Постанова

від 17.11.2021 по справі 643/6811/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/6811/20 Головуючий суддя І інстанції Довготько Т.М.

Провадження № 22-ц/818/4921/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів купівлі-продажу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 травня 2021 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року, ухвалені у складі судді Довготько Т.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Тарас Андрійович про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - реституції ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО (код ЄДРПОУ: 41489009) від 20 грудня 2017 року; застосувати наслідки недійсності правочину та зобов`язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 у власність частку в розмірі 33,33 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО (код ЄДРПОУ: 41489009); стягнути з відповідачів на користь державного бюджету судовий збір.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначав, що 19.01.2015 сталася ДТП, внаслідок якої йому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. 19.01.2015 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170310000019 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. 07.12.2017 кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_1 перекваліфіковано із ч. 1 ст. 286 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України. 02.11.2017 ним було пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_1 в межах кримінального провадження. 21.12.2017 ОСОБА_1 будучи обізнаним про наявність кримінального провадження, пред`явлення ним позову та наміру вручення йому повідомлення про підозру, усвідомлюючи наслідки та бажаючи їх уникнути, відчужив належні йому майнові права на частку в статутному капіталі ТОВ Артіль ПРОМАЛЬП АГРО у розмірі 33,33 % на користь своєї матері - ОСОБА_3 . 22.12.2017 ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 16.05.2019 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та стягнуто з ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду в розмірі 250000 грн. Вирок набрав законної сили. Постановою державного виконавця Московського відділу ДВС м. Харкова від 08.01.2020 було відкрито відповідне виконавче провадження. Договір про відчуження частки у статутному капіталі було укладено лише з метою уникнення ОСОБА_1 матеріальної відповідальності перед ним, шляхом відчуження належного йому права на майно, що перешкоджає стягненню з ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, а тому такий договір підлягає визнанню судом недійсним з підстави фіктивності.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 травня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО , ПН ХМНО Гончаренко Т.А. про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - реституції.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО (код ЄДРПОУ: 41489009) від 20 грудня 2017року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Застосовано наслідки недійсності правочину та зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 у власність частку в розмірі 33,33 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО (код ЄДРПОУ: 41489009).

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн в рівних частках по 420,40 грн з кожного.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Тарас Андрійович про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - реституції, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити в нове рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог .

Вважає, що зазначені рішення суду незаконні, необґрунтовані та такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи переконливо доведено, що ОСОБА_1 про наявність у позивача до нього претензій майнового характеру, стало відомо не раніше 14.02.2018, коли сторона захисту в кримінальному провадженні отримала обвинувальний акт та реєстр матеріалів.

Зазначив, що згідно з розпискою від 14.02.2018 захисник Відповідача 1 отримала копію обвинувального акту у кримінальному провадженні та копію реєстру матеріалів досудового розслідування, що Відповідачу 1 та його захиснику був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування тільки 14.02.2018. Причому, саме зазначена розписка, а також реєстр матеріалів досудового розслідування, де немає навіть згадки про наявність будь-якого цивільного позову, свідчить про те, що матеріали кримінального провадження, станом на 14.02.2018 взагалі не містили цивільного позову від позивача. Більш того, в мотивувальній частині обвинувального акту зазначено, що кримінальним правопорушенням матеріальні збитки не завдані , що взагалі виключає наявність претензій матеріального характеру від потерпілого позивача до обвинуваченого Відповідача 1 під час досудового розслідування.

Послався на те, що в перший раз цивільний позов у кримінальному провадженні з`явився лише 15.02.2018, коли він, разом із іншими документами був направлений до Решетилівского районного суду Полтавської області (лист Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області від 15.02.2018 № 86-18-15 -18).

Вважає, що вказані обставини спростовують факт того, що на момент укладання спірного договору дарування ОСОБА_1 знав та/або міг знати про наявність виникнення грошових зобов`язань на підставі цивільного позову.

Вказав, що судом проігнороване те, що, відповідно до ч. 2 ст. 257 КПК України, передання інформації, одержаної внаслідок проведення НСРД здійснюється тільки через прокурора. Такої згоди прокурора, матеріали справи не містять.

Також вважає, що судом проігноровано те, що голоси на телефонних розмовах взагалі не були ідентифіковані.

Послався на те, що відповідно до ч. 2 ст. 253 КПК України, якщо відносно ОСОБА_1 проводилися НСРД, його повинно про це повідомити протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але, як зазначено вище, такого повідомлення, після спливу з січня 2018 року більш ніж 40 місяців, такого повідомлення не було.

Зауважив, що судом було проігноровано те, що ОСОБА_1 надано до суду докази того, що по факту розголошення даних оперативно-розшукової діяльності порушено кримінальне провадження № 42020220000000553, досудове розслідування по якому триває.

Вказав, що суду достовірно було відомо про наявність в провадженні Московського районного суду м. Харкова чотирьох абсолютно ідентичних позовних заяв одного Позивача до тих самих Відповідачів з абсолютно ідентичними позовними вимогами та, як слідство цього, з абсолютно ідентичним заявами Позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Таким чином, Позивач штучно створив умови щодо подання не одного позову, а чотирьох, з метою отримання можливості отримати витрат на професійну правничу допомогу в чотири рази більше.

Зазначив, що сам факт що договір купівлі-продажу, укладений між близькими особами (син і мати) з метою, начебто, у майбутньому уникнути стягнення грошових коштів у розмірі 250000 грн, не являється підставою для визнання цього правочину фіктивним.

Вважає, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність ознак фіктивного правочину.

ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Виклав обґрунтування аналогічне позовній заяві.

Вказав, що файли із звукозаписами є належним доказом.

Послалась на те, що навіть за умови об`єднання позовних вимог за трьома справами в одне провадження, обсяг наданих послуг та затрачений час адвоката не зменшився б.

ОСОБА_1 надав суду клопотання, в якому просив скасувати рішення районного суду та закрити провадження з огляду на те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Позивач надав заперечення на вказане клопотання.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні згаданого клопотання.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, та за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2015 сталася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

19.01.2015 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170310000019 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а 07.12.2017 дії останнього перекваліфіковані з ч. 1 ст. 286 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України.

08.12.2017 повивач ОСОБА_2 звернувся до Решетилівського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з ціною позову 1470000,00 грн, в якому просив визнати його цивільним позивачем в рамках кримінального провадження та стягнути матеріальну шкоду в сумі 520 000 грн., та моральну шкоду у розмірі 950000 грн.

22 грудня 2017 року ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження №12015170310000019 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Вироком Чутівського районного суду Полтавської області від 16.05.2019 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено покарання - чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на один рік. Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі звільнено з випробуванням з іспитовим строком два роки. На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця свого проживання та роботи. На підставі Закону України Про амністію у 2016 р. ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі та від відбуття додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами. Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група на користь ОСОБА_2 57553 грн 54 коп. в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 2877 грн 68 коп. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, а всього 60431 грн 22 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 250000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 982 грн 08 коп. в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи.

Із матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у Московському відділі державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження ВП №6943885 з виконання виконавчого листа №546/125/18 виданого 20.12.2019 Чутівським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 250000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. 08.01.2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

20 грудня 2017 року між ОСОБА_1 (Продавцем) та ОСОБА_3 (Покупцем) укладено спірний договір купівлі-продажу в простій письмовій формі, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 усю належну йому частку у статутному капіталі ТОВ Артіль ПРОМАЛЬП АГРО в розмірі 33,33%. Вартість частки, що придбаває покупець складає 3333,0грн.

Крім того в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідач ОСОБА_3 є рідною матір`ю відповідача ОСОБА_1 .

Як вбачається, з копії сторінок реєстру для реєстрації нетральних дій № 3 за 2017 рік та повідомлення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренка Т.А. від 22.01.2021, ним 29.12.2017 за реєстровим № 3707 засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 на заяві загальним зборам учасників ТОВ АРТІЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО про вихід з цього ТОВ та продаж своєї частки у статутному капіталі ОСОБА_3 , та за реєстровим № 3708 засвідчено вірність копії цієї заяви. Також, ним 20.12.2017 за реєстровими №№ 3709, 3710 засвідчено справжність підписів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на протоколі № 2 загальних зборів ТОВ АРТІЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО щодо зміни складу учасників та видів діяльності ТОВ, та за реєстровим № 3711 засвідчено вірність копії цього протоколу. Також, ним 20.12.2017 за реєстровими №№ 3712-3714 засвідчено справжність підписів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на двох примірниках статуту (нова редакція) ТОВ АРТІЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО .

Судом встановлено, що 08.12.2017 ОСОБА_2 звертаючись, у рамках кримінального провадження, з цивільним позовом, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь суму у загальному розмірі 1470000,00 грн, у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, який вироком суду було частково задоволено та стягнуто з останнього на користь позивача 250000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а вже 20.12.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено спірний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що боржник ОСОБА_1 , який відчужив майно на підставі договору купівлі-продажу на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Вказане також підтверджується звукозаписом розмови ОСОБА_1 з іншими особами, що був здійснений в ході проведення негласних розшукових дій в рамках іншого кримінального провадження та наданий заступником начальника СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області на запит позивача ОСОБА_2 , щодо надання дозволу на часткове розкриття відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме інформацію отриману за результатами проведення НСРД відносно ОСОБА_1 та наших осіб, а саме лазерних дисків із файлами в яких містяться звукозаписи розмов фігурантів справи. Суд не вбачав підстав для визнання вказаного доказу недопустимим.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, судом враховано, що відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про відшкодування матеріальних витрат та моральної шкоди; майно відчужене на користь близького родича. Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Позивачем також було ініційовано розподіл витрат на правову допомогу.

Районним судом було встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2020 між ОСОБА_2 (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням ПАРАДІГМ (Адвокатське об`єднання), в особі керуючого партнера адвоката Прилипко Дмитра Валерійовича, який діє на підставі Статуту та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1836 від 18.06.2013 було укладено договір № 2Б2020-АО про надання правової та професійної правничої допомоги (т. 2 а. с. 177-184).

За умовами п. 1.1. вказаного договору, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати Клієнтові комплексну правову та професійну правничу допомогу з усіх питань юридичного характеру клієнта, включаючи захист, представництво або надати інші види правової та професійної правничої допомоги необхідні Клієнту, незалежно від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права.

Пунктом 4 цього Договору погоджено гонорар та витрати, пов`язані з наданням правової (професійної правничої) допомоги, порядок розрахунків між сторонами. Сторони домовилися, що винагорода Адвокатського об`єднання за надання правової та професійної правничої допомоги за цим договором включає гонорар та компенсацію фактичних витрат, пов`язаних з наданням правової та професійної правничої допомоги, відповідно до кількості прийнятих Адвокатським об`єднанням від Клієнта доручень (п.4.1). Порядок та спосіб визначення (обчислення) гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його оплати, умови повернення гонорару, встановлюються цим договором і визначаються у письмових Дорученнях (п. 4.2). Сторони домовилися, що надання правової та професійної правничої допомоги Клієнт виплачує Адвокатському об`єднанню винагороду у формі гонорару, розмір якого визначається сторонами одним із способів, зазначених у п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3., 4.3.4. Пунктом 4.4. передбачено, що спосіб визначення розміру гонорару, що застосовується щодо виконання кожного окремого доручення також строки та порядок виплати гонорару сторони визначають у відповідному Доручені.

Як убачається із Доручення на надання правової та професійної правничої допомоги № 1-1 від 06.03.2020 до Договору № 2Б2020-АО від 02.03.2020 про надання правової та професійної правничої допомоги та рахунку до цього Договору (т. 2 а. с. 187-188,195), сторони, на виконання п. 4.2 Розділу 4 Договору, узгодили спосіб визначення розміру гонорару за надання правової та професійної правничої допомоги, враховуючи складність необхідних Клієнту видів послуг, буде сплачена Клієнтом у фіксованому розмірі - 31 000 грн, у порядку, передбаченому Дорученням, відповідно до погодженого сторонами звіту про виконання Договору про надання правової та професійної правничої допомоги у формі звіту про надану допомогу.

Розмір попередньої оплати гонорару за надання правової та професійної правничої допомоги сторони досягли домовленості про те, що для виконання цього Доручення, Клієнт попередньої оплати не здійснює. Остаточний розрахунок гонорару за надану правову та професійну правничу допомогу за цим Договором, сторони досягли домовленості про те, що Клієнт здійснює розрахунок протягом 90 днів з дня набрання законної сили рішенням суду, яким закінчено розгляд справи (п.п. 7,8 Доручення).

АО ПАРАДІГМ , за погодженням з ОСОБА_2 , складено звіт про надану правову та професійну правничу допомогу ОСОБА_2 за Дорученням № 1-1 від 06.03.2020 до Договору про надання правової та професійної правничої допомоги № 2Б2020-АО від 02.03.2020, у якому зазначено найменування видів правової та професійної правничої допомоги (послуг), що були надані ОСОБА_2 на виконання вказаного Доручення на загальну суму гонорару у розмірі 31000 грн (т. 2 а. с. 189-194).

У вказаному звіті також зазначено осіб виконавців Договору: (адвокат Прилипко Д.В. - керуючий партнер АО ПАРАДІГМ, помічники адвоката - Петракій В.В. та Мух. А., витрачений час та вартість послуги.

Суд вважав, що наявні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вони є фактично понесеними.

Разом з тим суд вважав, що заява ОСОБА_2 щодо відшкодування витрат на правничу допомогу понесених на підготовку та розгляд справи у суді підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Дослідивши матеріали справи та зміст поданих документів, суд вважав неспівмірним наданий адвокатом обсяг послуг (підготовлених матеріалів) з їх вартістю, складністю справи, затраченим ним часом на надання таких послуг, підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а тому заявлені витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру.

Стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідачів, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, суд вважав, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 31000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг, складністю справи, тощо.

З урахуванням вимог розумності та справедливості, суд вирішив, що наявні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 15000 грн, тобто по 7500 грн з кожного.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 147 ЦК України відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Аналогічні положення закріплено в Законі України Про господарські товариства (частина друга статті 53 цього Закону).

Таким чином, вищеназваними правовими актами надано право учасникам товариства при складанні установчих документів самостійно визначати порядок переходу частки (її частини) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи - за згодою інших учасників чи без такої згоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , який відчужив майно на підставі договору купівлі-продажу на користь своєї матері після пред`явлення до нього 08.12.2017 позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди, діяв недобросовісно, його дії були спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань перед потерпілим у ДТП, учасником якого він був.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача на недопустимість доказу - аудіозапису телефонних розмов з огляду на те, що такі докази були надані заступником начальника СВ Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області на запит позивача ОСОБА_2 , щодо надання дозволу на часткове розкриття відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме інформацію отриману за результатами проведення НСРД відносно ОСОБА_1 та наших осіб, а саме лазерних дисків із файлами в яких містяться звукозаписи розмов фігурантів справи.

Зазначене свідчить, що такий доказ було отримано законним шляхом, а тому він є допустимим у розумінні ст.ст. 76, 78 ЦПК України.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, судом було вірно враховано, що відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про відшкодування матеріальних витрат та моральної шкоди; майно відчужене на користь близького родича. Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, провадження № 61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, будь-який правочин, навмисно вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Щодо посилань апелянта на те, що вказаний спір не підсудний суду загальної юрисдикції, то колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 927/90/19, обставини якої є тотожними цій справі.

ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення наявності або відсутності корпоративних відносин між учасниками справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України Про господарські товариства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно зі статтею 80 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відповідно до частини третьої статті 80 цього Кодексу товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Разом з тим відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Як убачається зі змісту позовної заяви, вимоги про визнання недійсним договору та/або іншого правочину, котрий підтверджує факт відчуження/продажу ОСОБА_1 власних корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО на користь ОСОБА_3 обґрунтовані тим, що вказаний договір/правочин спрямований на ухилення відповідача від виконання вироку у іншій справі. При цьому оскільки позивач не є учасником ТОВ АРТЕЛЬ ПРОМАЛЬП АГРО та не має на меті отримати частку ОСОБА_1 у товаристві з метою участі в управлінні та діяльності цієї юридичної особи, адже його вимоги спрямовані до відповідача саме як до боржника у зобов`язальних відносинах, а також оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, цей спір не містить ознак корпоративного.

Отже, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених на захист прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні щодо майна ОСОБА_1 , яким останній розпорядився та відчужив його іншій фізичній особі - ОСОБА_3 . Крім того сторонами оспорюваного правочину є фізичні особи, а правовідносини сторін не мають ознак господарсько-правових, тому цей спір має розглядатися за нормами ЦПК України.

Щодо витрат на правову допомогу позивача, то відповідачем всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було доведено того, що така допомога фактично не була надана ОСОБА_2 , також не надано доказів щодо не співмірності останньої.

З огляду на те, що при ухваленні оскаржених рішень судом було додержано норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржені рішення - без змін.

Підстав для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 травня 2021 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2021 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 29 листопада 2021 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії А.В. Котелевець.

О.М. Хорошевський.