Постанова

від 20.04.2021 по справі 654/4518/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Херсон

справа № 654/4518/18

провадження № 22-ц/819/460/21

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Пузанової Л.В.,

Чорної Т.Г.,

секретар Плохотніченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 , на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року в складі судді Данилевського М.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання за нею права особистої приватної власності на Ѕ частину житлового будинку та придомових споруд та на Ѕ частину земельної ділянки, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача за зустрічним позовом - Голопристанська районна державна адміністрація, про визнання житлового будинку із господарчо-побутовими будівлями особистою приватною власністю,

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 , звернулася до суду із даною позовною заявою, в якій просила визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на Ѕ частину житлового будинку та всіх придомових споруд, а також на Ѕ частину земельної ділянки, на якій розташований будинок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 липня 2014 року між нею та ОСОБА_4 укладено шлюб. Під час перебування у шлюбі сторони по справі придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . На придбання спірного будинку були використанні грошові кошти як відповідача, так і позивача, оскільки остання мала 53 203 грн. від продажу у 2012 році, до укладення шлюбу, житлового будинку АДРЕСА_2 , тому дані кошти є її особистою власністю. Після розірвання шлюбу відповідач забороняє позивачеві користуватися спірним житловим будинком в зв`язку з чим остання вимушена винаймати житло для власного прожиття. Враховуючи викладене, позивачка вважає, що спірне майно було придбане за спільні кошти подружжя, тому зазначене майно (будинок), хоча й оформлене на відповідача, є спільною сумісною власністю подружжя, а отже, підлягає поділу в рівних частках. Тому просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину будинку з прибудинковими спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований будинок.

В січні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій заперечував проти первісного позову та просив визнати житловий будинок із господарчо-побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.

В обґрунтування своїх вимог вказав, що в березні 2012 року він домовився із ОСОБА_5 , який є членом родини ОСОБА_3 , про обмін житловими будинками. Відповідно до домовленості ОСОБА_5 мав передати у приватну власність будинок АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 у його приватну власність 44/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 . 20 липня 2012 року він із ОСОБА_5 звернулися зі всіма необхідними документами до приватного нотаріуса Маршалової М.В. для посвідчення угоди обміну зазначеними об`єктами нерухомості. Нотаріус взяла документи і призначила дату оформлення угоди на 27 липня 2012 року. В призначений день учасники угоди отримали у нотаріуса, як ОСОБА_4 на той час вважав, документи про обмін будинками, але не звернув уваги на текст документа. Проте, через два роки виявилося, що було оформлено не договір міни, а договір купівлі-продажу ОСОБА_4 ОСОБА_5 належної ОСОБА_4 44/100 частки домоволодіння АДРЕСА_3 . Вважаючи себе ошуканим, оскільки домовленість була не про купівлю-продаж, і ніяких грошей за своє майно ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_5 , та посилаючись на зазначені вище обставини, в травні 2014 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2012 року недійсним. Проте, ОСОБА_5 при розгляді справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу визнав ту обставину, що кошти за будинок ОСОБА_4 він не передавав та зобов`язався продати позивачеві за зустрічним позовом належний ОСОБА_5 будинок, внаслідок чого відбулася угода купівлі-продажу будинку ОСОБА_5 ОСОБА_4 , та наведені обставини свідчать про фактичний обмін житловими будинками до укладення ОСОБА_4 шлюбу з ОСОБА_3 .

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнання за нею особистою власністю Ѕ частини житлового будинку та придомових споруд та Ѕ частини земельної ділянки, що були придбані під час шлюбу - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні відповідача за зустрічним позовом - Голопристанська районна державна адміністрація про визнання житлового будинку із господарчо-побутовими будівлями особистою приватною власністю, задоволено.

Суд ухвалив: Визнати особистою приватною власністю за ОСОБА_4 житловий будинок з господарчо-побутовими будівлями та спорудами до нього та розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035.

Рішення суду мотивоване тим, що спірний будинок придбано ОСОБА_4 за особисті кошти, придбані ним до шлюбу. Доказів того, що ОСОБА_3 приймала участь у придбанні цього майна за особисті кошти чи працею, не надано. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 , вказує, що судом першої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, а задоволенні зустрічного позову - відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до оцінки доказів та застосування норм СК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 доводи скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається наступне.

28 липня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали шлюб, який розірвано рішенням суду від 14 грудня 2015 року (а.с.5)

За договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 27.07.2012, посвідченого приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Маршаловою М.В., продавець ОСОБА_4 продав покупцю ОСОБА_5 44/100 частки житлового будинку розташованих в АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 98063 грн. (а.с. 30 - 31).

Під час розгляду справи № 654/1991/14-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі- продажу вищенаведеної частини домоволодіння недійсним, позовна заява ( а.с.127-128) містить виклад обставин, у тому числі щодо не отримання коштів за договором, оскільки він домовлявся та розраховував на обмін житловими приміщеннями ( з доплатою), ОСОБА_5 надав розписку (заяву) (справжність підпису на якій та факт її написання підтвердив у судовому засіданні суду першої інстанції Усатий С.А.), в якій вказав про визнання позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, не сплату за оспорюваним договором коштів, та зобов`язався до 15 вересня 2014 року продати ОСОБА_4 та його цивільній дружині ОСОБА_3 свій будинок за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.32). Зазначене стало підставою для подання ОСОБА_4 заяви про залишення позову без розгляду.

30 вересня 2014 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_4 свій будинок. Так, за договором купівлі-продажу житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями і спорудами від 30.09.2014, посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л.А., продавець ОСОБА_5 продав і передав покупцю ОСОБА_4 житловий будинок з господарчо-побутовими будівлями та спорудами до нього, що знаходиться в АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 6522383800:01:001:0035. Продаж вчинено за 93780 грн. Згідно п. 5.1 договору, на укладення цього договору надано дозвіл розпорядженням голови Голопристанської районної державної адміністрації №378 від 25.09.2014, оскільки вказаним будинком мають право користування малолітні діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно п. 7.1 договору подружжя продавця - ОСОБА_9 та подружжя покупця - ОСОБА_10 надали нотаріально посвідчені згоди на вчинення цього правочину (а.с. 6 - 8).

У день укладання та посвідчення цієї угоди, 30 вересня 2014 року, ОСОБА_4 надав нотаріально посвідчену заяву, адресовану всім, кого це стосується, що він не має та не буде мати в майбутньому претензій матеріального та не матеріального характеру, в тому числі що стосується проведеного розрахунку до ОСОБА_5 відносно проданого ОСОБА_4 ОСОБА_5 житлового будинку АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 повідомляє, що ОСОБА_5 обов`язки щодо проведення розрахунку за вказаний житловий будинок виконані в повному обсязі та в строк( а.с.67).

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 не навів обставин, за яких наведена нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 була витребувана ОСОБА_5 . А отже сукупність заяв: нотаріальної від 30.09.2014 року та заяви, наданій суду ОСОБА_5 у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідчить про доведеність обставин, які наведені ОСОБА_4 в обґрунтування своїх вимог.

Пояснення ОСОБА_4 про те, що у наступному з`ясувалася неможливість одночасного здійснення відчуження будинків один одному, яка полягала у відсутності кадастрового номеру земельної ділянки на якій розташований будинок ОСОБА_5 , підтверджується матеріалами нотаріальних справ щодо посвідчення договорів купівлі-продажу. Кадастровий номер земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 присвоєний в червні 2014 року. Наведена обставина ОСОБА_5 не спростована.

ОСОБА_5 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначив, що купив у ОСОБА_4 будинок 27.07.2012 року, розрахувавшись з ним (що спростовується вищенаведеними заявами), та підстави реєстрації останнього у будинку ОСОБА_5 з лютого 2013 року пояснив тим, що ОСОБА_4 , продавши йому будинок, не мав іншого житла, при цьому причини залишення ОСОБА_4 безхатчинком не міг пояснити. Зазначив, що після продажу ОСОБА_4 належного йому житла, останній жив в будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_5 .

Колегія суддів вважає за можливе звернути увагу на те, що сторонами не заперечується, що ОСОБА_9 , яка є дружиною ОСОБА_5 , є донькою ОСОБА_3 , з якою в наступному ОСОБА_4 уклав шлюб.

З матеріалів справи вбачається, що у житловому будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 зареєстрований з 27.02.2013, проживав та проживає, що свідчить про те, що ОСОБА_4 розраховував на те, що за рахунок продажу своєї частки будинку в м. Гола Пристань, він одразу придбав цей будинок у

АДРЕСА_4 не приватизована, не перебуває у власності фізичної особи, а отже позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на Ѕ частину земельної ділянки за вказаною адресою додатково свідчать про те, що будинок придбавався ОСОБА_4 за особисті кошти, оскільки ОСОБА_3 необізнана про такі суттєві складові, як форма власності земельної ділянки на якій розташований будинок.

Дійсно нотаріальні справи містять заяви дружин ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про надання згоди на відчуження, придбання, проте сукупний аналіз обставин справи та доказів свідчить про те, що будинок АДРЕСА_4 був придбаний ОСОБА_4 за особисті кошти за рахунок проданої ним частки будинку в м. Гола Пристань.

За повідомленням приватного нотаріуса Голопристанського районного нотаріального округу Маршалової М.В. від 27.11.2018, вих.№915/01-16, останньою 04.07.2012 було посвідчено договір про продаж ОСОБА_2 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; ціна продажу - 53203 грн. (а.с. 9).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) ст. 60 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Для визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт придбання цього майна за час шлюбу, а й джерело його набуття.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст.ст.70,71 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні. А тому присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Суд першої інстанції надав належну оцінку усім наведеним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про те, що спірний будинок по АДРЕСА_4 , придбаний ОСОБА_4 за особисті кошти і інше ОСОБА_3 не спростовано.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову щодо визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та господарчих споруд, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірний будинок відповідачем придбано за особисті кошти, набуті ним до шлюбу. Доказів того, що позивач приймала участь у придбанні цього майна своїми коштами чи працею, суду не надано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду, і їх не спростовують. Підстав для задоволення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 367,374,375,382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє від імені ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.В. Пузанова

Т.Г. Чорна

Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2021 року

Суддя І.В. Склярська