав, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 10000,00грн. не визнає, адже ніяких змін у житті позивача не відбулося, він є пенсіонером, отримує пенсійні виплати і затримка відповідачем розрахунку - не позбавила його доходу. Кошти в рахунок середнього заробітку йому виплачено - 07.09.2021 року.

Враховуючи пояснення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

в судовому засідані встановлено, що ОСОБА_1 працював у Державному підприємстві Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) з 13.06.2016 року, в т.ч. на посаді майстра цеху, що підтверджується довідкою від 27.11.2020 року №00000000019 (а.с.32).

Судом також встановлено, що відповідно до наказу Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) від 27.11.2020р. №17/ОС-20 Про звільнення працівників в зв`язку з ліквідацією підприємства , ОСОБА_1 - майстра цеху підприємства з 27.11.2020 року було звільнено за п.1.ст.40 КЗпП України (в зв`язку з ліквідацією підприємства). Крім того, у вказаним наказом також передбачено виплатити йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи 13.06.2020-26.11.2020-16 календарних дні, а також виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.29-30).

З матеріалів справи вбачається, що за листопад 2020 року ОСОБА_1 позивачем було виплачено 25601,68грн., крім того борг за підприємством на кінець місяця становить 27208,03грн., що підтверджується розрахунковим листком за листопад 2020 року (а.с.31).

За період з січня 2020 року по листопад 2020 року сума сукупного доходу ОСОБА_1 становить - 62284,52грн. , із них: належні до виплати ОСОБА_1 - 50139,01грн. (з врахуванням коштів, які підлягають утриманню - 12145,51грн.), що підтверджується довідкою від 27.11.2020 року №00000000019 (а.с.32).

ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) має заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 , загальна сума якої становить на 01.12.2020 року - 27208,03грн., що підтверджується довідкою від 03.12.2020 року (а.с.33).

У матеріалах справи наявні відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) Пенсійного фонду України відносно ОСОБА_1 (номер облікової картки застрахованої особи НОМЕР_1 ), з яких вбачається, що за листопад 2020 року - відсутні відомості про сплату страхових внесків (а.с.35)

Так, 18.01.2021 року, ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (а.с.37-42). Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2021 року, позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії по припиненню про стягнення заробітної плати заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задоволено частково. Вирішено: стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08681057, місце знаходження м.Черкаси вул.Сурікова, буд.30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) заробітну плату в розмірі 27 208 грн. 03 коп. та середній заробіток за час затримки при звільненні з 27.11.2020 року по 24.02.2021 року в розмірі 14 316 грн., відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, - а всього: 41 524 грн. 03 коп.

Крім того, вирішено стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08681057, місце знаходження м.Черкаси вул.Сурікова, буд.30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в сумі 1500 грн. 00 коп., а також судовий збір в сумі 1 816 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судове рішення набрало законої сили - 01.04.2021 року.(а.с.43-45).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) Пенсійного фонду України від 16.08.2021 року, відносно ОСОБА_1 (номер облікової картки застрахованої особи НОМЕР_1 ), що за листопад 2020 року зазначені відомості, що підтверджують факт сплати страхових внесків позивачем. Крім того, вказано, що ОСОБА_1 отримано за 2020 рік пенсії в сумі 88780,84грн. Крім того, із вказаних відомостей від 16.08.2021 року вбачається, що за період з січня 2021 року по червень 2021 року ОСОБА_1 нараховано пенсії в розмірі 36300,00грн., за вказаний період здійснено сплату страхових внесків до ПФУ (а.с.48).

У матеріалах справи наявна виписка з карткового рахунку ГУ обслуговування клієнтів, датованої 16.08.2021 року за період з 27.11.2020 року по 16.08.2021 року, зі змісту якої вбачається, що 03.01.2021 року йому було виплачено частину боргу по заробітній платі за липень 2020 року, зі сплатою встановлених законодавством України податків, в сумі 1800,00грн.; 24.03.2021 року йому виплачено частину боргу по заробітній платі за липень 2020 року, зі сплатою встановлених законодавством України податків, в сумі 12000,00грн.; 20.04.2021 року йому було виплачено частину боргу по заробітній платі за вересень 2020 року, зі сплатою встановлених законодавством України податків, в сумі 3408,03грн.; 29.04.2021 року виплачено частину боргу по заробітній платі за серпень 2020 року, зі сплатою встановлених законодавством України податків, в сумі 3000,00грн.; 11.07.2021 року виплачено частину боргу по заробітній платі за листопад 2020 року, зі сплатою встановлених законодавством України податків, в сумі 7000,00грн. Всього на загальну суму - 27208,03грн. (а.с.49-50). Вказана сума заборгованості підтверджується довідкою від 03.12.2020 року ДП Підприємство ДКВС України (№62) (а.с.33).

Відповідачем, додатком до відзиву на позов, отриманого судом 17.09.2021 року, у підтвердження розрахунку з позивачем надано платіжні доручення - №4731 від 31.12.2020 на суму 1800,00грн.; №4741 від 24.03.2021 року на суму 12000,00грн.; №4752 від 20.04.2021 року на суму 3408,03грн.; №4758 від 29.04.2021 року на суму 3000,00грн.; №4775 від 11.07.2021 року на суму 7000,00грн., а всього на загальну суму - 27208,03грн. Між тим, у вказаних платіжних документах чітко вказано, що із вказаних платежів - податки сплачено.

Відповідно до п.167.1. ст.167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Крім того, згідно з п.168.1.2. ст.168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету або розрахункового документа на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35 -1 цього Кодексу.

Разом з тим, абзацом першим п. 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті , затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 (далі - Інструкція № 22), встановлено , що банк приймає розрахункові документи на виплату оподатковуваного доходу, визначеного розділом IV Податкового кодексу України, лише за умови одночасного подання податковим агентом розрахункового документа на перерахування до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб із суми доходу/розрахункового документа на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 Податкового кодексу України, або документального підтвердження його сплати раніше.

Таким чином, доводи позивача, що відповідачем не виконано його обов`язок, згідно Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо сплати за ОСОБА_1 єдиного соціального внеску, при здійснені виплати стягнутої за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2021 року у справі №711/369/21 заробітної плати в сумі 27208,03грн. - є безпідставними. Відповідно, відсутні підстави вважати, що збоку відповідача має місце бездіяльність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до детальної інформації про юридичну особу, Державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) (скорочена назва - ДП Підприємство ДКВС України (№62) ), ідентифікаційний код юридичної особи - 08681057, перебуває у стані припинення, про що внесено відповідний запис 18.09.2020 №1000261100016004382, за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, яким є Міністерство юстиції України, щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації. Вимоги кредиторів розглядаються до 18.11.2020. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України Про внесення змін до складу комісії з припинення Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) шляхом ліквідації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11вересня 2020 року №3144/5 , головою комісії з ліквідації ДП Підприємство ДКВС України (№62) - є Суховаров О.І.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: Про оплату праці , та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Стаття 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати №95 (1949), яка ратифікована 30.06.1961р. закріплює, що відповідно до мети цієї Конвенції, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 16.08.2021) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що відсутня інформація про те, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 на час вирішення спору, виплачена 09.07.2021р.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як зазначалося вище, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п`ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2021р. по 09.07.2021р., суд виходить з такого, що оскільки позивач був звільнений 27.11.2020 року, тому розрахунковим періодом слід вважати два попередні повністю відпрацьовані місяці - вересень та жовтень 2020 року. Відповідно до довідки від 27.11.2020 №00000000019, виданої відповідачем (а.с.32), заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становила 5130,00грн. за вересень 2020 та жовтень 2020. Протягом останніх двох календарних місяців роботи (вересень-жовтень 2020), що передували звільненню було 43 робочі дні. Сукупний заробіток за два останніх місяці роботи перед звільненням склав 10260,00грн., тобто середньоденний заробіток становить 238,60грн. (10260,00грн./43 робочих дні). Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 90 робочих днів.

За таких обставин, враховуючи визнання відповідачем позову в цій частині, до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 25.02.2021 року по 09.07.2021 року в сумі 21474,00 грн., оскільки у лютому 2021р. було 2 роб. днів, березні 2021р. - 22 (9 - вихідних), квітні 2021р. - 22 (8 - вихідних), травні 2021р. - 18 (13 вихідні та святкові дні), червні 2021р. - 20 (10-вихідних), липні 2021р. - 6, тобто за 90 робочих днів при середньоденному заробітку - 238,60 грн.

Слід зазначити, що наведений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, є вірним і з ним погодився відповідач.

Таким чином, розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 25.02.2021 року по 09.07.2021 року становить 21474 грн. 00 коп., який і підлягає до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 .

При цьому, стягнення з відповідача на користь позивача розміру середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати звільненому працівнику, слід здійснити з обов`язковим відрахуванням (утриманням) податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

Частиною першою ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоди визначені статтею 1167 ЦК України. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як визначено ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, - повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Варто зазначити, що відповідно до рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 25.02.2021 року у справі №711/369/21, суд зауважив, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач ОСОБА_1 поніс моральні страждання, які виразилися у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань. Тож, виходячи із встановлених судом обставин, враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості, судом вже стягнуто з відповідача на користь позивача 1500,00грн. в якості відшкодування моральної шкоди. Вказане судове рішення набрало законної сили 01.04.2021 року. Відповідач не скористався своїм правом на оскарження зазначеного судового рішення та не ініціював його перегляд в порядку апеляційного провадження. Отже ОСОБА_1 реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди.

Разом з цим, при зверненні до суду з позовом, який є предметом даного розгляду, позивачем знову заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на його користь моральної шкоду у розмірі 10000,00 грн, проте, ні з яких міркувань він виходив, визначаючи саме такий розмір моральної шкоди, яку ним оцінено саме в такому розмірі, ні відповідних конкретних обставин, що підтверджують завдання йому моральної шкоди, позовна заява не містить. Як і не зазначені такі обставини позивачем і в судовому засіданні. Наявність у матеріалах позову медичної документації, складеної за 2008, 2009, 2013, 2020р.р., яка свідчить про стан здоров`я ОСОБА_1 (а.с.16-25), не є підтвердженням того, що саме дії чи бездіяльність відповідача вплинули на виникнення діагностованих хвороб у позивача, про які йдеться у поданих документах, складених лікарями медичних установ, куди він звертався у різні періоди. Також позивач не вказав, яких саме, конкретно, вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках він зазнав.

Таким чином, у разі реалізації свого законного права на відшкодування моральної шкоди один раз позивач не має права повторно вимагати такої компенсації за те ж діяння (якщо багаторазове відшкодування не передбачене договором або законом). Такий висновок узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 р. у справі №641/8857/17.

Також варто вказати, що частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , висловлюючі свої доводи щодо відшкодування йому моральної шкоди, завданої відповідачем, які він оцінив у 10000,00грн., належним чином не обґрунтував та не довів жодними належними та допустимими доказами фактів заподіяння йому такої шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та виною останнього в її заподіянні, а також не зазначив чим він керувався при розрахунку завданої йому моральної шкоди. Таким чином, суд вважає, що в цій частині позовних ОСОБА_1 слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Тож,відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 908грн. 00коп.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 353, 354, 430 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08681057, місце знаходження м.Черкаси вул.Сурікова, буд.30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 21474грн. 00коп., з обов`язковим відрахуванням (утриманням) податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№62) , в особі Ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08681057, місце знаходження м.Черкаси вул.Сурікова, буд.30) в дохід держави судовий збір в розмірі 908грн. 00коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текс судового рішення виготовлено 15.11.2021.

Головуючий: С. М. Позарецька