Постанова

від 30.11.2021 по справі 2-37/2008

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року

м. Рівне

Справа № 2-37/2008

Провадження № 22-ц/4815/1235/21

Головуючий у Сарненському районному суді

Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.

Ухвалу суду першої інстанції постановлено

30 червня 2021 року в м. Сарни

Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

за участі: учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 30 червня 2021 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 26.09.2008 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Проведено поділ будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на коридор-санвузол 1-1, кухню 1-2, прихожу 1-3, жилу кімнату 1-4, загальною площею 38,9 кв.м., на 0,8 ганку, 0,8 навісу, господарську будівлю, гараж, вбиральню, колонку, ворота, 0,5 огорожі №1, 0,5 огорожі №2, 0,5 огорожі №3, всього на суму 39364 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на коридор 2-1, підсобне приміщення 2-2, жилу кімнату 2-3, кухню 2-4, санвузол 2-5, загальною площею 40,6 кв.м., на 0,2 ганку, 0,2 навісу, погріб, 0,5 огорожі №1, 0,5 огорожі №2, 0,5 огорожі №3, всього на суму 42936 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 1786 грн. компенсації різниці вартості майна.

Поділ проведено згідно з варіантом №2 висновку експерта №80603/5 ОШ, отриманого судом 2 липня 2008 р.

Для реєстрації права власності в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації зобов`язано: ОСОБА_1 виконати такі роботи: влаштувати окремий вхід в приміщення 1-1 шляхом розширення віконного прорізу, замурувати дверний проріз в приміщення 1-2, з влаштуванням віконного прорізу, влаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-1 та 1-3, замурувати дверні прорізи між приміщеннями 1-2 та 2-4, 1-1 та 2-4, переглянути влаштування інженерних мереж; а ОСОБА_2 - замурувати дверний проріз в приміщенні 2-4, влаштувати дверний проріз до приміщення 2-1, влаштувати дверний проріз між приміщеннями 2-1 та 2-2 та 2-3 і між приміщеннями 2-1 та 2-4, 2-4 та 1-4, влаштувати тепловий тамбур, переглянути влаштуванням інженерних мереж.

У травні 2021 року в суд звернулася позивач із заявою про ухвалення додаткового рішення суду в порядку ст. 270 ЦПК України.

Мотивуючи необхідність прийняття такого рішення, зазначала, що в основному рішенні не зазначались частки сторін у відсотковому значенні від усього будинковолодіння, що є перешкодою на даний час для реєстрації права власності сторін на належні їм частини будинковолодіння державним реєстратором.

З наведеним мотивів просила ухвалити додаткове судове рішення у справі №2-37/2008, яким відповідно до варіанту №2 висновку експерта №80603/5_ЮШ судової будівельно-технічної експертизи від 12.06.2008 в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визначити розміри часток при поділі будинковолодіння, що в АДРЕСА_2 , (колишня АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відсотковому відношенні від всього будинковолодіння , в такому порядку : а) частину №1 - 47,83 % будинковолодіння що в АДРЕСА_2 , (колишня АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_1 ; б) частину №2 - 52,17 % будинковолодіння що в АДРЕСА_2 , (колишня АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_2 .

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 30.06.2021 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що ст. 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав, на підставі яких суд, що ухвалив рішення, може ухвалити додаткове рішення. Однак із основного рішення суду видно, що вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі відповідно до заявлених вимог. На переконання суду, позивач просить фактично роз`яснити судове рішення, через що відсутні правові підстави для ухвалення додаткового рішення відповідно до вимог ч.1 ст. 270 ЦПК України. Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення, однак згідно з виконавчим листом №2-37/2008 від 26.09.2008 строк на виконання вказаного рішення було визначено до 09.12.2011. Тому заява про ухвалення додаткового рішення подана поза межами процесуальних строків.

На судове рішення ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де вона покликалася на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги покликалась на те, що рішенням районного суду здійснено поділ будинковолодіння між сторонами відповідно до варіанту №2 висновку експерта №80603/5_ЮШ від 12.06.2008, однак незважаючи на наявність у висновку експерта вказівки про частку кожної із сторін у відсотковому значенні, а саме, що "Частина 1" складає 47,83%, а "Частина 2" складає 52,17%, у судовому рішенні частки кожної із сторін у відсотковому значенні від всього будинковолодіння не були зазначені. Через відсутність у рішенні суду вказівки про частку сторін у відсотковому відношенні від всього будинковолодіння ОСОБА_1 не в змозі зареєструвати за собою право приватної власності на належну їй частину нерухомого майна. У відповідь на звернення 09.03.2021 із заявою про реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор виніс рішення про відмову у державній реєстрації саме через те, що рішенням суду не визначено розмір часток у відсотковому відношенні, який підлягає реєстрації за кожним із подружжя при поділі будинку, що унеможливлює проведення державної реєстрації права власності на належну частину вказаного будинковолодіння. Звертала увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення в цивільній справі" № 14 від 18.12.2009, де зазначено, що додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні, а роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. На її переконання, суд фактично позбавив її можливості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, тоді як іншим співвласником нерухомого майна зареєстроване право власності на все домоволодіння за цією адресою.

Відзиву на апеляційну скаргу не надавалось, хоча про таке право учасникам справи роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно із ст. 220 ЦПК України в редакції, що діяла на час ухвалення рішення по суті, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

За нормами статті 270 ЦПК України в чинній редакції суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати;4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснено, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення суду, позивач покликалась на те, що відсутність вказівки про частки поділеного між сторонами будинковолодіння перешкоджає їй здійснити державну реєстрацію належного нерухомого майна.

Як видно з рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №57831180 від 23.04.2021, розглянувши документи, подані для проведення державної реєстрації прав, реєстратор встановив, що вони не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме в рішенні Сарненського районного суду №2-37/2008 від 26.09.2008 не визначено розмір часток, який підлягає реєстрації за кожним із подружжя при поділі будинку, що унеможливлює проведення державної реєстрації права власності. Крім того, державний реєстратор зазначав про наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, адже при проведенні реєстраційних дій стало відомо, що ОСОБА_2 03.12.2019 року зареєстрував за собою право власності на цілий житловий будинок.

Підстави для відмови в державній реєстрації визначено у ч.1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема відповідно до п. 4 якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а згідно з п. 5 якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Так, в резолютивній частині рішення не зазначено частки, які передаються у власність.

Хоча як видно з мотивувальної частини цього рішення, позивач просила поділити будинковолодіння в натурі відповідно до висновку експерта.

Між тим, відповідно до висновку експерта розподіл приміщень згідно з варіантом №2 відбувався таким чином, що розподілена позивачу частина становила 47,83% від всього домоволодіння, а відповідача - 52,17%.

Тому колегія суддів погоджується з необхідністю прийняття додаткового рішення у справі шляхом визначення в резолютивній частині основного рішення часток будинковолодіння, які були передані у власність сторонам, що відповідає вимогам п.2 ч.1 ст. 270 ЦПК України та забезпечить додержання принципу обов`язковості судових рішень, незважаючи на значно згаяний час в його реалізації.

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий судовий розгляд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що випливає зі змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" (Shmalko v. Ukraine, № 60750/00, § 43).

Проте колегія суддів зважає на те, що повністю, як це викладено у прохальній частині заяви, ухвалити додаткове рішення неможливо, адже це призведе до фактичної зміни резолютивної частини основного рішення, тому вважає за необхідне лише доповнити його зміст вказівкою про відсоткову частку поділеного будинковолодіння.

При цьому не можна погодитись з висновком суду попередньої інстанції з приводу того, що подана заява подана поза межами процесуальних строків, оскільки строк на виконання рішення суду було визначено до 09.12.2011.

Фактично ж рішення суду про визнання права власності є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а тому відповідна реалізація цього рішення не пов`язана із здійснення виконавчого провадження, не обмежена часом і залежить лише від волевиявлення особи.

Підставою для скасування ухвали суду першої інстанції відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 30 червня 2021 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалити додаткове рішення у справі 2-37/2008 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Абзац третій резолютивної частини рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2008 року доповнити таким змістом: "Що становить 47,83% будинковолодіння".

Абзац четвертий резолютивної частини рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 26 вересня 2008 року доповнити таким змістом: "Що становить 52,17% будинковолодіння".

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

Н.М. Ковальчук