Постанова

від 22.11.2021 по справі 417/589/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Шкиря В.М.

Доповідач - Луганська В.М.

Справа № 417/589/21

Провадження № 22-ц/810/801/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Луганської В.М.

суддів: Назарової М.В., Коновалової В.А.

за участю секретаря - Кузьменко А.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Об`єднана територільна громада в особі Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Марківського районного суду Луганської області від 22 липня 2021 року, постановлене судом у складі судді Шкирі В.М.,

за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до Об`єднаної територіальної громади в особі Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

У травні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Об`єднаної територіальної громади в особі Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого залишилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 3,2821 га призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області, пай № НОМЕР_1 , яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту серії ІV-ЛГ № 002968 від 06 липня 2002 року. Позивач є спадкоємцем за законом четвертої черги, оскільки на момент смерті ОСОБА_4 , позивач постійно проживала разом зі спадкодавцем, а тому фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Інших спадкоємців попередніх черг або таких, які б прийняли спадщину немає.

Постановою державного нотаріуса Марківської державної нотаріальної контори від 08 квітня 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів для підтвердження родинних стосунків позивача зі спадкодавцем ОСОБА_4 . Вважає, що постанова нотаріуса не в повній мірі відповідає вимогам спадкового права та відсутня необхідність позивачу доводити родинні відносини зі спадкодавцем, оскільки факт постійного проживання разом зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини підтверджується довідками та свідками, які є односельцями позивача.

Просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку, що належить ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 002968 від 06.07.2002 року.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 22 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Об`єднаної територіальної громади в особі Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального, порушення норм процесуального права , просить суд скасувати рішення Марківського районного суду Луганської області від 22 липня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування .

Посилаючись на правовий висновок Верховного суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц як на підставу відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції мав би задовольнити позовні вимоги, оскільки по справі касаційна скарга була залишена без задоволення, а рішенні суду першої інстанції та апеляційної інстанції, якими були задоволені позовні вимоги - залишені без змін.

Недоречним є посилання суду першої інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, оскільки обставини та предмет спору цих справ є різними та не з аналогічними фактичними обставинами справи.

Скаржник вважає, що відсутні підстави встановлювати факт спільного сумісного проживання однією сім`єю окремим рішенням, оскільки цей факт підтверджується належними та допустимими доказами: довідкою органу місцевого самоврядування та свідками.

Судом першої інстанції не враховано положення ч. 4 ст. 206 ЦПК України, оскільки позовні вимоги були визнані відповідачем, однак ухвала про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, судом не була постановлена.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про місце, дату та час судового засідання була повідомлена у визначеному законом порядку. Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи, які викладені в апеляційній скарзі.

У судове засідання представник відповідача Об`єднаної територіальної громади в особі Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області не з`явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом були встановлені наступні обставини: ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 3,2821 га, кадастровий номер 4422587700:03:001:0015 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області (Просянської сільської ради), пай № НОМЕР_1 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 002968 від 06.07.2002 року.

Постановою державного нотаріуса Марківської державної нотаріальної контори 08 квітня 2021 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через відсутність документів для підтвердження родинних стосунків позивачки зі спадкодавцем.

Згідно довідки виконавчого комітету Марківської селищної ради Марківського району Луганської області № 105 від 01.04.2021 року, ОСОБА_4 до дня смерті був зареєстрований в АДРЕСА_1 , на день смерті разом з ним в будинку була зареєстрована ОСОБА_1 .

Згідно довідки (витяг з погосподарської книги) виконавчого комітету Марківської селищної ради Марківського району Луганської області №109 від 05.04.2021, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті та вели сумісне господарство.

Спадкова справа після ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 не заводилася. Для набуття права на спадкування за законом на підставі ст.1264 ЦК України необхідно встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути не менше п`яти років, протягом яких спадкодавець та особа проживали однією сім`єю. Позивачем вимоги про встановлення будь-якого юридичного факту під час розгляду справи не заявлялися.

Встановивши вказані обставини суд дійшов висновку, що позивач передчасно звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.

Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 1216 , 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1258 ЦК України встановлено , що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу .

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Змістом положень статті 1268 ЦК України визначено , що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу , він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець , який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною другою статті 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.6).

ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка, площею 3,2821 га, кадастровий номер 4422587700:03:001:0015 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Марківської селищної ради Старобільського району Луганської області (Просянської сільської ради), пай № НОМЕР_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-ЛГ № 002968 від 06.07.2002 року (а.с.8).

Постановою державного нотаріуса Марківської державної нотаріальної контори 08 квітня 2021 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через відсутність документів для підтвердження родинних стосунків позивачки зі спадкодавцем.

Звертаючись до суду, позивач в позовній заяві зазначила, що вона та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу майже 50 років. За цей час між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні витрати, придбання майна в інтересах сімї, мали взаємні права та обов`язки. Разом з цим, позивач у позовній заяві зазначила, що необхідності позивачу доводити родинні відносини зі спадкодавцем не має необхідності, оскільки факт її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, підтверджується довідками органами місцевого самоврядування та факт сумісного проживання можуть підтвердити свідки.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обув`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Тобто, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю .

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач звертаючись до суду з вимогами про встановлення права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги не заявив вимог про встановлення фактів для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених вимог відповідає вимогам закону.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково у рішенні суду послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Вереховного Суду у справі №554/8023/15-ц, оскільки обставини справи та предмет справ не є тотожними.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді справи судом порушено ч.4 ст.206 ЦПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За змістом частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що суд задовольняє позов у разі визнання його відповідачем тільки за наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує законних прав, свобод чи інтересів інших осіб. Суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Як зазначалося вище, для встановлення права власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги позивачем не заявлялися вимоги про встановлення фактів для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України. В даному випадку визнання позову суперечить вимогам ЦК України.

Не прийняття судом ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову не є підставою для скасування судового рішення.

Згідно із частиною четвертою ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, а саме її мотивувальну частину щодо правового обґрунтування, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду по суті спору не спростовують, на його законність не впливають.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як відомо із цієї постанови, суд змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду без зміни рішення в частині вирішення справи по суті (повне або часткове задоволення позовних вимог), а тому відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 22 липня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови 26 листопада 2021 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова