Постанова

від 19.11.2021 по справі 947/22199/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-з/813/335/21

Номер справи місцевого суду: 947/22199/19

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А. П.,

за участю секретаря - Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Позивач ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Ковальова Д.В., звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 боргу 12768,05 доларів США, мотивуючи його тим, що 9.02.2018р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким останній отримав у неї у борг 10000 доларів США. 30.12.2018р. ОСОБА_3 пред`явила ОСОБА_2 вимогу щодо повернення позики, однак останній цю вимогу не задовольнив. Також просив суд стягнути судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що оскільки у зазначеній заяві від 9.02.2018 р. не встановлено строк повернення позики, а вимога позивачки від 30.12.2018 р. не отримана відповідачем, бо доказів такого отримання останнім цієї вимоги стороною позивача суду не надано, то суд вважає, що строк виконання зобов`язання не настав, а отже вимога щодо стягнення боргу заявлена стороною позивача передчасно, тому позов задоволенню не підлягає.

05 жовтня 2020 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Ковальовим Д.В. було подано апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року, відповідно до якої позивач просить рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року- скасовано. Постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 267081 грн, що складає еквівалент 10 000 доларів США по курсу НБУ станом на 22.09.2021 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

10 листопада 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Д.В. надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення, стосовно стягнення витрат на правову допомогу .

Вказане клопотання вмотивовано тим, що постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року було розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 , за результатами розгляду апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 267081 грн, що складає еквівалент 10 000 доларів США по курсу НБУ станом на 22.09.2021 року.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо стягнень витрат на правову допомогу.

У судове засідання сторони не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені питання щодо розгляду справи по суті, освідомленість її учасників про розгляд справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Вивчивши матеріали цивільної справи і надані документи на підтвердження понесених судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення з огляду на таке.

Частиною першою ст.270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20).

Із матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви представник позивача надав орієнтовний розрахунок суми судових витрат, який він поніс, зокрема, зазначив витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 20 000 грн. (а.с. 15-16).

Заяву про відшкодування судових витрат та відповідні докази (договір про надання правової допомоги, доручення, квитанції та розрахунок гонорару) було подано представником позивача у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Аналізуючи докази витрат на професійну правничу допомогу, надані заявником, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а також керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права, суд приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим і підстав для його зменшення судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд знаходить заяву обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 141, 270, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Заяву задовольнити.

Стягнути з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 . 11.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду О.В. Князюк

А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова