Постанова

від 24.11.2021 по справі 654/4518/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 654/4518/18

провадження № 61-9054св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),

третя особа - Голопристанська районна державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з прибудинковими спорудами та на 1/2 частку земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Голопристанська районна державна адміністрація, про визнання житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами до нього особистою приватною власністю

за касаційною скаргою адвоката Присяжного Віталія Анатолійовича як представника ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року у складі судді Данилевського М. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовів

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частку житлового будинку з прибудинковими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 28 липня 2014 року між сторонами укладено шлюб, під час якого вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , за кошти як відповідача, так і позивача, оскільки вона мала 53 203,00 грн від продажу у 2012 році житлового будинку АДРЕСА_2 , які є її особистою власністю.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбано.

Після розірвання шлюбу відповідач забороняє позивачу користуватися спірним будинком, у зв`язку з чим вона вимушена винаймати житло для проживання.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У січні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом , в якому просив визнати житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , його особистою приватною власністю.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилався на те, що у березні 2012 року він домовився з ОСОБА_2 , який є членом родини ОСОБА_1 , про обмін будинками. За умовами домовленості ОСОБА_2 мав передати йому у приватну власність спірний будинок, а він - передати ОСОБА_4 44/100 частки будинку АДРЕСА_3 . Із цією метою вони 20 липня 2012 року звернулися до приватного нотаріуса Маршалової М. В. для посвідчення угоди обміну зазначеними об`єктами нерухомості, нотаріус призначила дату оформлення угоди на 27 липня 2012 року. У призначений день учасники угоди отримали у нотаріуса, як на той час вважав ОСОБА_3 , документи про обмін будинками, проте через два роки виявилося, що оформлено не договір міни, а договір купівлі-продажу належних ОСОБА_3 44/100 часток будинку. Вважаючи себе ошуканим, адже грошових коштів за свою частку в будинку ОСОБА_3 не отримав, він у травні 2014 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2012 року недійсним.

Оскільки ОСОБА_2 визнав позов ОСОБА_3 і пообіцяв до середини вересня 2014 року оформити відчуження йому свого будинку АДРЕСА_1 , про що власноручно написав розписку, позов за заявою позивача залишено без розгляду.

30 вересня 2014 року ОСОБА_3 з ОСОБА_2 формально оформили у того ж нотаріуса договір купівлі-продажу спірного будинку, хоча фактично цим договором було завершено обмін об`єктів нерухомості, про що була домовленість у 2012 році.

За вказаних обставин, незважаючи на те, що спірний будинок оформлений у власність ОСОБА_3 у період шлюбу з ОСОБА_1 , він є особистою власністю ОСОБА_3 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голопристанський районний суд Херсонської області рішенням від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив. Визнав особистою приватною власністю ОСОБА_3 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний будинок відповідач придбав за особисті кошти, набуті ним до шлюбу. Доказів того, що позивач брала участь у придбанні цього майна своїми коштами чи працею, ОСОБА_1 суду не надала. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Херсонський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2021 року рішення

Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім наведеним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та дійшов правильного висновку про те, що спірний будинок придбаний ОСОБА_3 за його особисті кошти, інше ОСОБА_1 не спростувала. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду і їх не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 28 травня 2021 року, адвокат Присяжний В. А. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 333/1847/14-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, щосуди неправильно застосували норми права до цих правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення та порушення майнових прав ОСОБА_1 .

Спірний будинок є спільним майном подружжя, адже придбаний у період шлюбу між сторонами. Цю презумпцію може бути спростовано, однак ОСОБА_3 не надав доказів на її спростування. Позивач надала згоду на придбання цього будинку за ціною і на умовах, визначених цим договором, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій посвідчено нотаріусом.

Намір придбати спільний будинок для сумісного проживання сторони мали на меті ще до реєстрації шлюбу, коли проживали однією сім`єю, саме з цією метою 04 липня 2012 року позивач продала належний їй на праві особистої власності будинок АДРЕСА_2 за 53 203,00 грн, і майже одночасно, а саме 27 липня 2012 року відповідач також продав належні йому 44/100 часток будинку АДРЕСА_3 , після чого вони удвох мали певні грошові заощадження, за які згодом придбали спірний будинок.

Твердження ОСОБА_3 про те, що він уклав договір купівлі-продажу від 27 липня 2012 року помилково, не читаючи тексту, вважаючи, що укладає договір обміну, не відповідають дійсності та не можуть братися судом до уваги, оскільки згідно з поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , наданими у суді першої інстанції, вони у нотаріуса надали дозвіл на продаж ОСОБА_3 його частки будинку. При цьому свідки зазначили, що нотаріус склала відповідні документи, роз`яснила їх зміст усім присутнім. Зміст договору був роз`яснений сторонам договору в момент його укладення, про що міститься застереження в ньому.

09 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу , мотивований тим, що суди дали оцінку всім доказам у сукупності і дійшли правильного висновку про те, що спірний будинок придбаний ним фактично шляхом обміну, а отже, за особисті кошти, тому ОСОБА_1 не має на нього жодного права.

Заява його дружини про погодження з нею укладення договору є звичайною формальністю при нотаріальному посвідченні таких правочинів і не є безспірним доказом придбання будинку за кошти, які є спільною сумісною власністю, подружжя. Не є таким доказом і заява від імені ОСОБА_3 про проведення розрахунку з ОСОБА_2 за будинок АДРЕСА_4 і відсутність претензій до продавця. Підписуючи цю заяву під час посвідчення договору купівлі-продажу від 30 вересня 2014 року, ОСОБА_3 мав на увазі відсутність претензій з доплати за свою нерухомість, оскільки, домовляючись з ОСОБА_2 у 2012 році про обмін будинками, вони дійшли згоди про те, що той доплатить йому різницю, оскільки його нерухомість коштувала більше.

Твердження в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції в своєму рішенні не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є безпідставними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 липня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано рішенням суду від 14 грудня 2015 року.

За умовами договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 27 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Маршаловою М. В., ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 44/100 частки будинку на АДРЕСА_3 за 98 063,00 грн.

У справі № 654/1991/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2012 року, позовна заява містить виклад обставин, у тому числі щодо неотримання коштів за договором, оскільки він домовлявся та розраховував на обмін житловими приміщеннями (з доплатою), ОСОБА_2 надав розписку (заяву) (справжність підпису на якій та факт її написання ОСОБА_2 підтвердив у судовому засіданні суду першої інстанції), в якій вказав про визнання позовних вимог ОСОБА_3 та несплату за оспорюваним договором коштів, у зв`язку з чим зобов`язався до 15 вересня 2014 року продати ОСОБА_3 та його цивільній дружині ОСОБА_1 свій будинок АДРЕСА_1 , що стало підставою для подання ОСОБА_3 заяви про залишення позову без розгляду.

30 вересня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л. А., за умовами якого ОСОБА_2 продав і передав ОСОБА_3 спірний будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035, за 93 780 грн.

Згідно з пунктом 7.1 договору подружжя продавця - ОСОБА_8 та подружжя покупця - ОСОБА_1 надали нотаріально посвідчені згоди на вчинення цього правочину.

У день укладання та посвідчення цієї угоди, 30 вересня 2014 року, ОСОБА_3 надав нотаріально посвідчену заяву, адресовану всім, кого це стосується, що він не має та не буде мати в майбутньому до ОСОБА_2 претензій матеріального та нематеріального характеру, зокрема, що стосується розрахунку за проданий ОСОБА_3 . ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 повідомляє, що ОСОБА_2 обов`язки щодо розрахунку за цей житловий будинок виконав у повному обсязі та в строк.

ОСОБА_8 , яка є дружиною ОСОБА_2 , є донькою ОСОБА_1 , з якою ОСОБА_3 уклав шлюб.

У спірному будинку ОСОБА_3 зареєстрований з 27 лютого 2013 року, проживав та проживає в ньому тепер.

За повідомленням приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Маршалової М. В. від 27 листопада 2018 року № 915/01-16, 04 липня 2012 року вона посвідчила договір про продаж ОСОБА_1 будинку АДРЕСА_2 . Ціна продажу - 53 203,00 грн.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що придбав половину будинку на АДРЕСА_3 , проживав під одним дахом з ОСОБА_3 . У 2012 році надавав дозвіл у нотаріуса про продаж ОСОБА_3 половини будинку ОСОБА_2 . Договору купівлі-продажу не бачив та не читав, чи мав місце факт передачі коштів від покупця продавцю - не знає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що жили в одному будинку з ОСОБА_3 на АДРЕСА_3 в тій частині, яка належала ОСОБА_3 , проживає дочка ОСОБА_1 з чоловіком - ОСОБА_2 . У 2012 році ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 свою частину будинку, а вона з чоловіком як співвласники частини домоволодіння надали у нотаріуса дозвіл на відчуження ОСОБА_3 частини будинку ОСОБА_2 . Нотаріус склала відповідні документи, роз`яснила все присутнім. Під час розрахунку між сторонами договору вона присутня не була.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що є сусідом ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у с. Малі Копані. Йому відомо, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 помінялися будинками: ОСОБА_3 віддав свій будинок у м. Гола Пристань ОСОБА_2 , а той віддав ОСОБА_3 будинок у с. Малі Копані, ОСОБА_2 також залишився винен кошти ОСОБА_3 , оскільки будинок в м. Гола Пристань коштував дорожче. Правовстановлюючих документів свідок не бачив, чув це все зі слів позивача і відповідача.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 помінялися у 2012 році будинками. Зі слів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повинен був доплатити різницю при обміні. У ОСОБА_1 також був будинок, але вона його продала. Яким чином здійснювалося оформлення цих правочинів, свідку не відомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що чув, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у 2012 році помінялися будинками, ОСОБА_2 ще повинен був доплатити ОСОБА_3 . Під час оформлення правочинів присутнім не був, правовстановлюючих документів не бачив.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що знає, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у 2012 році помінялися будинками, та що ОСОБА_2 повинен був доплатити ОСОБА_3 . Під час оформлення правочинів присутньою не була, правовстановлюючі документи бачила, але не читала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке саме положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Встановивши, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 не приватизована, не перебуває у власності ОСОБА_3 , висновки судів про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій знаходиться спірний будинок, є обґрунтованими.

Аргументи касаційної скарги у цій частині висновків судів не спростовують.

Разом із тим суди встановили, що спірний будинок відповідач набув у власність 30 вересня 2014 року, тобто в період шлюбу з позивачем.

Визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити факт його набуття, створення до шлюбу, або той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на спірний будинок, придбаний у період шлюбу сторін, ОСОБА_3 наголошував на тому, що фактично власником спірного будинку він став на підставі домовленості з ОСОБА_2 про обмін його частки будинку на будинок ОСОБА_2 ще у 2012 році, а договори купівлі-продажу були укладені формально.

В свою чергу, ОСОБА_1 наголошувала на тому, що 1/ 2 частка спірного будинку є її особистою власністю, адже на придбання цього будинку були витрачені її особисті кошти, отримані від продажу у 2012 році будинку, який належав їй на праві особистої власності.

Суди встановили, що нотаріальні справи містять заяви дружин ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про надання згоди своїм чоловікам на відчуження та придбання будинків.

Так, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 про згоду від 30 вересня 2014 року вона надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_3 , з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі, на купівлю за спільні кошти подружжя будинку АДРЕСА_1 (а. с. 299).

Матеріали справи не містять жодних письмових доказів як на спростування нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 про надання згоди на купівлю спірного будинку саме за спільні кошти подружжя, так і на підтвердження купівлі спірного будинку за особисті кошти ОСОБА_1 .

Обставини у справі № 654/1991/14ц не мають преюдиційного значення у цій справі, адже рішення у тій справі суд не ухвалював (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалив рішення про придбання спірного будинку ОСОБА_3 за особисті кошти, тому цей будинок є його особистою власністю, не на підставі закону та належних і допустимих доказів, та на підставі припущень, що суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована, а спірний будинок набутий сторонами за час шлюбу, тому цей будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках.

Отже доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 333/1847/14-ц, знайшли своє підтвердження.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалені у цій справі судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку в спірному будинку та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного будинку задовольнити, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити. В решті судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню частково, то сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 937,80 грн (одна майнова вимога) при зверненні до суду з позовом, 2 463, 90 грн - за подання апеляційної скарги, 3 280,00 грн - за подання касаційної скарги підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Присяжного Віталія Анатолійовича як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку в будинку та зустрічного позову ОСОБА_3 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 681, 70 (шість тисяч шістсот вісімдесят одну гривню 70 коп.).

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов