Постанова

від 22.09.2021 по справі 947/22199/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2997/21

Номер справи місцевого суду: 947/22199/19

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики , -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Ковальова Д.В., звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 боргу 12768,05 доларів США, мотивуючи його тим, що 9.02.2018р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким останній отримав у неї у борг 10000 доларів США. 30.12.2018р. ОСОБА_3 пред`явила ОСОБА_2 вимогу щодо повернення позики, однак останній цю вимогу не задовольнив. Також просив суд стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що оскільки у зазначеній заяві від 9.02.2018 р. не встановлено строк повернення позики, а вимога позивачки від 30.12.2018 р. не отримана відповідачем, бо доказів такого отримання останнім цієї вимоги стороною позивача суду не надано, то суд вважає, що строк виконання зобов`язання не настав, а отже вимога щодо стягнення боргу заявлена стороною позивача передчасно, тому позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

05 жовтня 2020 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Ковальовим Д.В. було подано апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року, відповідно до якої позивач просить рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування дійсних обставин справи.

Зазначає, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваного рішення не звернув уваги на те, що відполвідач не проживає за адресою реєстрації, не отримує будь-яку кореспонденцію, що свідчить про ухилення відповідача від виконання цивільних обов`язків.

Також зазначає, що вимога про повернення боргу направлялась відповідачу на електронну адресу та Київським районним судом м. Одеси було розглянуто справу №947/2387/20 між тими з сторонами стосовно іншого договору позики.

Апелянт вважає, що обставини встановлені судом під час розгляду справи №947/2387/20 мають преюдиційне значення для вказаної справи.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року було відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та визначено порядок розгляду справи у відповідності до ст. 369 ЦПК України.

17 вересня 2021 року справу було призначено до розгляду.

Відповідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 9.02.2018 р. відповідач нотаріально підтвердив, що 9.10.2017 р. отримав від Бісленд 271240 грн., про що склав заяву від 9.02.2018 р. (а.с.9). При цьому строку повернення боргу у заяві не зазначено.

Також адвокатом позивача надано вимогу позивачки до відповідача (а.с.10), згідно якої вона вимагає від відповідача, зокрема, повернути 271240,20 грн. згідно заяви Хрола від 9.02.2018 р., що еквівалентно 10000 євро, ця заява датована 30.12.2018 р.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом п.1 ст. 6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

П. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у зазначеній заяві від 9.02.2018 р. не встановлено строк повернення позики, а вимога позивачки від 30.12.2018 р. не отримана відповідачем, бо доказів такого отримання останнім цієї вимоги стороною позивача суду не надано, то суд вважає, що строк виконання зобов`язання не настав, а отже вимога щодо стягнення боргу заявлена стороною позивача передчасно, тому позов задоволенню не підлягає.

Колегія не може погодитись із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами, передбаченими ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо це не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отриманя від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій смій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У зв`язку з тим, що укладений між сторонами договір позики не містить строку повернення позики, відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, 30 грудня 2018 року ОСОБА_3 пред`явила ОСОБА_4 вимогу про повернення коштів засобами поштового зв`язку та на електронну пошту.

Однак, до теперішнього часу відповідач своє зобов`язання щодо повернення грошей не виконав, у зв`язку з чим, ОСОБА_3 звернулася до суду з відповідним позовом.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо передчасності звернення позивача з вказаним позовом та доводеними позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у розмірі 10 000 доларів США.

При вирішенні питання щодо стягнення грошової суми у гривні, що складає еквівалент у доларах США станом на день ухвалення рішення, суд враховує роз`яснення Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначила, що частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів Українивід 19лютого 1993 року N15-93"Про систему валютного регулювання івалютного контролю" (далі - Декрет N 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено суму до стягнення у доларах США, а грошові кошти передавалися у грошовій одиниці України гривні в еквіваленті іноземної валюти, суд не може стягнути борг в іноземній валюті доларах США.

Курс НБУ станом на день ухвалення рішення, тобто станом на 22.09.2021 року становить 26,7081 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих за користування чужими кошта відсотків колегія зазначає наступне.

Судом встановлено, що предметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений.

Облікова ставка Національного банку України (далі - НБУ) є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження 14-465цс18).

Таким чином, позовні вимоги у відповідній частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду вказаної цивільної справи не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права , що підлягають застосуванню , дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну ОСОБА_1 подану через представника - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича- задовольнити частково .

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року- скасувати .

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 267081 грн, що складає еквівалент 10 000 доларів США по курсу НБУ станом на 22.09.2021 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 8659 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2021 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: С.О. Погорєлова

А.П. Заїкін