Постанова

від 17.11.2021 по справі 520/1035/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3788/21

Номер справи місцевого суду: 520/1035/19

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря: Стадніченка А.І.,

представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Івкової Л.В.,

позивача ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Чебаненко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

встановив:

17.01.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя шляхом визнання за нею - ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 66,5 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_2 посилається на те, що 10.05.2000 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2017 року.

Під час перебування у шлюбі подружжя за спільні грошові кошти придбали квартиру загальною площею 66,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2019 року позов ОСОБА_2 було задоволено.

Судом визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 66,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 601,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2019 року, та постановлення нового, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 10 травня 2000 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 уклали шлюб, що було встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2017 року, яке набрало законної сили 31.03.2017 року, та яким було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1, а.с. 9).

Судом було встановлено, що 26.03.2001 року, тобто в період шлюбу, між Виконавчим комітетом Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла Одеського міськвиконкому (далі - Виконком ОМР) та ОСОБА_1 було укладено договір № 29/16 про будівництво житла, предметом якого було інвестування житлового будівництва в м. Одесі, а саме: квартири АДРЕСА_2 (будівельний № 9 Б мкр. Ж Вузівський) (т.1, а.с. 4-6).

Відповідно до п. 3.1 вищевказаного договору грошова його сума складається з вартості квартири, вказаної у п. 2.1.4, визначеної оціночною комісією та складає 76 807,50 грн.

30 березня 2001 року між Виконкомом ОМР та відповідачем ОСОБА_1 було підписано акт №14 прийому-передачі квартири, відповідно до якого Виконком ОМР передав у власність ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 прийняв у власність вищевказану трикімнатну квартиру (т.1, а.с. 7).

Після цього, а саме 09 квітня 2001 року Управлінням з питань розподілу та реалізації житла Виконкому ОМР відповідачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на квартиру за АДРЕСА_3 , відповідно до якого, квартира АДРЕСА_2 , дійсно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності та в цілому складається з трьох кімнат (т.1, а.с. 8).

При цьому зазначено, що Свідоцтво видане на підставі договору №29/16 про будівництво житла від 26.03.2001року, акту №14 приймання-передачі квартири від 30.03.2001р., технічного паспорту, виданого фірмою ЮРІКС 25.07.2000 року.

В подальшому, вказана квартира була зареєстрована за ОСОБА_1 на праві приватної власності в ОМБТІ 04.05.2001 року за № 183 стр. 122 кн. 134 доп. (т.1, а.с. 8-звор.).

Таким чином, вищевказаним судовим розглядом встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що за змістом ч. 2 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд зазначив, що згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.ст. 61, 63 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

За змістом статей 69, 70, 71 СК України поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Зі змісту п.п. 22, 23, 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

З огляду на викладені обставини, та виходячи з практики Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира належить колишньому подружжю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

При цьому суд виходив із того, що позивач ОСОБА_2 з 16.05.1989 року по 30.11.2009 року працювала у ПАТ Українське Дунайське пароплавство , що підтверджується копією трудової книжки (т.1, а.с. 170).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України дохід ОСОБА_2 у 1998 році складав 643,72 грн., у 1999 році - 947,77 грн., у 2000 році - 1 290,35 грн., у 2001 році - 1 015,21 грн., у 2002 році - 1 416,49 грн., у 2003 році - 183,91 грн., у 2004 році - 646,86 грн., у 2005 році - 3 813,24 грн., у 2006 році - 1 753,52 грн., всього дохід ОСОБА_2 за період з 1998 року по 2006 рік включно, складав 11 711,07грн. (т.1, а.с. 22-23).

Крім того, судовим розглядом встановлено, що відповідач - ОСОБА_1 з 15.06.1984 року по 06.05.2004 рік також працював у ПАТ Українське Дунайське пароплавство , що підтверджується копією послужного списку від 17.06.2019 року за №77 (т.1, а.с. 92).

Згідно довідок про заробітну плату ПАТ Українське Дунайське пароплавство від 18.06.2019 року сума заробітної плати ОСОБА_1 у 1998 році складала 1 196,46 грн, у 1999 році - 279,87 грн., у 2000 році - 0,00 грн., у 2001 році - 96,15 грн., у 2002 році - 102,00 грн., у 2003 році - 205,72 грн., у 2004 році - 120,23 грн., всього заробітна плата ОСОБА_1 за період з 1998 року по 2004 рік включно, склала 2 000,43 грн. (т.1, а.с. 99-100).

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, дохід ОСОБА_1 у 1998 році складав 1 126,69 грн., у 1999 році - 376,06 грн., у 2000 році - 36,06 грн. (т.1, а.с. 72).

Із індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України вбачається, що дохід ОСОБА_1 у 1998 році складав 1 384,53грн., у 1999 році - 246,60 грн., у 2000 році - 2,79 грн., у 2001 році - 96,15 грн., у 2002 році - 102,00 грн., у 2003 році - 205,72 грн., у 2004 році - 120,23 грн. (т.1, а.с. 75).

Зазначені обставини свідчать про те, що як позивач, так і відповідач до реєстрації шлюбу, а також у період перебування у зареєстрованому шлюбі - під час придбання спірної квартири, були офіційно працевлаштовані та отримували дохід.

Доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивач ОСОБА_2 не вкладала грошові кошти в придбання спірної квартири, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Більше того, матеріалами справи не спростовані доводи позивача ОСОБА_2 про те, що починаючи з 1998 року, вони з ОСОБА_1 фактично працювали разом, проживали також однією сім`єю і вели спільне господарство, та придбали спірну квартиру для потреб власної сім`ї, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Заперечуючи проти позовних вимог і обрунтовуючи свою апеляційну скаргу, її заявник ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Тобто, заявник апеляційної скарги вказував, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що у 1999 році, тобто ще до реєстрації шлюбу, відповідачем було вкладено особисті кошти в інвестування житла - 30% вартості квартири, про що було укладено нотаріально посвідчений договір у зв`язку з заміною об`єкта інвестування, а свідоцтво про право власності було отримано пізніше внаслідок проблем в будівельній компанії, оскільки ніяких доказів в обґрунтування вказаних обставин суду надано не було.

При цьому, суд правильно вказав, що листом від 15.10.2019 року № 398/01-16 Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шевиріна Алла Олексіївна повідомила, що будь-які договори купівлі-продажу від імені ОСОБА_1 нею не посвідчувались (т.1, а.с.176).

Разом з тим, як було зазначено вище, в матеріалах справи наявний договір № 29/16 про будівництво житла від 26.03.2001 року, укладений між Виконкомом ОМР та ОСОБА_1 , на підставі якого, ОСОБА_1 було видано Свідоцтво про право власності на спірну квартиру (т.1, а.с.4-6, 8).

При цьому суд правильно виходив із того, матеріали справи не мають будь-яких інших договорів на інвестування будівництва житла. Згідно відповіді Департаменту архівної справи та діловодства ОМР та відповіді Управління капітального будівництва ОМР договори на інвестування будівництва квартир у 10-ти поверховому 2-х секційному житловому будинку АДРЕСА_4 до Департаменту архівної справи та діловодства ОМР та Управління капітального будівництва ОМР не передавались (т.1, а.с. 135, 138-139).

Навпаки, наявні в матеріалах справи квитанції від 27.03.2001 року про сплату ОСОБА_1 на виконання умов договору №29/16 про будівництво житла від 26.03.2001 року грошових коштів у розмірі 30,61 грн. та 62 192,27 грн., свідчать про те, що грошові кошти за спірну квартиру сплачувались у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (т.1, а.с. 120).

З підстав викладеного, суд дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не мають доказів сплати відповідачем у 1999 році 18 425,00 грн.

Колегія суддів також зазначає, що матеріали справи не мають доказів того, що відповідачем ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу сплачувались особисті кошти на придбання квартири АДРЕСА_2 .

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_2 , була придбана сторонами під час перебування у шлюбі, та набута ними за спільні кошти, у зв`язку з чим це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст. 370, 372 ЦК України має право на 1/2 частину від спільного майна, а реєстрація права власності лише за відповідачем порушує законні права та інтереси позивача як співвласника такого майна.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог ОСОБА_2 , оскаржуваного рішення суду та доводів своєї апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі постановлено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.11.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра