Постанова

від 18.11.2021 по справі 520/8711/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4642/21

Номер справи місцевого суду: 520/8711/19

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації АТ Банк Фінанси та Кредит Ірклієнко Ю.П., про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору припиненим

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації АТ Банк Фінанси та Кредит Ірклієнко Ю.П. про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору припиненим.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації АТ Банк Фінанси та Кредит Ірклієнко Ю.П., про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору припиненим - задоволено.

Визнано припиненим Кредитний договір № к-2418 від 01.11.2007 року, укладений між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 .

Стягнуто з Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації АТ Банк Фінанси та Кредит Ірклієнко Ю.П. витрати по сплаті судового збору у розмірі 768, 40 гривень.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, Державна іпотечна установа подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДІУ задовольнити у повному обсязі про що винести відповідну постанову. Стягнути додаткові витрати з ОСОБА_1 в розмірі 2216,20 грн. та стягнути судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що позивачем по справі є ОСОБА_1 , а скаржник являється відповідачем і жодних позовних вимог ДІУ не заявляла.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на її необгрнутованість, посить суд у задоволенні апеляційної скарги Державної іпотечної установи - відмовити, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року - злишити без змін (Том 2: а.с. 133-137).

Відповідач ПАТ Банк Фінанси та Кредит , не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 18.11.2021 року з`явилися: позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Шевченко К.С.

Представник апелянта - Державної іпотечної установи та представник ПАТ Банк Фінанси та Кредит до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 01.11.2007 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариство Банк Фінанси та Кредит було укладено Кредитний договір № к-2418. Відповідно до умов вказаного Договору, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 390 000,00 гривень, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних, строком погашення заборгованості до 01.11.2025 року.

В забезпечення виконання зобов`язань по Кредитному договору між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит було укладено Договір іпотеки, посвідчений 01.11.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. за реєстровим № 6748.

Предметом іпотеки виступило нерухоме майно, а саме квартира під АДРЕСА_1 , що складається в цілому з двох житлових кімнат, житловою площею 30,2 кв. м. та підсобних приміщень. Загальна площа квартири складає 58,5 кв. м. Вказана квартира належить Позивачу на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. 01.11.2007 року Р№ 6744, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. 01.11.2007 року № 2460608.

В подальшому, 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ Банк Фінанси та Кредит було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 р. який, відповідно до вимог 2.1 набирав чинності 17.09.2015 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом визнання припиненим Кредитного договору № к-2418 від 01.11.2007 року, укладеного між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 , у зв`язку з його виконанням.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу І книги п`ятої ЦК України. Зокрема, норми даної глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо), зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою, смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора, ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до вимог ст.599ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодацем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судовим розглядом справи встановлено, що 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ Банк Фінанси та Кредит було укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В від 11.02.2015 р. який, відповідно до вимог 2.1 набирав чинності 17.09.2015 року.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав №17/4-3 від 11.02.2015 p., що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язання первісного кредитора (позичальника) за кредитним договором №17/4 від 11.02.2015 р.

Згідно до п.1.2 договору відступлення права вимоги, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаними у додатках до цього Договору.

Відповідно до п.1.3 договору відступлення права вимоги вартість права вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку №1 до Договору станом на дату укладення цього договору та складає 245085913,83 грн.

Таким чином, судом встановлено, що ПАТ Банк Фінанси та Кредит відступив Державній іпотечній установі лише права вимоги сукупної заборгованості боржників, зазначених в Додатку №1 до договору, станом на дату укладення договору, що складало 245085913,83 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочинів.

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором або законом.

Отже, у зобов`язанні відбулась заміна кредитора і Державна іпотечна установа є новим кредитором у фінансових правовідносинах між первісним кредитором ПАТ Банк Фінанси та кредит та позичальником - ОСОБА_1 .

При цьому, судом також встановлено, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 стверджував, що повідомлення про відступлення прав вимоги він отримав лише у лютому 2017 році, у якому сума боргу за основним його зобов`язанням станом на 01.09.2015 року складала 162 916,95 гривень. До цього часу, він погашав заборгованість за кредитним договором на рахунок первісного кредитора - ПАТ Банк Фінанси та Кредит , а після отримання повідомлення почав сплачувати на рахунок Державної іпотечної установи.

Зокрема як вбачається з матеріалів справи, з жовтня 2015 року по січень 2017 року ОСОБА_3 здійснив погашення заборгованості по кредитному договору на рахунок первісного кредитора ПАТ Банк Фінанси та Кредит у загальному розмірі - 86 325,00 гривень, а починаючи з лютого 2017 року по березень 2018 року ОСОБА_3 сплатив на рахунок Державної іпотечної установи - 116 143,00 гривень.

Тобто, у період з жовтня 2015 року по березень 2018 року ОСОБА_3 здійснив погашення заборгованості по кредитному договору № к-2418 у загальному розмірі - 202 468,00 гривень, з яких: 162 917,00 - заборгованість по основному боргу та 37 390,27 - відсотки за користування кредитом, що підтверджується копіями платіжних документів, наявних у матеріалах справи (том 1: а.с. 14-70).

При цьому, як встановлено судом, з наявного у матеріалах справи повідомлення про відступлення прав вимоги від 12.10.2015 року за вихідним № 8039/11/2 Державної іпотечної установи, сума боргу за основним зобов`язанням ОСОБА_1 станом на 01.09.2015 року складала 162 916,95 гривень (том 1: а.с. 77-78).

Будь-якого іншого розміру заборгованості у вказаному повідомлені зазначено не було.

Таким чином, з аналізу договору про відступлення права вимоги, а також письмового повідомлення про відступлення права вимоги, надісланого Позивачу вбачається, що Державна іпотечна установа набула не всіх прав вимог за кредитним договором, а лише права вимоги конкретної суми заборгованості в розмірі 162 916,95 гривень.

З урахуванням вищевикладенного, апеляційний суд погоджується із висновоком районного суду про те, що ОСОБА_1 здійснив належне виконання умов кредитного договору №к-2418 від 01.11.2007 року у звязку з чим, вказаний кредитний договір - є припиненим.

У доводах апеляційної скарги, Державна іпотечна установа посилається на те, що з 22.10.2015 року ОСОБА_1 був належним чином повідомлений стосовно відступлення прав вимог за кредитним договором, що підтверджується Листом - повідомленням від 12.10.2015 року №8039/11/2.

Разом з тим, вказані доводи апелянта є необгрунтованими та безпідставними, оскільки жодних доказів отримання саме 22.10.2015 року позивачем вказаного Листа - повідомлення від 12.10.2015 року №8039/11/2, Державною іпотечною установою до суду не надано. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги.

Натомість, як встановлено матеріалами справи, звертаючись до суду із вказаним позовом та надалі у своїх письмових поясненнях направлених до суду (том 1: а.с. 1-7, 202-204),ОСОБА_1 зазначав, що вказаний Лист повідомлення від 12.10.2015 року №8039/11/2 він отримав лише у січні 2017 року, на свою електрону пошту. Зокрема, ОСОБА_1 зазначив, що у січні 2017 року йому зателефонував представник Державної іпотечної установи - Головний економіст Відділу активних операцій Державної іпотечної установи ОСОБА_4 та повідомила про заміну Кредитора. На його прохання надати підтвердження зазначеному, представник ДІУ направила на електронну пошту Повідомлення про відступлення прав вимоги від 12.10.2015 року за вихідним № 8039/11/2 з додатками від Державної іпотечної установи, після чого і позивач ОСОБА_1 почав направляти подальші щомісячні платежі на нового кредитора - Державну іпотечну установу.

Більш того, як вірно зауважено судом першої інстанції, відповідно до положення ч.2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредитору є належним виконанням.

В свою чергу, згідно ст. 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов?язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов?язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов?язанні.

З урахуванням вищевикладенного та враховуючи те, що про заміну кредитора позивачу стало відомо з Листа -повідомлення від 12.10.2015 року за вих. № 8039/11/2, направленного на електрону пошту позивача лише 31.01.2017 року (том 1: а.с. 205), тому усі платежі, які були направлені позивачем первісному кредитору до цієї дати є належним виконанням кредитного договору, у звязку із чим доводи апеляційної скарги щодо перерахування коштів ОСОБА_1 неналежному кредитору - є помилковими.

Безпідставними є і посилання апелянта щодо неотримання коштів Державною іпотечною установою до 2017 року.

Так, як вбачається з матеріалів справи, разом із відзивом на позовну заяву, Державною іпотечною установою також було надано розрахунок заборгованості по кредитному договору (том 1: а.с. 128-142, 170-183), з якого чітко вбачається які кошти у якій сумі та розмірі були зараховані на рахунок нового кредитора, у звязку із чим посилання Державної іпотечної установи щодо неотримання коштів від ОСОБА_1 є такими, що не відповідають дійсності та суперечать доказам, наявним у матеріалах справи.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, та незгоди з висновками суду першої інстанції. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Що стосується поданого 17.07.2020 року до апеляційного суду клопотання Державної іпотечної установи про закриття провадження у справі в частині вимог до Державної іпотечної установи (том 2: а.с. 153-154), оскільки 18.05.2020 року між Державною іпотечною установою та ПАТ Банк Фінанси та Кредит укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін та доповнень №1 до договору відступлення права вимоги №174-В від 11.02.2015р., відповідно до умов якого відбулось зворотнє відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення прав вимоги, зокрема і за кредитним договором №к-2418 від 01.11.2007 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 у звязку із чим, на даний час ДІУ не є іпотекодержателем та кредитором за вказаним кредитним договором,то апеляційний суд зазначає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки зворотнє відступлення прав вимоги за кредитним договорам було вже після ухвалення оскаржуваного рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації АТ Банк Фінанси та Кредит Ірклієнко Ю.П., про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання кредитного договору припиненим - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.11.2021 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда