Рішення

від 18.11.2019 по справі 520/1035/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 520/1035/19

Провадження № 2/520/2358/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Петренка В.С.,

за участю секретаря - Шевчук В.О., Швець А.С.,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Чебаненко О.А. , діюча на підставі ордеру,

представник відповідача - адвокат Івкова Л.В., діюча на підставі ордеру,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_3

про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

17.01.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить суд поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя шляхом визнання за нею - ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 66,5 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 посилається на те, що 10 травня 2000 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2017 року.

Позивач вказує, що під час перебування у шлюбі вона з відповідачем за спільні грошові кошти придбали квартиру загальною площею 66,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

26 березня 2001 року, як зазначає позивач, між відповідачем та Виконавчим комітетом Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла було укладено договір №29/16 про будівництво житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,5кв.м. Відповідно до п. 3.1 договору грошова сума даного договору складається з вартості квартири, вказаної у п. 2.1.4, визначеної оціночною комісією та складає 76 807 гривень 50 копійок.

30 березня 2001 року, як вказує позивач, між відповідачем та Виконавчим комітетом Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла було укладено акт № 14 прийому передачі квартири.

Позивач зазначає, що 09 квітня 2001 року відповідачем було отримано свідоцтво про право власності №135/01 від 09.04.2001 року.

Як стверджує позивач, під час придбання квартири вона та відповідач були офіційно працевлаштовані у ПрАТ Українська Дунайське Пароплавство , і відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_3 №488 від 10.12.2018 року заробітна плата ОСОБА_3 за період з 1996-2002 р.р. склала 3 822,66 грн.

З урахуванням викладеного, оскільки в добровільному порядку питання поділу майна між сторонами не вирішено, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 21.01.2019 року попередньо визначено суму судового збору за подання позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, у розмірі 560 160,00грн. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя було залишено без руху. Повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виправити недоліки позову протягом 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали, а саме: сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру, відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , у розмірі 5 601 (п`ять тисяч шістсот одна) грн. 60 коп., та надати докази такої сплати. Роз`яснено ОСОБА_1 , що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута зі всіма доданими до неї документами, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 14.02.2019 рокубуло прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.03.2019 року було витребувано з Ізмаїльського управління Головного управління Державної фіскальної служби в Одеські області індивідуальні відомості про доходи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Київським РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеський області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за період часу з 1998 по 2000 роки включно. Витребувано у Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області індивідуальні відомості про застраховану особу (доходи) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Київським РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеський області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за період часу з 1998 по 2000 роки включно.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.03.2019 року було частково задоволено заяву представника позивача - адвоката Чебаненко Ольги Андріївни про забезпечення позову. Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66,5 кв.м.

Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.06.2019 року було витребувано з Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради належним чином завірені копії документів, що стали підставою для видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право власності за №135/01 від 09 квітня 2001 року на кватиру АДРЕСА_1 . Витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію стосовно перетинання Державного кордону України наступною фізичною особою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 06 квітня 2016 року Київським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, РНОКПП НОМЕР_2 , за період з 01 січня 1998 року по 01 січня 2001 року включно, із зазначенням дат та напрямку.

04.09.2019 року від представника відповідача ОСОБА_3 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Так, в обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що позивач ОСОБА_1 не вкладала кошти в придбання спірної квартири.

Представник відповідача стверджує, що спірна квартира належить ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, оскільки ним у 1999 році, до шлюбу, було вкладено особисті кошти в інвестування житла - внесено 30% вартості квартири, в лютому-березні 2000 року (до шлюбу) укладено нотаріально посвідчений договір у зв`язку з заміною об`єкта інвестування, а свідоцтво про право власності було отримано пізніше внаслідок проблем в будівельній компанії.

Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_3 з 1984 року працював в Українському Дунайському пароплавстві, в 1998-1999 роках у зв`язку з відсутністю роботи почав працювати за контрактами на морських суднах, а тому мав особисті заощадження для інвестування житла.

При цьому, представник відповідача посилається на ст. 60 СК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, представник відповідача вказує, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими ознаками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим ознакам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Так, представник відповідача посилається на позицію Верховного Суду України, який неодноразово підкреслював для судів важливість встановлення факту, за які кошти було придбане спірне майно. За спільні сімейні кошти (або набуте внаслідок спільної праці) чи за особисті кошти. І тут, якщо один з членів подружжя доведе, що майно було придбане за особисті кошти або навіть кошти третьої особи, то спірне майно втрачає статус спільного сумісного і стає особистою приватною власністю цього члена подружжя.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2019 року було витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шевиріної Алли Олексіївни відомості про те, чи укладався ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , в лютому-березні 2000 року нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (або інвестування, відступлення) майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , з наданням належним чином завіреної копії договору, у разі його посвідчення, та документів, що стали підставою для його посвідчення.

У підготовчому засіданні 03.10.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 18.11.2019 року позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 18.11.2019 року представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, її представника та представника відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 10 травня 2000 року позивач - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що було встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2017 року, яке набрало законної сили 31.03.2017 року.

26.03.2001 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла Одеського міськвиконкому та ОСОБА_3 було укладено договір № 29/16 про будівництво житла предметом якого було інвестування житлового будівництва в м . Одесі, а саме: квартири АДРЕСА_1 (а.с. 4-6).

Відповідно до п. 3.1 договору грошова сума даного договору складається з вартості квартири, вказаної у п. 2.1.4, визначеної оціночною комісією та складає 76 807 гривень 50 копійок.

30 березня 2001 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла Одеського міськвиконкомута ОСОБА_3 було підписано акт № 14 прийому-передачі квартири, відповідно до якого, Виконавчий комітет Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла Одеського міськвиконкому передав у власність ОСОБА_3 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 прийняв у власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7).

09 квітня 2001 року Управлінням з питань розподілу та реалізації житла виконавчого комітету міської ради ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на квартиру за № 135/01, відповідно до якого, квартира АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_3 на праві приватної власності та в цілому складається з трьох кімнат (а.с. 8).

Свідоцтво видане на підставі договору №29/16 про будівництво житла від 26.03.2001року, акту №14 приймання-передачі квартири від 30.03.2001р., технічного паспорту, виданого фірмою ЮРІКС 25.07.2000 року.

Вказана квартира була зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності в ОМБТІ 04.05.2001 року за № 183 стр. 122 кн. 134 доп. (а.с. 8 на звороті).

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20.03.2017 року, яке набрало законної сили 31.03.2017 року, шлюб, зареєстрований Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області 10 травня 2000 року, актовий запис №8 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 9).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Так, судовим розглядом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 з 16.05.1989 року по 30.11.2009 року працювала у ПАТ Українське Дунайське пароплавство , що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 170).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України дохід ОСОБА_1 у 1998 році складав 643,72 грн., у 1999 році складав 947,77 грн., у 2000 році складав 1 290,35 грн., у 2001 році складав 1 015,21 грн., у 2002 році складав 1 416,49 грн., у 2003 році складав 183,91 грн., у 2004 році складав 646,86 грн., у 2005 році складав 3 813,24 грн., у 2006 році складав 1 753,52 грн., всього дохід ОСОБА_1 за період з 1998 року по 2006 рік включно складав 11 711,07грн. (а.с. 22-23).

Крім того, судовим розглядом встановлено, що відповідач - ОСОБА_3 з 15.06.1984 року по 06.05.2004 рік також працював у ПАТ Українське Дунайське пароплавство , що підтверджується копією послужного списку від 17.06.2019 року за №77 (а.с. 92).

Згідно довідок про заробітну плату ПАТ Українське Дунайське пароплавство від 18.06.2019 року сума заробітної плати ОСОБА_3 у 1998 році складала 1 196,46грн, у 1999 році складала 279,87 грн., у 2000 році складала 0,00 грн., у 2001 році складала 96,15 грн., у 2002 році складала 102,00 грн., у 2003 році складала 205,72 грн., у 2004 році складала 120,23 грн., всього заробітна плата ОСОБА_3 за період з 1998 року по 2004 рік включно склала 2 000,43 грн. (а.с. 99-100).

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, дохід ОСОБА_3 у 1998 році складав 1 126,69 грн., у 1999 році складав 376,06 грн., у 2000 році складав 36,06 грн. (а.с. 72).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Пенсійного фонду України дохід ОСОБА_3 у 1998 році складав 1 384,53грн., у 1999 році складав 246,60 грн., у 2000 році складав 2,79 грн., у 2001 році складав 96,15 грн., у 2002 році складав 102,00 грн., у 2003 році складав 205,72 грн., у 2004 році складав 120,23 грн. (а.с. 75).

Таким чином, суд зазначає, що позивач та відповідач як до реєстрації шлюбу, так і у період перебування у зареєстрованому шлюбі під час придбання спірної квартири, були офіційно працевлаштовані та отримували дохід.

Виходячи з вищевикладеного суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що позивач не вкладала грошові кошти в придбання спірної квартири.

Доказів того, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача, ОСОБА_3 , в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

Також суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що у 1999 році, до шлюбу, відповідачем було вкладено особисті кошти в інвестування житла - внесено 30% вартості квартири, в лютому-березні 2000 року (до шлюбу) укладено нотаріально посвідчений договір у зв`язку з заміною об`єкта інвестування, а свідоцтво про право власності було отримано пізніше внаслідок проблем в будівельній компанії, оскільки ніяких доказів в обґрунтування вказаних обставин суду також надано не було.

Так, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2019 року, з метою встановлення наявності укладеного в лютому-березні 2000 року вищевказаного нотаріально посвідченого договору, у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шевиріної Алли Олексіївни витребувано відомості про те, чи укладався ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , в лютому-березні 2000 року нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (або інвестування, відступлення) майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , з наданням належним чином завіреної копії договору, у разі його посвідчення, та документів, що стали підставою для його посвідчення.

Листом від 15.10.2019 року № 398/01-16 Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шевиріна Алла Олексіївна повідомила, що будь-які договори купівлі-продажу від імені ОСОБА_3 нею не посвідчувались.

В матеріалах справи наявний договір № 29/16 про будівництво житла від 26.03.2001 року, укладений між Виконавчим комітетом Одеської міської ради в особі Управління з питань розподілу та реалізації житла Одеського міськвиконкому та ОСОБА_3 , на підставі якого, ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Будь-які інші договори на інвестування будівництва в матеріалах справи відсутні, а згідно відповіді Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради та відповіді Управління капітального будівництва Одеської міської ради договори на інвестування будівництва квартир у 10-ти поверховому 2-х секційному житловому будинку АДРЕСА_1 до Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради та Управління капітального будівництва Одеської міської ради та в Управління капітального будівництва Одеської міської ради не передавались (а.с. 135, 138-139).

Наявні в матеріалах справи квитанції від 27.03.2001 року про сплату ОСОБА_3 на виконання умов договору №29/16 про будівництво житла від 26.03.2001 року грошових коштів у розмірі 30,61 коп. та 62 192,27 грн., свідчать про те, що грошові кошти за спірну квартиру сплачувались у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (а.с. 120).

Посилання представника відповідача на те, що відповідачем, на виконання умов п. 2.1.1. договору, було сплачено 18 425,00грн. у 1999 році, тобто до реєстрації шлюбі, судом до уваги не приймається, оскільки договір № 29/16 про будівництво житла було укладено 26.03.2001 року, доказів укладення будь-яких інших договорів відповідачем надано не було, як і не було надано доказів сплати у 1999 році грошових коштів у розмірі 18 425,00грн., зокрема, квитанцій, платіжних доручень, тощо.

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, у даному випадку, обов`язок доказування покладається саме на відповідача.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, представником відповідача, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, належними та допустимими доказами не доведено викладені у відзиві на позов обставини.

За таких обставин, судовим розглядом встановлено, що спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , була придбана сторонами під час перебування у шлюбі, набута ними за спільні кошти, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст. 370, 372 ЦК України має право на 1/2 частину від спільного майна, а реєстрація права власності лише за відповідачем порушує законні права та інтереси позивача як співвласника такого майна.

Таким чином, враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ (одну другу) частину квартири, загальною площею 66,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 601 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності на Ѕ (одну другу) частину квартири, загальною площею 66,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 601 (п`ять тисяч шістсот одна) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 21.11.2019 року.

Суддя Петренко В. С.