Постанова

від 29.11.2021 по справі 200/1708/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 року справа №200/1708/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д., за участю секретаря судового засідання - Харечко О.П., представника позивача - Мастепанова О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року про закриття провадження у справі № 200/1708/21-а (головуючий суддя І інстанції - Голошивець І.О.), складену в повному обсязі 23 червня 2021 року в м. Слов`янськ Донецької області, за позовом Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа: Головне управління Містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення № 214 від 17 червня 2020 року,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство ВЕСТ КЛАЙФ звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа: Головне Управління Містобудування і Архітектури Маріупольської міської рад, у якому просить:

- визнати противоправним та не чинним пункти 3.1, 3.4, 4.3, 4.6, 4.9, 4.13, 4.15, 4.22, 4.23, 4.26, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.1, 8.2, 8.3, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13 положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 214 від 17.06.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року закрито провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погодившись із вищевказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що деякі пункти Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, яке є додатком №1 до рішення № 214 від 17.06.2020, є такими, що прийняті в порушення Конституції України.

При цьому вказано, що на підставі спірного положення позивачу анульовано дозвільні документи.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.

Для затвердження повноважень щодо порядку демонтажу рекламних конструкцій у положенні про порядок розміщення зовнішньої реклами на території міста Маріуполя, 22.03.2017 Виконавчий комітет Маріупольської міської ради прийняв рішення № 46 Про затвердження Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя .

17.06.2020 відповідачем прийнято рішення № 214 Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 , яке є спірним в рамках даних правовідносин.

Додатком №1 до рішення № 214 є Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, який фактично було викладено в новій редакції (редакції, відмінній від редакції Положення наведеного у додатку № 1 до рішення № 46 від 22.03.2017).

22.12.2020 відповідачем було прийняте рішення № 434 Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 .

Пунктом 2 вказаного рішення № 434 було скасовано додаток 1 до рішення виконкому Маріупольської ради від 17.06.2020 № 214 Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 .

Предметом позову в даній справі є визнання противоправним та нечинним пунктів положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 214 від 17.06.2020.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі виходив з того, що на теперішній час, рішення № 214 від 17.06.2020, яким встановлені положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, втратило чинність, тобто порушення, на які посилається позивач у своїй позовній заяві були виправлені суб`єктом владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

З огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відтак, вирішальним в цій справі є визначення наявності порушеного права або охоронюваного інтересу та чи поширюється дія оскаржуваного рішення на позивача.

Предметом спору в цій справі є визнання противоправним та нечинним пунктів положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 214 від 17.06.2020.

Відтак, зважаючи, що позивач є безпосереднім суб`єктом, який розміщує зовнішню рекламу на території м. Маріуполя, оскаржуване рішення впливає на його права та інтереси, оскільки формує порядок такого розміщення.

Відтак, суд вважає доводи апеляційної скарги щодо наявності порушеного права позивача є правомірними.

Стосовно доводів суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки оскаржуване рішення є таким, що втратило чинність, колегія суддів зазначає таке.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Судами встановлено, що 22.12.2020 відповідачем було прийняте рішення № 434 Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 , пунктом 2 вказаного рішення № 434 було скасовано додаток 1 до рішення виконкому Маріупольської ради від 17.06.2020 № 214 Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17, зазначено:

У розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.

Колегія суддів ставить під сумнів твердження щодо відсутності негативних наслідків для позивача в період дії спірного рішення, оскільки воно втратило чинність лише з дня його скасування.

Крім того, суд звертає увагу, що пунктом 6 частини першої ст. 238 КАС України передбачено спеціальну підставу для закриття провадження у справі, в якій предметом спору є нормативно-правовий акт, а саме якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили.

Водночас в цій справі оскаржуване рішення визнано нечинним за волевиявленням суб`єкта владних повноважень, а не рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є помилковим.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 808/103/18.

Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, залишаючи заяву без розгляду діяв передчасно та з порушення норм процесуального права, а, відтак, ухвала суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню та направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на положення ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 310, 320, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 200/1708/21-а - задовольнити..

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року про зупинення провадження у справі № 200/1708/21-а - скасувати, а справу направити до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 29 листопада 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін

І.Д. Компанієць