Рішення

від 11.01.2023 по справі 200/1708/21-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2023 року Справа№200/1708/21-а

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участі секретаря судового засідання Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство ВЕСТ КЛАЙФ звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, у якому просить визнати противоправними та нечинними пункти 3.1, 3.4, 4.3, 4.6, 4.9, 4.13, 4.15, 4.22, 4.23, 4.26, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.1, 8.2, 8.3, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 214 від 17.06.2020.

В обґрунтування позовних вимог представник Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ зазначає, що 17.06.2020 Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області було прийнято рішення № 214 «Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46». Проте, на переконання позивача, деякі пункти вказаного рішення прийняті з порушенням ст.ст. 19, 114 Конституції України, оскільки вступають в пряме протиріччя з вимогами Закону України «Про рекламу», Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», і т.п.

Так, позивач зауважує, що згідно з пунктами 3.1, 3.4, 4.3, 4.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя виконавчим комітетом фактично делеговано робочому органу - Головному управлінню містобудування і архітектури Маріупольської міської ради повноваження щодо розгляду заяв про видачу дозвільного документу та прийняття відповідного рішення, що на думку представника Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ протирічить ст.ст. 30, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 16 Закону України «Про рекламу».

Поряд з цим, позивач зазначає, що пункти 4.3, 4.6, 4.9 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя зобов`язують заявників погодити отримання дозволу з відповідним переліком осіб. Втім, вказане суперечить ч. 11 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а саме, зокрема, дії щодо одержання погоджень вчиняються дозвільним органом без залучення суб`єкта господарювання.

Крім того, позивач наголошує, що пунктами 4.3, 4.6, 4.9, 4.13, 4.15, 4.22, 4.23, 4.26, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.1, 9.3 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя передбачено порядок здійснення дозвільної (погоджувальної процедури), переоформлення та анулювання документів довільного характеру. Водночас, такий порядок має здійснювались виключно відповідно до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а тому унормування порядку проведення дозвільної (погоджувальної) процедурі у регуляторних актах, а також визначення додаткових підстав для дострокового анулювання та скасування документів, на думку позивача, є протиправним.

Представник Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ також зауважив, що відповідач, прийнявши положення та включивши в нього умови щодо заборони розміщення засобів зовнішньої реклами у відповідних місцях на території м. Маріуполя, фактично вніс зміни до рішенням Маріупольської міської ради № 6/20-2086 від 26.06.2012 «Об утверждении схемы розмещения специальных конструкций внешней рекламы на територии г. Мариуполя». Проте, відповідач не мав повноважень вносити зміни до вказаного рішення Маріупольської міської ради № 6/20-2086 від 26.06.2012, адже рішення міської ради мають вищу юридичну силу у порівнянні з рішенням її виконавчих органів.

Пунктами 8.2, 8.3, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя передбачена можливість органу місцевого самоврядування здійснювати демонтаж зовнішньої реклами на підставі власно прийнятого рішення. Проте, на думку позивача, у органів місцевого самоврядування відсутні повноваження щодо прийняття рішень з приводу проведення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

Разом з тим, позивач наголошує, що Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області не наділений повноваженнями регуляторного органу, що свідчить про те, що оскаржуване Положення прийнято в порушення діючого законодавства та не уповноваженою на те особою. Крім того, за даними позивача, вказане положення не було опубліковано у друкованих засобах масової інформації.

З огляду на наведене, позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем було надано відзив на позов. Так, в обґрунтування незгоди з позовними вимогами, представник Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області зазначає, що Приватним підприємством ВЕСТ КЛАЙФ не надано доказів на підтвердження наявного порушеного його права. Крім того, представник Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області вказує, що у зв`язку з тим, що порядок демонтажу об`єктів зовнішньої реклами не був врегульований та з метою впорядкування правового регулювання відносин, які виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами, визначення єдиних правил демонтажу рекламних конструкцій, 17.06.2020 відповідачем і було прийнято № 214 «Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради». На переконання представника відповідача, Виконавчий комітет органу місцевого самоврядування, як орган, який надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил її розміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень таких правил.

Поряд з цим, представник відповідача зауважує, що у випадку здійснення контролю Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області без можливості проведення демонтажу рекламних конструкцій, які встановлені з порушенням Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, та без закріплення повноважень щодо порядку демонтажу рекламних конструкцій у спірному Положенні, повноваження Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області були б обмежені лише спостереженням (наглядом) за діями суб`єктів господарювання у рекламній сфері, не маючи можливості вчиняти будь-які дії, направлені на припинення порушення діючого законодавства.

З огляду на вказане, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Суд також зауважує, що позивач скористався своїм правом надати відповідь на відзив, у якому підтримав заявлені позовні вимоги. Крім того, сторонами були надані додаткові пояснення.

Суд зазначає, що ухвалою від 23 червня 2021 року Донецький окружний адміністративний суд закрив провадження у справі за позовом Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа: Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020.

Проте, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року апеляційну скаргу Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 200/1708/21-а задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року скасовано, а справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2021 року, справу № 200/1708/21-а передано для розгляду судді Бабічу С.І.

Ухвалою від 13.12.2021 суд прийняв до провадження адміністративну справу № 200/1708/21-а за позовом Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа: Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення № 214 від 17.06.2020 року. Призначив судове засідання у справі на 10 січня 2022 року на 11 год. 30 хв.

Розпорядженням № 5 від 10.01.2022 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бабіча С.І.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Голуб В.А., а тому ухвалою від 10.01.2022 суд прийняв адміністративну справу до розгляду. Крім того, вказаною ухвалою суд залишив без руху позовну заяву Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020. Встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, протягом якого позивач мав надати суду уточнений адміністративний позов.

Ухвалою від 31.01.2022 суд вирішив розгляд адміністративної справи № 200/1708/21-а здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання по справі на 23.02.2022 року о 14 год. 00 хв. в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду. Зобов`язав Виконавчий комітет Маріупольської міської ради в установлені ч.ч. 5, 6 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України порядок і строки опублікувати оголошення про оскарження в судовому порядку пункти 3.1, 3.4, 4.3, 4.6, 4.9, 4.13, 4.15, 4.22, 4.23, 4.26, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.1, 8.2, 8.3, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 214 від 17.06.2020, у виданні, в якому цей акт офіційно оприлюднений, із зазначенням вимог позивача щодо оскаржуваного акту, реквізитів нормативно-правового акту, дати, часу і місця судового розгляду адміністративної справи. Зобов`язав відповідача надати суду докази опублікування відповідного оголошення не пізніше ніж за сім днів до підготовчого засідання.

23 лютого 2022 року суд виніс ухвалу, якою відклав підготовче засідання по адміністративній справі за позовом Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020 до 14-00 год. 23.03.2022. Продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з власної ініціативи.

У зв`язку з введенням 24.02.2022 воєнного стану на території України, суд був позбавлений можливості провести судове засідання у призначений день.

Ухвалою від 31.05.2022 суд відклав розгляд справи. Про дату, час і місце наступного судового засідання заплановано повідомити учасників справи додатково.

Оскільки було відновлено можливість проведення судових засідань, суд призначив підготовче засідання на 13:30 год. 07.12.2022.

Ухвалою від 07.12.2022 суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі за позовом Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020. Призначив судовий розгляд по суті на 12 год 00 хв 11.01.2023.

На судове засідання, сторони, належним чином повідомленні про дату, час та місце судового засідання, не з`явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - Приватне підприємство ВЕСТ КЛАЙФ є юридичною особою, яка зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом ЄДРПОУ 34908936 за адресою: Україна, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Леніна, будинок 91, квартира 101 (т. 1 а.с.113).

Судом встановлено, що 26.06.2012 Маріупольською міською радою було прийнято рішення № 6/20-2086 «Об утверждении схемы розмещения специальных конструкций внешней рекламы на територии г. Мариуполя» (т.1 а.с. 35).

17.06.2020 Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області було прийнято рішення № 214 «Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46», виклавши додатки 1 та 3 у новій редакції (т. 1 а.с.36-68).

Суд зазначає, що в рамках даної справи позивач оскаржує саме пункти 3.1, 3.4, 4.3, 4.6, 4.9, 4.13, 4.15, 4.22, 4.23, 4.26, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.1, 8.2, 8.3, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 214 від 17.06.2020 (далі - Положення).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Так, в першу чергу суд зазначає, що у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року по справі № 200/1708/21-а апеляційний суд дійшов висновку, що позивач є безпосереднім суб`єктом, який розміщує зовнішню рекламу на території м. Маріуполя, оскаржуване рішення впливає на його права та інтереси, оскільки формує порядок такого розміщення. Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на наведене, в аспекті даної справи суд вважає доводи відповідача про відсутність доказів на підтвердження наявного порушеного права Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ необґрунтованими.

Стосовно доводів позивача про те, що Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області не наділений повноваженнями регуляторного органу, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною шостою статті 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно із частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У статті 4 КАС України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Регуляторна діяльність в Україні регламентується нормами спеціального законодавства - Законом України від 11.09.2003 № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 1160-IV).

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;

регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Ще однією визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

Крім того, необхідно вказати на таку особливість нормативного акта як його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Ще однією важливою ознакою нормативно-правового акта є неодноразовість його застосування.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Так, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про рекламу», «Про автомобільні дороги», «Про прискорений перегляд регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, відповідач прийняв рішення від 17.06.2020 № 214, яким затвердив Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя у оновленій редакції.

Згідно із пунктами 1.2., 1.3. розділу І цього документу, Положення регулює відносини між органами місцевого самоврядування та юридичними і фізичними особами, що виникають у процесі розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя. Це Положення є обов`язковим для виконання всіма суб`єктами, що здійснюють розміщення зовнішньої реклами.

Отже, дія цього Положення стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, мешканців відповідної територіальної громади, суб`єктів господарської діяльності. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності. Крім того, оскаржуваний Порядок має необмежений термін дії, зумовлює настання правових наслідків для необмеженого кола осіб.

У зв`язку із наведеним суд доходить висновку, що Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затверджене рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області від 17.06.2020 № 214, є нормативно-правовим актом.

Відносини у сфері реклами регулює Закон України «Про рекламу», відповідно до ст. 3 якого законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі Правила № 2067), регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Аналіз ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» є підставою для висновку про те, що органи, зазначені у цій нормі (зокрема, виконавчий комітет міської ради), затверджують порядок розміщення зовнішньої реклами на підставі типових правил, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» елементами (частинами) об`єктів благоустрою є засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами.

Тобто, зовнішня реклама є об`єктом благоустрою.

У п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Підпунктами 7 та 13 п. «а» ч. 1 ст. 30 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів та надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», до повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

За результатами системного аналізу вказаних вище законів та підзаконних актів, суд доходить висновку, що до компетенції органів місцевого самоврядування належить питання регулювання правовідносин щодо розміщення зовнішньої реклами і законодавством передбачено повноваження виконавчого комітету міської ради на прийняття порядку, який би врегульовував правовідносини з питань видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, тому приймаючи рішення про затвердження такого порядку та в подальшому рішення про внесення до нього змін Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області діяв в межах та у спосіб, встановлений законом.

Водночас, на законодавчому рівні відсутнє визначення поняття демонтажу рекламних конструкцій. Законами України «Про рекламу», «Про благоустрій населених пунктів» не визначено також і порядку здійснення демонтажу рекламних конструкцій, які розміщено з порушенням вимог законодавства.

В свою чергу, термін «демонтаж» без розкриття його змісту вжито у п.п. 28, 38 та 49 Правил № 2067.

Конкретизація визначення демонтажу і порядку здійснення демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами визначається Правилами, затвердженими органами місцевого самоврядування на відповідній території.

У постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 460/1/19 Верховний Суд зазначив, що прийняття органом місцевого самоврядування вказаних положень зумовлено необхідністю правильного та однакового розуміння поняття «демонтаж» усіма учасниками правовідносин у сфері розміщення зовнішньої реклами.

При цьому, у цій справі Верховний Суд не досліджує понять органів місцевого самоврядування та виконавчих органів рад. Але робить висновок, що нормативне визначення і встановлення порядку демонтажу рекламних конструкцій на рівні актів органів місцевого самоврядування спрямовано на розкриття і деталізацію порядку здійснення органами місцевого самоврядування повноважень з організації та контролю благоустрою населеного пункту і не може вважатися таким, що здійснюється органами місцевого самоврядування поза межами їх повноважень до моменту врегулювання відповідного питання на законодавчому рівні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно зі ст. 11 цього Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Тобто, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» розмежовує поняття «органи місцевого самоврядування», якими є «сільські, селищні, міські ради», та «виконавчі органи», до числа яких віднесено виконавчий комітет міської ради.

Подібного розмежування у подібних правовідносинах дійшла колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 19.02.2013 у справі № 21-18а13, та зазначила, що виконавчий комітет органу місцевого самоврядування, як орган, який надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами та здійснює контроль за дотриманням правил її розміщення, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень таких правил, зокрема і рішення про зобов`язання розповсюджувача реклами до демонтажу протягом певного строку рекламного засобу, установленого без відповідного дозволу.

Тобто виконавчий орган, яким є виконавчий комітет ради, може бути наділений такою радою повноваженнями приймати акти індивідуальної дії, якими є рішення про демонтаж рекламних конструкцій, позаяк законодавець не наділяє виконавчі комітети рад приймати рішення про затвердження положень та правил процедурного врегулювання питання проведення демонтажу.

Відповідно до визначень, наведених у ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»:

- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;

- спосіб здійснення державного нагляду (контролю) - процедура здійснення державного нагляду (контролю), визначена законом.

Стаття 4 цього Закону передбачає, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Таким чином для реалізації повноважень у сфері державного нагляду (контролю) необхідно щоб відповідні повноваження були прямо передбачені законом.

З ґрунтовного аналізу змісту визначення «державний нагляд (контроль)», перелічених актів законодавства та практики суду касаційної інстанції, суд доходить висновку, що процедурне урегулювання питання виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання у сфері розміщення зовнішньої реклами віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, якими, відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», є відповідні ради.

Означене спростовує доводи позивача, що питання щодо демонтажу рекламних конструкцій, встановлених з порушенням передбаченого законодавством порядку розміщення реклами, належить до повноважень, наданих законодавством Держпродспоживслужбі.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, та який реалізує державну політику, зокрема у галузі державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

Але жодним із наведених нормативних актів Держпродспоживслужба не наділяється повноваженнями нормативно врегульовувати процедуру проведення демонтажу рекламних конструкцій.

Відповідно до положень статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування, місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Разом з цим, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Означений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 120/8017/20-а.

Отже, враховуючи те, що зовнішня реклама є об`єктом благоустрою, саме до компетенції виконавчих комітетів рад належить питання регулювання правовідносин щодо прийняття Порядку, який би врегульовував правовідносини з питань видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Втім, врегулювання питання демонтажу такої реклами віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, якими є відповідні ради.

У зв`язку з цим, приймаючи Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території міста Маріуполя в частині затвердження порядку демонтажу рекламних конструкцій зовнішньої реклами (пункти 8.2, 8.3, 8.4, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13), відповідач вийшов за межі наданих йому законом повноважень.

Суд повторює, що з огляду на перелічені вище доводи, виконавчий комітет міської ради не має повноважень приймати порядок демонтажу рекламних конструкцій, а, відповідно, очевидно протиправними є посилання на такі повноваження в нормативно-правовому акті, яке формує процедуру розміщення рекламних конструкцій та одержання дозвільних документів.

Отже, позовні вимоги Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ про визнання противоправними та нечинними пунктів 8.2, 8.3, 9.1, 9.2, 9.3, 9.4, 9.5, 9.6, 9.7, 9.8, 9.9, 9.10, 9.11, 9.12, 9.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 214 від 17.06.2020, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, адже відповідач не мав компетенції приймати подібного роду рішення.

Щодо пунктів 3.1, 3.4, 4.3, 4.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, а саме в частині делегування робочому органу - Головному управлінню містобудування і архітектури Маріупольської міської ради повноваження щодо розгляду заяв про видачу дозвільного документу та прийняття відповідного рішення, суд зазначає наступне.

Так, пункт 3.1 передбачає, що функції робочого органу щодо регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами виконує головне управління містобудування та архітектури міської ради (далі - робочий орган).

Пунктом 3.4 визначено повноваження робочого органу, а саме:

реєстрація та розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами щодо надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, переоформлення дозволу, анулювання дозволу, продовження терміну дії дозволу, видача дублікату дозволу та внесення змін у дозвіл;

підготовка та надання на розгляд міської ради проектів рішень щодо погодження місця розміщення зовнішньої реклами, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя;

підготовка та надання на розгляд виконавчого комітету міської ради проектів рішень щодо надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами чи про відмову у його наданні, внесення змін у дозвіл;

видача дозволу на підставі рішення виконкому міської ради;

розробка договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя;

ведення інформаційного банку даних місць розташування рекламних засобів, плану їх розміщення та надання в установленому порядку інформації для оновлення даних містобудівного кадастру населених пунктів;

подання територіальним органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів матеріалів про порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами;

підготовка наказу робочого органу щодо демонтажу рекламних засобів, розміщених самовільно та з порушенням вимог цих Правил;

організація робіт щодо демонтажу рекламних засобів;

здійснення інших повноважень відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 4.3 Положення робочий орган протягом п`яти днів з дати реєстрації заяви перевіряє місце розташування рекламного засобу, зазначене у заяві, на предмет наявності на це місце пріоритету іншого заявника або надання на заявлене місце зареєстрованого в установленому порядку дозволу. Після перевірки місця керівник робочого органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету.

У разі прийняття рішення про встановлення пріоритету робочий орган видає заявнику для оформлення два примірники дозволу за формою згідно з додатком 3 до цього Положення та визначає заінтересовані органи (особи), з якими необхідно їх погодити.

У разі прийняття рішення про відмову у встановленні пріоритету робочий орган протягом трьох днів надсилає заявникові вмотивовану відповідь із зазначенням дати встановлення пріоритету іншого заявника на заявлене місце розташування рекламного засобу або дати і номера рішення виконкому міської ради про надання дозволу на заявлене місце іншій особі та повертає всі подані заявником документи.

Пунктом 4.6 визначено, що протягом строку, зазначеного у пункті 4.4. цього Положення, заявник оформлює обидва примірники дозволу та подає їх робочому органу разом із супровідним листом, в якому зазначається реєстраційний номер заяви.

У разі прийняття керівником робочого органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, яке перебуває в комунальній власності, заявник протягом трьох днів укладає договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

Протягом строку, передбаченого п. 4.4. Положення, щомісяця проводиться оплата за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу, що перебуває в комунальній власності, у розмірі 25 % плати, встановленої відповідно до п. 6.7 цього Положення.

У разі продовження строку оформлення дозволу відповідно до п. 4.4. Положення, щомісячна плата за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу, що перебуває в комунальній власності, проводиться в розмірі 100 відсотків плати, встановленої відповідно до п. 6.7 цього Положення.

Протягом п`яти днів з дати прийняття керівником робочого органу рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, заявник подає робочому органу копію укладеного ним договору на тимчасове користування місцем та копію документа, що підтверджує внесення відповідної плати.

Плата за тимчасове користування місцем, що перебуває в комунальній власності, зараховується до міського бюджету.

Відповідно до п. 4.13 Положення виконком міської ради, відповідно до повноважень, приймає на своєму засіданні відповідне рішення про надання дозволу або про відмову у його наданні.

Тобто саме Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області згідно з Положенням приймає рішення про надання дозволу або про відмову в його наданні. Позаяк створення робочого органу, в особі Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, та покладення на нього відповідних функцій, не надає, останньому, право приймати рішення про надання чи не надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Імперативною нормою встановлений обов`язок саме виконкому міськради приймати рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами або про відмову в його наданні.

Тобто, Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області не має права делегувати свої повноваження, визначені законом, іншим органам. Водночас, зі змісту пунктів 3.1, 3.4, 4.3, 4.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя суд не вбачає делегування повноважень щодо надання дозволу. Робочим органом мають бути здійсненні підготовчі дії, втім остаточне рішення приймається відповідачем.

З огляду на наведене, суд не вбачає протиправності та підстав для визнання нечинними пунктів 3.1, 3.4, 4.3, 4.13 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя.

Поряд з цим, позивач зазначає, що пункти 4.3, 4.6, 4.9, зобов`язують заявників погодити отримання дозволу з відповідним переліком осіб. Втім, вказане суперечить ч. 11 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а саме, зокрема, дії щодо одержання погоджень вчиняються дозвільним органом без залучення суб`єкта господарювання.

Як вже було зазначено судом вище, порядок розміщення зовнішньої реклами має бути узгоджений із нормами Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Частиною 11 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що основні вимоги до порядку видачі, переоформлення, анулювання документів дозвільного характеру поширюються на всі документи дозвільного характеру, у тому числі на дозвільні (погоджувальні) процедури, якщо інше не встановлено законом.

Дії щодо одержання погоджень, висновків та інших документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, вчиняються дозвільним органом, що оформляє документ дозвільного характеру, без залучення суб`єкта господарювання.

Втім, суд зазначає, що п. 4.9 Положення передбачає, що дозвіл погоджується з власником місця розташування рекламного засобу або уповноваженим ним органом (особою) та головним управлінням містобудування і архітектури міської ради.

На вимогу робочого органу дозвіл погоджується з:

Управлінням патрульної поліції у Донецькій області Департаменту патрульної поліції України - у разі розміщення зовнішньої реклами на перехрестях, біля дорожніх знаків, світлофорів, пішохідних переходів та зупинок транспорту загального користування;

відповідним центральним або місцевим органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та об`єктів природно-заповідного фонду - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам`ятках історії та архітектури, в межах зон охорони таких пам`яток і в межах об`єктів природно-заповідного фонду;

утримувачем інженерних комунікацій - у разі розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон цих комунікацій.

Зазначені органи та особи погоджують дозвіл протягом п`яти робочих днів з дати звернення заявника.

Поряд з цим, п. 4.3 Положення передбачено, що після перевірки місця керівник робочого органу приймає рішення про встановлення за заявником пріоритету на заявлене місце або про відмову у встановленні пріоритету, у разі прийняття рішення про встановлення пріоритету робочий орган видає заявнику для оформлення два примірники дозволу за формою згідно з додатком 3 до цього Положення та визначає заінтересовані органи (особи), з якими необхідно їх погодити.

Отже, на переконання суду, дії щодо отримання зазначених погоджень мають вчиняються робочим органом без залучення заявника. З огляду на наведене, відповідач протиправно зобов`язує заявника отримати будь-яке погодження у п. 4.3 та 4.9 Положення.

Разом з тим, суд не погоджується, що п. 4.6 Положення також містить вимогу отримувати погодження саме заявникові.

Крім того, позивач наголошує, що пунктами 4.3,4.6, 4.6, 4.9, 4.13, 4.15, 4.22, 4.23, 4.26, 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.1, 9.3 Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя передбачено порядок здійснення дозвільної (погоджувальної процедури), переоформлення та анулювання документів довільного характеру. Водночас, такий порядок має здійснювались виключно відповідно до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а тому унормування порядку проведення дозвільної (погоджувальної) процедури у регуляторних актах, а також визначення додаткових підстав для дострокового анулювання та скасування документів, на думку позивача, є протиправним.

На переконання суду, дійсно, порядок здійснення дозвільної (погоджувальної процедури), переоформлення та анулювання документів довільного характеру має здійснювались відповідно до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Однак, вимоги законодавства не позбавляє виконавчий комітет приймати підзаконні нормативно-правові акти.

Як було зазначено судом вище, до компетенції виконавчих органів рад належить питання регулювання правовідносин щодо прийняття Порядку, який би врегульовував правовідносини з питань видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Отже, в даному випадку суд не вбачає порушень з боку відповідача.

Щодо визначення додаткових підстав для дострокового анулювання та скасування дозволів, суд зазначає наступне.

Так, у п. 4.14 Положення зазначено, що у видачі дозволу може бути відмовлено у разі, коли: оформлення поданих документів не відповідає встановленим вимогам; у поданих документах виявлені завідомо неправдиві відомості.

Вказаний пункт цілком відповідає вимогам ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Суд зауважує, що згідно з пунктом 8.2 Положення дозвіл на розміщення зовнішньої реклами може бути анульований з подальшим демонтажем спеціальної конструкції у випадках зазначених у підпунктах г), д), є), ж), з) пункту 9.3 цього Положення.

Вказаними пунктами визначено такі підстави для анулювання:

г) в разі несплати за право користування місцем розташування рекламного засобу протягом 2-х місяців (за виключенням розміщення на рекламних засобах реклами соціального характеру у порядку, передбаченому цим Положенням);

д) якщо технічний стан рекламного засобу створює загрозу життю або здоров`ю людей та/або заподіяння шкоди (майнової чи немайнової) іншим особам;

є) в разі невідповідності технічних характеристик рекламного засобу та місця його встановлення виданому дозволу на розміщення зовнішньої реклами;

ж) у випадках, передбачених договором про надання у тимчасове користування місць, які перебувають у комунальній власності (додатковою угодою до договору);

з) в разі невідповідності вимогам пункту 5 Положення.

Водночас, ч. 7 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачено, що дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) встановлення факту надання в заяві про видачу документа дозвільного характеру та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;

2) здійснення суб`єктом господарювання певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, на які отримано документ дозвільного характеру, з порушенням вимог законодавства, щодо яких дозвільний орган видавав припис про їх усунення із наданням достатнього часу для їх усунення.

Крім того, законом можуть передбачатися інші підстави для анулювання документа дозвільного характеру. Проте, суд зауважує, що додаткові підстави для анулювання дозволу можуть визначатись виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом, яким є спірні приписи положення.

З огляду на вказане, суд погоджується, що відповідач, зазначивши додаткові підстави для анулювання дозволу, вийшов за межі наданих йому повноважень.

В свою чергу, п. 8.1 Положення передбачає лише, що відповідальність за порушення порядку розміщення зовнішньої реклами встановлена законодавством України. Вказане цілком відповідає вимогам Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Представник Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ також зауважив, що відповідач, прийнявши Положення та включивши в нього умови щодо заборони розміщення засобів зовнішньої реклами у відповідних місцях на території м. Маріуполя, фактично вніс зміни до рішення Маріупольської міської ради № 6/20-2086 від 26.06.2012 «Об утверждении схемы розмещения специальных конструкций внешней рекламы на територии г. Мариуполя».

На переконання суду, в даному випадку позивач помилково вважає, що виконавчим комітетом перевищено повноваження, адже в пунктах, які стосуються порядку надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами відповідач лише деталізував процедуру отримання останнього.

Крім того, за даними позивача, вказане Положення не було опубліковано у друкованих засобах масової інформації. Вказаний довід позивача відповідачем спростований не був.

Як вже було зазначено вище, Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затверджене рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 214 від 17.06.2020, є регуляторним актом, а тому на нього поширюються приписи ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Так, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Суд зазначає, що Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затверджене рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 214 від 17.06.2020 було опубліковано в газеті «Приазовский рабочий» 03.07.2020 (т.2 а.с. 178).

Водночас, суд зазначає, що відповідачем не було дотримано 10 строк, даний на опублікування регуляторного акта. Крім того, сам текст Положення не був опублікований в друкованому засобі масової інформації, а міститься лише посилання, що додатки до рішення від 17.06.2020 № 214 «Про внесення змін до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46» розміщенні на офіційному сайті Маріупольської міської ради.

Відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

З наведеними вище нормами Основного закону кореспондуються положення ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в якому зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Таким чином, законодавство безпосередньо пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення.

Суд зауважує, що лише посилання на розміщення Положення на офіційній сторінці в мережі Інтернет без доведення факту його розповсюдження в друкованих засобах масової інформації в межах адміністративно-територіальної одиниці не є належним порядком оприлюднення регуляторного акту.

Крім цього, відповідно до ст. 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні» засобами масової інформації, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Тобто, на законодавчому рівні закріплена чітка процедура розроблення та затвердження органом місцевого самоврядування власних регуляторних актів, зокрема й обов`язок оприлюднювати їх для можливості набрання ними чинності та подальшого застосування виключно в порядку та у спосіб, визначений законодавством. Відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт, оскільки відповідно до статті 57 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу судів на те, що згідно з ч. 2 cт. 57 Конституції є нечинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку.

З огляду на недодержання відповідачем порядку опублікування Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020, суд вважає , що вказаний нормативно-правовий акт підлягає визнанню нечинним.

Поряд з цим, у зв`язку із грубим порушенням дотримання процедури опублікування нормативно-правового акту, суд вважає за необхідне, на підставі ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та нечинним всього Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020, а не тільки його окремих пунктів.

Відтак, суд дійшов висновку, що позов Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020 підлягає задоволенню в повному обсязі із виходом за межі позовних вимог.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн (т. 1 а.с.34).

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ суд задовольнив у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області судовий збір на користь позивача.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 265, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ (Україна, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Леніна, будинок 91, квартира 101, код ЄДРПОУ 34908936) до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області (Україна, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Мира, будинок 70, код ЄДРПОУ 04052784), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради (Україна, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 70, код ЄДРПОУ 02498317) про визнання протиправним та частково нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя № 214 від 17.06.2020, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та нечинним Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затверджене рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області № 214 від 17.06.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області на користь Приватного підприємства ВЕСТ КЛАЙФ судовий збір у розмірі 2 270, 00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2023.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб